2. Ринок праці (робочої сили)

Виробництво товарів і послуг неможливе, якщо засоби виробництва не поєднані з працею. Ринкова система формує ринок праці як соціально-економічну сферу такого поєднання. Він виділяється тому, що тут існує особливий об’єкт купівлі-продажу – праця людини, а не її саму. Отже, купується і продається власне праця, або робоча сила людини.

Ринок праці створює специфічний механізм саморегулювання з такими елементами як попит і пропозиція на працю, ціна праці, конкуренція праценаймачів. Через них вирішується доля кожної людини щодо їх фахового рівня, характеру і змісту роботи, рівень оплати праці, її умови, перспективи професійного зростання і підвищення рівня життя.

Отже, ринок праці - це саморегульована система розподілу робочої сили із специфічними факторами конкуренції між її власниками за найбільш вигідні умови та оплату праці, а також між працедавцями - за залучення найбільш кваліфікованої робочої сили.

Суб'єктами відносин на ринку праці виступають власники підприємств (працедавці) - "покупці" і окремі особи (праценаймачі) - "продавці". Ринок праці виконує такі функції:

1) оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого виду праці; 2) регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економіки і регіонами країни.

Функціонально-організаційна структура ринку праці включає в себе принципи державної політики в галузі зайнятості, правове регулювання трудових відносин, систему підготовки кадрів, систему найму, систему перепідготовки і перекваліфікації робітників, яку здійснюють біржі праці.

На відміну від товарної, фондової та валютної біржі, біржа робочої сили (біржа праці) формується державою. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості. У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі-продажу товару - робочої сили. Згідно із Законом послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безплатно, при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними завданнями служби зайнятості є:

* аналіз та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили;

* консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи та забезпечення робочою силою;

* облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

* допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям - у доборі потрібних працівників;

* організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян;

* реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної тощо.

94

В Україні процес державного впорядкування ринку праці тільки почався. Його характерними особливостями є значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок несформованості ринку житла, значними цінами на послуги, пов'язані з переїздом на нове місце проживання та ін.

Щоб праця (робоча сила) стала товаром потрібно ряд умов:

* робоча сила має бути юридично вільною особою;

* носій робочої сили повинен бути позбавлений засобів праці;

* на ринку праці повинен бути покупець робочої сили.

В умовах ринку фактор праці дістає адекватну ринкову оцінку, яка формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції, ціни. Попит на робочу силу з боку індивідуального, колективного, акціонерного капіталіста, держави залежить:

- є похідним від попиту на товари і послуги, що їх виробляють працівники;

- рівня їх технічної оснащеності, інтенсивності та продуктивності праці (оскільки продуктивність падає, то наймаються нові працівники і збільшується попит, але лише доти, доки заробітна плата не стане перевищувати витрати на створений продукт);

- форм і методів організації виробництва, економічної кон’юнктури;

- ступеня лібералізації зовнішньо-економічної діяльності країни (зокрема, від можливості проникнення на національний ринок продукції іноземних компаній).

Пропозиція залежить від рівня народжуваності, тривалості навчання і набуття кваліфікації, демографічної політики держави, ринку житла, рівня заробітної плати, престижності праці, змісту і умов праці, відстані до роботи, регулярності доходів тощо. Крім того людина робить вибір: продавати чи не продавати свою працю – вибирає між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати за заробітну плату. При цьому враховується:

а) в разі підвищення заробітної плати діє “ефект заміни”: працівникові вигідно відмовитись від годин дозвілля і збільшити свій робочий час, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисних речей і благ, які він зможе придбати;

б) збільшуючи свій робочий час, працівник на кожну додаткову одиницю витрачає більше фізичної та розумової енергії – діє “ефект граничних витрат праці”. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.

в) підвищення заробітної плати створює “ефект доходу”, що проявляється в тому, що задовольнивши, свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу платню, починає більше цінувати дозвілля. Щоб спонукати його збільшувати пропозицію своєї праці, треба підвищувати заробітну плату. Може бути ситуація коли внаслідок цього ефекту працівник скоротить свою пропозицію, надавши перевагу дозвіллю, але це не відіб’ється на ринку, оскільки для нових робітників спрацьовує “ефект заміни”

Отже, пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї.

В залежності від співвідношення попиту і пропозиції формується дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринок робочої сили. Типовою ситуацією на ринку праці є переважання пропозиції на робочу силу над її попитом.

Для регулювання ринку робочої сили створено її інструменти: закони і нормативні акти, що регламентують функціонування ринку праці; колективні і індивідуальні угоди про найом; арбітражні органи; профспілки; фонди і каси взаємодопомоги; служби зайнятості і працевлаштування (біржі праці).

В межах національного ринку робочої сили виділяють окремі сегментні ринки: ринок в наукоємних галузях та старих традиційних; ринок в сфері матеріального і нематеріального виробництва та ін. Кожен з них у свою чергу поділяють на ринок кваліфікованої, напівкваліфікованої і некваліфікованої робочої сили з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей.

95

З огляду на складові формування та функціонування ринку праці виділяють таку його структуру:

* ринок робочої сили (пропозиції);

* ринок робочих місць (попиту);

* ринок зайнятої робочої сили (задоволеного попиту);

* ринок вільних робочих місць;

* ринок незайнятої робочої сили, що шукає роботу.

В залежності від різних соціально-економічних умов у суспільстві розрізняють такі моделі ринку:

* конкурентна монопсонія (панування роботодавця);

* олігопсонія (панування декількох роботодавців);

* профспілкова (монополія профспілок);

* двостороння монополія (роботодавця і профспілок).