6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.

7. Важную роль в развитии японской экономики сыграло Управление экономического планирования, в деятельности которого принимали активное участие представители национальных финансовых групп и корпораций.

8. Министерство международной торговли и промышленности (MITI) также играло большую роль в процессе модернизации хозяйства. Оно было основано в 1949 году и формализовало отношения между государством и частным сектором. В 2001 году в ходе административной реформы оно было встроено в министерство экономики, торговли и промышленности (METI).

Три этапа модернизации хозяйства Японии

1. Первый этап – это развитие трудоемких отраслей (легкая промышленность),

2. Второй – развитие материалоемких отраслей (металлургия, нефтехимия, автомобильная промышленность, судостроение) в период экономического роста 50–60-х и «экономического чуда» 70–80-х.

3. Третий, современный этап связан с развитием наукоемких отраслей, таких как электроника, робототехника, биотехнология, создание новых материалов.

Форсированная модернизация Японии: достижения и издержки

Модернизационный консерватизм, сторонником которого всегда выступала ЛДПЯ, опирался на ценности традиционной японской семьи: патернализм, чинопочитание, верность. Известно, что крупные японские корпорации, наследники дзайбацу, предпочитают нанимать сотрудников один раз и на всю жизнь.

Внешне это выглядит благопристойной корпоративной заботой о персонале, а на деле представляет собой устойчивую систему сверхэксплуатации и коррупции. В полной мере коррупция как тормозящий фактор экономического развития и одна из причин политической дестабилизации заявила о себе только в 70-х годах. Борьбу с ней серьезнейшим образом осложняет нечеткое различие между публичной и частной сферами, поскольку группы интересов невероятно тесно переплетены с чиновничьим и партийным аппаратами, СМИ и полицией.

Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства

Далекосхідну групу очолює Японія, модернізаційний досвід якої сформувався в рамках другого ешелону капіталізму. Реформування Японії розпочалося у другій половині XIX ст., тоді, коли На відміну від інших азіатських країн, її майже не зачепила колоніаль­на експансія. Ізоляція країни від Заходу і від континентальної Азії в часи панування династії Токугава зберегла могутній по­тенціал традиціоналізму, який, поєднавшись після революції Мей-Дзі з елементами "модерніті", зіграв важливу роль у ре­формуванні держави й суспільства.

Після 1868 р. для Японії відкрився прокладений Заходом шлях соціально та юридично захищеної приватно-підприємниць­кої діяльності,індустріалізації на західний манер,апробований на практиці досвід вдосконалення політичної системи. І Японія ви­користала наданий їй самою історією шанс. Реформатори-феодали, проголосивши так звану "еру просвіти Мей-Дзі ".започатку­вали широкі реформи: від перетворення всього механізму дер­жавного управління до організації масової освіти.

Зокрема було надано можливості доступу у владну еліту здібним вихідцям з нетитулованих станів; знайдено засоби для проведення ради­кальної земельної реформи; відкрито навчальні заклади й запо­чатковано навчання молодих японців в університетах Європи. Японські реформатори, запрошуючи закордонних фахівців, не пішли шляхом сліпого копіювання чужого досвіду, а максималь­но використали можливості запозичення всього того, що сприя­ло розвитку країни, не руйнуючи її самобутності. Як наслідок, 1889 р. Японія стає конституційною монархією, в ній починає ді­яти парламент.

Започаткувавши модернізацію, азіатська країна підійшла ви­бірково не лише до окремих елементів чужого досвіду, а й до ви­бору інституціональних моделей, співвідносячи їх з традиційни­ми інститутами і прагненнями правлячої еліти. Так конституцію 1889 р. було розроблено за зразком імперської Німеччини з орі­єнтацією на централізовану політичну систему, котра, як вважає Т. Парсонс,має спільні ознаки з-політичними системами Прусії та Радянського Союзу.

Поєднання модернізації з традиційною бюрократично-ієрархічною організацією управління суспільством не тільки надало японському суспільству цілий ряд переваг, а й спровокувало разом з кризовими явищами в надрах західної ци­вілізації прихильність Японії до воєнної експансії і фашизму. Із проникненням цієї прихильності в структуру суспільно-політич­них змін закінчилась епоха Мей-Дзі і утвердились згубні для всього суспільства мілітарно-імперіалістичні устремління, яких вимагали боротьба за тихоокеанські інтереси та прагнення до ак­тивної участі у протистоянні військово-політичних блоків країн. Поразка Японії у другій світовій війні і наступні союзницькі взаємовідносини зі США означали новий поворот в історії цієї країни.

Не зважаючи на прихильність до корпоративістських форм, вона під впливом і за матеріальної підтримки західних держав створила демократичний парламентський режим, пішла шляхом подальшої індустріалізації, якій уже не заважала міліта­ризація, а також започаткувала модернізацію сільського госпо­дарства через систему сімейних ферм.

Успіх японського варіанту реформування суспільства значною мірою зумовило цілісне впровадження і пристосування всього комплексу елементів прогресивного типу розвитку до традицій­них національних умов,включаючи ринкові відносини,політичну мобілізацію населення, демократизацію, правову державу, грома­дянське суспільство та ін.

Органічне запровадження цих елемен­тів західного цивілізаційного розвитку пов'язане з притаманним японській традиції плюралізмом, сутність якого виражається у поєднанні та співіснуванні різних смаків, форм ментальності, звичаїв,стилів життя у свідомості і поведінці однієї особи.

До на­ціональних морально-людських компонентів японського суспіль­ства належать: повага до держави та відданість їй, аж до обож­нювання; почуття обов'язку, людинолюбства, поважного ставлен­ня до старших; дотримання традиційних норм суспільних, сімей­них та групових відносин. Важливою особливістю культури цієї країни є орієнтація на групові,колективістські та ієрархічні нор ми і цінності,що дозволило досягти самообмеження особи,необ­хідного для гармонії суспільних,державних і особистісних інте­ресів, синтезу традиційних та сучасних елементів. Все це дозво­ляє говорити про японський тип демократії, як про корпорати-вістський.

Отже шлях Японії до сучасного розвиненого типу держави й суспільства засвідчує самобутність і дає підстави зробити деякі узагальнення:

1) японський досвід показує непра­вомірність ототожнення демократії з індивідуальною свободою й доводить неправомірність однозначного ототожнення модерніза­ції незахідних суспільств з вестернізацією, орієнтованою на меха­нічну трансплантацію західних цінностей;

2) культура Японії в умовах суспільних перетворень довела, що незахідні країни, за умови готовності традиційних елементів сприймати й відтворю­вати цінності і норми демократії і ринку, можуть черпати жит­тєві сили у самих собі;

3) державотворення за японським зраз­ком дає підстави вважати сильну, централізовану державу з елементами авторитаризму ефективним засобом консолідації суспільства і впровадження апробованих розвиненими країнами елементів оптимального функціонування державного механізму, політичної системи і громадянського суспільства.