56. Ускладнення цукрового діабету.

Виявом крайнього ступеня розладу обміну речовин у хворих на діабет є діабетична кома. Настає вона у хворих, які порушували режим лікування або зовсім не лікувалися. її стимулюють недостатнє вживання чи припинення приймання інсуліну, порушення дієти, тобто споживання їжі, яка містить багато жирів і мало вуглеводів, голодування, будь-які недуги, які супроводяться блюванням і проносами, отруєння, інфекційні захворювання, гнійні процеси, хірургічні втручання, фізичні та психічні травми, вагітність тощо.

Внаслідок недостатності інсуліну порушується засвоєння глюкози клітинами. А тим часом у крові нагромаджується багато цукру, якого так потребують органи і тканини. При цьому збільшується значення жирів як фактора харчування. Відбувається підвищене надходження у кров жирних кислот з жирового депо для живлення організму. Проте молекули жирних кислот повністю використовуються для харчування лише тоді, коли разом з ними цілком засвоюються молекули глюкози.

Чим глибший розлад засвоювання глюкози, тим більше в крові проміжних продуктів жирового обміну — кетонових тіл, які отруюють організм, порушують насамперед діяльність центральної нервової системи. Згодом перестають нормально функціонувати нирки, яким доводиться посилено виділяти з організму цукор, кетонові тіла, воду й солі, внаслідок чого загальний стан хворого погіршується.

У запущених випадках розвивається коматозний стан, зумовлений токсичною дією кетонових тіл на центральну нервову систему.

Діабетична кома настає здебільшого поступово. Спочатку з'являється слабість, сонливість, спрага, часті виділення великих об'ємів сечі. Хворі втрачають апетит, у видихуваному повітрі є запах ацетону. Якщо не вжити негайних лікувальних заходів, то через 1—3 дні, а інколи й через кілька годин затьмарюється свідомість, знижується артеріальний тиск, з'являється різкий запах ацетону з рота, дихання глибоке, важке; внаслідок зневоднення організму шкіра стає сухою, очні яблука — м'якими. При подальшому прогресуванні розладу обміну речовин наступає повна діабетична кома з непритомним станом, різким занепадом серцево-судинної діяльності.

Хворого, який перебуває у коматозному стані, необхідно негайно госпіталізувати. Лише при вчасно розпочатому відповідному лікуванні, поки ще не встигли розвинутися незворотні явища, можна зберегти життя і повернути працездатність людині.

Діабетичній комі можна запобігти. Найефективнішими заходами е правильна дієта та інсулінотерапія. Початкові явища коми легко проходять при введенні вищих доз інсуліну, великої кількості вуглеводів. Хворі повинні обов'язково повідомляти свого лікаря про посилення таких симптомів, як слабість, сонливість, підвищення температури.

Лікувальна дія інсуліну полягає в тому, що він, сприяючи засвоєнню глюкози тканинами і органами, знижує вміст цукру в крові і нормалізує інші види обміну речовин. Однак при лікуванні інсуліном не можна забувати „ про можливий розвиток гіпоглікемії — стан, коли вміст цукру в крові зменшується більше. ніж у здорових людей.

Одним з механізмів виникнення гіпоглікемічного стану є розлад живлення центральної нервової системи, для якої глюкоза є основним джерелом енергії. Саме тому при гіпоглікемії переважають ознаки ураження мозку. На відміну від діабетичної коми гіпоглікемічний стан настає швидко, протягом 1 хвилини, під час активної дії інсуліну, З'являється слабість, потовиділення, тремтіння, серцебиття, побіління або почервоніння обличчя, неспокій, відчуття оніміння губів і кінчика язика; нерідко хворі відзначають розпливчатість і подвоєння предметів. Якщо не вжити негайних заходів, початкові ознаки стають вираженішими, з'являється психічне збудження, під час котрого хворі бувають здатні на немотивовані вчинки, виникають корчі й непритомність. ^ Початкові явища гіпоглікемії легко припиняються через 8-10 хвилин після того, як хворий з їсть 100г білого хліба або 50г печива. Якщо такий стан триває, треба випити склянку солодкого чаю або вжити 2—З чайних ложечки цукру. Хворі на діабет, які приймають інсулін, повинні завжди мати з собою цукор, м'які цукерки чи печиво і вживати їх при появі перших ознак гіпоглікемії.

При тяжкій гіпоглікемії з непритомністю слід негайно викликати лікаря швидкої медичної допомоги. У таких випадках необхідне внутрішньовенне введення розчину глюкози. Короткочасні гіпоглікемії звичайно проходять без ускладнень, а тяжкі та затяжні можуть призводити до стійких патологічних змін у центральній нервовій системі.

У профілактиці гіпоглікемій велике значення має ретельно підібрана доза інсуліну, режим і характер харчування.

Порівняно рідко виникає специфічне для цукрового діабету явище, коли дія інсуліну знижується і його доводиться вводити до 100—200 одиниць і більше. Причини інсуліно-резистентності різноманітні, і правильне встановлення їх допомагає усувати ці явища.

Утруднюють лікування ліподистрофії — специфічні затвердіння шкіри у місцях введення інсуліну, в яких згодом зникає підшкірна жирова клітковина. Для боротьби з цим ускладненням призначають розсмоктувальні засоби, масаж. Рекомендують щоразу змінювати місце ін'єкції, застосовувати особливі інсуліно-препарати.

При інсулінотерапії трапляються алергічні реакції. Виявом місцевої реакції можуть бути припухлість, почервоніння шкіри, болючість, свербіння в місцях ін'єкції, що виникають через кілька хвилин або годин після маніпуляції. Загальна алергічна реакція супроводиться появою висипу на шкірі, свербінням, іноді набряками.

Боротьба з алергічними реакціями зводиться до заміни одного виду інсуліну іншим і призначенням спеціальних засобів. Підвищена чутливість до інсуліну знижується, якщо його вводити під шкіру в зростаючих дозах при великому розведенні.

Найчастішими і найнебезпечнішими ускладненнями цукрового діабету є пошкодження різних відділів серцево-судинної системи. Здебільшого уражаються капіляри — дрібні судини, по яких разом з кров'ю до всіх тканин і органів надходять поживні речовини. Цей процес локалізується переважно в таких важливих органах, як очі та нирки.

Ураження судин сітчатки ока має назву діабетичної ретинопатії. При цьому захворюванні у запущених випадках розростається густа мережа кровоносних судинок, які легко руйнуються, утворюючи дуже шкідливі для ока крововиливи. З часом прогресує зниження і втрата зору.

Початковим виявом ураження капілярів ниркових клубочків, основної частини органа, де утворюється сеча, є наявність білка в сечі.

Такі симптоми, як зниження зору і поява білка в сечі, вказують на запущені процеси в очах і нирках, лікування яких малоперспективне. Отже, дуже важлива рання діагностика змін у судинах. При вчасно розпочатому лікуванні ці зміни можуть бути усунені або припинені.

З метою ранньої і своєчасної діагностики уражень судин у кожного хворого на цукровий діабет з перших років захворювання щороку або й частіше необхідно обстежувати його всіма доступними методами.

Дуже поширений при діабеті атеросклероз з переважним ураженням великих судин серця, мозку, нижніх кінцівок, внаслідок чого спостерігаються приступи болю в ділянці серця («грудна жаба»), часто трапляються інфаркти міокарда, розлади кровообігу в мозку, з'являються болі в литкових м'язах при ходьбі, холодніють ступні. З часом можуть утворюватися виразки, які не гояться, і навіть настає омертвіння (гангрена) ступень.

Розвиток атеросклерозу підтримує розлад обміну речовин, передусім жирового. Систематичне лікування цукрового діабету, раціональна дієта з обмеженням жирів, своєчасна діагностика судинних змін і відповідне запобіжне лікування — ось заходи, які можуть надійно затримати прогресування і зменшити підвищену схильність до атеросклерозу.

У хворих на діабет порівняно частіше розвиваються зміни в периферичній нервовій системі — неврити, які супроводяться нестерпними болями в попереку, нижніх кінцівках (у стані спокою і при ходьбі), слабістю м'язів, порушенням чутливості. Ураження периферичної нервової системи в основному зумовлюються змінами в судинах, які живлять ці нервові утворення. Застосування вітамінних комплексів, судинорозширювальних та інших засобів на фоні раціональної дієти і інсуліно-терапії дає добрі результати, полегшує перебіг діабетичних невритів.

Дуже часто у хворих на цукровий діабет бувають розлади органів травлення. Вони починаються з ротової порожнини: сухість слизових оболонок губів і язика, розм'якшення і руйнування тканини ясен з подальшим розхитуванням і випаданням зубів (пародонтоз). Навколо зубів, біля ясен можуть утворюватися гноячки (піорея), з яких виділяється гнійна рідина.

Порушення діяльності шлунково-кишкового тракту у хворих на діабет (проноси, запори, здуття живота) при раціональній дієті трапляються не частіше, ніж у здорових людей. Особливо часто у них страждає функція печінки, яка є центром координації обмінних процесів, бере в них активну участь і зазнає значних змін при діабеті. При недостачі інсуліну запаси цукру у вигляді глікогену в печінці вичерпуються у зв'язку з інтенсивним надходженням його в кров'яне русло. Натомість з крові в печінку надходить і відкладається у ній жир, печінка від цього збільшується, стає болючою при пальпації. її функціональна активність знижується, через що перебіг діабету стає важчим.

Діабетичним ураженням печінки можна запобігти, а в не складних випадках їх можна вилікувати повноцінною дієтою з обов'язковим введенням до неї тваринного білка, передусім кисломолочного сиру, вітамінів, ліпотропних речовин (ліпоєва кислота, метіонін), які перешкоджають відкладанню жиру в печинці.У хворих на діабет спостерігається схильність до захворювань шкіри (фурункули, дерматити, екземи та ін.). Нерідко виникають запальні процеси в різних оболонках очей, жовчних протоках, жовчному міхурі, вивідних ниркових канальцях, сечовому міхурі та інших органах. Перебіг цих захворювань у хворих на діабет більш стійкий, ніж у здорових людей, вони частіше повторюються. Це зумовлено зниженням опірності тканини до інфекції в умовах нестачі інсуліну

Нині точно встановлено, що успіх у боротьбі з ускладненнями при цукровому діабеті забезпечують такі умови: ретельне спостереження за перебігом діабету, призначення відповідних доз інсуліну або цукро знижувальних речовин, дотримання дієти, дозоване фізичне навантаження, режим психічного щадіння, медикаментозне лікування у випадках виявлення будь-яких розладів у тих чи інших органах і системах.