2. Блага їх корисність

Провідною функцією домогосподарств виступає споживання. Перед її розглядом зупинимось на понятті блага і їх корисності.

Усі товари, послуги, соціальні і економічні вигоди, які людина так чи інакше використовує називають споживчими благами. За своїми характеристиками їх поділяють на такі групи:

* за шляхами надходження: вільні (споживаються через привласнення без обмежень), економічні (споживаються шляхом купівлі-продажу на ринку), суспільні (надаються через суспільні і державні інститути);

* за співвідношенням між собою: взаємозамінні (субститути), які можуть замінювати один одного у використанні і взаємодоповнюючі (комплементи), які можуть використовуватися у поєднанні;

* за доступністю: винятково доступні, які доступні для тих, хто готовий заплатити за нього ринкову ціну і загальнодоступні, споживання яких не можна обмежити шляхом встановлення плати за його використання;

* за конкурентністю: конкурентні, коли споживання блага одним суб’єктом виключає можливість споживання іншим і неконкурентні – споживання не виключає такої можливості.

Блага в реальному житті представлені у вигляді товарів і послуг.

Виділяють товари довготермінового і короткотермінового користування. Перші – це матеріальні вироби, призначені для багаторазового використання (верстат, комбайн, крісло, одяг, побутова техніка тощо); другі – матеріальні вироби, які повністю споживають за один чи кілька циклів використання.

Товари за купівельними звичками споживачів поділяють: товари одноденного попиту – споживач купує без особливих роздумів (хліб, вода, їжа, газети, послуги транспорту тощо); товари попереднього вибору – у процесі вибору і покупки споживач, як правило, порівнює ці товари між собою за показниками придатності, якості, ціни (меблі, одяг, автомобіль тощо);

119

товари особливого попиту – це товари з унікальними характеристиками, задля придбання яких споживач готовий витратити додаткові зусилля (конкретні марки і типи модних товарів, особливі породи тварин, сортів рослин тощо), товари пасивного попиту – це, найчастіше, товари-новинки, про які споживач або не знає, або не задумується про їх існування і потребують додаткових витрат, реклами для продажу (очисні фільтри, особливі ліки тощо).

Послугою вважаються об’єкти продажу у вигляді ідей, вигод, задоволення потреб, допомоги іншому тощо.

Споживач купуючи товар, завжди визначає, наскільки він для нього корисний. Корисність товару – здатність його задовольняти потреби людей, які вже існували раніше чи виникали після того, як цей товар з’явився у продажу. Корисність відображає ставлення споживача до товару, його реакцію на товар.

Відомо, що товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість, а у світовій літературі більш поширеними категоріями є відповідно – корисність (англ. utillity - бажаність) і цінність.

Корисність – поняття суб’єктивне. Корисність одного й того ж товару може бути різною для різних людей, про що дотепно зауважують автори підручника з економічної теорії в США: “Пляшка вина дешевого і міцного може мати досить велику корисність для алкоголіка і негативну для президента місцевого відділення спілки тверезості”.

Крім того, не слід плутати поняття “корисність” і “користь” (картина Пікасо може не мати ніякої користі з практичної точки зору і, в той час, велику корисність для знавця мистецтва).

Якщо говорити про другу властивість товару: його вартість, то прихильники теорії корисності (австрійці К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бьом-Беварк, англієць В. Джевонс, швейцарець Л. Вальрас) вважали, що цінність блага визначається його суб’єктивною корисністю для споживача, тобто суб’єктивною оцінкою останнім необхідності і бажаності даного блага.

Розглянемо це питання детальніше.