20. Невідкладна допомога при серцевій астмі та набряку легень.

Інгаляція кисню, при необхідності через піногасники

Для посиленя венодилятації і зменшення застоюв легенях застосовують петлеві діуретики

Фуросемід 4,0-6,0 в/в

морфіну гідрохло¬рид 1%-1,0 в/в (або тітровано по 0,3-0,5 мл повторно) – для зменшення відчуття тривоги та досягнення дилатації в легенях і переферичних вен.

Застосування периферійних вазодилятаторів розпочинати з застосування сублінгвального нітрогліцерину.

Натрію нітропрусид – вазодилятатор рекомендований пацієнтам з важкою СН.

Несиритид – дилятатор вен, артерій і коронарних судин.

Приступ знятий:

Госпіталізація (при ГІМ та неможли¬вості залишення на місці виклику)

Відстрочена госпіталізація (при погіршенні стану у випадку транспор¬тування)

Нагляд лікаря ПНМД (при наявності таких станів в минулому і стабільній гемоди¬наміці та відсут¬ності змін на ЕКГ)

При неповному ефекті

додатково дропе¬рідол по 1,0-2,0 титровано в/в або бензогексоній в/в під контролем АТ

При низькому ОЦК додатково фізио¬логічний розчин 200,0 в/в або реополіглюкін

Комплексная терапия отека легких включает следующее:

Прежде всего больному придают сидячее положение, ноги должны быть опущены.

Сублингвально дают нитроглицерин (1-2 таблетки), или изо Мак ретард (1 капсулу).

Внутривенно медленно вводят 1 мл 1 % раствора морфина гидрохлорида или 2-4 мл 0,25% раствора дроперидола в 5-10 мл 5% раствора глюкозы.

Проводят оксигенотерапию через носовые катетеры. В стадии альвеолярного отека легких для пеногашения ингаляцию кислорода делают с парами спирта (70 - 96 %) или 10 % спиртового раствора антифомсилана.

Накладывают жгуты на нижние конечности.

21. Пароксизмальна тахікардія. Діагностика та лікування. (ектопічна тахікардія)

Пароксизмальна тахікардія — це раптове прискорення серцевого ритму. У порівнянні з нормальним серцевим ритмом — 60—80 ударів за хвилину воно є значним: понад 140 ударів за хвилину. Воно зазвичай не залежить від впливу якихось зовнішніх чинників: стрес, фізичне навантаження, біг, висока температура тощо, які теж можуть спричинити прискорене серцебиття. До того ж при дії зовнішніх чинників ритм, як правило, прискорюється до меншої величини — 100—120 ударів за хвилину і нормалізується відразу після їх усунення. Шлуночкова тахікардія - тахікардія з частотою 130-180 за хвилину, зі значною деформацією комплексу QRST.

Розрізняють кілька видів пароксизмальної тахікардії. Синусова пароксизмальна тахікардія діагностується при досить стабільній роботі серця, однак значно прискореному пульсі. Надшлуночкова пароксизмальна тахікардія спричинюється різнобоєм режиму роботи між частинами серця — передсердям і шлуночком. Шлуночкова пароксизмальна тахікардія, пов’язана з патологією шлуночка серця, є дуже складним порушенням і потребує реанімаційних заходів.

Причини виникнення пароксизмальної тахікардії можуть бути різні. Одна з них — гіперплазія (збільшення) щитоподібної залози, при якій відбувається різке збільшення викиду тиреоїдних гормонів у кров, що і спричинює стійке посилене серцебиття. Частіше це трапляється у жінок. 2 зміни у серцевому м’язі — міокардні дистрофії будь-якого походження (спричинені запаленням серцевого м’яза внаслідок інфекційного ураження чи частих застуд, кардіосклеротичними явищами, пов’язаними з атеросклерозом судин). На третьому місці — вегетативно-судинна дистонія. Можуть бути й інші причини, приміром вроджена патологія. Це спостерігається нечасто і потребує хірургічного втручання.

Діагностика пароксизмальної тахікардії починається з визначення пульсу і прослуховування фонендоскопом серця — таким чином можна зафіксувати порушення ритму серцебиття. ЕКГ серця в момент приступу, яка дасть змогу побачити, в якій саме ділянці серця відбулося порушення. УЗД серця, за допомогою якого можна визначити стан серцевого м’яза, наявність дистрофічних явищ. Необхідним є ліпідне обстеження крові, яке покаже рівень холестерину в крові, а отже зорієнтує щодо атеросклеротичних явищ в серцевих судинах, які теж можуть зумовлювати порушення ритму.

лікування пароксизмальної тахікардії слід заспокоїти хворого, застосувують седативні засоби, припинення навантажень. При надшлуночковій тахікардії в перші хвилини нападу необхідна стимуляція блукаючого нерва - енергійний і наполегливий масаж області каротидного синуса, викликання блювотних рухів, тиск на очні яблука і на черевний прес. Нерідко сам хворий припиняє напад затримкою дихання, певним поворотом голови або іншими прийомами. Іноді 40 мг пропранололу, прийняті на початку нападу, купіруют його через 15 - 20 хв. Більш ефективно в/в введення ізоптина (2 - 4 мл 0,25 розчину), новокаїнаміду (5 мл 10 розчину). При значній гіпотонії попередньо вводять підшкірно або в/м мезатон. При наявності захворювання серця протиаритмічний ефект надає строфантин.Неефективність лікування ліками і наростання серцево-судинної недостатності служать показанням до електроімпульсного лікування. Якщо напади часті, то поза нападами з профілактичною метою слід призначати пропранолол з делагилом, дигоксин, новокаїнамід, дифенін.Лікування шлуночкової тахікардії слід, як правило, проводити в стаціонарі. Якщо вона пов'язана з інтоксикацією глікозидом, то вводять в/в препарат калію (па-нангін - 10 - 80 мл), дають дифенін (по 0,1 г 3 рази на день). При тяжкому стані хворого необхідно невідкладне електроімпульсне лікування (не показано при передозуванні серцевих глікозидів!). Для профілактики нападів можна застосовувати новокаїнамід, пропранолол, препарати калію , дифеніл