Теоретичні положення:

До органів системи дихання відносять : носову порожнину, частково глотку, гортань, трахею, бронхи, легені і плевру.

Дослідження дихальної системи проводять в такій послідовності:

• дослідження кашлю і верхніх дихальних шляхів;

• огляд і пальпація грудної клітки;

• перкусія грудної клітки в ділянці легень;

• аускультація легень;

Зміст і послідовність виконання:

1. Дослідження верхніх дихальних шляхів.

2. Огляд, пальпація і перкусія грудної клітки в ділянці легень.

3. Аускультація легень

1. Дослідження верхніх дихальних шляхів.

До верхніх дихальних шляхів належать носова порожнина, придаткові пазухи лицевої частини черепа, гортань і трахея.

При дослідженні носової порожнини оглядом звертають увагу на стан носових отворів, наявність і характер носового витікання, стан слизової оболонки.. Носові отвори можуть бути розширені або звужені. Розширення їх характерне для захворювань, які супроводжуються вдихальною (інспіраторною) задишкою. Звуження носових отворів спостерігають при запальному набряку слизової оболонки носової порожнини і наявності в них густого (фібринозного) ексудату.

Наявність носового витікання завжди вказує на ту чи іншу патологію (риніт, гайморит, ларингіт, трахеїт, бронхіт, пневмонію. Воно може бути одностороннім і двостороннім, рясним і незначним, серозним, фібринозним, гнійним і гнилісним. Досліджують також видихуване повітря.

При дослідженні слизової оболонки носової порожнини визначають колір, вологість і цілість її. При різних захворюваннях виявляють почервоніння, синюшність, блідість, жовтушність, сухість або підвищену вологість слизової оболонки, наявність різних ушкоджень її.

Придаткові пазухи лицевої частини черепа (лобної і верхньощелепних) досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, діагностичною пункцією і рентгенологічним методом. При цьому звертають увагу на асиметрію лицевої частини черепа (односторонній гайморит), потоншення кісток, пазух, болючість, підвищення місцевої температури, притуплення або тупий перкусійний звук (у здорових тварин — коробочний).

У коней, крім того, оглядом, пальпацією, перкусією і діагностичною пункцією досліджують повітроносні мішки. У здорових тварин перкусією виявляють тимпанічний звук, а при захворюваннях повітроносних мішків — притуплений або тупий поряд з болючістю.

Гортань і трахею оглядають, пальпують і вислуховують, при необхідності досліджують за допомогою ларингоскопа. Одночасно досліджують оглядом і пальпацією щитовидну залозу, частки якої розміщуються у більшості тварин у ділянці перших кілець трахеї. У здорових тварин вони рухливі, щільної консистенції, безболісні.

При захворюванні гортані тварина витягує вперед голову, у неї відзначають також припухлість ділянки гортані і затруднене дихання. У дрібних тварин інколи можна оглянути гортань через ротову порожнину. У великих тварин дані огляду ділянки гортані доповнюють даними зовнішньої пальпації гортані, виявляючи при цьому набряклість, болючість і підвищення місцевої температури. Для діагностики ларингіту здавлюють перші кільця трахеї (у верхній частині). При запаленні гортані замість 1—2 кашльових поштовхів (у здорових тварин) виникає приступ їх.

Для діагностики напівпаралічу гортані у коней (свистячої ядухи) почергово натискують на лівий і правий черпакуваті хрящі. Натискання на непошкоджений хрящ викликає різке непокоєння тварини внаслідок явищ асфіксії.

При набряку гортані, напівпаралічі і запаленні її аускультацією виявляють стенотичні шуми і хрипи.

При дослідженні трахеї помічають припухлість у ділянці трахеї, деформацію її, переломи і деформацію кілець, болючість і підвищення місцевої температури.

При дослідженні верхніх (передніх) дихальних шляхів у тварин звертають увагу на наявність кашлю, частоту його, силу, тривалість, болючість і характер. Він може бути сухим і вологим. Для захворювань верхніх дихальних шляхів більш характерний сильний (гучний), довготривалий і частий кашель, а для більшості захворювань легенів — слабкий, короткий і болючий.