1. Попереднє знайомство з хворою твариною : а) реєстрація; б) анамнез.

2. Власне дослідження.

   0. Дослідження загального стану

      0. Визначення габітусу тварини

      1. Дослідження волосяного покриву, шкіри, її похідних та підшкірної клітковини

      2. Дослідження видимих слизових оболонок

      3. Дослідження поверхневих лімфатичних вузлів

      4. Вимірювання температури тіла

   1. Дослідження окремих органів і систем

      0. Дослідження серцево – судинної системи

      1. Дослідження дихальної системи

      2. Дослідження системи травлення

      3. Дослідження печінки

      4. Дослідження сечо - статевої системи

      5. Дослідження нервової системи

      6. Дослідження системи крові

      7. Дослідження імунної системи

      8. Дослідження органів ендокринної системи

      9. Дослідження обміну речовин

3. Додаткові дослідження

1. Реєстрація та анамнез.

Реєстрація — це збирання даних, які стосуються індивідуальних особливостей тварини. Вона проводиться на основі опитування власника або доглядача, документів і результатів огляду . Реєстраційні дані заносять у «Журнал реєстрації амбулаторно (стаціонарно) хворих тварин» або у картки амбулаторного прийому чи історію хвороби.

У документах записують: порядковий номер, дату надходження тварини, її вид, породу, кличку (інвентарний номер), стать, вік, масть (забарвлення) і прикмети, масу, вгодованість; прізвище, ім'я та по батькові власника тварини, його адресу. Масу і вгодованість враховують при дозуванні ліків і складанні висновку про ефективність лікування.

У реєстраційних документах після дослідження тварин записують також діагноз (початковий, оста­точний), призначене лікування, повторні прийоми, ко­ли тварина видужала та інші дані.

Анамнез — комплекс відомостей про хвору тварину, які отримують із бесіди з її власником або доглядачем. Він складається з двох частин: анамнезу життя (Аnamnes vitae) — даних, що характеризують, тварину до моменту захворювання, і анамнезу хвороби ( Аnamnesis morbi) — даних, що стосуються безпосередньо періоду захворювання.

Анамнез життя має на меті з'ясувати:

1. походження тварини (куплена чи доморосла);

2) умови утри­мання і догляду (стан приміщення, в якому знаходилась тварина, освітленість, вентиляція, підлога, підстилка, вологість та якість догляду);

3) умови годівлі і напування (кормовий раціон, якість кормів і води, частоту годівлі і напування);

4) призначення тварини та її використання (характер виконуваної роботи, продуктивність тварини).

Анамнез хвороби висвітлює такі питання:

1. коли і за яких обставин захворіла тварина;

2. яким був перебіг хвороби і які виявлено симптоми. При підозрі на інфекційне захворювання з'ясовують, чи є в господарстві хворі тварини з подібною клінічною картиною і скільки їх;

3) яка лікарська допомога надавалась тварині, чим і хто її лікував; як тварина сприймає корм і воду, чи не порушені функції травлення, чи є зміни в сечі і калі; наявність кашлю і витікання з носових отворів; як тварина поводиться тощо.

2. Власне дослідження тварин.

Як правило, проводять на початку їх клінічного дослідження. Воно включає визначення габітусу, стану шерстного (волосяного) покриву, шкіри, підшкірної клітковини, видимих слизових оболонок, лімфатичних вузлів і вимірювання температури тіла.

2.2.1 Габітус визначають в основному оглядом і частково пальпацією за сукупністю зовнішніх ознак, які характеризують положення тіла, вгодованість, будову тіла, конституцію і темперамент.

Положення тіла :у здорових тварин може бути природно стоячим або природно лежачим. У хворих тварин можливе вимушене стояче чи вимушене лежаче положення тіла, коли тварина не може легко змінити його. Інколи спостерігають вимушені рухи (манеж­ні, валькоподібні і обертальні, вперед і назад), а також неприродні пози.

Вгодованість тварини визначають оглядом і пальпацією зовнішніх форм тіла, за ступенем розвитку і насиченості жиром підшкірної клітковини, об'ємом і пружністю м'язів. У тварин доброї вгодованості округлені контури і згладжені кісткові виступи.

При незадовільній вгодованості контури тіла кутасті, кістки, особливо остисті відростки, ребра, маклаки і сідничні горби різко виступають. Вгодованість тварин знижується при незадовільній годівлі, втраті апетиту, порушенні травлення і багатьох захворюваннях, особливо хронічних.

У великої рогатої худоби оглядом і пальпацією в ділянці .основи хвоста, маклаків, сідничних горбів, двох останніх ребер і колінної складки визначають ступінь відкладання жиру в підшкірній клітковині. В овець і кіз пальпують ділянку маклаків, спини, плечового суглоба, останніх ребер і колінної складки. У добре вгодованих тварин під пальцями промацується пружна жирова подушка. У свиней жир промацують на відростках спинних хребців.

Про будову тіла судять в основному за ступенем розвитку кістяка і м'язів. Тварини з сильною будовою тіла мають велику голову, коротку сильну шию, глибоку і широку грудну клітку з крутими ребрами і широкими міжреберними проміжками, коротку спину і поперек, широкий круп, міцні кінцівки з масивними м'язами.

Тварини з середньою будовою тіла характеризуються добрим окресленням окремих м'язів плеча, стегна, кінцівок і задовільною вгодованістю.

У тварин із слабкою будовою тіла погано розвинені кістяк і мускулатура, суха легка голова, довга тонка шия, вузька грудна клітка, довгі спина і поперек, тонкі довгі кінцівки.

Конституцію визначають за розвитком мускулатури, кістяка, шкіри і підшкірної клітковини. Розрізняють такі типи конституції: щільний (сухий), рихлий (сирий), грубий і ніжний.

У тварин щільної конституції добре розвинені щільні м'язи і зв'язки, міцний кістяк, щільно прилегла шкіра і слабко розвинені сполучна і жирова тканини.

Рихла конституція характеризується наявністю масивної мускулатури, недостатньо твердого кістяка, грубої, з пониженою еластичністю шкіри і добре розвиненої рихлої підшкірної клітковини.

Груба конституція відрізняється сильно розвиненими і об'ємистими м'язами, грубим масивним кістяком, товстою шкірою і слабко розвиненими підшкірною сполучною і жировою тканинами.

У тварин ніжної конституції м'язи розвинені слабко, легкий і ніжний кістяк, тонка й еластична шкіра„ недостатньо розвинена підшкірна клітковина

Темперамент визначають за ступенем і швидкістю реакції тварини на зовнішні подразники, які сприймаються нею за допомогою органів чуттів, спостереженням за поведінкою тварин, рухом вушних раковин і виразом очей. Звичайно в практиці розрізняють жвавий і флегматичний темпераменти

Тварини із жвавим темпераментом легко збудливі, швидко реагують на оклик, енергійні в рухах, нетерплячі перед, годівлею і роботою. Для тварин з флегматичним темпераментом характерна більш спокійна реакція на зовнішні подразники, такі тварини часто малорухливі, а рухи їхні неквапливі.