50. Ознаки і функції політичних партій.

Слово «партія» (лат. partis — частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні — як неблагородного, ганебного союзу.

Політична партія — це добровільне та організаційно д оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи:

1) партія — це ідеологічна спільність людей, Їх добро­вільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки;

2) партія — це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму;

3) партія — це громадська організація, інститут політич­ної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Узагальнивши ці підходи, відомий американський по­літолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або при­наймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє, метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу — аж до членства або активної участі в ній'.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади.

За цими ознаками політична партія відріз­няється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної ^ структури та детально розробленої політичної програми, а о-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

політичне представництво соціальних інтересів;

соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу­ченню його до політичної системи;

формування громадської думки;

політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихиль­ників і виборців;

підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

51. Типологія політичних партій.

Політична партія — це добровільне та організаційно д оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Оскільки політичні партії завжди вира жають певні соціальні інтереси і праг нення, то найбільш загальною основою їх типології є соціальна основа, або база, тобто та соціальна спільність, інтереси якої виражає партія. Відповідно до основних груп соціальних спільностей розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії

Отже, за класовою ознакою розрізняють: робітничі, дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові політичні партії. Такий поділ притаманний в основному марксистській традиції в політології.

Таким чином, за соціальною основою, тобто за орієн­тацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, крім робітничих, дрібнобуржуазних, буржуазних і поміщицьких партій, виокремлюються також інтеркласові, національні, жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні партії.

За ідеологічною ознакою політичні партії політичних партій поділяються на ідейно-політичні, праг­матичні та харизматично-вождистські. Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демокра-тичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо. Прагматичні — це такі партії, які орієнту­ються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його під­тримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямова­ність, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяль­ності, за якими партії поділяються на революційні, рефор­містські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існую­чого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими — соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною осно­вою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і праві.

Залежно від типу організаційної структури політичні партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єд­нують у своїх лавах невелику кількість впливових професій­них політиків і спираються на фінансову підтримку підпри­ємницьких структур. Кадрові партії є децентралізованими об'єднаннями. Вони, як правило, не мають фіксованого членства, зверта­ються до громадян лише в період виборчої кампанії.

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв'язок.

М. Дюверже згодом доповнив свою бінарну класифіка­цію, виокремивши поряд з кадровими й масовими третій тип політичних партій — непрямі партії. Це такі партії, прина­лежність до яких визначається членством в іншій організації.

За місцем, яке партії посідають у політичній системі, вони поділяються на: неподільно пануючі в політичній систе­мі, як це буває за тоталітарних та авторитарних режимів; правлячі, тобто такі, що самостійно або в коаліції з іншими партіями легітимним шляхом здобули і здійснюють державну владу; опозиційні — такі, які не є правлячими в даний момент і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими пар­тіями політичного курсу.

За парламентською основою розрізняють прламентські (парламентсько-електоральні) і непарламентсі політичні партії.