55. Сутність і структура політичної свідомості.

Свідомість — це вища, властива лише людині, форма відображення об'єктив­ної дійсності

Політична свідо­мість - сукупність знань, ідей, поглядів, орієнтацій та установок індивідів і соціальних спільностей стосовно політичної системи та їхнього місця в ній.

Політична свідомість є найважливішою складовою полі­тичної культури. Однак не всі її вияви належать до політичної культури. Політична свідомість відображає всю багатоманітність політичних відносин, до складу політичної культури входять лише домінуючі в суспільстві або найбільш характерні для тієї чи іншої соціальної спільності типові, укорінені ідеї, погляди, уявлення тощо про різні аспекти політичного життя. Насамперед це стосується ціннісних орієнтацій, які є визначальними щодо світоглядних позицій і політичної поведінки.

Це само рефлексія соц групи або окремого індивіда через призму власних інтересів. Є частиною політ культури.

Що формує політ свідомість: відображує політ дійсності, активність самого індивіда по усвідомленню політ дійсності (усвідомл політ програм, цілей, емоційне сприйн політики)

Типи політ свідомості:

- закрита

-відкрита

За рівнем відображу політ дійсності:

- буденна – суто психолог відображ, домінують почуття. Це несистематиз масові уявл про політику, виник стихійно.

- теоретична – відображу пол дійсн на основі концептуально-понятійного апарату, теорет знань. Виникає на осн наукового дослідж політ явищ. Тут працює мислення, разум. На цьому рівні виник політ ідеологія.

Основні відмінності між буденною і теоретичною свідо­містю полягають у їхніх пізнавальних можливостях. За сприйняття політики на науковому рівні розширюється сфера достовірних політичних знань, науковий аналіз дає можливість з'ясувати глибинні причини політичних явищ і процесів, закономірностей їхнього розвитку. Буденна ж свідомість сприймає політику поверхово, набуті нею знання мають кон'юнктурне, особистісне забарвлення.

За суб”єктом політ свідомості:

- індивідуальна – свід кожного окремого індивіда як учасника політ процесу

- групова – різних соц спільностей

- масова- Соціальну базу масової політичної свідомості складає маса як сукупність індивідів, котрі належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у конкретних політичних процесах.

За своїм змістом масова політична свідомість є сукупністю ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв, що відображають доступні й відомі масам полі­тичні явища і процеси.

Масова свідомість проявляється у громадській думці.

56. Політична ідеологія та її функції.

Ідеологія, зазначається у «Філософській енциклопедії», — це «сукупність ідей і поглядів, які відображають у теоретичній більш чи менш систематизованій формі відношення людей до навколишньої дійсності та один до одного і служать закріпленню або зміні, розвитку суспільних відносин. Основою ідеологічного відображення дійсності є певні суспільні інтереси. У класовому суспільстві ідеологія завжди має класовий характер, відображаючи становище даного класу в суспільстві, відносини між класами, класові інтереси. Ідеологія виступає у формах політичних, правових, релігійних, етичних, естетичних і філософських поглядів»

Відповідно до наведеного визначення політична ідеологія виступає як система ідей і поглядів, які виражають інтереси суспільних класів стосовно політики, здійснення влади.

Сутнісними рисами політичної ідеології є систематизований, теоретичний характер і цілісне відображення інтересів суспільних класів. Суб'єктами основних політичних ідеологій сучасності — лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму й комунізму є саме суспільні класи.

Терм.«ідеологія» з’явив. завдяки де Тресі у 1796 р., який він використав для позначення нової емпір.науки про ідеї.

Ознаки політичної ідеології:

• не є релігійною по суті;

• виходить зі сконструйованої реальності;

• орієнтована на практичні інтереси;

• апелює до «універс.цінностей», «людс.природи», «істор.прогресу»;

• виокремлює певний принцип, який мусить фундувати всю сис-му (свобода, традиція);

• не лише пропонує свої концепти, а вваж. їх вже готовими до вжитку;

• представляє себе умовою повноцінного функціонування сус-ва;

• висловлює претензію на упр-ня соц.-пол. практикою;

• ядро – коло ідей, пов’яз. зі здобуттям та утриманням пол..влади S-ми політики;

• систематизований хар-тер;

• претендує на цілісне відображення інтересів суспільних класів;

Реальна роль пол.. ідеології залежатиме від хар-ру оволодіння нею сусп.свідомістю.

Рівні ідеології:

1. Теоретико-концептуальний (на цьому рівні формулюються осн.положення, цінності та ідеали (нації, держави), принципи, в ім'я яких «здійснюються держ.еревороти».

2. Програмно-політичний (соц.-філософ.принципи та ідеали переводяться на рівень програм, гасел, вимог пол..еліти, формуючи таким чином нормат.основу для прийняття управлінь.рішень). Разом із тим, програми зазвичай розробляються для ведення пол. боротьби та передбачають нейтралізацію опонентів.

3. Рівень актуалізації (його характеризує ступінь засвоєння громадянами цілей, принципів ідеології).

Основні функції:

1. Легітимація влади пол.сил і режимів

2. Мобілізуюча та інтеграційна (намагається об'єднати сус-во на основі інтересів певної групи та таким чином спонукає їх до дій)

3. Когнітивна (пізнавальна) – формує погляд на світ, розвиває певні види пізнання, пояснює проблемні сторони дійсності, інтерпретує дійсність, зорієнтовану людину;

4. Нормативна – виробляє певне розуміння дійсності, продукуючи певні норми та цінності; слугує основою концепцій, програм, доктрин.

5. Маскує та містифікує справжні інтереси еліт.

Шляхтун: Теоретична політична свідомість має багато спільного з політичною ідеологією, проте вони не є тотожними. Систе­матизовані, теоретичні знання складають основний зміст ідеології, але крім цих знань ідеологія містить ще й цінніс­ний аспект, пов'язаний з вираженням нею класових інтере­сів. Якщо теоретичне знання грунтується передусім на фактах, то ідеологія — на цінностях, що відбивають інтереси того чи іншого класу. Вираження ідеологією інтересів суспільних класів, її ціннісний аспект породжують критичне ставлення до неї як до неістинного, спотвореного знання. В ідеології вбачають опозицію раціональному, науковому осягненню соціальної дійсності.

Проте наявність в ідеології ціннісного аспекту не при­нижує, а, навпаки, підвищує її роль у житті суспільства. Ідея «кінця ідеології», що стала основою впливової в 60-ті роки XX ст. концепції деідеологізації, себе не виправдала. Ідеологія виявилась необхідною. Зрештою, в будь-якому політичному документі наявні терміни ідеологічного по­рядку, які не є власне науковими поняттями, наприклад «свобода», «рівність», «справедливість», «братерство», «рів­ність можливостей», «загальний добробут» тощо. Кожна з різних форм політичної ідеології претендує на істинне і найповніше відображення дійсності, хоча набли­жені вони до істинного, наукового знання неоднаковою мірою. З-поміж інших систематизованих поглядів та ідей політична ідеологія найбільшою мірою орієнтована на практику.

Закони існування ідеології Л.Фойєра: «закон постійних інгредієнтів», «закон генераційної ідеологічної хвилі», «закон правого та лівого крила».

1. Закон постійних інгредієнтів. Сутність: в усіх ідеологіях можна виокремити 3 наступних інгредієнти:

• Глобальне уявлення про місію визволення

• Догмат, який дає ідеології філософське обґрунтування

• Певний прошарок людей, покликаний втілити ідеологію в дію.

2.Закон генераційної ідеологічної хвилі. Сутність: кожне наступне покоління шукає нову ідеологію, що є початком нової генераційної хвилі, яка починається зліва (ідеологія спектру), рухається потім до центру і завершується в правому боці ідеологічного спектру, до якого поступово переходить, подорослівши, молоде покоління.

3. Закон правого та лівого крила. Сутність: одна й таж сама філософсько-політична ідея, яка лежить в основі конкретної ідеології, в своєму розвитку проходить всі фази політичного спектру(зліва направо або справа наліво), тобто обслуговує полярні політичні та соціальні сили.