Петрочко Дитина в СЖО

1.2. Методологія соціально-педагогічного забезпечення прав дітей

Боротьба за утвердження прав людини завжди була каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті будь-якої цивілізованої країни. Україна як незалежна і суверенна, демократична, соціальна і правова держава має своїм завданням не тільки покращити систему соціального захисту населення, розвивати демократичні цінності, пов'язані із визнанням пріоритету прав дитини, але й удосконалити галузеві практичні інструменти регулювання суспільних відносин із забезпечення цих прав. Не останню роль у цьому покликана відігравати соціальна педагогіка як наука і як практика.

Форми організації будь-яких наукових знань відображає категоріальнопонятійний апарат. Нині у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії використовують поняття «соціально-правовий захист», «правовий захист», «захистдитинства», «охорона дитинства», «підтримка дитинства», «гарантії дитинства», «соціальний захист», «соціальне забезпечення» тощо

(Н. І. Агаркова [3],	О. Л. Караман [148; 149], І. М. Ковчина	[167; 168],
Л. Я. Оліференко	[263; 264], Т. М. Піддубна [310], В. А.	Варивдін,

І. П. Клеманович [57], Л. В. Кальченко [146; 147] та ін.). Нерідко різними поняттями називають одне й те ж соціальне явище. Така полісемія, з одного боку, засвідчує багатогранну сутність досліджуваних понять, а з іншого, - є виявом недосконалості термінологічного апарату, тому уточнення та зіставлення, узгодження і конкретизація основних термінівважливе завдання даного дослідження.

Для визначення поняття «соціально-педагогічне забезпечення прав» насамперед звертаємося до подібних дефініцій у теорії права. Так, професор П. М. Рабінович зазначає, що «забезпечення прав і свобод людини» об'єднує три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для здійснення прав і свобод людини: 1) сприяння реалізації прав і свобод (формування загальнолюдських гарантій); 2) охорона прав і свобод людини (в т. ч. профілактичні заходи); 3) захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення порушників до відповідальності) [350, с. 10-11].

Аналогічної точки зору на досліджуване поняття дотримуються правознавці О. Д. Святоцький, Є. Б. Червякова, В. С. Заяць, О. В. Марцеляк, О. І. Наливайко та ін. [101; 102]. Зокрема, О. В. Марцеляк уточнює, що поняття «забезпечення прав і свобод» охоплює здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на: а) удосконалення національного законодавства країни і приведення його до міжнародних стандартів у галузі прав людини; б) реалізацію громадянами своїх прав і свобод; в) охорону прав і свобод людини і громадянина; г) захист прав і свобод [101, с. 10].

32

Вважаємо за необхідне окремо розкрити сутність понять «захист прав» і «охорона прав» (хоча погляди науковців-юристів щодо критеріїв розмежування понять «охорона» і «захист» різняться). Так, із охороною насамперед пов'язана профілактика (попередження, недопущення) можливих порушень. Охорона прав має на увазі правомірну реалізацію прав під контролем соціальних інституцій, але без їхнього втручання. Натомість заходи захисту здійснюються у разі порушення прав для їх відновлення компетентними органами чи самим суб'єктом цього права. Такий самий підхід до тлумачення «захисту прав» має місце й в основному законі нашої держави - Конституції України, у частині І статті 55 якої записано, що захист прав людини в нашій країні здійснюється судами.

Звернемося до визначення понять «забезпечення» і «захист» у сучасному тлумачному словнику української мови. «Захист» трактується як: «1) охорона, заступництво; 2) відстоювання в суді інтересів клієнта [431, с. 192], а «забезпечення» -як: «1) надання достатніх для життя матеріальних засобів, необхідних для діяльності, функціонування чого-небудь; 2) охорона кого-, чого-небудь від небезпеки» [431, с. 185]. Відповідно під захистом мають на увазі передбачені законом заходи в разі порушення прав, а забезпечення охоплює дії, що підтримують кого-небудь, охороняють від небезпеки.

Отже, поняття «забезпечення прав людини» за своїм змістом ширше, ніж поняття «захист прав людини» і визначається як «діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і громадян із створення сприятливих умов (гарантій) для правомірної та неухильної їх реалізації й захисту. Таким чином, серцевиною процесу забезпечення прав людини є створення гарантій їх реалізації» [101, с. 22].

Потрібно обумовити, що не слід змішувати поняття «захист прав» і «соціальний захист». Останнє, зокрема, визначається Л. В. Кальченкояк «комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища; система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів у державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків» [146, с. 7]. У соціально-педагогічному аспекті сутність соціального захисту дослідниця тлумачить як діяльність, що інтегрує зусилля об'єктів і суб'єктів впливу і спрямована на актуалізацію механізмів підвищення ефективності процесу соціального захисту, гарантію та забезпечення порушених прав [146, с. 8].

Близьким за значенням до вищеокресленого є поняття «соціальноправовий захист населення». Зокрема, І. М. Ковчина визначає його як «соціально-педагогічну систему захисту прав та інтересів різних категорій населення з урахуванням індивідуального, вікового, етнонаціонального, соціального і професійного досвіду на основі законів, норм, правил і традицій людської спільноти» [167, с. 25].

33

У пошуках дефініції «соціал ьно-педатзгічне забезпечення прав дитини» ми звернулися до визначення поняття «ооціально-юридичне забезпечення прав людини». У цьому плані привертає /вагу точка зору А. С. Мордовцева: «Це певна система засобів і факторів, що забезпечує необхідні умови для поваги усіх прав і свобод людини є визначальною для її вільного і повноцінного розвитку» [243, с. 85]. Захист прав, підкреслює науковець, - ядро механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини.

Теоретичною основою нашого дослідження є розуміння соціальної педагогіки як науки, що вивчає особливості соціального виховання особистості в процесі її соціалізації. Характеристику соціальній педагогіці, співзвучну із вищевисловленою дослідницькою ідеєю, дає В. В. Дзюбан, який наголошує, що «соціальна педагогіка вивчає явища суспільного життя під своїм специфічним педагогічним кутом зору з позиції того, як виробничі, економічні, політичні, культурні та інші умови змінюють, формують і захищають людину. При цьому соціальна педагогіка впливає на педагогічну доцільність конкретних рішень з проблем політики щодо дітей відповідно до місцевих умов і часу» [110, с. 44]. Тобто, визначення, організація та використання всього виховного потенціалу соціуму для соціалізації індивіда є основним змістом соціальної педагогіки [28, с. 9].

Отже, ми розглядатимемо забезпечення прав особистості в соціальнопедагогічному аспекті, що «передбачає виявлення змін у культурі та соціальних потребах суспільства, акумулює пізнання закономірностей соціального становлення дитини як унікальної і цілісної особистості, котра володіє можливостями сприйняття і засвоєння нового соціального досвіду й прагне самовизначення в різноманітних життєвих ситуаціях» [185, с. 7].

Щоб краще зрозуміти теоретичні основи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, вважаємо за доцільне проаналізувати підходи до трактування соціально-педагогічної діяльності. Наголосимо, що в ряді докторських дисертаційних досліджень із соціальної педагогіки (зокрема О. В. Безпалько, Ю. Й. Поліщук) здійснено глибокий аналіз сутності й концепції соціально-педагогічної діяльності, тому зупинимося лише на окремих аспектах цього питання. Так О. В. Безпалько під соціальнопедагогічною розуміє діяльність, спрямовану на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. Результатом соціально-педагогічної діяльності є формування в особистості певного рівня соціальних якостей, самосвідомості, самовизначення та самоствердження ... відповідно до її можливостей та особливостей соціального середовища [29, с. 38].

Цікавою видається для нас думка В. А. Нікітіна, котрий вважає, що чільне місце в соціально-педагогічній діяльності мають займати питання

34

смислу і значення екзистенційних потреб людини, проблеми етичної і моральної оцінки, врахування невербальних форм вираження бажань, потреб, інтересів, умінь співпереживати, відчувати,... рефлексувати і саморефлексувати [255].

Аналізуючи соціально-педагогічну діяльність у цьому ж аспекті, російські дослідники С. С. Гіль і С. А. Осінцева, підкреслюють, що це «вид діяльності суспільства, пов'язаний із створенням умов і наданням допомоги населенню з метою максимально ефективного забезпечення потреб у соціокультурній адаптації і самореалізації» [83, с. 51].

Визначальною для розуміння цього поняття, вважаємо, може бути наукова позиція професора І. Д. Звєрєвої, яка полягає втому, що «коли застосовують поняття «соціально-педагогічна діяльність», то мають на увазі педагогічну діяльність за умови дефіцитів, які відбиваються на способі життя дитини, дорослого, їхній поведінці» [131, с. 19]. Отже, соціальнопедагогічна діяльність безпосередньо пов'язана із підтримкою дитини (її спрямуванням, допомогою, захистом).

В останнє десятиріччя вивчення теоретико-методологічних основ соціальної підтримки дитини в процесі її соціалізації є одним із найактуальніших напрямів дослідження російських вчених (І. А. Ліпський, Л. В. Мардахаєв, В. С. Торохтій, А. В. Іванов, І. В. Танвель, Н. Л. Селіванова та ін.). Впровадження концепції соціальної підтримки знаменує утвердження нової парадигми виховання підростаючого покоління.

Враховуючи соціальний характер розвитку людини в несхожих соціальних ситуаціях, технологія соціальної підтримки, реалізуючись у різних видах діяльності, набуває специфічного змісту. Відповідно виокремлюють правову (юридичну) підтримку, педагогічну і соціальнопедагогічну підтримку.

У контексті дослідження важпиво співвіднести терміни «соціальнопедагогічна підтримка» і «соціально-педагогічне забезпечення прав дітей» як схожі за змістом.

Термін «педагогічна підтримка)» (введений академіком РАО О. С. Газманом (1936-1996)) має на увазі діяльність різних служб суспільства, що зацікавлені в охороні' і захисті соціальних прав дітей. Окрім цього, під педагогічною підтримкою розуміють систему різних заходів, що диференціюються за інтересами, схильностями і прагненнями дітей і спрямовуються на виявлення дітей, йкі опинилися у складних життєвих обставинах, та їх підтримку [375, с. 297-299].

О. В. Газман розумів педагогічну підтримку як процес спільного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання проблем, що заважають їй зберігати власну гідність і самостійно досягати бажаних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні тощо.

35

Об'єктом педагогічної підтримки виступає не проблема, не дія чи вчинок, а стан. Саме тому завдання соціального педагога підтримати позитивний стан дитини (її впевненість, радість, творче натхнення тощо) і сприяти його закріпленню [375, с. 488]. У контексті особистісного підходу соціальнопедагогічна підтримка-це педагогічна діяльність, що забезпечує процес інтеріоризації, індивідуалізації (автономізації) людини в суспільстві.

На думку В. С. Торохтія, соціально-педагогічна підтримка є похідною від соціальної підтримки, а саме поняття може використовуватися у вузькому і широкому значеннях. Так, у широкому значенні соціальнопедагогічна підтримка розглядається як соціальне явище, що відображає надання соціумом своїх ресурсів людині, яка опинилася у складних життєвих обставинах, шляхом реалізації потенційних можливостей і соціуму, і самої людини. У вузькому значенні, соціально-педагогічна підтримка-спеціально-організована діяльність, що відображає кількісний і якісний стан послуг, ресурсів, можливостей, наданих окремим спеціалістом чи колективом спеціалістів особі, котра опинилася у складних життєвих обставинах [399, с. 57].

Соціально-педагогічна підтримка необхідна задля розв'язання соціальнопедагогічних проблем, які з'являються на перетині взаємодії сім'ї, в якій виховуються діти, із соціальним середовищем їх життєдіяльності і внутрішніх взаємодій членів сім'ї, пов'язаних із соціальним вихованням, соціальним формуванням і розвитком особистості. Сутність соціально-педагогічної підтримки полягає в консолідації зусиль і концентрації ресурсів соціальних інститутів (від індивіда до держави) з метою захисту від деформуючих факторів зовнішнього середовища і допомоги особистості в самостійному розв'язанні життєвих колізій в різних соціально-педагогічних ситуаціях. Так, мета соціально-педагогічної підтримки сім'ї з дітьми - дуалістична: якщо сім'я зберігає суб'єктність у розв'язанні власних проблем, то завдання соціально-педагогічної підтримки полягає в допомозі її зусиллям; якщо сім'я втратила суб'єктність, завдання - захист її від деструктивного впливу зовнішніх факторів [399, с. 18-19].

Метою соціально-педагогічної підтримки, зазначає Т. Ф. Алєксєєнко, є надання соціально-педагогічної допомоги дітям у важких, проблемних життєвих ситуаціях, сприяння їх соціальній адаптації й успішній соціалізації, формування життєвої компетенції. Сутність соціальнопедагогічної підтримки полягає у спрямованості соціально-педагогічної діяльності на підвищення якості життя соціально незахищених дітей, захист їх прав й інтересів, надання інформаційної, психологічної і педагогічної допомоги [7, с. 56].

Схожу наукову позицію, описуючи соціально-педагогічну підтримку, обстоює Л. Я. Оліференко, яка зазначає: «У випадку соціально-

36

педагогічної підтримки, допомога, що надається дітям, полягає в тому, що професійно підготовлені люди виявляють, визначають і розв'язують проблеми дитини, яка опинилася у ситуації, коли порушуються її базові права» [263, с. 105].

Отже, соціально-педагогічна підтримка і соціально-педагогічне забезпечення прав дитини знаходяться в безпосередньому зв'язку. Незважаючи на певні відмінності в наукових судженнях, позиції багатьох учених збігаються в тому, що забезпечення прав дітей полягає в підтримці, допомозі дитині з метою задоволення її потреб й інтересів за допомогою організаційних, правових, фінансово-економічних, соціально-психолого- педагогічних засобів, форм і методів [310, с. 25]. Проте поняття «соціальнопедагогічне забезпечення прав дитини» видається чіткіше окресленим за змістом, оскільки визначає орієнтири і мету впливу - реалізація, охорона і захист прав особистості.

Враховуючи вищевикладене, доцільним видається використання у тезаурусі соціальної педагогіки саме поняття «соціально-педагогічне забезпечення прав дітей».

Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, як і будь-яке інше соціальне явище, можна одночасно розглядати в різних значеннях - широкому і вузькому. Насамперед охарактеризуємо його в широку значенні як систему соціальних взаємодій, що має процесуальний характер.

Соціальна взаємодія - процес спільної діяльності, під час якої особи, групи чи спільноти безпосередньо чи опосередковано впливають одне на одного в ході реалізації інтересів, що породжує їх відповідний зв'язок, взаємообумовленість; це чинник соціальної інтеграції, соціального структурування й ефективної групової діяльності.

Соціальна взаємодія - це організація взаємних дій, спрямованих на досягнення спільної мети, що спричиняє взаємні зміни [414, с. 71], в т. ч. завдяки видозмінам та організації нових соціальних інститутів, і змушує координувати зусилля між усіма учасниками цього процесу.

У соціально-педагогічному сенсі взаємодія - це вищий рівень зв'язку соціальних суб'єктів, характерними ознаками якого є взаємовплив, взаємопроникнення на основі поєднання систем дій [185, с. 163]. Це також налагодження зв'язку між діяльністю спеціалістів різного профілю, які працюють з дитиною, її сім'єю, що сприяє їх саморозвитку. Форми такого зв'язку різні: взаємна інформація, спільна діяльність, взаємодопомога, взаємне навчання, спільне використання інформації про дитину тощо.

Особливість соціально-педагогічної діяльності відбивається у цілісному баченні дитини в різних взаємодіях - від взаємодії у конкретній ситуації з представниками найближчого оточення у сім'ї, із соціальним педагогом, котрий виступає в ролі помічника, посередника, порадника, - д о взаємодій

37

ресурсів, необхідних для розв'язання проблем дитини, її сім'ї, взаємодії соціально-пєдагогічних технологій, критеріїв оцінки ефективності соціально-педагогічного забезпечення прав особистості та ін. Важливо відмітити, що в процесі соціальної взаємодії виробляється спільність фахівців соціальної сфери в розумінні потреб дитини і певний ступінь солідарності у відповідних діях задля найкращого врахування потреб й інтересів дитини.

Головною особливістю взаємодії є причинна обумовленість, коли кожна із взаємодіючих сторін постає як причина дій іншої і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони, що визначає розвиток суб'єктів та їх структур. Так, ефективно права дитини можуть бути забезпечені за умови позитивних змін у суспільстві (в еконсмічному, соціальному, правовому аспектах), високого рівня професійної компетентності фахівців соціальної сфери. Водночас успішність соціально-пецагогічного забезпечення прав дітей становить умову підвищення добробуту дітей та сімей з дітьми, які набувають можливостей і здатностей як свідомі активні громадяни України якісно впливати на суспільство. У такий спосіб спостерігається циклічний спіралевидний позитивний вплив на елементи системи соціальної взаємодії, що сприяє розвитку самої соціальної системи, покращенню її функціонування.

Процесуальний характер соціально-педагогічного забезпечення прав дітей простежується у стійкій і послідовній зміні діяльності, що спрямована на дитину і здійснюється в партнерстві з нею в спеціально організованих умовах [438, с. 11].

Процес соціально-педагогічного забезпечення прав дітей розширює діапазон зв'язків, взаємодій у суспільстві у тому чи іншому поєднанні, передбачаючи прояви взаємної залежності і контролю, допомоги і співпраці взаємної зацікавленості й відповідальності. Такий процес можна розглядати як полісуб'єктний механізм впливу на практику соціальної дійсності і соціальних відносин, що дозволяє наповнити їх змістом і цінностями соціально значущої діяльності відповідно до потреб кожної дитини, її сім'ї.

Ефективність соціально-педагогічного забезпечення прав дітей значною мірою визначається змістом соціально-педагогічних дій, операцій. Сукупність операцій становить процедуру політехнологічного процесу соціальнопедагогічного забезпечення прав дитини, а арсенал засобів задля досягнення мети впливу на особистість - інструментарій цього процесу.

Враховуючи вищесказане, під соціально-педагогічним забезпеченням

прав дітей		(у широкому	значенні) ми розуміємо систему соціальних
взаємодій,	функціонування		якої спрямоване	на скоординовану		оптимізацію
стосунків	підростаючої		особистості	й соціального		середовища,
створення	сприятливих		умов реалізації		дитиною	можливостей
скористатися		усіма соціально-економ. чними,			культурними	та іншими

38

благами,	гарантованих державою, для задоволення своїх базових потреб
у власних	інтересах та інтересах суспільства.

Одним із чинників удосконалення соціальних відносин у відповідному процесі, оптимізації соціального результату є наявність належним чином організованої технології, яка забезпечує логіку послідовно організованої сукупності дій. Технологія - це інтегративна модель процесу з чітко визначеною метою, розподілом процесу на окремі етапи, діагностикою результатів тощо. Водночас у педагогічній технології мають бути всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок усіх частин, цілісність [118, с. 907].

Сутність соціально-педагогічної технології полягає в операціоналізації процесу, створенні алгоритму взаємодії фахівця і клієнта [408, с. 295]; це логіка соціально-педагогічних дій, що дозволяє отримати раціональний результату конкретній ситуації [386, с. 307].

На основі зазначеного, вважаємо, що існують усі підстави розглядати

соціально-педагогічне

забезпечення

прав

дітей

і

як

загальну

соціально-педагогічну

технологію,

що об'єднує

різні

функціональні

соціально-педагогічні технології, як спосіб дій, сутність

якого

полягає в

оптимальному

використанні

суспільних

ресурсів

та

інституційних

можливостей,

у реалізації цілеспрямованого

планомірного

поетапного

впливу

на соціальні

взаємодії,

у раціональному

поєднанні

традиційних

та інноваційних

організаційних

форм, методів,

технік,

засобів роботи

з метою розвитку

життєвих

"ил

дитини,

формування

її

суб'єктної

позиції

соціально ціннісних орієнтацій, установок,

морально-правових

переконань, здобуття

позитивного

соціального

досвіду.

Водночас соціально-педагогічне забезпечення прав дитини як певна активність задля гарантування захищеності дитини в суспільстві є соціально значущою діяльністю. Якщо життєві негаразди дитини, її сім'ї не складні, фахівець діє відповідно до своїх функцій і доступних ресурсів. Більш складна ситуація ставить фахівця (соціального педагога) у позицію посередника, в якій йому потрібно реалізувати цілий алгоритм дій організаційного характеру (вибір відповідної служби, закладу соціального обслуговування чи соціального захисту; пошук фахівця-консультанта, нормативно-правових актів; виконання посередницьких функцій та ін.).

Соціально-педагогічне			забезпечення	прав дітей (у вузькому
значенні) - різнорівнева		соціально-педагогічна		діяльність,	спрямована
на реалізацію, охорону		й захист прав дітей, що здійснюється			командою
фахівців	соціальної сфери		на засадах суб'єкт-суб'єктної		взаємодії з
дитиною	та її сім'єю.

Як відзначив Ю. Й. Поліщук, «шлях до єднання, до інтеграції складових частин соціально-педагогічної діяльності в єдине ціле не можна вважати рівномірним, постійним і односпрямованим. Еволюційне сходження.до

39

більш складних, вищих форм і організацій проходить через цілий ряд циклів розпаду та інтеграції» [317, с. 271].

Маючи власну специфіку, соціально-педагогічне забезпечення прав дітей проявляється у різних аспектах: психологічному (формування і розвиток потреб особистості); юридичному (сприяння відновленню порушених прав, отриманню чи втраті дитиною певного правового статусу); соціологічному (відновлення соціальних функцій і соціальних зв'язків); національно-етнічному (реалізація прав особистості на основі моральних норм представників відповідної нації, народу) та ін.

Водночас соціально-педагогічне забезпечення прав дитини, як і соціально-педагогічна діяльність загалом, значною мірою визначається соціальним замовленням, соціальними проблемами та знаходить своє відображення в соціальній політиці держави. Зокрема, російські вчені А. К. Биков, Н. А. Сєрякова, зазначають: «Державна соціальна політика щодо дітей має специфіку, що дозволяє говорити про її соціально-педагогічний феномен» [51, с. 28]. Держава визнає дитинство важливим етапом життя людини й утверджує особливу систему принципів, цілей, функцій, засобів відповідної діяльності. Вектори соціально-педагогічного забезпечення прав дітей можуть змінюватися залежно від загострення тих чи інших проблем у сфері охорони дитинства чи вибору нових векторів її розвитку.

Отже, правомірно стверджувати, що коли говорять про соціальнопедагогічні аспекти захисту дитинства, то мають на увазі формування основ педагогічного мислення у різних суб'єктів соціуму, які беруть участь у роботі з дітьми; розвиток здатностей і вмінь приймати в соціальній практиці найефективніші (з позиції педагогічної доцільності) рішення, адекватні конкретній ситуації особистості в середовищі; оволодіння суб'єктами соціуму інноваційними технологіями соціального захисту, здатними привести в дію механізми розвитку соціальних ініціатив самих дітей і повноцінно використовувати можливості сім'ї, інших інститутів, соціуму в цілому для забезпечення соціальної турботи щодо дотримання прав дітей, організації підвищення якості їх життя [48, с. 38; 110, с. 46].

Розробка концепції будь-якого дослідження неможлива без визначення його методології, в основі якої лежать різні наукові підходи як сукупність прийомів, способів впливу на когось, у вивченні чогось [386, с. 210], як певна ідея, принцип, що відрізняється відповідною позицією, категоріальним апаратом і обумовлює дослідження, проектування і організацію того чи іншого явища, процесу.

У сучасній науці наукові підходи класифікують по-різному: за науковими дисциплінами-філософський, психологічний, педагогічний, соціологічний, міждисциплінарний; за об'єктами - діяльнісний. культурологічний, особистісний, за організацією аналізу-системний, комплексний, структурний

40

на ін.; за категоріями - компетентнісний, особистісно орієнтований та ін. [39, с. 167]. Водночас педагогічна наука сьогодення постійно оновлює і удосконалює методологічні орієнтири, результатом чого стає поява нових парадигм, у т. ч. соціальної педагогіки [409, с. 173-177].

Осмислення проблеми дозволило визначити такі наукові підходи до соціально-пєдагогічного забезпечення прав дітей: системний, особистісний,

аксіологічний - як	основні, комплексно-інтегрований,	синергетичний,
компетентнісний	- як супутні (додаткові). Розглянемо більш докладно
окреслені наукові підходи, що перебувають у тісному взаємозв'язку.

Важливим методологічним засобом наукового пізнання є системний підхід. Він орієнтується на розкриття у дослідженні цілісності об'єкта, з'ясування його внутрішніх зв'язків і відносин; використання системи засобів впливу в інтересах людини. «На теперішній час системний аналіз

є найдосконалішою методологією розв'язання складних завдань і проблем

усоціальній сфері. Використовуючи системний підхід, можна запобігти ситуації, коли рішення в одній сфері перетворюється на проблему для іншої» [27, с. 120-121].

Ми цілком погоджуємося з думкою Ю. П. Сурміна, що «системний підхід у вивченні явищ полягає в тому, що будь-який більш-менш складний об'єкт розглядається як відносно самостійна система зі своїми особливостями функціонування і розвитку. Ґрунтуючись на ідеях цілісності і відносної незалежності об'єктів, існуючих у цілісному світі, принцип системності передбачає представлення будь-якого досліджуваного об'єкта як певної системи, що характеризується: елементним складом; структурою як формою взаємозв'язку елементів; функціями елементів і цілого; єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища системи; законами розвитку системи та її складових» [427, с. 143].

V нашій роботі базовими для обґрунтування соціально-педагогічного забезпечення прав дітей як складної різнорівневої системи стали положення загальної теорії систем та системного аналізу Т. Парсонса [286], В. П. Беха [32], М. С. Кагана [145], Е. Г. Юдіна[498], Б. П. Ганьби [82], M. 3. Згуровського [136], А. М. Сидоркіна [235], В. А. Ядова [501] та ін., а також результати досліджень з проблем використання системного підходу в роботі з дітьми С. С. Гіля [84], Л. О. Гнусаревої [86], О. Л. Кононко[182], І. В. Малафіїка [220], В. О. Сухомлинського [428-430], Л. Я. Оліференко [263] та ін.

Аналіз викладених вище підходів дозволяє стверджувати, що соціальнопедагогічне забезпечення прав дітей характеризується супідрядністю, тобто є підсистемою декількох систем, а саме: системи права, системи забезпечення прав дітей в Україні, системи соціально-педагогічної діяльності (див. рис. 1.3). При цьому кожна система проявляється на різних рівнях, про що докладніше йтиметься далі.

41