Зміст і послідовність виконання :

1. дослідження приймання корму і води;

2. дослідження ротової порожнини, глотки і стравоходу;

3. дослідження черева ;

4. дослідження передшлунків і сичуга жуйних;

5. дослідження шлунка і кишок;

6. дослідження печінки;

7. дослідження ректальне;

8. дослідження акту дефекації і екскрементів;

1. Дослідження приймання корму і води .

Досліджують апетит, спрагу, процеси жування і ковтання, відригування, ремиґання (жуйки) і блювання, а також сам процес приймання корму ї води.

Апетит визначають спостереженням за твариною в годівлі, використовуючи також анамнестичні дані. Даючи тварині корм, звертають увагу на те, як приймає його — енергійно, в'яло або повністю відмовляється від нього.

Зниження або відсутність апетиту, які виявляються, в тому що тварина не поїдає звичайні порції корму або повністю відмовляється від нього, часто спостерігають при розладі травного каналу, багатьох пропасних, інфекційних і інвазійних хворобах.

Збільшення апетиту, що має стійкий характер, виявляють при захворюваннях, пов'язаних з порушенням обміну речовин, наприклад при цукровому діабеті. У -видужуючих тварин, при деяких гельмінтозах і після довготривалого недоїдання відзначають тимчасове збільшення апетиту.

При рахіті, остеодистрофії, гіпокобальтозі та інших хворобах виявляють спотворення смаку: тварини поїдають звичайно неїстівні речовини і предметі -пилку, фекалії, землю, шерсть, ганчірки, гуму, п’ють гнійну рідину .

Спостерігаючи за твариною під час напування, звертають увагу на кількість випитої води за один прийом протягом доби. При захворюваннях шлунка що протікають без проносу і блювання, на пропасниці й при інших хворобах виявляють зменшення прийому води. При великих втратах організмом рідини внаслідок рясного потовиділення, блювот, проносу, частого і рясного сечовипускання.

Коли тварина приймає корм і воду, звертають увагу на швидкість і кількість захопленого корму і води, на рухи губ, язика і нижньої щелепи, швидкість жування і ковтання, на рухи в ділянці глотки і стравоходу, спосіб приймання води, а також на звуки, виникають при цьому. При ураженні губ, слизової оболонки рота, язика, зубів, щелеп, жуйних м'язів і глотки приймання корму і води стає утрудненим неможливим, хоч апетит у тварин може бути збережений.

При запаленні глотки (фарингіті), туберкульозному ураженні ретрофарингеальних лімфатичних вузлів, наявності в глотці сторонніх предметів і пухлин спостерігають розлади ковтання, що проявляються болючістю. При сказі, правцю, енцефаліті, ботулізмі, деяких отруєннях можуть настати параліч глотки судороги її м'язів, внаслідок чого ковтання стає неможливим.

У великої рогатої худоби досліджують оглядом ремигання, звертаючи увагу на час появи його після приймання корму, кількість жуйних періодів протягом доби, довготривалість їх і кількість жувальних рухів при пережовуванні однієї харчової грудки.

У здорових тварин протягом доби виникає 8—14 жуйних періодів тривалістю 30—60 хв кожний. Починається ремиґання після приймання корму 20—30 хв, а інколи—1—1,5 год. На пережовування твариною харчової грудки витрачається близько хвилини, при цьому вона робить від 40 до 60—80 жуйних рухів. Корови пережовують харчову грудку ритмічно, не кваплячись і з достатньою силою. В овець і кіз ремигання протікає дещо швидше і з короткими паузами. Якщо ремиґання болюче, рідке, коротке, мляве або зовсім відсутнє, це є ознакою його розладу.

Розлади ремиґання у великої рогатої худоби спостерігають при захворюваннях передшлунків і сичуга, кишок, печінки, серця, легенів, матки і вим'я також при тяжких інфекційних і інвазійних хворобах.

З діагностичною метою звертають увагу на час появи блювання, його частоту, кількість і склад блювотних мас, запах і реакцію їх, на наявність домішок і жовчі в них.