Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Shpori_polit_2011.doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
13.09.2019
Размер:
1.76 Mб
Скачать
  1. Основні методи політичного прогнозування.

Політичний прогноз ( у шир. сенсі) – розробка науково обґрунтованих суджень про ймовірні стани політичної системи або окремих її суб’єктів у майбутньому та про можливі шляхи та строки їх досягнення.

Методи здійснення політичного прогнозування – основні способи здійснення політичного прогнозування.

Інтуїтивно-логічні методи політичного прогнозування – методи політичного прогнозування, засновані на інтуїції, фантазії, уяві, розумінні політичних явищ і процесів дослідниками.

Різновиди Інтуїтивно-логічних методів політичного прогнозування :

І. Метод аналогії: співставлення прогнозованого процесу зі схожим процесом, який вже мав місце в минулому, для одержання відповідних висновків про можливості протікання прогнозованого процесу.

ІІ. Сценарний метод ( метод складання сценаріїв, метод сценаріотехніки ) – створення описової картини розвитку подій і їх майбутнього стану.

ІІІ. Метод експертних оцінок:

· індивідуальне опитування;

· “круглий стіл”;

ІV. метод “Дельфі” ( різновид методу експерних оцінок ):

· опитування фахівців за допомогою анкет;

· обробка даних, створення єдиної аналітичного документу;

· ознайомлення експертів з документом;

· повторне анкетування;

V. Метод імітаційних ігор:

· визначення заданих правил для гри;

· створення команд учасників гри, котрі імітують певних суб’єктів;

· “програвання” командами певних ігрових ситуацій;

VІ. Метод “мозкового штурму” ( “брейнстормінгу” ).

Мозковий штурм – спосіб генерування нових ідей, одержання нових шляхів розвязання проблеми, розвитку ситуації в результаті творчості колективу фахівців.

Етапи методу:

1. Вільне генерування колективом фахівців ідей;

2. Аналіз іншою групою висловлених ідей з метою створення підсумкового документу;

VІІ. Метод синектики ( автор У. Гордон ).

Подібний до методу “мозкового штурму”, але, на відміну від нього, у методу синектики ідеї мають висуватися нефахівцями, осмислюючись ученими.

VІІІ. Метод ПАТТЕРН ( planning Assistance Through Technical Relevance Number – Допомога плануванню засобом відносних показників технічної оцінки ):

· ситуаційний аналіз;

· побудова “дерева цілей” ( схеми, що являє собою членування ідей на менші підідеї )

Отже, Політичне прогнозування визначає основні напрями розвитку політики, відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх зв'язків, залежностей між різноманітними сферами політичного життя. Ґрунтується воно на принципах альтернативності, системності, безперервності, верифікації.

  1. Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального ( найкращого ) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю ( Симонов ).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Структура політичного рішення ( за Бебиком ):

  1. Постановка проблеми;

  2. Збір інформації;

  3. Виокремлення можливих альтернатив;

  4. Добір конкретної альтернативи для розв’язання проблеми;

Етапи розробки та прийняття політичного рішення ( за Лассуеллом ):

  1. Постановка проблеми та пошук інформації про неї;

  2. Напрацювання рекомендацій – пошук альтернативних шляхів розв’язання проблеми;

  3. Відбір найкращої альтернативи;

  4. Попереднє переконання у правильності рішення;

  5. Оцінка ефективності рішення;

  6. Оновлення, перегляд або відміна рішення;

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення ( за Саймоном ):

  1. Інформаційна активність – дослідження вирішуваної проблеми;

  2. Конструктивна діяльність (розробка намірів по вирішенню проблеми );

  3. Альтернативна діяльність ( оцінка і вибір конкретного варіанту рішення );

Етапи розробки і прийняття політичного рішення як демократичного процесу:

- Виникнення та постановка проблеми;

- Обговорення проблеми;

- З’ясування всіх існуючих думок;

- Вибір методу прийняття рішень;

- Прийняття рішень;

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення ( за Симоновим ):

- Оцінка ситуації;

- Виявлення проблеми;

- Постановка та розробка проблеми;

- Вибір мети та засобів її досягнення;

- Вибір методу прийняття рішень;

- Прийняття рішень;

Методи розробки і прийняття політичних рішень:

І. Індивідуальні;

ІІ. Колективні:

  1. Метод упорядкування оцінок:

  • ієрархізація думок;

  • голосування за аспектами;

  1. Метод компромісу;

  2. Метод консенсусу;

Основні методи прийняття політичних рішень ( Ч. Ліндблюм – акцентування уваги на пізнавальному аспекті ):

  1. Раціонально-універсальний ( кореневий ). Спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.

  2. Метод послідовних порівнянь ( “метод гілок” ). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості “робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.

  3. Змішано-скануючий. Метод поєднує у собі два попередніх. Він уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.

Моделі прийняття політичних рішень ( на прикладі діяльності команд Президентів США ):

  1. Конкурентна: свідоме збудження конкуренції, конфліктів серед найближчого оточення, з метою встановлення контролю над ними і здобуття користі від їх конкуренції. ( Ф. Д. Рузвельт ).

  2. Формалістична: Президент вислуховує своїх радників, експертів, членів кабінету і оголошує своє рішення. ( Р. Ніксон, Д. Ейзенхауер, Р. Рейган ).

  3. Колегіальна: передбачає активну участь радників, експертів, найближчого оточення Президента у прийнятті політичних рішень. ( Д. Кеннеді ).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]