Відмінності між країнами цсє та снд

Умови, що сприяли країнам ЦСЄ

1. Країни ЦСЄ визнавали свою приналежність до європейської цивілізаційної парадигми. Це визначилося в суспільному консенсусі щодо демократичного вибору та правил й процедури переходу до демократії. Потужним мотиваційним чинником стала перспектива приєднання до Європейського Союзу, з обов’язковим прийняттям стандартів демократії.

2. Наявність досвіду представницької демократії в історично невіддаленому минулому, що сприяло їх більш швидкій адаптації до вимог нового демократичного ладу та полегшило прискорення транзиту.

3. Більш сильні антикомуністичні настрої, ніж в країнах СНД, що унеможливлювало розвиток тоталітарних та авторитарних тенденцій. До того ж, практика люстрації державних службовців нівелювала вплив старої еліти на прийняття політичних рішень.

4. Наявність національної єдності більшості країн ЦСЄ (за винятком Югославії – насильницький сценарій, та розпад Чехословаччини – мирним шляхом).

5. Функціонування національно-орієнтованої економічної системи.

В результаті, в цих країнах сформувалися парламентські чи парламентсько-президентські режими з розвиненою системою стримувань та противаг, що не дозволяло узурпувати всю повноту влади однією з гілок влади, чи зменшити вплив харизматичних лідерів «оксамитових революцій».

Нормою політичного життя стали вільні та справедливі вибори, сформувався механізм легітимної передачі влади, багатопартійність.

Умови, що не сприяли країнам СНД

1. На відміну від країн ЦСЄ, країни СНД не отримали можливості швидкого приєднання до ЄС, що зменшило бажання еліт сформувати політичні системи за західним зразком. Політичні зміни носили швидше формальний характер, а їх доцільність та зміст визначалися інтересами правлячої еліти. Зокрема, вибори використовувалися для легітимації локальної влади в умовах боротьби з союзним центром.

2. Правляча еліта була сформована з представників колишня партійна номенклатура, яка відмовилася від комуністичної ідеології, проте зберегла традицію управлінських підходів з орієнтацією на адміністративні методи. Демократична еліта як консолідуюча сила на той період не встигла сформуватися та не змогла очолити та організувати процес реальних змін.

3. Сильний характер політико-ідеологічної залежності від Росії.

4. Наявність конфліктів на національному чи релігійному ґрунті.

5. Перманентна соціально-економічна криза 90-х років, що спричинила залежність соціально-незахищених верств населення від державного патерналізму. Ця ситуація була використана представниками правлячої еліти для захоплення та приватизації державної власності, встановленню бюрократично-олігархічної економічної системи.

6. Економіка країн була диверсифікована в межах СРСР, розпад СРСР призвів до розпаду національної структури економіки.

Якщо в країнах ЦСЄ демократизація відбувалася шляхом «пактування» та «реформістського» переходу (за виключенням Югославії, Румунії, Албанії), то в країнах СНД домінувала нав’язана, революційна (Грузія, Україна, Киргизстан) модель транзиту.

Макаренко Б. Посткомуністичні країни: деякі підсумки трансформації

Наслідки

Країни ЦСЄ –

1. Інституціоналізація системи зміни влади шляхом виборів

2. Формування чітко сегментованої партійної системи (представлення партіями цінностей, а не соціальних груп)

Країни СНД:

1. Президентські за формою та авторитарні за стилем управління (Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан)

2. Демократичний транзит затягнувся

3. Неможливість ідентифікувати консолідацію демократії