Петрочко Дитина в СЖО

Близькою до нашого підходу в групуванні дітей є позиція Г. Н. Штинової, М. А. Галагузової та Ю. М. Галагузової, за якої науковці зазначають, що «у будь-якому суспільстві, незалежно на якій стадії розвитку воно знаходиться, є люди, які потребують особливої уваги,... котрі мають певні відхилення у фізичному, психічному, педагогічному чи соціальному розвитку» [487, с. 159]. Зокрема, соціальні відхилення пов'язані із поняттям «соціальна норма» (модель бажаної поведінки, очікувані суспільні відносини).

Оскільки, відповідно до міжнародного і вітчизняного законодавства, соціальною нормою для гармонійного розвитку дитини є зростання в сімейному оточенні, в окрему макрогрупу можна об'єднати дітей, котрі втратили сім'ю чи стосовно яких існує загроза вилучення з неї.

У такому разі доцільно говорити про комплексну складну життєву обставину, адже роль сім'ї, й насамперед батьків, у турботі про дітей і їх захисті є першочерговою. Саме сім'я як один із найважливіших елементів українського суспільства формує уявлення дитини про соціальні зв'язки, соціально схвальну поведінку, загальнолюдські цінності та моральні стандарти поведінки. Від якості функціонування сім'ї залежить виникнення і подолання соціальних негараздів, проблем і конфліктів, що негативно впливають на підростаюче покоління. Здорова сім'я - природне середовище для дитини, де вона захищена і оточена підтримкою і любов'ю, щоб могти реалізуватися в суспільстві як особистість.

Складні життєві обставини пов'язані із порушенням різних прав дітей. Підтвердженням сказаного можна вважати дані низки досліджень, в т. ч. за сприяння Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, що довели: найбільш вразливими категоріями дітей щодо забезпечення своїх прав є безпритульні діти, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, діти з особливими потребами, які виховуються в інтернатних закладах. У кожному із названих випадків йдеться про дітей, позбавлених сімейного оточення.

Отже, у нашому дослідженні класифікаційною ознакою для групування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є забезпечення права дитини зростати в сімейному оточенні. У такому разі дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, можна об'єднати у дві групи: ті, хто зростає у сім'ї, і ті, хто зростає поза сімейним оточенням.

Першу групу складають:

1.Діти, які проживають у сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах і стосовно яких є загроза вилучення із сімейного оточення.

2.Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, котрі влаштовані в сім'ї громадян (прийомні діти/вихованці дитячих будинків сімейного типу, ті, хто перебуває під опікою).

82

До другої групи належать:

1. Діти - вихованці закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Бездоглядні та безпритульні діти, вихованці притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей (рис. 2.1).

При цьому ми стверджуємо, що особливо вразливими є діти другої групи, оскільки через відсутність сімейного оточення їхні права

ПОРУШУЮТЬСЯ найчастіше.

Сімейне оточення	1. Діти - вихованці \
1. Діти, які проживають у сім'ях, що
опинилися у складних життєвих	закладів для дітей-сиріт
обставинах, і стосовно яких є	та дітей, позбавлених
загроза вилучення	батьківського піклування.
із сімейного оточення.	2. Бездоглядні та
2. Діти-сироти та діти,	безпритульні діти,
позбавлені батьківського	вихованці притулків для
піклування, які	дітей, центрів соціально-
^влаштовані у сім'ї	психологічної реабілітації.
громадян.
Порушення	прав дитини

Рис. 2.1. Групи дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах

Зараз інститут сім'ї в Україні потерпає від різних соціальних негараздів, криз. Значною є частка сімей, які проживають у бідності, залежні від алкоголю, наркотиків, не мають належного житла, вимушені нелегально їхати за кордон у пошуках заробітку тощо. У таких випадках особливо страждають діти.

За даними Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді, станом на 01.01.2010 р. у Загальному банку даних сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, перебувало 67111 сімей, у яких виховувалося 138042 дитини. Основні причини, через які сім'ї опинилися у складних життєвих обставинах, залишаються сталими протягом останніх років, це: зневажливе ставлення та складні стосунки в сім'ї - 2 6 , 9 % від усіх сімей, що перебувають на обліку в банку даних сімей, які опинилися у

83

складних життєвих обставинах; нар-котична або алкогольна залежність одного або декількох членів сім'ї - 21,9%; інвалідність батьків або дітей - 11,5%; безробіття членів сім'ї-10,8% [106].

Однією із серйозних причин втрати дитиною сімейного оточення, а батьками прав реалізовувати свої батьківські функції є жорстоке поводження з дитиною, насильство над нею. Загалом зазначене соціальне явище не нове для нашого суспільства, але ще зовсім недавно не визнавався сам факт його існування. Як наслідок, недостатніми/ недосконалими є: рівень знань спеціалістів щодо індикаторів жорстокого поводження з дитиною; механізми статистичного обліку фактів жорстокого поводження з дітьми з боку батьків; теоретичне обґрунтування проблеми та технологій роботи з дітьми, які зазнали жорстокості тощо. Проблема ускладнюється тим, що діти часто соромляться, бояться розповісти про знущання над ними, звернутися у відповідні органи чи вважають це нормою, бо не знають іншого ставлення до себе [103; 296].

Право дитини на захист від різних форм насильства, жорстокого поводження знайшло відображення у різних статтях Конвенції ООН про права дитини (статті 9, 19, 34, 37, 39). Водночас попри законодавче забезпечення захисту дітей від жорстокого поводження та стосовно активних дій держави у цьому напрямі, за даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, у 2009 р. виявлено 79 879 сімей, в яких зафіксовано факти вчинення насильства, і 2780 дітей, щодо яких воно здійснювалося.

За результатами опитувань дітей, проведених Державним інститутом проблем сім'ї та молоді, із збільшенням віку респондентів не значно, але збільшується частка тих, хто вважає, що жорстоке ставлення до дітей в Україні існує; більшою мірою потерпають діти від батька/вітчима та старших братів та/або сестер (причому ця частка навіть більша, ніж від незнайомих дорослих). Чим молодший вік, тим більше дітей зазнають жорстокого ставлення з боку старших братів та/або сестер, однокласників [103, с. 87]. Фізичні покарання, насильство, відчуженість батьків у ставленні до дітей сприяє формуванню паталогічних особливостей поведінки дитини, розвитку у неї шкідливих звичок, агресії [491, с. 7].

У сім'ях, які опинилися у складних життєвих обставинах, де мають місце жорстоке поводження, насильство, алкогольна, наркотична залежність, порушуються передусім такі права дітей: на захист від зловживань та недбалого поводження (стаття 19 Конвенції ООН про права дитини); на гідний рівень життя (стаття 27); на захист від найгірших форм дитячої праці (стаття 32). Сім'я, яка опинилася у складних життєвих обставинах, не здатна також повною мірою забезпечити права дитини на освіту, охорону здоров'я, на відпочинок і дозвілля, право брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом тощо.

84

За даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, щорічно понад 18 тис. дітей залишається поза опікою сім'ї, з них дітей від народження до 6 років - 13,5%, віком від 7 до 10 років-8,5%, старше 10 років-78%.

Зростає кількість дітей, вилучених із несприятливого сімейного оточення. Так, за даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, у 2006 р. 9047 дітей було відібрано у батьків із позбавленням їх батьківських прав і 1078 дітей - без позбавлення батьків батьківських прав; у 2007 р. - 1 0 751 і 1129 осіб; у 2008 р. - 9420 і 1133 дітей відповідно [126] (рис. 2.2).

10751

9420

2000 рік 2003 рік 2004 рік 2005 рік 2007 рік 2008 рік

1500

б)	'"'1 1 "	'"'	*) •' г"	1		г
2000 рік	2003 рік		2004 рік 2005 рік			2007 рік	2008 рік
Рис 2.2. Кількість				дітей,	вилучених із сім'ї:
а) із позбавленням				батьків	батьківських		прав;
б) без позбавлення		батьків		батьківських		прав, на кінець року, осіб

85

Негативною тенденцією останнього десятиріччя є щорічне зростання відмов від дітей у ранньому віці (від народження до 3 років). За даними Міністерства охорони здоров'я України, щодоку близько 2000 новонароджених дітей матері залишають у пологових будинках. Деяких дітей у зв'язку із скрутною фінансовою ситуацією у сім'ї батьки, за їхніми словами, покидають тимчасово. Проте нерідко ці діти стають «забутими» і змушені залишатися в інтернатних закладах.

На початок 2010 р. чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні становила 100 787 осіб (рис. 2.3).

103 542

2004 рік 2005 рік 2006 рік 2007 рік 2003 рік 2003 рік 2010 рік

Рис. 2.3. Загальна кількість дітей-сиріт та дітей,	позбавлених
батьківського піклування, на початок року,	осіб

Однак не можна не брати до уваги й той факт, що протягом 2006-2009 pp. збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відбувається й за рахунок посилення роботи щодо встановлення статусу дитини для оформлення державного утримання.

На особливу увагу в ракурсі нашого дослідження заслуговують дітисироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в сім'ях громадян. Окрему підгрупу таких дітей становлять прийомні діти та дітивихованці. Прийомні діти - діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування, які влаштовані до прийомної сім'ї, а діти-вихованці - діти цієї ж категорії, які влаштовані до дитячого будинку сімейного типу. Відповідно прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що

86

добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; а дитячий будинок сімейного типу - сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як п'ять дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (всього не більше 10 осіб).

За станом на 01.01.2010 р., в Україні функціонує 484 дитячі будинки сімейного типу, в яких виховується 3185 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й 2931 прийомна сім'я, в них - 4934 дитини. Загалом у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу виховується 6655 дітей - це 6,4% від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вікова характеристика дітей, які виховуються у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу, на початок 2009 р. така: до 6 років - 1599 дітей (24,0%), від 6 до 18 років - 4873 дітей (73,2%), від 18 до 23 років - 183 дитини (2,8%) [126].

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від форми влаштування, мають поряд із загальними правами дітей специфічні, а саме: на повне державне утримання (повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності - стаття 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»). Доцільно уточнити, що державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються у т. ч. щодо:

-житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання

врізних формах влаштування по досягненню ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;

-забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, у разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період;

-разової державної допомоги по закінченні такими дітям виховного, навчального закладу чи по закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними повноліття;

-медичного обслуговування та ін.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають також права на:

- отримання передбачених законодавством пільг (аліменти, пенсію по втраті годувальника, інші виплати);

87

-пільги при вступі у вищі навчальні заклади, при працевлаштуванні;

-присутність представника органів опіки і піклування на судових засіданнях, якщо розглядається справа стосовно дитини або з питань, що зачіпають права дитини;

-щорічне безоплатне оздоровлення та ін.

За прийомними дітьми і дітьми-вихованцями зберігаються раніше призначені аліменти, пенсії. Окрім цього, з 01.01.2007 р. з моменту влаштування дитини в прийомну сім'ю чи ДБСТ для них призначається щомісячна соціальна допомога у розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку. Суми коштів, що належать прийомним дітям/дітям-вихо- ванцям, переходять у розпорядження прийомних баггьків/батьків-виховаггелів і витрачаються ними на утримання дітей. Прийомні діти та діти-вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду.

Органи опіки і піклування забезпечують збереження житла і майна таких дітей за місцем його знаходження і контроль за його використанням. ЦСССДМ здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей/ДБСТ. Водночас складні життєві обставини прийомних дітей та дітей-вихованців можуть бути пов'язані із труднощами адаптації у новому сімейному середовищі, а також наслідками: неправильного взаємопідбору батьків і дітей; недостатнього подолання втрат та розвитку нових прив'язаностей; відсутності контактів дитини з біологічними батьками та спроб повернути її в біологічну сім'ю; браком підготовки дитини до самостійного життя, її реінтеграції в соціум.

Особливо вразливу групу щодо забезпечення прав становлять діти - вихованці закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, діти, які втратили сімейне оточення. Чинним законодавством передбачено різні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - медичні, навчальні, виховні, заклади та установи праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Такі заклади підпорядковуються Міністерству освіти і науки, Міністерству охорони здоров'я та Міністерству праці та соціальної політики України. Загалом, у нашій країні кількість дітей у різноманітних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зменшується, але за рахунок зменшення загальної чисельності дітей в країні питома вага таких дітей збільшується. За станом на 01.01.2009 р., в Україні 792.6 дітей навчалося в школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбаапених батьківського піклування, і 5486 осіб перебувало в дитячих будинках; із зазначеної кількості дітей у школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, навчалося власне 7489

88

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках-4212 дітей цієї групи [126].

З метою захисту прав та інтересів дітей, встановлено вимоги щодо ліцензування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, приватної форми власності. А для недопущення дискримінації дітей за соціальним походженням в офіційних назвах закладів для дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забороняється зазначати категорію осіб, які утримуються і виховуються в цих закладах.

Як зазначалося вище, державні соціальні стандарти, нормативи споживання і забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми їх влаштування та утримання, вони затверджуються відповідно до чинного законодавства. Проте на відміну від прийомних дітей / дітей-вихованців, дітей під опікою, у вихованців інтернатних закладів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, немає найціннішого - сім'ї.

Хоча на оплату праці численного штату педагогічних та інших працівників інтернатних закладів витрачаються значні ресурси, створене в таких закладах середовище не можна назвати сприятливим, а вихованців - захищеними.

Адміністрація як державний опікун зобов'язана розв'язувати юридичні проблеми дітей, оформлювати необхідні документи, звертатися до державних установ, відстоюючи інтереси своїх підопічних, поки вони навчаються в інтернатному закладі. Після виходу з інтернату вихованці змушені вирішувати всі свої життєві проблеми самостійно, самотужки реалізовувати власні права. Однак, здобувши вельми специфічний досвід інтернатного життя, дитина, як правило, не здатна повноцінно забезпечувати свою життєдіяльність поза стінами закладу, формувати стабільні та зрілі, вт. ч. сімейні, стосунки, визначитися щодо власної громадянської позиції, самореалізуватися як особистість.

Вихованців інтернатів можна умовно об'єднати у дві групи; ті, котрі потрапили до закладу після проживання хоча б деякий час у сім'ї, і ті, котрі ніколи не жили в сім'ї. Зазначене є суттєвим фактором для подальшого розвитку дитини, формування її життєвої компетентності, здатності відстоювати власні права. Так, позитивними моментами подальшої соціалізації дитини із сім'ї є сформованість: уявлення про модель сім'ї та навичок самостійного життя; побутових навичок, соціальних зв'язків, належного рівня опору труднощам; комунікативних здібностей; вміння піклуватися про оточуючих; певних лідерських якостей та ін. [190, с. 60].

Інституційна система не може сприяти подальшому оптимальному розвитку дитини. Без сумніву, когнітивний розвиток вихованця інтернатного

89

закладу буде нижчим, ніж у дитини, котра виховується в сім'ї. При цьому визначальним є тривалість перебування в інституції.

При переживанні постійних психотравмуючих ситуацій у дітей з'являється відчуття беззахисності [492, с. 105]. Заданими психологічних досліджень, порушення поведінки і розвитку в дітей після пережитої психологічної травми торкається всіх рівнів людського функціонування (особистісного, міжособистісного, соціального, фізіологічного, психологічного та ін.). Це призводить до стійких особистісних змін, що впливають на подальше життя, змінюють поведінку людини [492, с. 106].

Здебільшого «шкоди», що завдається дітям в інституціях, майже не вдається виправити, особливо важко протистояти відставанню в емоційному розвитку дитини - вихованця інтернатного закладу. Чимало таких дітей стають емоційно вразливими і потребують постійної уваги з боку дорослих; через недостатню розвиненість мовленнєвих центрів мозку в період раннього дитинства у дітей виникають труднощі в опануванні мови та засвоєнні інформації. Дані досліджень, проведених Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка на замовлення Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), неодноразово засвідчували, що випускники інтернатних закладів не готові брати на себе відповідальність, невпевнені в собі, через відсутність досвіду сімейного життя у них відсутнє розуміння сім'ї як важливого соціального інституту [66].

Вихованців інтернатних закладів відрізняють: неврівноваженість поведінки; зниження пам'яті й соціальної активності; слабка правова захищеність, що пов'язано з невмінням відстоювати власні права та ін. [416, с. 60-61].

Основними причинами різноманітних відхилень особистісного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна назвати такі: дефіцит спілкування на рівні дитина - дорослий; специфічність системи спілкування з дорослими та однолітками; емоційно-дистанційний стиль взаємодії дитини та дорослого; відсутність можливості створення власної моделі родинно-побутових стосунків, обмеженість спілкування з ровесниками із повних сімей; синдром «великого колективу», що усуває чи ускладнює диференційований підхід до дітей; недостатність умов для задоволення особистісних потреб, саморозвитку і самореалізації; низький рівень загальних знань та пізнавально-інформативного розвитку [302, с. 47].

Одним із негативних факторів впливу на дитину є неспроможність інституційної опіки забезпечити атмосферу душевої теплоти й любові, значущі, тривалі й неперервні стосунки, які б дозволили дітям гармонійно розвиватися. Українська дослідниця психології дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Г. М. Бєвз підкреслює, що вихованці інтернатних закладів часто перебувають у стані тривоги, напруження,

90

невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують. Дитина, як правило, замикається в собі, не хоче згадувати про сім'ю, розповідати про неї. Це свідчить, що спогади про сім'ю пов'язані з негативними емоціями, і дитина уникає цих травмуючих переживань [25].

В інтернатних закладах не відпрацьовано систему соціально-психоло- гічної підготовки дитини до отримання інформації про біологічних батьків, визначення причин, за яких вона потрапила до державної системи опіки.

Серед негативних аспектів соціалізації вихованців закладів для дітейсирітта дітей, позбавлених батьківського піклування, І. М. Богданова також називає регламентацію проведення часу, економічну депривацію (відсутність власних заощаджень і досвіду розпоряджатися грошима), постійне перебування у вузькому комунікативному просторі, відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними структурами» [143, с. 170].

Соціально-психологічний портрет вихованців інтернатних закладів доповнюють И. М. Комарова й О В. Вакуленко [233, с. 99]. Науковці зазначають, що особливостями таких дітей є: відчуття малоцінності своєї особистості, знижений рівень самоконтролю; відмежування від соціальних зв'язків з навколишнім світом; переважання гак званих близьких планів у ставленні до майбутнього та ін.

У середовищі закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, іноді мають місце жорстоке поводження, крадіжки, проституція тощо. Окрім цього, відносна замкнутість державних закладів опіки, перебування дитини в обмеженому комунікаційному просторі, необхідність постійного дотримання розпорядку, відсутність у вихованців закладу досвіду участі в різних сферах суспільного життя знижують адаптаційний потенціал особистості, провокують до пристосуванства, формування споживацької позиції, не створюють умов для розвитку навичок прийняття дітьми самостійних відповідальних рішень [341, с. 32]. У результаті процес адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складний тривалий. Якзазначає І. М. Ковчина, «такі діти дуже добре знають, що «їм повинні», і дуже погано знають свої обов'язки» [168, с. 71-72].

Економічні, соціальні, психологічні проблеми вихованців інтернатних закладів відображаються в подальшому на міжособистісних стосунках дітей з:

-однолітками: самоутвердження, комплекс «Ми», суперництво;

-дорослими: нерівноправні відносини; дорослий сприймається як обслуга;

-особами протилежної статі: ранні сексуальні стосунки, сексуальне насильство, одностатеві сексуальні стосунки, невміння налагоджувати сімейні взаємини.

91