Тема 4. Дослідження білків плазми крові: білків гострої фази запалення, власних та індикаторних білків

Актуальність теми.

Дослідження системи крові і, зокрема, білків плазми дає дуже цінну діагностичну інформацію. Відомо більше 100 білків, які в плазмі виконують важливі фізіологічні функції. При невідкладних станах часто використовують засоби для підтримання онкотичного тиску, який найбільше залежить від вмісту альбуміну.

Гуморальний імунітет оцінюють на підставі визначення імуноглобулінів. Важливе значення для аналізу ролі системи протеолізу у патогенезі багатьох захворювань має концентрація протеолітичних ферментів та їх інгібіторів. Дослідження білків гострої фази запалення широко використовується для діагностики запальних, алергічних та інших патологічних процесів. Ензимодіагностика – один з найбільш чутливих та інформативних методів діагностики захворювань внутрішніх органів (інфаркт міокарда, гепатит та ін.).

Мета та вихідний рівень знань.

Загальна мета.

Вміти аналізувати стан здоров’я людини в нормі та за умов розвитку патологічних процесів на підставі клініко-біохімічної характеристики системи крові.

Конкретні цілі:

1. Аналізувати біохімічний склад крові та пояснювати діагностичну роль білків плазми крові.

2. Знати клінічне значення та діагностичну оцінку білків „гострої фази” запальних процесів.

3. Вміти оцінити зміни активності ферментів плазми при найбільш розповсюджених захворюваннях внутрішніх органів як точного високоінформативного методу ензимодіагностики.

Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.

Зміст і послідовність дій	Вказівки до навчальних дій
1. Практичне вивчення визначення С-реактивного протеїна в сироватці крові.	1.1. Визначення С-реактивного протеїна в сироватці крові.
2. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.	2.1. Фракції білків плазми крові та їх фізіологічна роль. 2.2. Кількісна оцінка протеїнограми та загальні закономірності її змін при патологічних процесах (гостре та хронічне запалення, захворювання печінки, нирок, інфекційні процеси).
3. Компоненти системи неспецифічної резистентності та тестові білки „гострої фази” (БГФ) запальних процесів.	3.1. α-Протеїназний інгібітор, α2-макроглобулін, фізіологічна роль та характер змін при патологічних процесах. 3.2. С-реактивний протеїн, клініко-діагностичне значення. 3.3. Фібронектин, фізіологічне значення та діагностична роль. 3.4. Кріоглобулін, церулоплазмін, гаптоглобін як компоненти БГФ.
4. Ферменти плазми крові та їх значення в ензимодіагностиці захворювань внутрішніх органів.	4.1. Амінотрансферази, біороль, клінічне та діагностичне значення (АсАТ, АлАТ). 4.2. Амілаза, біороль, клініко-біохімічне значення. 4.3. Креатинкіназа як кардіоспецифічний фермент в діагностиці інфаркта міокарда. 4.4. Фосфатаза лужна і кисла, біороль, клініко-діагностичне значення.
5. Калікреїн-кінінова система (ККС).	5.1. Біологічна роль ККС. 5.2. Участь ККС у розвитку окремих патологічних процесів.

Практичні навики.

1. Оцінювати стан системи крові та її біохімічних функцій.

2. Пояснювати роль білків, індикаторних ферментів плазми крові в нормі та при патології.

Індивідуальна самостійна робота студентів.

1. Створити електронну схему калікреїн-кінінової системи.

2. Підготувати реферат на тему „Система протеолізу та її роль в нормі і при ушкодженні тканин”.

Алгоритм лабораторної роботи.

Визначення С-реактивного протеїна в сироватці крові.

Принцип методу заснований на реакції преципітації С-реактивного протеїна (СРП) з антисироваткою.

Хід роботи.

Скляний капіляр тримають двома пальцями і під кутом 40-45⁰ опускають кінцем у флакон з антисироваткою, набираючи її на 1/3 довжини капіляра (3 см). Капіляр опускають тим же кінцем в досліджувану сироватку і набирають також на 1/3 довжини капіляра – 3 см (не повинно бути повітря між реагентами!). Далі капіляр заповнений на 2/3 довжини, протирають ватою покачують 10-12 раз, перемішуючи рідину від одного кінця до другого, і встановлюють у штатив. Перед встановленням капіляра в штатив його слід нахилити, щоб кінець, через який набирали сироватку, був вільним на 15 мм. Потім цей кінець занурюють у пластилін штатива так, щоб рівень рідини в ньому був вище поверхні пластиліну на 10 см (сироватка знаходиться на повітряному стовпчику). Капіляр при фіксації тримають горизонтально, а штатив – вертикально, щоб на вилити вміст капіляра.

Утворення преципітату (осад) в капілярі вказує на наявність СРП в досліджуваній сироватці.