94. Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.

Виконавча влада — відповідно до теорії поділу влади одна з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади (поряд із законодавчою і судовою гілками влади), яка є сукупністю повноважень з управління державними справами. Конституційно-правовий інститут виконавчої влади становить сукупність норм, які закріплюють систему суб'єктів управління державними справами та їх повноваження. Ці повноваження охоплюють: визначення і реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави; управління державними справами; виконання законів; нормовстановлення (видання органами В. в. нормативно-правових актів у межах власної компетенції, на основі та на виконання законів і в порядку делегованого законодавства); здійснення зовнішньої політики. Суб'єктом виконавчої влади є система державних органів, яку складають глава держави, уряд в цілому, центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети), місцеві органи виконавчої влади (адміністрації). Однією з найважливіших особливостей виконавчої влади є її централізація, яка полягає в підпорядкуванні одних органів іншим і концентрації владних функцій в руках глави уряду або глави держави. У більшості парламентарних монархій, парламентарних і президентських республіках повноваженнями з керівництва виконавчої влади конституції наділяють главу держави. Проте реально в парламентарних монархіях і республіках вся виконавча влада належить уряду. Республікам змішаного типу притаманний дуалізм виконавчої влади — її повноваження формально розподіляються між главою держави і урядом. Однак при цьому здійснення урядом повноважень виконавчої влади, як правило, відбувається під безпосереднім керівництвом і контролем президента. На регіональному і місцевому рівнях виконавча влада здійснюється місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування — мірою делегування останнім повноважень виконавчої влади.

Політична відповідальність уряду — це конституційно-правова відповідальність уряду та його членів перед парламентом або/та главою держави за політику, яку вони проводять. Політична відповідальність уряду перед парламен­том має місце за парламентарних та змішаної форм правління і в деяких президентських республіках (наприклад, в Аргентині, Уругваї), а перед главою держави — за змішаної і президентської форм правління. Політична відповідальність уряду одночасно перед парламентом і президентом є подвійною політичною відпо­відальністю уряду і виступає однією з основних ознак змішаної республіканської форми правління. Конституції одних держав встановлюють тільки колективну (солідарну) відповідальність уряду, в інших державах поряд з колективною відповідальністю уряду передбачена індивідуальна відповідальність його членів, тобто міністрів.

Настання політичної відповідальності уряду в цілому та його членів означає відправлення їх у відставку. Політична відпові­дальність уряду перед парламентом реалізується переважно у двох формах: вотуму недовіри і відмови в довірі.

Політична відповідальність уряду перед главою держави настає у вигляді відправлення у відставку уряду в цілому чи окремого його члена

По-іншому складаються відносини між урядом і президен­том у змішаній республіці. Однією з основних ознак цієї форми правління є дуалізм виконавчої влади, який полягає у розподілі її повноважень між двома центрами влади — президентом і уря­дом.

Якщо право уряду ініціювати розпуск парламенту главою дер­жави є противагою політичної відповідальності уряду перед пар­ламентом, то противагою політичної відповідальності уряду перед главою держави є інститут контрасигнатури, тобто скріплення актів глави держави підписами прем'єр-міністра та/або відпо­відного міністра, без якого вони не набирають юридичної сили.

У разі подвійної політичної відповідальності уряд, який не формується на основі постійно діючої парламентської більшості і не спирається на неї у своїй діяльності, опиняється, що назива­ється, «між двох вогнів» — між парламентом і президентом, не маючи на них жодних реальних засобів впливу. Такий уряд не від­значається стабільністю. З іншого боку, за дуалізму виконавчої влади і подвійної політичної відповідальності уряду між сформо­ваним на основі парламентської більшості урядом і президентом можуть загострюватися відносини, якщо вони представляють опозиційні одна щодо одної партійно-політичні сили.

Голосов Г. Сравнительная политология

Главная задача исполнительной власти - руководство. Решению задачи служат пять функ­ций исполнительной власти. Во-первых, она определяет основные направления политики государства. Во-вторых, она следит за пре­творением намеченной линии в жизнь (практически этим занимают­ся непосредственно бюрократы). В-третьих, исполнительная власть мобилизует массы и властвующую элиту в поддержку проводимой политики. Особенно важно в современных условиях уметь использо­вать средства массовой информации для формирования благоприят­ного общественного мнения. В-четвертых, важной функцией испол­нительной власти является церемониальное руководство, т. е. ее способность выступать как символ единства национального государства. Пятая функция - это руководство в условиях кризисов (войн, стихийных бедствий), когда исполнительная власть законным путем приобретает неограниченные полномочия.