- •Предмет і структура політології як науки.
- •Структура політології
- •Методи політологічних досліджень.
- •Основні категорії і функції політології.
- •Місце політології в системі наук про суспільство.
- •Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- •Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- •Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- •3 Основні гіпотези б:
- •Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- •3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- •Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- •Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- •Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- •Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- •Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- •4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- •Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •Основні концепції політики.
- •2. Субстанційні визначення.
- •Специфіка та структура політичної діяльності.
- •Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- •Влада як інструмент політики.
- •Основні політологічні концепції влади.
- •Проблема ефективності політичної влади.
- •Легітимність політичної влади.
- •Соціальні відносини як відносини політичні.
- •Соціальна стратифікація і політика.
- •Соціальна політика і соціальна справедливість.
- •Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- •Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- •Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •Основні політологічні концепції демократії.
- •Політичні принципи демократії.
- •Сутність демократизації як політичного процесу.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Відмінності між країнами цсє та снд
- •Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Поняття та структура політичної системи суспільства.
- •Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •Політична система України.
- •Держава, її основні ознаки та функції.
- •Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- •Держава і громадянське суспільство.
- •Основні типи сучасних виборчих систем.
- •Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •Структура сучасних парламентів.
- •Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- •Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- •Функції парламентів.
- •Форми парламентського контролю.
- •Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- •Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •Ознаки і функції політичних партій.
- •Типологія політичних партій.
- •Сучасні партійні системи.
- •Групи інтересів і політика.
- •Сутність та основні типи політичних режимів.
- •Сутність, структура і функції політичної культури.
- •Сутність і структура політичної свідомості.
- •Політична ідеологія та її функції.
- •Типологія політичної культури.
- •Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- •Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- •Політична поведінка особи.
- •Політична соціалізація.
- •Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- •Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- •Елітаризм і демократія.
- •Бюрократія як соціально-політичне явище.
- •Бюрократія і демократія.
- •Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •Типологія політичного лідерства.
- •Основні вимоги до сучасного лідера.
- •Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- •Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- •Генезис і основні риси консерватизму.
- •Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •Політичний розвиток як модернізація
- •Роль еліти в політичний модернізації України.
- •Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- •Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- •6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- •Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- •Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- •Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- •Геополітична концепція атлантизму.
- •Геополітична концепція євразійства.
- •Головні вектори сучасної української геостратегії.
- •Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- •2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- •Основні напрями діяльності Римського клубу.
- •Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- •Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- •Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- •Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- •Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- •Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- •Сша и Западная Европа:
- •Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- •1. Неконституционная исполнительная власть
- •2. Федерализм
- •3. Президентские системы
- •Достоинства и недостатки президенциализма
- •4. Президентско-парламентская система
- •5. Премьерско-президентская система
- •Полупрезидентские системы
- •6. Парламентская система
- •Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- •1. Модель относительной автономии.
- •Специфіка мови як одного із засобів політики.
- •Основні методи політичного прогнозування.
- •Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- •100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- •Популізм як політична технологія.
- •Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- •Потенційний політичний товар.
- •Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- •Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- •Социально-энергетические ресурсы власти:
- •Экономические ресурсы власти:
- •Культурно-информационные ресурсы:
- •Особливості державного політичного маркетингу.
- •Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- •108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- •109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- •110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.
Соціальні відносини як відносини політичні.
Соц. призначення політики - вона виступає засобом вираження, задоволення та узгодження соц інтересів, розв'язання соц. суперечностей і конфліктів, забезпечення цілісності та стабільності функціонування сус-ва. Для розуміння сутності та змісту політики в сус-ві необхідно з'ясувати, з яких саме спільностей, передусім соц., воно складається, в чому полягають корінні інтереси цих спільностей, як розв'язуються суперечності між ними.
Соц. відносини — це відносини між іст. і об'єкт. сформованими спільностями людей.
Особливості соц. відносин:
1. виокремлюються на основі їх Sів: соц. спільності людей (для пол. чи ек. відносин- Оти: пол. влада і власність на засоби вир-ва). Під соц.спільностями розуміють лише іст. спільності людей(виникли об'єкт. в процесі іст. Розвитку).
2. їх Sми виступають не всі спільності людей, а лише ті, які виникли об'єкт.в процесі іст. Розвитку: 1) соц.-класові (суспільні класи); 2) соц.-етнічні (племена, народності, нації);3) соц.-демогр. (сім'я, чоловіки, жінки, молодь); 4) соц.-проф.(робітники, селяни, підприємці, спеціалісти, службовці); 5) соц.-територ. (населення адм.-терит. од., регіонів).
Sом соц. Відносин виступає й окрема людина — як індивід чи особа — представник тієї чи іншої соц.спільності.
3.мають двоїстий характер. Між соц. спільностями людей вони складаються з приводу якихось Оів і проявляються як інші види сусп.відносин. Так, складаючись із приводу пол.ї влади, вони проявляються як пол. відносини,
Т. ч., соц. відносини — це відносини між іст. і об'єкт. сформованими спільностями людей. Інтереси цих спільностей є соц. засадами політики, а відносини між ними визначають сутність політики і складають її зміст. Зіткнення інтересів соціальних суб’єктів породжує соціально-пол. конфлікти.
Суб'єктами соціальних відносин, відповідно соціальними суб'єктами політики, є класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні спільності людей. Інтереси цих спільностей є соціальними засадами політики, а відносини між ними визначають сутність політики і складають її основний зміст.
Соціальна стратифікація і політика.
Сукупність соціальних спільностей — це соціальна структура суспільства.
В соціології є два основних підходи до аналізу соціальної структури суспільства — класовий (марксистський) і стратифікаційний. В основі класового підходу лежить виокремлення в соціальній структурі передусім класів і визнання класового поділу головним соціальним розмежуванням, яке визначає характер усіх інших відносин у суспільстві. Стратифікаційний підхід (від лат. — верства) акцентує увагу на багатоманітності соціального поділу суспільства, виокремлюючи в ньому найрізноманітніші верстви й не наголошуючи на визначальній ролі суспільних класів.
Соціально-класові спільності Основою класової диференціації суспільства марксисти вважають відмінності у відношенні великих груп людей до власності на засоби виробництва. Відповідно, суспільний клас розуміють як велику групу людей, яка характеризується особливим відношенням до власності на засоби виробництва.
Відповідно до марксистського підходу класову структуру суспільства з ринковою економікою (капіталістичного) складають три суспільних класи:найманих робітників, середні і великі власники засобів виробництва, дрібні власники засобів виробництва
«Пролетаріями» (лат.) у Стародавньому Римі називали тих, хто належав до вільного, але незаможного стану.
Буржуа в епоху феодалізму в країнах Західної Європи називали вільних жителів міст (від лат.— укріплене місто).
Е. Гідденс. «Ми можемо визначити класи, — пише він, — як великі групи людей, що відрізняються за своїми загальними економічними можливостями, які значно впливають на типи їхнього стилю життя. Власне багатство разом із заняттям складає головну основу відмінностей. Основні класи, що існують у західних суспільствах: вищий клас (ті, хто володіє або прямо контролює виробничі ресурси, багаті, великі промисловці, верхівка керівництва); середній клас (який включає більшість «білих комірців» і професіоналів);робітничий клас («сині комірці», або зайняті ручною працею)»2.
Е. Гідденс конкретизує поняття середнього класу, виокремлюючи в ньому три «сектори»: старий, виший і нижчий.
За своїм соціальним складом суспільні класи не є однорідними спільностями. Так, робітничий клас складається з різних галузевих, професійних, кваліфікаційних та інших верств і груп.
Соціально-етнічні спільності
Ще одна група соціальних суб'єктів політики — це соціально-етнічні спільності. Ними є племена, народності, нації.
Плем'я — це тип етнічної спільності й соціальної організації докласового суспільства.
Головна відмінна риса племені полягає в існуванні кровнородинних зв'язків між його членами, поділі на роди. Для племені характерні також наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина племінна мова чи діалект, племінна самосвідомість і самоназва. Племінні спільності характерні головним чином для докласового суспільства.
«Нації» в науковій літературі та політичному вжитку вкладається різний зміст. Спочатку латинське слово паїіо мало в основному етнічне забарвлення і тлумачилось як «рід», «плем'я», «народ». «Нація» позначали все населення Франції.
Націю можна розуміти як етнічну і як державно-політичну спільність. Як державно-політична спільність нація — це сукупність усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Визначення нації як етнічної спільності дав Й. В. Сталін: «Нація — це історично сформована стійка спільність людей, яка виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психічного складу, що виявляється в спільності культури»
Нація є головним соціальним суб'єктом державотворення. Кожна нація прагне до самовизначення та утворення власної державності.
Народність — це історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, яка передує нації.
Національні групи, наприклад росіяни, євреї, німці, греки та інші в Україні, етнічні українці в інших державах.
Соціальне-демографічні спільності. Основою їх розрізнення є статеві та вікові відмінності між людьми. За статевою ознакою розрізняються чоловіки і жінки, а за віковою — молодь, особи середнього, старшого й похилого віку. При цьому маються на увазі не суто фізіологічні, а соціальні відмінності між цими групами людей, тобто відмінності за їх становищем у суспільстві.
Молодь — це соціально-демографічна група, яка вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища та зумовлених ними соціально-психологічних властивостей.
Соціально-професійні спільності
Це передусім великі професійні групи людей, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці, — робітники, службовці, інтелігенція, селяни, підприємці.
Інтелігенція — це соціальна група (верства) людей складної розумової праці.
Терміном «селянство» можуть позначатися різні спільності людей: усе самодіяльне населення, зайняте в сільському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні і великі власники засобів виробництва, передусім землі), всі або лише дрібні власники засобів виробництва.
Службовці — особи нефізичної праці, які трудяться за наймом.
Підприємці — це власники засобів виробництва, котрі функціонують як його організатори.
Соціально-територіальні спільності.
Це жителі окремих населених пунктів (сіл, селищ, малих, середніх і великих міст), окремих адміністративно-територіальних одиниць (провінцій, штатів, земель, областей, районів тощо) і регіонів, сільське й міське населення в цілому. Часто ці спільності займають неоднакове становище в суспільстві.
Існування різних соціальних спільностей означає наявність багатоманітних соціальних інтересів, у тому числі пов'язаних з політикою, функціонуванням державної влади. Безпосередньо в політичній сфері ці інтереси представляють політичні партії, різноманітні громадські організації і рухи.