8.8. Міжнародні фінансові центри

Світовий фінансовий ринок визначається як величезні 245н.245245245проні фінансові центри, що мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий центр – це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

1) розвиток місцевого ринку;

2) перетворення в регіональний фінансовий центр;

3) розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Для того щоб місцевий ринок зміг перетворитися у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання як своїх, так і міжнародних операцій.

До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

• стійка фінансова система та стабільна валюта;

• наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;

• гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;

• відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків – як довгострокових, так і короткострокових, які надають 245н.245245245прокакам та інвесторам великі можливості;

• економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

• найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго – в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург – в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн – в Азії.

У міжнародні фінансові центри перетворилися деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря – Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови. Поява 246н.246246246пвих центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та246н..) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. У майбутньому міжнародними фінансовими центрами можуть стати і246н.246246нішні регіональні центри– Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та 246н..

До найважливіших міжнародних фінансових центрів, як зазначалося, належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо.

Найбільш відомим і давно вже існуючим міжнародним 246н.246246246пвим центром є Лондон.Його особливість – здат­ність до “виклику та відповіді” на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.

Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталускладається з:

8. Первинного ринку, який включає:

• нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні папери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Королівства;

• єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

2. Вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки:

• ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію; незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; “третій ринок” для молодих фірм, що зростають;

• першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою – переважно це державні облігації, що випускаються Банком Англії;

• опціонів;

• іноземних акцій.

Лондонський ринок короткострокового капіталу – найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.

Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому ринку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через використання кількох інструментів кредитного контролю:

• продаж казначейських векселів обліковим домам;

• купівля та продаж державних паперів через операції на відкритому ринку;

• операції з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими через “дисконтні вікна” (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів;

• установлення резервних вимог щодо зобов’язань за стерлінговими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів.

Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок – негарантований). Він включає:

• міжбанківський ринок;

• стерлінгові депозитні сертифікати;

• доларові депозитні сертифікати;

• цінні папери місцевої влади і фінансових компаній;

• 247н.247247247прока цінні папери;

• короткострокові комерційні 247н.247247247прокат та стерлінгові короткострокові векселі.

Характерними рисами негарантованого грошового ринку є:

• проведення ділових операцій головним чином по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок);

• позики не забезпечені і не повинні покривати дефіцит;

• не існує останнього кредитора у критичній ситуації (останній кредитор у критичній ситуації – центральний банк);

• позичальники та кредитори мають більше альтернатив для досягнення своєї мети.

На валютному ринку Банк Англії контролює укладення угод і веде операції від імені урядів та центральних банків інших країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов’язаний з негарантованим ринком короткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на 247н.ших ринках: операції “спот” (ринок наявного товару), угоди на строк, ф’ючерси, опціони, арбітражні операції і валютні свопи.

Таким чином, Лондон є одним із найважливіших фінансових центрів світу завдяки:

• домінуючим позиціям на міжнародному євровалютному ринку;

• розміру його валютного ринку (оборот валюти складає до 300–500 млрд 248н.248. За добу);

• міжнародному лістингу цінних паперів;

• відмінній мережі зв’язку;

• спеціальним знанням його учасників.

Об’єднаним Королівством були прийняті певні заходи зміцнення позицій Лондона у світі у зв’язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх.

Міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, частка якого становить близько ¼ всіх євровалютних кредитів. Париж – також один із відомих міжнародних фінансових центрів у Європі.

Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр.Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припадає на 1914–1945 рр. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зниження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового капіталу), відбувається і розвиток фінансового центру.

Фінансова система США складається з трьох основних елементів:

1) фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі);

2) фінансові ринки (довгострокові та короткострокові);

3) фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом).

Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:

• ринок облігацій і акцій;

• іпотечний ринок – вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому ринку – Державне казначейство (Міністерство фінансів) США;

• ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

• ринок промислових облігацій – це високоприбуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинання в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу);

• цільові позики підприємствам;

• ринок закордонних облігацій – закордонні облігації Yankee Bonds(доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським інвестиційним банком.

Нью-Йорк – центр ринку капіталу США. Механізм ринку капіталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення в землю, заводи, обладнання з метою підтримання і збільшення накопичення реального капіталу й економічної продуктивності.

До особливостей ринку капіталів Нью-Йорка можна віднести:

• на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;

• американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного випуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартості, Японії – 3,5 %, Англії – 1,08 %);

• на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв’язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;

• країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.

Характеристика ринку короткострокового капіталу (грошового):

• грошовий ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНП США;

• для підтримання “економічного процвітання” необхідна ліквідність короткострокового ринку, тобто відбувається випуск великої кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам;

• Нью-Йоркський банк Федеральної резервної системи займає стратегічні позиції у проведенні операцій на відкритому ринку;

• управління операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому ринку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Вашингтоні;

• грошовий ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей довгостроковим кредиторам та позичальникам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку).

Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорка включає:

• казначейські векселі;

• цінні папери федеральних агенцій США;

• перехідні сертифікати;

• угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

• акцептовані банком векселі;

• комерційні короткострокові векселі;

• позики дилерам та брокерам.

Середньодобовий оборот валютного ринку Нью-Йорка сягає 200 млрд 250н.250. (другий за розмірами після Лондона).

Валютний ринок Нью-Йорка включає:

• угоди “банк-клієнт”;

• угоди “банк-банк” (оптовий міжбанківський ринок);

• угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів;

• операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці операції включають інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ.

У США, крім Нью-Йорка, є ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франциско, Маямі.

Таким чином, ринки грошей та капіталу США є найбільшими у світі завдяки величезному розміру економіки США, а також діяльності на них американських й іноземних кредитно-фінансових установ. Зараз надається “безпечна гавань” будь-якому американському чи іноземному емітенту, який пропонує незареєстровані цінні папери кваліфікованому інституційному інвестору. Це дозволяє США більш успішно конкурувати з міжнародним ринком єврооблігацій.

Токіо як міжнародний фінансовий центр. З часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни для відродження економіки Японія позичала іноземний капітал і технологію переважно у Великобританії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни – у США. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин:

по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки;

по-друге, у 1950–60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною;

по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій на цьому ринку;

по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості іноземних позичальників та інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. “Нафтовий шок” 1974 р. змусив японський уряд збільшити сукуп­ні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Збільшення обсягів випуску іноземними позичальниками у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнарод­ного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та 251н..).

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу в 1980-ті роки японський уряд відчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі була введена комп’ютеризована система здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки “економічному диву”, зростанню актив­ного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках ХХ 251н.. перетворився у конкурентоспроможний міжнародний фінансовий центр.

Розглянемо характеристику сегментів фінансового ринку Японії. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; інозем­ні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.

На ринки облігацій нові випуски здійснюються переважно в державному секторі, насамперед за рахунок дисконтних державних нот і векселів, що купуються приватними особами.

Євро-єнові облігації зазвичай випускаються японськими корпораціями в Європі з метою:

• запобігання обмеженням на вітчизняному ринку капіталу;

• збільшення обсягу зарубіжних коштів для фінансування своєї діяльності на міжнародній арені та в Японії за нижчою ціною.

Японський ринок короткострокового капіталу включає:

• первинний та вторинний ринки державних облігацій;

• ринок Генсаки – ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

• ринок казначейських векселів;

• обліковий ринок векселів;

• ринок депозитних сертифікатів;

• ринок іноземних короткострокових комерційних векселів;

• ринок євро-єнових депозитних сертифікатів;

• ринок онкольних позик – це ринок, де відбувається позичання коштів банками міст у регіональних банків та інших кредитно-фінансових установ для регулювання їхніх позицій у сфері ліквідності.

Токійський валютний ринок характеризується високим добовим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд 252н.252.), особливо угод в парі “єна/долар”. Як наслідок Токіо став третім валютним ринком світу.