Диспансеризація молодняку в період вирощування і відгодівлі

Другі фаза вирощування і відгодівлі молодняку триває від пере­міщення технологічної групи з карантинного приміщення (телята 3—4-місячного віку) і до здачі на забій. Цей технологічний строк можна умовно поділити на три періоди: друга фаза вирощування тривалістю до 90 днів, вік молодняку - 4-6-міс; період дорощування - тривалість 240 днів, вік - 7-14 міс; період заключної відгодівлі, тривалість 90-120 днів, вік тварин — 15-18 міс.

Діагностичний етап диспансеризації складається із таких елементів: аналіз комплектування технологічної групи; аналіз умов утримання та відгодівлі молодняку; аналіз продуктивності, захворюваності, причті загибелі та вимушеного забою тварин (проводиться щомісячно); клінічний огляд молодняку; клінічне дослідження тварин конт­рольних груп; лабораторний аналіз крові молодняку контрольних гепатодистрофію (як наслідок шлунково-кишкових хвороб у перші дні життя).

А- і D-гіповітамінози частіше перебігають у прихованій формі, тому діагноз можна поставити лише за допомогою лабораторного аналізу крові. А-гіповітаміноз підтверджується низьким рівнем ретинолу (у здорових телят 12,5-25 мкг/100 мл, у телят одномісячного віку каротин не визначають), D-гіповітаміноз - низьким рівнем загального кальцію (менше 2,5 ммоль/л) та неорганічного фосфору (менше 1,7 ммоль/л).

Перспективними для діагностики рахіту є визначення біологічно активних метаболітів вітаміну D-25-гідроксихолекальциферолу, 1,25- і 24,25-дигідроксихолекальциферолу. Останні методи найвірогідніші. Якщо у геляї виявляють навіть приховані форми порушень обміну вітамінів А і D, то препарати вітамінів застосовують у лікувальних до­зах, оскільки використання їх з профілактичною метою не запобігає подальшому розвитку патології.

Ппопластична анемія зустрічається у 20-30 % одномісячних телят, що надходять у спеціалізовані господарства. її діагностують за кольо­ром кон'юнктиви та ви значенням вмісту гемоглобіну (мінімум 90 г/л).

Гепатоз у телят, що знаходяться на вирощуванні, є наслідком шлун­ково-кишкових хвороб, а в період карантинування він. крім того, вини­кає внаслідок респіраторних хвороб або різних токсикозів. Для діагно­стики захворювання визначають активність аспарагінової трансамінази, яка у здорових телят не перевищує 1,2 мкмоль/л, а у хворих підвищуєть­ся. Можна також визначати кількість альбумінів - вона має бути більшою 25 г/л.

Найпоширенішими в період карантинування є гострі респіраторні захворювання (ГРЗ) вірусної етіології, які потім ускладнюються пнев монісю. Вони виникають на фоні низького імунного захисту, коли за­гальна кількість імуноглобулінів у сироватці крові нижча 18 мг/мл, ви­сокої мікробної забрудненості приміщень та порушення мікроклімат)'. Для діагностики ГРЗ використовують, крім клінічного дослідження, серологічне та вірусологічне.

Серед інших інфекційних хвороб у телят часто виникають сальмо­нельоз, диплококова інфекція, анаеробна ентеротоксемія, діагноз на які підтверджується бактеріологічними дослідженнями.

Аналіз утримання телят. Виробничі групи формують із клінічно здорового молодняку, вікова різниця якого має не перевищувати 5 днів. Ємність секції карантинного приміщення - 60-150 телят, а тривалість її заповнення - не більше 3-5 днів тваринами із 3-4-х господарств. Утримують телят групами по 5-10 у станку. Площа підлоги - 1,2-1,5 м², об'єм приміщення - 14-20 м³ на одну тварину. В деяких господарствах телят утримують у групових станках на металевих решітках, піднятих над підлогою на 30-50 см.

Температура повітря в приміщенні ;уія карантмігу вання одно-двомі-сячних телят мас бути в межах 14-16 °С, вологість не перевищувати 70 %, вміст вуглекислого газу - 0,2 %. аміаку - 10-15 мг./м\ мікробна забруд­неність не більшою 50 тис. мікробних тіл у ! м¹. У теплу пору року швидкість руху повітря має становити 0,5-0,8 м/с, система вентиляції -створювати оптимальний обмін повітря: взимку - 17-20 м³/год, у пе­рехідні періоди - 30-40, влітку - 50-70 м³/год на одігу тварину.

Анапіз годівлі телят. У день завезення на комплекс тваринам випо­юють 1,5-2 л 5 %-пого розчину глюкози, що мас температуру 30-35 °С, і в перші 6 гол не напувають водою.

Потреба телят одно-тримісячпого віку в енергії становить 2,5-3,5 корм. од. із вмістом 125 г перетравного протеїну на кожну. В сиро­му протеїні раціону мас містишся 6-8 % лізину та 2-А % метіоніну. В перший місяць житія потреба телят у цукрі повністю забезпечується за рахунок лактози молока, а в наступні два - лише на 50-80 %. Тому із 30-денного віку до раціону слід вводити коренеплоди. Крохмаль і клітко­вина у цей період ще не нормуються.

Часто виникає необхідність збагачувати молочні корми вітамінами A, D, Е, групи В, а також мікроелементами, бо в зоні Лісостепу Украї­ни корми збіднені на цинк і кобальт, інколи мідь, а в Поліссі - й на інші мікроелементи. Солі цих мікроелементів розчиняють у молочних про­дуктах або додають до комбікормів.

Диспансеризація молодняку в період вирощування і відгодівлі

Другі фаза вирощування і відгодівлі молодняку триває від пере­міщення технологічної групи з карантинного приміщення (телята 3—4-місячного віку) і до здачі на забій. Цей технологічний строк можна умовно поділити на три періоди: друга фаза вирощування тривалістю до 90 днів, вік молодняку - 4-6-міс; період дорощування - тривалість 240 днів, вік - 7-14 міс; період заключної відгодівлі, тривалість 90-120 днів, вік тварин — 15-18 міс.

Діагностичний етап диспансеризації складається із таких елементів: аналіз комплектування технологічної групи; аналіз умов утримання та відгодівлі молодняку; аналіз продуктивності, захворюваності, причті загибелі та вимушеного забою тварин (проводиться щомісячно); клінічний огляд молодняку; клінічне дослідження тварин конт­рольних груп; лабораторний аналіз крові молодняку контрольних груп (10-20 проб); лабораторний аналіз вмісту рубця при концентратному типі відгодівлі; копрологічне дослідження при пасовищному ут­риманні тварин.

Раціони молодняку мають включати 1,5-2 кг сіна, 4-7 — силосу, 1,5-3 - коренеплодів і до 2 кг концкормів. Останні можуть станови­ти 45-60 % за поживністю, а концентрація клітковини має не переви­щувати 16 %. При інтенсивному вирощуванні (середньодобовий приріст 900-1000 г) концентровані корми у структурі раціону за поживністю мають становити 44-51 %, при напівінтенсивному (800-850) - 35-43, помірному (650-700) залежно від якості грубих кормів - 15-30 %.

У період заключної відгодівлі мас бути високий рівень годівлі, який забезпечує середньодобовий приріст 900-1400 г. В умовах Ук­раїни найпоширенішими видами відгодівлі молодняку великої рога­тої худоби є силосний, жомовий, бардяний, сінажний, відгодівля на зелених кормах і повнораціонних сухих кормосумішках із високим вмістом концкормів.

Клінічний огляд молодняку в групі вирощування проводиться три рази на тиждень, у групах дорощування і відгодівлі - один раз. Зверта­ють увагу на габітус, стан волосяного покриву і шкіри, кінцівок, очей, дихальних рухів, витікання з носових ходів, кашель, апетит, прийом корму, виповненість лівої голодної ямки, калові маси.

Клінічне дослідження тварин контрольних груп організовують один раз на квартал. Додатково досліджують колір кон'юнктиви, моторну функцію передшлунків, печінку, тони серця.

Лабораторний аналіз крові молодняку контрольних груп проводять у 6- і 12-місячному віці (10—20 проб). Визначають вміст гемоглобіну, а в сироватці крові — кількість загального білка, загального кальцію, не­органічного фосфору, каротину, вітаміну А, активність лужної фосфа­тази і, за можливості, аспарагінової трансаміназн (замість останньої можна виконувати одігу з колоїдно-осадових проб - сулемову, Вельтмана, формолову або із міді сульфатом).

Аналіз вмісту рубця проводять при концентратному типі відгодівлі молодняку, особливо при застосуванні гранульованих комбікормів, коли на концкорми припадає 60-70 % і більше енергії раціону, а вміст клітко­вини в сухій речовині раціону менший 14%. При такому типі відгодівлі у тварин розвивається хронічний румініт, який потім ускладнюється ураженням печінки (гепатоз, гнійний гепатит). Об'єктивними критерія­ми діагнозу на румініт є величина водневого показника вмісту руб­ця (менше 6,0) і загальна кількість летких жирних кислот (більше 12 ммоль/л). Вміст рубця визначають у 5-10 тварин у 6- і 9-місячно-му віці.

У молодняку, крім румініту, в період вирощування і відгодівлі до­сить часто спостерігають респіраторні та метаболічні хвороби (А- і D-гіповітамінози, остеодистрофія), хвороби печінки.

А-гіповітаміноз у молодняку перебігає у прихованій і клінічно вираженій формах. У першому випадку діагноз ставлять за ре­зультатами визначення вмісту каротину в сироватці крові (не менше 0,45 мг/100 мл у тварин старше тримісячного віку) та вітаміну А (не менше 30 мкг/100 мл; коливання 30-80). Ефективним методом діаг­ностики є визначення вмісту вітаміну А в печінці, шматочки якої беруть зразу після забою тварин або методом біопсії, яку проводять з правого боку у 12-му міжреберному проміжку на 2-3 см нижче лінії маклака. У здорових тварин має бути 25-70 мкг ретинолу в 1 г сирої тканини печінки.

D-гіповітаміноз (рахіт) і остеодистрофію діагностують за активні­стю лужної фосфатази, вмістом кальцію та неорганічного фосфору в сироватці крові. У здорового молодняку активність ферменту не пере­вищує 5 од. Боданського, у хворих - підвищується до 6-20 од. Значно інформативнішим тестом є активність лужної фосфатази у синові­альній рідині, зміни якої спостерігають на більш ранніх стадіях па­тології. Вміст загального кальцію в сироватці крові у здорового молодняку становить 2,5-3 ммоль/л, або 10-12 мг/ 100 мл; неорганіч­ного фосфору - 5,5-7,5 мг/100 мл, або 1,8-2,4 ммоль/л.

Для діагностики гепатозу та гнійного гепатиту, які особливо часто зустрічаються при відгодівлі молодняку гранульованими комбікорма­ми, проводять пальпацію і перкусію ділянки печінки (за останнім реб­ром та у 12-му міжреберному проміжку), визначають вміст альбумінів (у хворих він менший 30 г/л), активність аспарагінової трансамінази в сироватці крові (більша 1,2 ммоль/л) або виконують колоїдно-осадові проби - сулемову, Вельтмана чи з міді сульфатом.

Інструктивна картка

по навчальній практиці № 9

з навчальної дисципліни

“ Внутрішні незаразні хвороби тварин “

Тема: Засвоєння різних способів введення лікарських речовин.

Робоче місце: скотобаза “Поліс”.

Тривалість: 6 год.

Мета: Набути практичних навичок з введення лікарських речовин через рот, підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньотрахеально, внутрішньочеревно.

Обладнання і матеріали: приладі, інструменти, матеріали, лікарські речовини для введення через рот (носоглоткові зонди; спринцівка з гумовим наконечником, гумова пляшка, лійка із гумовою трубкою, ложка, болюсодавачі, шпатель, клиноподібні зівники, імітовані розчини лікарських речовин, болюси, кашки, капсули, порошки, таблетки); прилади, інструменти, матеріали і лікарські речовини для введення підшкірно, внутрішньом'язово, нутрішньовенно, внутрішньотрахеально, внутрішньочеревно (шприци різної місткості з набором голок, джгути, пінцети, гумові трубки з контрольними стеклами і канюлями, апарати Боброва, імітовані лікарські препарати).

Правила охорони праці і техніки безпеки:

• працювати з тваринами у спецодязі ( халат, косинка );

• підходити до тварини обережно, сміливо;

• підходити: до великої рогатої худоби – з правого боку, до коней – спереду зліва дещо збоку ;

• коні можуть кусатись і бити тазовими кінцівками назад;

• врх може вдарити рогами і тазовими кінцівками назад і вбік;

• заспокоюють врх, погладжуючи у ділянці міжщелепового простору шиї, лопатки;

• коней погладжують і поплескують по шиї в ділянці лопатки і крупа;

• свині і собаки – гладять;

• кози – поплескують між вухами і по спині;

Теоретичні положення: розрізняють зовнішні та внутрішні методи застосування тваринам лікарських препаратів. До зовнішніх відносять : аплікацію, примочки, припарки, зрошення, втирання, укутування, застосування компресів, грілок, озокериту, парафіну, гірчичників, глини та грязей.

Внутрішні методи поділяються на ентеральні та парантеральні. До ентеральних належать: введення лікарських речовин через рот, у шлунок – коням, свиням, дрібним домашнім та іншим тваринам; пряму кишку. До парентеральних методів відносять : підшкірні, внутрішньошкірні, внутрішньом’язові, внутрішньовенні, внутрішньоаортальні ін’єкції; введення лікарських речовин в органи дихання, сечостатевої системи, молочну залозу, вуха, на кон’юнктиву ока.