Петрочко Дитина в СЖО

Таким чином, діти, які опинилися у складних життєвих обставинах, потребують особливої уваги і турботи щодо забезпечення їхніх прав, що покладає відповідальність за це передусім на державу, висуваючи нові вимоги до стратегії і тактики державної політики України у сфері охорони дитинства.

2.2.Законодавчий та інституційний механізми забезпечення

вУкраїні прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах

Охорона дитинства в Україні визнана загальнонаціональним пріоритетом. Відповідно до окресленого стратегічного курсу важливою складовою державної політики нашої держави є удосконалення законодавчого механізму забезпечення прав дітей: покращення існуючих або створення нових шляхів реалізації усіх нормативно-законодавчих актів, що мають відношення до Конвенції ООН про права дитини, закріплення правил і норм організації життєдіяльності дитини в її інтересах.

Основним законом України як демократичної держави, гарантом прав дітей є Конституція. Згідно із статтею 52 зазначеного документа, права дітей - одна із складових системи конституційних прав і свобод людини та громадянина України. За Конституцією, стрижнем забезпечення прав дітей у нашій державі є принцип, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Окрім цього, вона гарантує: правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства (стаття 24): охорону сім'ї, дитинства, материнства і батьківства державою (стаття 51); переслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 52). право на освіту (стаття 53) та ін.

Протягом останніх десяти років в Україні набули чинності та стали частиною національного законодавства важливі міжнародні документи у сфері захисту прав дітей, в т. ч. тих, які опинилися у складних життєвих обставинах, як-от: Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифікований у квітні 2003 p.); Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифікований в червні 2004 p.); Європейська конвенція з питань боротьби проти торгівлі людьми (підписана в листопаді 2005 p.); Європейська Конвенція про здійснення прав дітей (дата підписання від імені України 07.05.1999 р., дата ратифікації 03.08.2006 р (із заявою); Конвенція про контакт з дітьми (дата підписання від імені України 15.05.2003 р., дата ратифікації 2.0.09.2006 р. (із заявою); Європейська конвенція про громадянство (ратифікована у грудні

102

2006 р., набрала чинності з 01.04.2007 р.) та ін. Зазначене вище підтверджує прагнення нашої країни розширити каталог прав, закріплений Конвенцією ООН про права дитини, й створити в Україні середовище, що захищає юних громадян й сприяє їх гармонійному розвитку.

Відповідно до Конвенції ради Європи з протидії торгівлі людьми (стаття 5), захисне середовище для дітей має такі ключові складові: захист прав дитини від несприятливих ставлення, традицій, звичаїв; відданість уряду захисту та реалізації прав дитини; відкрите обговорення питань захисту дітей і залучення до цього громадськості; можливості захищати дітей для тих, хто контактує з ними, для родин і громад, формування у дітей життєвих навичок, загальна просвітницька діяльність; створення системи моніторингу та інформування про випадки зловживань стосовно дітей; розробка й дотримання відповідного законодавства.

Засади державної політики нашої країни у сфері забезпечення прав дітей, в т. ч. дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, закріплено низкою кодексів, законів та гіідзаконних актів: Сімейним кодексом (СК), Кримінальним кодексом (КК), Цивільним кодексом (ЦК) України, законами України «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про освіту», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», Положенням про прийомну сім'ю, Положенням про дитячий будинок сімейного типу та ін.

Основи правової бази щодо забезпечення прав дітей було закладено упродовж 1998-2004 pp. Зокрема, кроком уперед на шляху зміцнення гарантій дітям стало прийняття на підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. Цей документ широко і різнобічно розкриває права та свободи дитини і з метою реалізації прав на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики в цій сфері.

Положення Закону, закріплені у розділах II - «Права та свободи дитини», III - «Дитина і сім'я»; IV-«Дитина і суспільство», V-«Дитина в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях», -свідчать про суттєве посилення уваги держави до проблем дітей в нашій країні. Зокрема, в Законі вперше визначено поняття «діти, позбавлені батьківського піклування», «безпритульні діти», «діти-інваліди», «діти-біженці», «непевна, багатодітна, прийомна сім'я», «дитячі будинки сімейного типу», що дозволило планувати і здійснювати заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів, а саме Конвенції ООН про права дитини.

103

Закон України «Про охорону дитинства» окреслив систему прав дитини та механізми їх забезпечення в умовах нашої країни, окремими із них є:

-право на життя та охорону здоров'я (стаття 6) - кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями ВООЗ; держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя

іздорового розвитку дитини, раціонального харчування, формування здорового способу життя;

-право на ім'я та громадянство (стаття 7) - кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство;

-право на достатній життєвий рівень (стаїтя 8) - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального,

морального, культурного, духовного і соціального розвитку;

-право на захист від усіх форм насильства (стаття 10) - кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості й виключають приниження честі та гідності дитини;

-право на майно (стаття 17) - кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання;

-право на житло (стаття 18) - держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку;

-право на освіту (стаття 19) - кожна дитина має право на освіту. Право дітей на освіту знайшло свою конкретизацію в Законі України

«Про освіту» від 23.05.1991 р. (із змінами та доповненнями). Узазначеному нормативному документі визначено порядок здійснення соціальнопедагогічного патронажу в системі освіти (стаття 21 «Психологічна служба в системі освіти», стаття 22 «Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти»), закріплені права, обов'язки та відповідальність батьків за розвиток дитини (стаття 59 «Відповідальність батьків за розвиток дитини», стаття 60 «Права батьків»). Аналогічні питання, але стосовно закладів системи

104

загальної середньої освіти, висвітлюються в Законі України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. (стаття 21 «Соціальний захист учнів», стаття 29 «Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють»).

Захист від правопорушень, що посягають на здоров'я і життя дитини, забезпечує Кримінальний кодекс України (КК), який містить норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності дитини. Так, покарання за злочини проти дітей передбачено низкою статей Кодексу: умисне вбивство дітей - статті 115, 116; доведення дітей до самогубства - стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень - статті 121125; побої і мордування - стаття 126; залишення в небезпеці - стаття 135; викрадення дитини - стаття 146; захоплення дітей в заручники - стаття 147; торгівля дітьми та незаконне переміщення за кордон - стаття 149; експлуатація дітей-стаття 150; статеві злочини проти дітей-статті 155, 156; зловживання опікунськими правами - стаття 167 та ін.

Доцільно відзначити, що в нашій країні значно активізувалася робота щодо профілактики і запобігання торгівлі дітьми, дитячій проституції і дитячій порнографії. Щоб створити сприятливе законодавче підґрунтя зазначеному, у січні 2006 р. було внесено зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності осіб за торгівлю людьми та втягнення їх у заняття проституцією.

Своєрідним гарантом соціального захисту, реально впровадженим у практику, є державні виплати, пільги. Право сімей з дітьми на отримання державної допомоги гарантується Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», у якому визначено основні види державних допомог та умови їх отримання. Зокрема, видами державної допомоги сім'ям з дітьми (стаття 3) є: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 5) допомога на дітей одиноким матерям. Окрім зазначених видів державної допомоги, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.

Враховуючи завдання нашого дослідження, грунтовніше розглянемо стан законодавчого закріплення права дитини на сім'ю, яке фіксується і деталізується у низці нормативно-правових документів України.

Право дитини жити і виховуватись у сім'ї, як слушно зазначає російська дослідниця Н. Ф. Дівіцина [111, с. 43], інтегрує: право на спільне проживання збатьками; право дитини знати своїхбатьків; право на турботу батьків; право на виховання своїми батьками; право на забезпечення інтересів та всебічний

105

розвиток; повагу гідності дитини. Відповідно у статті 5 Сімейного кодексу України (набрав чинності з 01.01.2004 р.) зазначено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї, материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує й підтримує материнство та батьківство; забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини; бере під свою охорону кожну дитину, позбавлену належного батьківського піклування.

Сімейний кодекс також визначає підстави позбавлення прав батьків або осіб, котрі їх замінюють, щодо їхніх дітей (підопічних) у разі злісного невиконання своїх батьківських обов'язків (стаття 164) та підстави відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (стаття 170). Водночас позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до чинного законодавства.

Основні засади забезпечення прав дитини в сім'ї регулюються в розділі НІ «Дитина і сім'я» Закону України «Про охорону дитинства». Так, у статті 11 цього Закону зазначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом їх основної турботи та основним обов'язком є забезпечення інтересів своєї дитини; піклування про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей, повага гідності дитини, підготовка її до самостійного життя та праці. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.

Права і обов'язки батьків, правила оформлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, закріплені в Цивільному кодексі України, прийнятому в 2003 р. (набрав чинності з 01.01.2004 p.). Відповідно до статті 242 Кодексу батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій з питань захисту прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

106

Водночас у Кодексі України про адміністративні правопорушення (від 07.12.1984 p., зі змінами та доповненнями), визначаються правові підстави притягнення батьків, опікунів та піклувальників до адміністративної відповідальності за невиконання своїх обов'язків. Відповідно до законодавства нашої країни, батьки або особи, які їх замінюють, можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності з таких причин: ухиляння від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (стаття 184 Кодексу про адміністративні правопорушення); доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (стаття 180 цього ж Кодексу); учинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого (стаття 173-2 цього ж Кодексу).

Батьки або один із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Дієвим кроком протидії насильству в сім'ях з дітьми став Закон України «Про попередження насильства в сім'ї», яким визначено види насильства - фізичне, сексуальне, психологічне, економічне, а також засоби запобігання їм чи реагування на виявлені факти. Зокрема, певним інструментом реалізації положень вищезазначеного закону став Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (наказ Держкомсім'ямолоді, МВС, МОН, МОЗ від 16.01.2004 р. № 5/34/24/11).

Реального прориву в сфері забезпечення прав дітей вдалося досягти у 2005-2009 pp. Так, засади державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, було окреслено у Законі України від 13.01.2005 p. № 2.342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та Указі Президента від 11.05.2005 р. № 1086 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». Серед визначених пріоритетів державної політики: створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї; виховання та утримання дітей за принципом родинності; забезпечення пріоритету сімейних форм влаштування дітей; забезпечення державних мінімальних соціальних стандартів і нормативів для кожної дитини; профілактика соціального

107

сирітства. Зокрема, в статті 6 Закону зауважено, що до закладів для дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю. Однак влаштування дитини до такого закладу не позбавляє органи опіки та піклування за місцем проживання та за місцем перебування дитини від обов'язку продовжувати діяльність щодо реалізації права цієї дитини на сімейне виховання.

З метою подолання труднощів, проблем та суперечностей щодо забезпечення прав дітей, які опинився у складних життєвих обставинах, у 2.007 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення»; Указ Президента «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»; постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитини, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення».

Яскравим свідченням поступу у системі забезпечення в Україні прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, стало розгортання усіма регіонами нашої країни широкомасштабного процесу - реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2007 р. № 1242 «Про затвердження державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»),

У результаті реформування системи захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, збільшується кількість дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. З травня 2006 р. запроваджено підготовку кандидатів в прийомні батьки та батьки-вихователі, що дозволило значно поліпшити якість виховання та утримання дітей у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу, а з листопада 2008 р. - підвищення кваліфікації прийомних батьків та батьків-вихователів.

Загалом відповідно до розділу 4 Сімейного кодексу України в нашій державі існують такі інституції влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: усиновлення, опіка та піклування, патронат над дітьми (за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання в сім'ю іншої особи до досягнення дитиною повноліття, за плату). Пріоритетність сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначена на сучасному етапі розвитку системи забезпечення прав дітей в Україні, представлена на рис. 2.5.

108

Рис. 2.5. Пріоритетність сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

У зв'язку із збільшенням кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які були влаштовані до прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу, спільним наказом Мінсім'ямолодьспорту, МОН. МОЗ України від 02.02.2007 р. № 302/80/49 «Про затвердження Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм опіки», був затверджений перелік документів й алгоритм вибуття дітей із закладів.

Налагодити міжвідомчу співпрацю щодо розвитку сімейних форм виховання, визначити її зміст і основні засади дозволив наказ Мінсім'ямолодьспорту від 28.02.2007 р. № 588 «Порядок взаємодії спеціалістів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та служб у справах дітей у процесі створення і забезпечення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу». Утім, ще більшого значення для забезпечення прав дітей мають спільні міжвідомчі накази. Так, з метою удосконалення механізму взаємодії різних державних структур, які опікуються дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, підготовлено і прийнято наказ Мінсім'ямолодьспорту і МОЗ України від 24.07.2007 р. № 2643/420 «Про затвердження порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із закладами охорони здоров'я щодо профілактики раннього соціального сирітства»; наказ Мінсім'ямолодьспорту і МОН України від 28.09.2007 р. № 3455/853

109

«Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти щодо підготовки до самостійного життя дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших класів та випускних класів»; наказ Мінсім'ямолодьспорту і Мінпраці та соціальної політики України від 06.08.2007 р. № 2778/416 «Про затвердження Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і органів праці та соціального захисту населення в наданні соціальних послуг сім'ям, які опинилися у складних життєвих обставинах».

Пріоритетні напрями діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо прав дітей визначив Указ Президента України від 05.05.2008 р. № 411 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав та законних інтересів дітей» Зокрема, Міністерству охорони здоров'я України доручено запровадити спеціальні експертні медичні комісії для огляду дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і забезпечити подання комісіями відповідних відомостей для внесення до Єдиного електронного банку даних дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, громадян, які бажають узяти їх на виховання; Міністерству освіти і науки України доручено здійснити невідкладні заходи щодо активізації реформування та розукрупнення закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розв'язати питання про збереження майнових комплексів закладів для дітей-сиоіт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та подальшого їх використання для вирішення соціальних потреб регіонів; Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту доручено забезпечувати проведення методичної і консультативної роботи із запровадження в Україні державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, за принципом «гроші ходять за дитиною»; проведення інформаційних кампаній, спрямованих на широке інформування населення з питань усиновлення та сімейних форм виховання дітей; Міністерству внутрішніх справ України - внести зміни до нормативно-правових актів щодо удосконалення процедури розшуку батьків, які залишили дітей, та пошуку дітей, які зникли, та ін.

З метою посилення державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа у 2008 р. постановами Кабінету Міністрів України були закріплені такі правові норми: збільшено розмір одноразової допомоги в разі працевлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського пікпування, осіб із їх числа, випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з двох прожиткових мінімумів до шести прожиткових мінімумів (постанова Кабінету Міністрів від 05.03.2008 р. № 146 «Деякі питання надання одноразової грошової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського

110

г

	піклування»); передбачено збільшення розміру одноразової допомоги
	дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після
	досягнення ними 18-річного віку (постанова Кабінету Міністрів України від
	09.04.2008 р. № 318 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів
	України від 25.08.2.005 р. № 823»); визначено порядок виплат державної
	допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування (постанова
	Кабінету Міністрів від 20.08.2008 р. № 724 «Про внесення змін до Порядку
	призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми») тощо [102].
	Нині вирішено проблему фінансування прийомних сімей і дитячих
	будинків сімейного типу з державного бюджету (Кабінетом Міністрів України
	затверджено порядок призначення і виплати державної соціальної
	допомоги та грошового забезпечення на дітей за принципом «гроші ходять
	за дитиною». Даний механізм дозволяє урівняти відшкодування державою
	коштів на виховання і розвиток дитини незалежно від форм її утримання);
	завершилося формування Єдиного електронного банку даних на дітей-
	сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які
	бажають узяти їх на виховання, та Єдиного електронного банку даних
	дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
	Ілюстрацією дії законодавчого механізму забезпечення прав дітей, які
	опинилися у складних життєвих обставинах, є підготовка, прийняття і
	реалізація загальнодержавних та галузевих програм. Зокрема, значним
j	етапом у подоланні безпритульності та бездоглядності дітей стало прийняття
j	Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності

іна 2006-2010 pp. (постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 p. №

	623), яка передбачає розроблення та запровадження ефективних форм
І	роботи з профілактики дитячої безпритульності і бездоглядності, виявлення

,на ранній стадії сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні

іфункції, т.а захисту прав дітей, які виховуються в таких сім'ях.

	Одним із важливих механізмів забезпечення прав дітей у нашій країні
j	є інституції, що характеризуються багаторівневістю і розгалуженістю.
1	Потрібно зазначити, що в Україні почала формуватися нова, «особистісно
	орієнтована соціально-педагогічна інфраструктура обслуговування сім'ї
і	й дитини. І разом з нею стали з'являтися нові для країни механізми
	покращення становища дітей» [51, с. 54].
	Соціально-педагогічна інфраструктура є зовнішньою стосовно соціально-
	педагогічної діяльності системою і обумовлює ефективність функціонування
	всього соціально-педагогічного комплексу. Особливість цієї систем полягає
	у тому, що вона охоплює як управлінські елементи (центральні органи
	виконавчої влади, служби, управління та ін.), так і функціональні (заклади
	соціального обслуговування, заклади соціального захисту, заклади освіти
	та ін.) [73, с. 90].

111