13.2.2. Операції “своп”

Своп-контракт (від 391н.391391.Swap – обмін) – це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базових 391н.391391391проктів на визначених умовах у майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти частіше за все укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає лише обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін у момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції на час закінчення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися.

Своп-контракти як вид похідних фінансових інструментів застосовуються на міжнародних ринках з початку 80-х років ХХ 391н.. Вперше валютний своп було розроблено у Лондоні в 1979 р., але він не дістав значного поширення. Привернув увагу до цього виду похідних391н.струментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк і фірма ІВМ (1981 р.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів.

Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою поставили. Угода “своп” укладається тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися тими можливостями 392н.шої сторони, яких вони самі не мають. Отже, від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жоден з яких не програє та не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції“своп”.

Своп-контракти порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків і за здійснення операції зацікав­лена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди. Розрізняють два види своп-контрактів: валют­ний “своп” і процентний своп, кожен з яких має на меті хе­392н.392392392п відповідного виду ризику: валютного чи процентного. На практиці валютні та процентні свопи часто поєднуються в одній угоді, яка називається комбінованим свопом.

Процентний своп-контракт – це угода між двома контрагентами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято розрізняти два типи відсоткових свопів:

• прості свопи передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

• базисні свопи – в результаті їх здійснення плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Валютний своп – це строкова валют­на операція, яка поєднує купівлю або про­даж певної суми валюти на умовах “спот” із одночасним продажем (купівлею) тієї ж суми валюти на пев­ний термін на умовах “форвард”, тобто здій­снюється комбінація двох протилежних кон­версійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Розрізняють класичні операції “своп” та їх різновиди у вигляді форвардних, опціонних, комбінованих свопів тощо.

Класичні операції “своп” залежно від послідовності операцій “спот” і “форвард” поді­ляють на репорт і депорт. Репорт – це продаж валюти на умовах “спот” з одночасною купівлею на умовах “форвард”. Депорт – це купівля ва­люти на умовах “спот” і продаж на умовах “форвард”. Операція, коли купівля та продаж ва­люти здійснюються на основі двох угод за кур­сом “аутрайт”, називається “форвард-форвард” або “форвардний своп”.

При операції депорт стандартний запис “свопу” може бути таким: 6М USD/UAH b/s swap. Це означає, що на умовах “спот” куплено пев­ну суму американських доларів за гривні та продано таку ж суму доларів за гривні за кур­сом “аутрайт” з датою завершення “свопу” через 6 місяців (b/s – buy and sell – купив/продав).

При операції репорт (продав/купив – sell and buy – s/b) запис буде таким: 6М USD/UAH s/b swap, тобто продано певну суму доларів за курсом “спот” і куплено таку ж суму за курсом “аутрайт” з поставкою через 6 місяців.

У разі укладення угоди “своп” дата вико­нання ближчої угоди називається датою валю­тування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, – датою завершення “свопу”.

Залежно від термінів укладення “свопи” поділяють на:

• звичайні (операції репорту і депорту);

• одноденні “свопи” t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з да­тою валютування “завтра”, а зворотна – на умовах “спот”;

• тижневі “свопи” s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах “спот”, а друга – на умовах тижневого “фор­варду”;

• форвардні (“форвард-форвард”).

Валютні угоди “своп” є міжбанківськими операція­ми і мають багато спільного з операціями “форвард”. Але на практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції.

Крім того, валютні операції “своп” здійснюються не тільки між комерційними, але й між центральними банками, що можна роз­глядати як угоди про взаємне кредитування в національних валютах. З цією метою у 1969 р. було створено багатосторонню систему 393н.393­ного обміну валют на базі використання опе­рацій“своп” через Банк міжнародних розра­393н.393393у м. Базелі (Швейцарія).

Головні цілі використання валютних свопів:

• забезпечення фінансування довгостроко­393н.393зобов’язань в іноземній валюті;

• хеджування довгострокового валютного ризику;

• заміна іноземної валюти, в якій надходять прибут­ки від інвестицій, на іншу за вибором інвесто­ра;

• забезпечення конвертації експортовано­го капіталу в іншу валюту.

Технічно хеджування валютних і фінансо­393н.393ризиків за допомогою валютних“свопів” здійснюється через фіксацію валютного курсу на майбутній період та організацію зустрічних грошових по­токів.

Переваги у використанні угод “своп” перед чистими форвардними угодами:

• при здійсненні валютного “свопу” завдя­ки регулярному обміну компенсаційними виплатами значно зменшуєть­ся валютний ризик, оскільки він розподіляєть­ся між учасниками угоди;

• використання “свопів” дає можливість забезпечити хеджування довгострокових опе­раційних та економічних ризиків;

• з точки зору бухгалтерського обліку, валютні “свопи” класифікують як позабалан­совий інструмент, що надає певні технічні переваги [3].

Угода “своп” укладається шляхом безпосередніх переговорів між двома контрагентами або за по­394н.394394394прока банку, який стає для кожного з учасників угоди другою стороною. Переговори здійснюються телефоном із наступним підтвер­дженням їхніх результатів факсом (електрон­ною поштою), а потім – письмово на основі індивідуальної або стандартної документації, рекомендованої Міжнародною асоціацією ди­лерів зі “свопів” (ISDA) у 1985 р.

Світова практика знає багато способів хеджування валютних ризиків за допомогою операцій “своп”. У найпростішому випадку ця угода 394н.394394394прокат394394при участі двох фірм, що займаються394н.394394394проною торгівлею, та комерційного банку (своп-дилера).

Своп-дилери влаштовують більшість свопів за принципом “сліпого базису”. Це означає, що фірми, що обмінялися своїми боргами, можуть не знати про існування одна одної. У даній ситуації для учасників угоди ризик невиконання партнером своїх зобов’язань мінімальний.

Комерційний банк, що виступає своп-дилером, є професіоналом на ринку кредитів. Він не тільки працює з надійними партнерами, але і, обслуговуючи велику кількість клієнтів, має можливість найбільш раціонально поєднати різноспрямовані грошові потоки.

Схему здійснення валютно-процентного “свопу” за участю своп-дилера наведено на рис. 13.2.

Рисунок 13.2 – Схема здійснення валютно-процентного свопу [1]:

1 – звертання клієнтів (фірм А та Б) до комерційних банків (своп-дилерів) з дорученням про здійснення угоди “своп”;

2 – укладення свопу між своп-дилерами в момент часу Т0;

3 – надання в кредит (як правило, довгостроковий) своїм клієнтам коштів, одержаних від банку-контрагента;

4 – сплата щорічних відсотків за користування кредитами фірмами А і Б своп-дилерам протягом терміну дії свопу;

5 – повернення кредитів своїм своп-дилерам наприкінці дії угоди “своп” в момент часу Т1;

6 – повторний обмін отриманими сумами.

Останнім часом поняття валютних свопів трактується дуже широко, оскільки при укла­денні угод більше уваги приділяється не са­мим валютним курсам, а різниці у відсот­кових ставках за валютами. Тому під час здійснення угоди “своп” на практиці найчастіше не постачаються обумовлені суми, а ведеться обмін ком­395н.395395395прокатплатежами. Покупець, який купив валюту з вищими відсотковими ставками, спла­чує своєму контрагенту компенсацію, що визна­чається як різниця у відсоткових ставках. Поява нових видів “свопів” і форм розра­395н.395395за ними пов’язана з тим, що валютні“свопи” мають симетричну структуру ризику, тобто за укладення угоди існує однакова ймовірність виникнення збитків чи прибутків, а мета хеджування полягає саме в тому, щоб певним чином розподілити цей ризик між контрагентами.

Укладення угод “своп” здійснюється на ос­нові підписання контракту, який має стандарт­ну форму і містить стандартні реквізити.

Будь-який контракт складається з трьох основних розділів:

1) предмет контракту (зазначаються суми, валюти, терміни платежів, здійснюються не­обхідні розрахунки);

2) умови анулювання “свопу”, ризики не­платежів тощо;

3) питання кредитування, відповідальність сторін, особливі умови.

Використання валютних “свопів” на світо­395н.395фінансових ринках останнім часом знач­но зросло. На цьому сегменті ринку доміну­ють транснаціональні банки, які виступають посередниками під час395н.395нення угод. Най­частіше валютні “свопи” укладаються на аме­риканський і канадський долари, швейцарський франк, євро, японську єну та англійський фунт стерлінгів.

У порівнянні з іншими деривативами “свопи” мають ряд переваг:

• обидві сторони контракту отримують можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів;

• вартість “свопів” є нижчою за вартість інших інструментів хеджування, наприклад опціонів, крім того, в разі взаємної домовленості комісійні за угодами “своп” можуть взагалі не стягуватися;

• угоди укладаються на будь-який період і базовий інструмент;

• ринок “свопів” є добре розвинутим, і тому процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону;

• можливість достроково вийти з операції “своп” кількома способами. Для цього укладаються зворотні “свопи”, коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній із сторін за певну плату розірвати контракт;

• зниження ризику за даним видом операцій: у разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу.

Серед головних ризиків своп контрактів слід виділити кредитний ризик. Якщо угода укладається за умови реального обміну сумами, ризик значно збільшується. Оскільки “свопи” – це довгострокові похідні фінансові інструменти, то рівень ризику протягом дії контракту безперервно змінюється і потребує постійного контролю.

З метою зниження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. З цією метою угоди “своп” можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують вико­нання всіх умов контракту.

Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків сприяє пошукові й виникненню нових видів “свопів”, які поєднують у собі форвардні, ф’ючерсні та опціонні угоди.