100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.

Лобізм ( lobbyism, від lobby – кулуари ) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень.

До складу лобістських угруповань, крім політика або групи політиків, які їх очолюють, входить також численний загін експертів, консультантів, виконавців. Нерідко це колишні чиновники й державні діячі, юристи, спеціалісти з формування громад­ської думки тощо. Надаючи цінну інформацію про реальну ситуацію та про можливі наслідки політичних рішень, лобізм створює надійну базу для них, допомагає уникнути помил­кових і необачних кроків

Отже, лобізм однаково необхідний і для тих, кого безпосередньо стосуються рішення органів державної влади, і для цих останніх, оскільки він сприяє підвищенню якості державного управління.

Щодо негативних сторін і наслідків лобізму — передусім схильності багатьох його учасників до задоволення вузько-групових інтересів, створення ним сприятливого середовища для можливих корупції і зловживань, — то одночасно з розширенням практики лобізму зростає й арсенал засобів обмеження такого роду негативних явищ. У числі цих засо­бів — жорстка правова регламентація лобізму, розширення кола його учасників і заохочення конкуренції між ними, підвищення професіоналізму й вимог до професійної етики державних службовців і членів представницьких органів, удосконалення самого механізму лобіювання.

Паралельно з уведенням і вдосконаленням правового регулювання лобізму відбувалась професіоналізація пред­ставницьких функцій лобістських угруповань.

Методи лобіювання ( П. П. Шляхтун ):

І. Законні:

• направлення листів і особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади;

• підготовка для парламентарів проектів законів;

• надання консультативної допомоги;

• контроль за дотриманням законів і рішень;

• організація кампаній у ЗМІ;

• проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій;

• підтримка кандидатів у депутати на виборах;

• сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади;

• налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів;

ІІ. Незаконні:

• прямий підкуп ( корупція );

• непрямий підкуп ( подарунки );

• контроль за особистим життям законодавців і чиновників;

• збирання компрометуючого матеріалу;

• шантаж, погрози.

Функція лобізму: покращення якості рішень державних органів.

Типи “цивілізованого лобіювання” ( Г. Г. Почепцов ):

• персональні контакти з представниками влади;

• участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств;

• робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду;

• з’їзди та нарди підприємців за участю представників влади;

• участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті;

• вплив на громадську думку через ЗМІ;

• доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур;

• зустрічі з вищим керівництвом держави;

Технології лобіювання і тиску на політичну владу:

1. Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;

2. Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень ( консультативні групи, ради і палати при Уряді );

3. Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;

4. Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами ( участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти );

5. Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;

6. Страйки;

7. Тероризм

8. Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників;