Петрочко Дитина в СЖО

Насамперед розглянемо суб'єкт-суб'єктні відносини на рівні держава - особистість. Якщо дитина володіє правом, це означає, що держава повинна забезпечити їй можливість користуватися цим правом. З такої позиції дитина є об'єктом правової соціалізації, оскільки зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб його члени були законослухняними, знали і поважали права інших. Людина поводить себе пасивно, займаючи позицію об'єкта, також коли відмовляється від використання свого права, що може здійснюватися шляхом безпосередніх практичних дій щодо власності, через висування певних вимог, звернення по захист до компетентних органів, суду тощо.

Водночас важливими для даного дослідження є висновки А. В. Мудрика, котрий зазначає, що «суб'єктом соціалізації людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожному віковому етапі перед нею постають завдання, від успішного розв'язання яких залежить її розвиток. Для виконання вікових завдань людина більш чи менш свідомо ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє суб'єктність (позицію) і суб'єктивність (індивідуальність)» [245, с. 273].

На кожному етапі соціалізації людина розв'язує природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні завдання. Зокрема, оволодіння правовою культурою, засвоєння прав і цінностей належать до соціально-культурних завдань, а, скажімо, становлення правової свідомості особистості, її правове самовизначення - до соціальнопсихологічних завдань людини як суб'єкта соціалізації.

Розв'язання завдань усіх трьох названих груп є об'єктивною необхідністю для розвитку людини, і в т. ч. дитини. Якщо будь-яка група завдань залишається нерозв'язаною на тій чи іншій стадії соціалізації, це або затримує розвиток людини, або робить процес соціалізації неуспішним.

У контексті правової соціалізації мають діяти процедури пошуку права: мати право - означає могти його домогтися [329, с. 87]. Від суб'єкта права залежить, чи буде право реалізоване, коли і в яких обсягах. Людина як суб'єкт правової соціалізації прагне не лише пізнати право, яке воно є на даний момент; а й оцінити його, яким воно має бути [92, с. 31]. Суб'єкти права мають чітко знати межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, вид відповідальності за вчинене правопорушення тощо.

Велику частину своїх прав суб'єкт не може здійснювати, якщо він не визнаний державою юридично правоздатним, дієздатним, а відповідно не є носієм суб'єктивного юридичного права. Саме тому становлення особистості в процесі правової соціалізації полягає в набутті нею властивостей суб'єктності та правосуб'єктності [257]. Правосуб'єктність у цивільному праві поєднує правоздатність і дієздатність людини. Правоздатність - здатність особи мати права та обов'язки; дієздатність

62

своїми діями набувати права та створювати для себе юридичні обов'язки, а також нести відповідальність за скоєні правовопорушення. Згідно з чинним Цивільним кодексом України, повну дієздатність набувають громадяни по досягненні ними повноліття (18 років). Межі дієздатності визначаються чинним законодавством для представників кожної вікової групи. Натомість, правоздатність виникає з моменту народження людини і припиняється зі смертю. Малолітні (0-14 років) і неповнолітні (14-18 років) громадяни мають неповну дієздатність, окрім випадків, визначених чинним законодавством.

Вимоги до людини в тому чи іншому аспекті соціалізації ставляться не тільки суспільством у цілому, але й конкретними групами та організаціями. При цьому зміст вимог залежить від віку, статі, етноконфесійної приналежності, соціокультурного статусу людини [245, с. 272]. У такому сенсі ми розглядаємо суб'єкт-суб'єктні відносини другого рівня.

Суб'єкти правової соціалізації на цьому рівні - різні соціальні групи, референтні для соціалізанта (для дитини - загальноосвітні навчальні заклади, дитячі громадські об'єднання, неформальні групи тощо). На другому рівні реалізація прав у більшості випадків відбувається без участі держави. Люди (громадяни) добровільно, без примусу вступають у правові стосунки, виконують взаємні зобов'язання. Водночас дорослий чи дитина на цьому рівні виступає суб'єктом правової соціалізації, коли вносить і втілює пропозиції щодо вдосконалення правових відносин у групі, колективної взаємодії, розподілу обов'язків тощо.

Важливий аспект правової соціалізації - формування у людини навичок орієнтуватися не лише у тих сферах права, де необхідно обмежувати і стримувати себе, але й у тих, де важлива ініціатива й активність. З цього боку, правова соціалізація дитини передбачає її підготовку до зайняття тієї чи іншої соціальної позиції, виконання певної соціальної ролі. Адже, як підкреслює дослідник філософії права П. А. Крапоткін, «права людини існують постільки, поскільки вона готова їх захищати» [462, с. 373].

Саме на другому рівні суб'єкт-суб'єктних відносин особливо значущою для повноцінної позитивної соціалізації дитини є позиція наставника, педагога, вихователя, старшого друга. Правильна у правовому сенсі педагогічна взаємодія ґрунтуватиметься на взаєморозумінні дорослого і дитини, спільності їх інтересів і прагнень, ціннісних орієнтацій. Якщо взаємодія з дорослим здійснюватиметься на засадах діалогічного спілкування двох рівноправних особистостей, вона набуває ознак суб'єктсуб'єктності. Саме за таких умов найуспішніше виникають особистісні смисли, засвоюються норми права.

Діяльність дорослого має спрямовуватися на формування і підтримання суб'єктивної позиції дитини, яка передбачає здатність до.самостійного

63

вибору; волю - механізм утримання концентрованої уваги та зусиль, зосереджених на практичній діяльності у здійсненні вибору; діяльність, яку необхідно спланувати й реалізувати, а значить наявність умінь проектувати [151, с. 9].

Сутність суб'скт-суб'єктної взаємодї другого рівня полягає в тому, щоб своїми впливами створити дитині таке життєве середовище, яке максимально сприяло б саморозвитку її особистості. Саме тому, підсумовують члени авторського колективу українських науковців під керівництвом М. М. Слюсаревського [277, с. 195], «основна (онтична) смисложиттєва цінність і мета, якими можуть перейматися суб'єкти впливу один щодо одного, це створення і дальший розвиток інтерсуб'єктної спільності «ми», в якій кожен дістає максимальні можливості для індивідуального самовдосконалення і саморозвитку». Йдеться про суб'єктно-вчинкову природу впливу на людину, що передбачає визнання і стимулювання в людини її суб'єктних потенцій, допомогу в оцінюванні власних діянь, в нарощуванні досвіду автентичного суб'єктно-вчинкового життя [277, с. 193].

Суб'єкт-суб'єктні відносини третього рівня - особистісного - розгортаються у царині внутрішнього світу людини, її правосвідомості. Ю. І. Гревцовпише: «Немає людини без будь-якої правосвідомості, але є багато людей із запущеною, потворною правосвідомістю» [92, с. 139]. При цьому потрібно пам'ятати, всі фактори, які впливають на формування правосвідомості, можна поділити на дві групи: фактори самої людини й фактори, що знаходяться поза людиною, - законодавство, канали і джерела правової інформації.

Усі зовнішні впливи фільтруються знутрішнім світом людини, в т. ч. через стереотипи, штампи. Як слушно зазначає І. А. Ліпський, у внутрішньому світі індивіда відбиваються всі ті зміни що відбуваються з ним у процесі переживання різних ситуацій свого життя. Відображаючись у психіці людини, соціальні ситуації породжують індивідуальні переживання, формують специфічні реакції на них, що проявляються в її стосунках і поведінці [399, с. 17].

Водночас потрібно підкреслити, що суб'єктність особистості не є постійною характеристикою. Як доводить український дослідних даної проблеми С. В. Савченко, саме в розвитку суб'єктних якостей людини полягає сутність сучасної педагогічної діяльності: «З позиції соціальної педагогіки це принципова заувага, оскіпьки в ній відображено розуміння соціуму як фактора, що безпосередньо визначає можливість прояву особистістю у конкретний період суб'єктних якостей. ... Умовою суб'єктності є наявність в індивіда мотиву до діяльності, в яку він залучився через власну активність» [370, с. 9-11]

Як було сказано у попередніх підрозділах, потреби особистості є найістотнішою характеристикою і параметром соціального суб'єкта,

64

рушійним джерелом його активності [350, с. 40-52]. Вони виступають як такі стани, через які здійснюється регуляція поведінки особистості, визначається напрям думок, почуттів і волі людини.

У процесі правової соціалізації простежується прямий зв'язок між усвідомленням особистістю своїх потреб і прав. Тому однією із сучасних тенденцій розвитку прав людини і зокрема прав дитини є збільшення «каталогу» прав як результат зростання потреб особистості. У цьому плані дорослого і дитину слід розглядати саме як суб'єкт процесу соціалізації на індивідуальному рівні. Людина має грати активну роль у реалізації своїх прав. Замкненість, скритість та інші ознаки неуспішної соціалізації стають серйозними перешкодами на цьому шляху.

Розглядаючи особистість як суб'єкт соціальних відносин, ми говоримо про її суб'єктну позицію як якісний стан особистості, відносно стійке динамічне утворення, що характеризується певною системою ставлень людини до себе й інших.

Реалізуючи суб'єктну позицію, дитина здійснює соціальний самозахист - «здатність особистості активно й гнучко реагувати на зміни зовнішніх умов, соціальних і психологічних реалій і разом з тим постійно зберігати засвоєні норми, установки, соціальний досвід, протидіючи негативним впливам соціального середовища» [375, с. 569].

«Під час задоволення потреб особа керується в стосунках з іншими людьми певними регулюючими настановленнями, уникаючи негативних і домагаючись позитивних емоцій. Але оскільки спроектована у сферу свідомості людини система зовнішніх соціальних настанов заломлюється нею суб'єктивно, то в реальному житті існує відмінність між зовнішньою системою настанов певної соціальної інституції і внутрішньою системою соціальних настановлень особистості» [185, с. 59-60].

Реальні потреби та інтереси дитини накладають відбиток на її праворозуміння. При цьому варто підкреслити, що самі потреби як результат історично-природного та соціального розвитку людини не є незмінними. Потреби людини і засоби їх задоволення - продукти суспільного життя, вони розвиваються в процесі розвитку соціальних відносин.

Отже, дитина може стати об'єктом для самої себе: вона має подивитися на себе з боку, оцінити свої вчинки, порівняти власні можливості з роллю чи стилем поведінки, які їй нав'язують дорослі. Недаремно, з позиції соціології права, соціалізація визначається як процес формування індивідом свого стрижня, власного внутрішнього світу, що забезпечує йому можливість відбирати і накопичувати соціальний досвід і на цій основі формувати стійкість у системі соціальних зв'язків і відносин [92, с. 59].

Соціальний досвід і дорослої людини і дитини можна розглядати лише у зв'язку з їх соціальними взаємодіями. Зокрема, Л. Д. Рагозіна обумовлює,

65

що досвід - це сукупність знань, умінь і відношень, що утворюються в результаті взаємодії з навколишньою дійсністю. Водночас, як зазначає дослідниця, досвід це не лише взаємодія, а й слід, що залишається від неї» [351, с. 19-20].

Визначення поняття «соціальний досвід» у широкому розумінні вивів А. В. Мудрик: «Це - єдність різного роду вмінь і навичок, знань і способів мислення, норм і стереотипів поведінки, інтеріоризованих ціннісних установок, відчуттів і переживань, досвід адаптації і відособлення, а також самопізнання, самовизначення, самореалізації і самоствердження» [246, с. 126].

Це дає підстави вважати, що соціальний досвід є потенційним носієм суб'єктності індивіда в процесі його соціалізації. Іншими словами, результатом соціалізації має стати адекватний очікуванням суспільства позитивний соціальний досвід особистості. Такий досвід дитина не стільки усвідомлює, скільки переживає: вона відчуває радість і задоволення, коли отримує завдання в тій сфері, де почувається успішною; її охоплює тривога і страх, якщо пропонована дія вже переживалася нею як малоуспішна чи оцінки такої дії з боку дорослих не були справедливими.

Джерелами соціального досвіду дітей є їх власні дії в різних життєвих ситуаціях і переживання, роздуми в ході спостереження за вчинками інших, життєвий досвід оточуючих.

Структуру соціального досвіду дитини розглядають у різних аспектах: змістовому, що проявляється в уявленнях про життєві цінності; позиційнооціночному, що виражається через прояви позиції особистості, її активності, готовності до самовизначення в різних життєвих ситуаціях; функціональному, що визначається тим, який у дитини стиль життя [87, с. 187-188].

Потрібно підкреслити, що дитину характеризують як суб'єкт чи об'єкт соціалізації, враховуючи спосіб (стиль) її життя. У випадку складних життєвих обставин, які особистість не може подолати самостійно, дитина, як правило, перетворюється на об'єкт правової соціалізації. Тоді формування і закріплення її суб'єктної позиції стає метою відносно керованого соціалізуючого впливу з боку значущих дорослих (соціальних педагогів, вчителів, вихователів та ін.).

Підґрунтя для набуття соціального досвіду дитини закладається в її сім'ї. Цю соціальну групу ми розглядаємо на особистісному рівні суб'єктсуб'єктних відносин, оскільки її середовище визначає процес формування і розвитку потреб дитини. Чуттєво-емоційний характер стосунків у сім'ї робить їх основною умовою повноцінного розвитку дитини, її успішної соціалізації, вт. ч. правової.

Саме в сім'ї реалізуються два основних аспекти правової соціалізації дитини: здобуття знань у галузі правої культури й інтерпретація цінностей права. Сім'я передає дитині свої знання і доступне їй розуміння правових норм, принципів, висловлюючи щодо них власні ціннісні судження. Ось

66

чому потрібно забезпечити розвиток у дітей почуття поваги до прав інших, але водночас і поваги до власних прав. Розвиток усвідомлення і поважання чужих прав дає тверду опору для належного ставлення до рідних, близьких. Водночас розвиток усвідомлення власних прав сприяє формуванню особистої гідності, а відповідно й відкритості, прямолінійності, впевненості, сміливості.

Одним із важливих механізмів правової соціалізації є ідентифікація - процес засвоєння дітьми життєвих позицій батьків. Саме шляхом ідентифікації дитина засвоює й основні юридичні цінності і норми, а також певною мірою й схильність досягати бажаного правовими методами. У сім'ї дитина навчається осмислювати і привласнювати спільні норми та цінності, що робить можливим їх сприйняття в інших референтних групах - у формальних і неформальних об'єднаннях [185, с. 118].

Великий вплив на формування стилю життя дитини, її правових орієнтирів мають обставини, у яких опинилася її сім'я. У випадку складних життєвих обставин, правова соціалізація дитини, як уже зазначалося, може зазнавати деструктивного впливу. Спосіб життя сім'ї виробляє у підлітка своєрідний стереотип мотивації поведінки. Тому простежується пряма залежність між асоціальним способом життя сім'ї і формуванням мотивів девіантної поведінки в підлітків, які виховуються в таких сім'ях [460, с. 38-39].

Рівень розвитку особистості як суб'єкта діяльності значною мірою залежить від її ціннісних орієнтацій та здатності правильно оцінювати

предмети навколишнього	світу й саму себе. Як	наголошує
Р. А. Арцишевський, ціннісні	орієнтації складаються	стихійно чи

виробляються свідомо в результаті уявного співвіднесення реальних предметів з ідеальними зразками, придатними для задоволення тих чи інших потреб людини. Тому для характеристики особистості як суб'єкта діяльності важливе значення має, на які саме цінності вона орієнтується, що вважає найважливішим у світі, людському житті [448, с. 77]. Продовженням даної думки є твердження І. Д. Беха, що лише ціннісне ставлення у формі того чи іншого мотиву змушує суб'єкта позбавитися загальної пасивності [37, с. 7]; ціннісний сенс, якого людина повсякчас дотримується, формує її життєвий статус [37, с. 16].

Цінності виражають свідоме ставлення людини до соціальної дійсності та дають змогу орієнтуватися в соціальному середовищі. їм властиве таке внутрішнє напруження, яке здатне пробудити бажання, намір, інтерес, спрямований на конкретний вид діяльності [293, с. 100-101]. Водночас цінності мисляться як основа мотивації поведінки людей, своєрідні орієнтири, без яких людина і суспільство загалом були б дезорієнтовані в суспільному просторі. Вони ніби пристосовують індивіда до системи норм певного соціального середовища і забезпечують гармонізацію внутрішнього світу особистості, систематизацію її знань, норм, стереотипів [293, с. 247-264].

67

Цінності завжди залежать від соціального досвіду людини. Інакше - ціннісні орієнтації формуються під час набуття індивідом соціального досвіду, засвоєння суспільних, політичних, етичних, естетичних ідеалів і нормативних вимог, які висувають до нього як до члена соціальної спільності.

Привносячи у кожне мікросередовище свої цінності, дитина може діяти різним чином, незалежно від міри збігу її цінностей з цінностями тих, з ким вона вступає у відносини. Але, як тільки середовище стає індиферентним до дитини, не вимагаючи він неї активності, дитина губить сенс активної середовищної взаємодії, знижується її активність щодо позитивного самовдосконалення [185, с. 104-105].

Основна форма існування цінностей - ідеал, що є ціннісною характеристикою певного явища у вигляді належного і виконує роль стратегічного орієнтира на шляху досягнення особистістю мети. Ідеали репрезентовані в емоційно-насичених образах або уявленнях, у яких синтезуються вищі досягнення людини. На відміну від норм ідеали вважають не стільки результатом досвіду минулого, вираженням необхідності, скільки передбаченням майбутнього, його бажаною моделлю [293, с. 75, 256]. Водночас відомі філософи права з цього приводу зазначають: «Незалежно від будь-яких зовнішніх обставин, право обумовлюється моральністю людини» (В. С. Соловйов) [462, с. 361]; «Розвиток права має визначати моральний ідеал» (Є. Н. Трубецький) [462, с. 413].

Нова соціокультурна реальність проявляється в зміні соціальних орієнтацій та ідеалів, у переоцінці цінностей, подоланні заідеологізованості культури, новому соціальному виборі розвитку суспільства і культури. Конфлікт цінностей, що обумовлюється протистоянням інтересів, породжує феномен особистості, котра характеризується суперечливістю та невідповідністю між її переконаннями і поведінкою. Переважаюча орієнтація на матеріальний успіх як особливу цінність (не без засвоєння західних стандартів) породжує психологію сподівання легкого, не обтяженого працею успіху, споживацький стиль життя окремих груп дітей та молоді [117, с. 17].

Для визначення і аналізу орієнтирів, цінностей, ідеалів представників підростаючого покоління нами в рамках реалізації Гранту Президента України для обдарованої молоді у 2005 р. проведено дослідження «Духовні потреби дітей України» (опитано 3004 респондентів віком від 9 до 15 років) [117]. Так, за результатами дослідження, для 15% дітей значимими в колі однолітків видаються наявність «заможної родини», для 16% -фінан- сових можливостей для розваг, 13% - проживання в престижному районі або у великому місті. Кожен третій з опитаних дітей (33%) зазначив важливість для підтримки авторитету в дитячому колективі наявності модного одягу, причому з віком значимість цього чинника зростає (див. рис. 1.5).

68

9-11 років

12-13 років

14-15 років

•Добре навчання в школі, багато знань

•Вміння грати на музичному інструменті, добре співати або танцювати

•Вміння моделювати, вишивати, плести бісером тощо

•Заможна родина

18 Модний одяг

• Можливість дозволити значні фінансові витрати на розваги, дозвілля

Рис. 1.5. Розподіл відповідей на запитання: «Що уколі твоїх

однолітків - друзів, знайомих	може викликати повагу?»,
% серед різних	вікових груп

Спробою проранжувати цінності сучасних дітей шкільного віку можна вважати аналіз відповідей школярів 9-15 років на запитання «Які риси ти найбільше цінуєш в людях?». Як з'ясувалося, наші діти найбільше цінують в людях розум (суттєвої відмінності у відповідях з віком респондентів не спостерігається); ця риса є також найбільш бажаною для виховання у себе. Друге місце в опитаних серед цінних якостей однолітків і дорослих займає «доброта, готовність прийти на допомогу». Водночас серед особистих якостей зазначене стоїть лише на четвертому місці. Ще нижче

69

місце займає «доброта, готовність прийти на допомогу» в підлітків 14-15 років. З одного боку, напрошується висновок, що діти більшою мірою очікують на допомогу, підтримку, доброту оточуючих, ніж готові проявляти ці якості самі: з іншого, - потрібно брати до уваги ймовірність неадекватності (завищеності) оцінки дітьми власних духовних якостей.

Значний інтерес для аналізу духовних цінностей підростаючого покоління становить його ставлення до життя як до найвищої цінності. У своїх відповідях на запитання "Що означає "цінувати життя?" школярі 1415 років вважають, що це, перш за все, «встигнути все в житті і прожити

його гідно»	(половина опитаних); «це вміння сприймати життя як
найвищий дар; жити так, аби не шкодувати		про свою	бездіяльність;
реалізувати	себе» (так зазначила кожна третя дитина, опитана під час
глибинного інтерв'ю); цінувати кожну хвилину		свого життя	(кожна шоста

дитина). Утім, у відповідях школярів простежується досить тривожна тенденція життєвої нерозбірливості у засобах. На погляд значної частини

з них, «слід брати від життя все, що можна»;	«не шкодувати	ні за чим»
(кожен третій з опитаних); «перепробувати	все, що можна»	(більше

половини опитаних дітей), що пояснюється відсутністю чітких моральних переконань, підлітковим максималізмом.

Як уже зазначалося вище, неабиякий вплив на правові погляди дитини мають її життєві (духовні) орієнтири. Про те, що багато сучасних дітей не мають духовних орієнтирів, говорить той факт, що 75% дітей, опитаних під час дослідження «Духовні потреби дітей України», не змогли назвати духовно багатими нікого з кола відомих їм людей. Лише 8% дітей серед таких назвали вчителів, при цьому дівчатка більш схильні до такої оцінки; 6% - історичні постаті, 4% - державних діячів, 2% - національних героїв.

Близьким до питання життєвих орієнтирів є питання духовного ідеалу. Потрібно зазначити, що кожна четверта дитина шкільного віку в Україні не має духовного ідеалу. Серед підлітків 14-15 років ситуація ще складніша, адже, відповідно до закономірностей усвідомлення інформації духовно-морального змісту, у підлітковому віці повинні бути вже сформовані уявлення про всі моральні якості, вироблені певні вміння здійснювати вчинки морального змісту.

Важливою умовою для успішної правової соціалізації є те, як себе сприймає й оцінює особистість. Так, 32% респондентів відповіли, що мають моральні принципи, ідеали і не порушують їх; 42% «скоріше, погоджуються» з таким твердженням; 15% - «скоріше, не погоджуються», 4% - «зовсім не погоджуються». При цьому частка сільських дітей, які стверджують, що мають моральні принципи, вища від відповідної частки міських дітей (83 проти 77%). із віком відсоток респондентів, які визнають,

70

що мають моральні ідеали, зменшується майже на половину, що частково пояснюється специфікою підліткового віку, прагненням покращити себе, самокритичністю, невпевненістю. Водночас підлітковий нігілізм, прагнення самоствердитись будь-якою ціною зумовлюють у старших підлітків агресивність і черствість гіо відношенню до інших: 80% дітей віком 9-11 років зазначили, що завжди готові допомогти близькій людині проти 68% дітей віком 14-15 років.

Різними є погляди дітей на чесність: кожен п'ятий школяр зазначив, що «якщо інформація зашкодить особистим інтересам, то можна і збрехати». У дитячому середовищі спостерігаються певні прояви жорстокості: кожен десятий респондент відповів, що йому відомі діти, які мучать тварин і знущаються над ними. Такою ж є частка дітей, хто ображає слабших і менших.

Отже, через загострення соціально-економічних проблем найвищі духовні цінності в ієрархії суспільних цінностей поступаються місцем економічній і політичній доцільності. Соціалізація сучасних дітей ускладнюється відсутністю чіткого соціального вибору держави, а плюралізм «без берегів» породжує не що інше, як соціальну дезорієнтованість, відчуття соціальної невизначеності, свободи без зразка суспільно позитивної поведінки. Руйнація ціннісно-нормативної системи створює соціально-психологічну атмосферу «нормативної» вседозволеності [421, с. 75-82].

В Україні різними соціальними інституціями проведено низку соціологічних досліджень, до завдань яких входило вивчення тих чи інших аспектів правової культури дітей (репрезентативні з них й також ті, що охопили різні регіони України, датуються 2000 р. - опитано 5221 дитину; 2003 р. - опитано 5592 дитини).

Щоб засвідчити певні закономірності, нами вивчено динаміку показників, що відображають правову культуру дітей, опитаних у 2000, 2003, 2006, 2008 й 2009 pp. Обумовимо, що під час усіх зазначених досліджень базові індикатори (запитання) повторювалися.

Зазначимо, що насамперед привертає увагу переважання негативних стереотипних уявлень у дітей щодо поширеності в Україні порушень прав дитини. Так, за результатами дослідження «Діти України про свої права», проведеного Державним інститутом проблем сім'ї та молоді на замовлення ЮНІСЕФ (2000 p.), 84% опитаних вважають, що тією чи іншою мірою права дітей в Україні порушуються і на думку половини з них, таке відбувається досить часто. Майже чверть (24%) знайомі з порушенням прав зі слів інших дітей; 13% зазначили, що порушувалися особисто їхні права, кожен п'ятий (19%) бачив, як порушувалися права інших дітей.

71