6. Бронхіальна астма долікарська допомога: при бронхіальній астмі хворому необхідно надати зручне положення (сидячи або стоячи з опорою для рук.

Спочатку підшкірно вводять 0,5-0,75 мл 0,1% розчину адреналіну, що сприяє зняттю спазму бронхів, зменшення гіперемії і секреції слизової оболонки бронхів.

При нападі бронхіальної астми вводять також ефедрин 1 мл його 5% розчину. Для купірування нападу бронхіальної астми роблять підшкірні ін’єкції 0,5-1 мл 0,1% розчину атропіну в поєднанні з ефедрином або адреналіном.

бронхолітичний ефект дають також аерозолі симпатоміметичних препаратів, що стимулюють З-адренергічні рецептори: 1% розчин еуспірана по 0,1-0,2 мл на інгаляцію, 1% розчин новодрін – 1 мл на інгаляцію, 0,5% розчин изадрина по 1 мл на інгаляцію. Крім основного дії, симпатоміметики можуть надавати стимулюючий вплив на міокард, викликаючи тахікардію, підвищення збудливості міокарда. Більш ефективний алупент, що застосовується у вигляді 2% розчину для інгаляції або в таблетках по 0,02 г. Він діє триваліше , а також менш активно впливає на міокард. Хворим призначають відволікаючі місцеві процедури (банки, гірчичники).При неефективності проведеної терапії вводять еуфілін внутрішньовенно повільно (10 мл 2,4% розчину з 10-20 мл 40% розчину глюкози). Препарат слід застосовувати при тривалому астматичному нападі і особливо у випадках, коли важко вирішити, який астми є напад – бронхіальної або серцевої.

При різкому збудженні і відсутності ефекту від застосування бронхолітичних засобів вводять 1-2 мл 2,5% розчину піпольфену внутрішньом’язово, 5-1’0 мл 0,5% розчину новокаїну внутрівенно повільно. В деяких випадках при алергічній бронхіальній астмі надають хорошу дію протівотстамінние препарати: димедрол (1 мл 1% розчину внутрішньом’язово), супрастин (1 мл 2% розчину внутрішньом’язово). При важкому астматичному статусі та неефективності застосування симпатоміметичних препаратів можна використовувати комплекс лікарських засобів.З цією метою внутрішньовенно крапельно вводять 100 – 150 мл 4% розчину бікарбонату натрію, 5% розчину глюкози. Одночасно вводять 10 мл 2,4% розчину еуфіліну до 2 разів на добу в поєднанні з серцевими глікозидами (за показаннями). Крім того, внутрішньовенно вводять 30 мг преднізолону, а при необхідності через кожні 3 год вводять повторну дозу препарату до ліквідації астматичного статусу. Кортикостероїдні гормони призначають з урахуванням протипоказань до застосування цих препаратів.При змішаній формі бронхіальної астми з компонентами серцевої астми купірування нападу задухи досягають внутрішньовенним введенням еуфіліну з серцевими глікозидами; 1 мл 0,06% розчину коргликона або 0,25-0,5 мл 0,05% розчину строфантину з 10-20 мл 40% розчину глюкози. При поєднанні нападу задухи з болями в області серця з обережністю можна застосувати промедол (1 мл 1% розчину) або пантопон (1 мл 1% розчину) обов’язково в поєднанні з атропіном (0,5 – 1 мл 0,1% розчину).Введення морфіну, пантопону при нападі тільки бронхіальної астми протипоказано внаслідок гнітючої дії 1тх на дихальний центр і збудливого впливу на блукаючий нерв. Одночасно застосовують спазмолітичні засоби: папаверин (1-2 мл 2% розчину), но-шпу (2 мл 2% розчину) внутрішньом’язово, призначають нітрити всередину, проводять оксигенотерапію.Іноді можуть розвиватися важкі астматичні стани, при яких всі проведені заходи виявляються безуспішними. В таких випадках при розвитку асфіксії треба провести інтубацію або трахеотомію з наступним відсмоктуванням секрету з бронхів і перевести хворого на кероване штучне дихання за допомогою апаратів, а потім терміново госпіталізувати в реанімаційне відділення (див. Асфіксія).

7. Астматичний статус (АС) – це синдром гострої прогресуючої дихальної недостатності, який розвивається як найбільш загрозливе ускладнення бронхіальної астми (БА) внаслідок обструкції дихальних шляхів при повній резистентності хворого до терапії бронхолітичними засобами (адренергічними препаратами та метилксантинами).

Основними принципами терапії АС є:

• проведення масивної терапії бронходилататорами;

• негайне введення ГК;

• швидке проведення лікувальних заходів;

• корекція вторинних порушень газообміну, кислотно-лужного балансу, гемодинаміки тощо.

Оксигенотерапія

Інгаляційні В2-агоністи (формотерол, левабутерол, фенотерол, сальбутамол, вентолін, сальбутерол.

Антихолінергічні (іпратропіум бромід)

Метилксантини (еуфілін, теофілін)

Глюкокортикостероїди (метил преднізолон, гідрокортизон)

Магнію сульфат

8. ревматизм має перебіг у вигляді гострої ревматичної лихоманки (в дитинстві), а також хронічної ревматичної хвороби серця. Захворювання має інфекційно-алергічну природу з ураженням сполучної тканини, переважно серця й суглобів.

Клінічна картина. Клінічна картина Р складається з комбінації низки симптомів та синдромів.

Поліартрит

Гострий ревматичний поліартрит супроводжується всіма явищами запалення: різкий біль у великих суглобах, їхній набряк, іноді почервоніння, підвищення місцевої температури, обмеження рухів.

Ревмокардит

Зустрічається разом із поліартритом, але може бути й самостійним. При міокардиті зустрічаються аритмії (тахі- або брадикардія, екстрасистолія. На ЕКГ подовжується інтервал РQ, зубець Т стає від'ємним. Важливий знак м'язового ураження— втомлюваність, слабкість, задишка. Гучність тонів зменшується. Вдається вислухати ритм галопу («крик серця по допомогу»). Своєчасне лікування на ранніх стадіях лихоманки може зупинити процес і надати йому оборотності.

Запальна реакція в ендокарді становить собою той фактор, що вирішує долю хворого (мал. 26). В клапанному апараті наслідком запального процесу стає фіброз із деформацією (недостатність клапана). Спайки між стулками обмежують їхню рухомість та звужують отвір (стенози мітральний або аортальний).

Якщо формування вади серця займає досить тривалий час— від 6 місяців до 2

років і більше, тобто можна говорити про хронічну ревматичну хворобу серця.

Ревматизм нервової системи у вигляді малої хореї зустрічається переважно у дітей. Початок захворювання непомітний; фарингіт не обов'язково передує гострим проявам.

Шкірні симптоми зумовлені вторинним васкулітом: анулярна еритема та вузлики на розгинальній поверхні суглобів.

Лабораторні дослідження. підвищення титру проти стрептококових антитіл.

Хронічна ревматична хвороба серця

Групу великих ознак складають: поліартрит, ревмокардит, мала хорея, кільцева еритема та вузлики.

Лікування. Призначається бензилпеніцилін та його пролонговані похідні. При непереносності пеніциліну його замінюють макролітами (еритроміцин)— тільки 10(добовий курс лікування.

Зважаючи на імунозапальний генез ревматичної лихоманки, важливим

компонентом лікування постають протизапальні препарати (стероїдні та несте(

роїдні). В гострих випадках Р узаконене поєднання вживання засобів обох

груп (2(4 місяці). Хронічні форми Р прийнято лікувати антималярійними пре(

паратами (делагіл) до 2х років.