2. Механізм вільної конкуренції

Досконало конкурентний (вільний) ринок – це ринок з найвищим рівнем конкурентності.

Досконалою (необмеженою, повною, чистою) конкуренція буде за таких умов:

- товар випускається дуже великою кількістю незалежних фірм, тому частка кожної в загальному обсязі виробництва галузі є вкрай обмеженою;

- маса капіталу, що застосовується окремими підприємствами, є настільки малою, що жодна фірма не має можливості суттєво вплинути на обсяги пропозиції товару, або радикально змінити галузевий рівень витрат на одиницю продукції;

- продукція на ринку однорідна (стандартизована), тобто за своїми якісними показниками однакова в усіх продавців, тому покупець може придбати такий продукт у будь-якої фірми;

- фірми можуть вільно виходити із галузі і так само вільно входити в неї, жодних бар’єрів не існує для цього;

- на таких ринках не існує нецінової конкуренції;

- відсутність будь-якого впливу окремої фірми на рівень ринкової ціни, тому кожна фірма турбується про свої інтереси самостійно, вирішуючи, який обсяг продукції вона поставлятиме на ринок, а контроль над цінами відсутній і їх визначає ринок;

-рівний доступ усіх до всіх видів інформації.

Отже, модель досконалої конкуренції функціонує на засадах “невидимої руки” і управляється механізмом цін. Ціна чутливо реагує на зміни попиту і пропозиції, визначаючи цим самим необхідні обсяги виробництва, що дає можливість запобігати надвиробництву.

Досконала конкуренція на практиці трапляється рідко. Але є ринки, які наближаються до рівня чистої конкуренції: сільське господарство, фондові і валютні ринки, роздрібна торгівля та сфера дрібних послуг, хоча і у них порушуються правила такої конкуренції.

В ринкових умовах вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і в середелі кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої і міжгалузевої, кожна з яких виконує свою специфічну функцію.

Виробництво одного і тогож товару здійснюється на багатьох самостійних підприємствах однієї галузі. Між ними виникає внутрігалузева конкуренція. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності і інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, їх індивідуальна вартість виробництва.

Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому наслідком внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Перевага тієї чи іншої групи підприємств, а отже, й величина ринкової вартості залежить від попиту на даний товар, а вслід за зміною попиту і відповідною зміною цін змінюються умови виробництва, середні витрати праці.

Отже, внаслідок внутрігалузевої конкуренції утворюється нова ринкова суспільна вартість товару, яка стає основою нової ринкової ціни.

В сучасних умовах внутрігалузева конкуренція стала конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (напр., мінікомп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів).

Природа капіталу як самозростаючої вартості відображає прагнення підприємств до одержання максимального прибутку. Але в різних галузях внаслідок різних умов виробництва, що найперше пов’язано з різною органічною будовою капіталу, рівні капітали створюють різну по величині додаткову вартість. Виникає суперечність, яка розв’язується міжгалузевою конкуренцією – між виробниками, які діють у різних галузях економіки.

66

Підприємці тих галузей в яких норма прибутку нижча стараються помістити свій капітал в інші галузі, де ця норма прибутку є найвища. Внаслідок цього скорочується виробництво товарів в галузях з низькою нормою прибутку і розширюється в галузях з високою. Пропозиція товарів в перших зменшується, зате зростає попит, а в других галузях – навпаки. Усе це неминуче позначиться на ринкових цінах: в галузях, куди перелились нові капітали, ціни знижуються, поки не опустяться нижче їх ринкової вартості, а у галузях, звідки відбувся відплив капіталів, ціни стають вищими від ринкової вартості товарів. Це відбувається до того моменту, поки норми прибутків в різних галузях не вирівняються. Тоді приплив додаткових капіталів припиниться, адже у кожній галузі тепер буде рівний прибуток на рівний капітал.

Отже, міжгалузева конкуренція через переливання капіталів і співвідношення попиту і пропозиції веде до встановлення середніх арикових цін (ціни виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни), які забезпечують капіталам, зайнятих у різних галузях, однакову загальну середню норму прибутку. Таким чином, функція міжгалузевої конкуренції полягає в перетворенні вартості товарів в ціну виробництва, а норму прибутку в окремих галузях – в загальну норму прибутку.

В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

Схожий механізм конкуренції існує між промисловим і торговим, та промисловим (торговим) і позичковим капіталом.

Вважається, що ринкова економіка з досконалою конкуренцією забезпечує високу виробничу ефективність, але водночас у цих умовах виникає кілька гострих проблем:

- по-перше, така система розподіляє доходи між учасниками виробництва дуже нерівномірно;

- по-друге, за її умов кожен виробник намагається мінімізувати витрати, відтак фірми уникають витрат, пов’язаних, наприклад, із збереженням довкілля;

- по-третє, за умов чистої конкуренції не можна забезпечити виробництво суспільних благ (будівництво мостів, маяків, дамб, національну оборону тощо);

- по-четверте, невеликі розміри типових фірм не дають змоги їм фінансувати значні науково-дослідні роботи.

Але аналіз цього ідеального типу ринкової структури дає можливість визначити способи найефективнішого розподілу виробничих ресурсів, а також порівняти оцінки функціонування реальної економіки.