23. Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.

Україна належить до багатонац. країн. 22,2 % населення складають не українці.Укр. держава будується як дер­жава укр. нації, де нація розглядається як співдружність людей різних національностей в одній державі. Ко­рінна (титульна), нація опікає кількісно невеликі етнічні групи, беручи їх під свій захист.

1.11.1991 р. Дек­ларація прав національностей України. Виходячи з Декларації про державний суверенітет України, Акта про незалежність України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості, Українська держава гарантує всім етніч­ним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні пол., ек., соц. та культ. права.

Конституція України ( ст. 11 гарантує державне сприяння розвиткові етн., культ., мовної та рел. самобутності всіх корінних народів і нац. меншин України; ст. 24 не може бути у громадян привілеїв чи обмежень за ознаками етн. Походження; ст. 53 га­рантує „громадянам, які належать до національних меншин”, право на навчання рідною мовою ).

До завдань, які реалізуються у сфері етнополітики, належать:

1. неприпустимість виникнення відцентрових тенденцій народів України, всебічний розвиток етносів, з її території;

2. збереження цілісності України як динамічної багатонац.держави;

3. відтворення і забезпечення умов для нормального розвитку нац. меншин;

4. неухильне і безумовне забезпечення прав кожної людини незалежно від національності;

5. розвиток культ. традицій та інтересів усіх етнонац. груп населення, які проживають в Україні.

Важливим здобутком етнополітики в Україні є організація добровільного повернення кримськотатарського народу та пред­ставників інших етнічних груп, яких було незаконно депорто­вано.

24. Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.

Конфлікт – це зіткнення двох або більше різнопланових сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії. Конфлікти у різних сферах сус-ва, що зачіпають соц. значимі інтереси набувають пол. змісту.

Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. Виникаючи як зіткнення передусім економічних інтересів соціальних спільностей, соціальні конфлікти обов'язково охоплюють сферу реалізації політичної влади, політики; набуваючи політичного характеру, вони проявляються як соціально-політичні конфлікти.

Не всяке зіткнення інтересів породжує конфлікт їх носіїв. Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей або таких, що взаємовиключають одна одну. При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони.

У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими параметрами. В політологічному аспекті найбільш значущими з них є ті, що одночасно охоплюють усі рівні соціальної і політичної структур, зачіпають максимально можливу в конкретних умовах кіль­кість учасників, мають загальний характер. Такі конфлікти

обов'язково пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти.

Міжкласові конфлікти проявляються в різних формах класової боротьби. Про класову боротьбу як боротьбу між бідними і багатими, між різними суспільними станами писали ще античні історики. Французькі вчені періоду Реставрації (О. Тьєррі, Ф. Пзо, Ф. Міньє) дійшли до розуміння класової боротьби як рушійної сили суспільного розвитку.

Марксом і Ф. Енгельсом, класова боротьба є основним змістом і рушійною силою історії.

Після перемоги соціалізму рушійною силою суспільного розвитку стає солідарність усіх соціальних спільностей, а не їх конфронтація.

Політика соціального партнерства, яку проводять профспілки та об'єднання підприємців. Вона передбачає, зокрема, залучення робітників до участі в управлінні підприємствами, прибутках, створення сприятливих умов для праці, відпочинку, професійного зростання працівників. Арбітр – держава.

Міжетнічні (етнополітичні) конфлікти.

Глибинні причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм.

Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помилкову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку тощо.

Демографічні суперечності і конфлікти

непорозуміння між молодим і старшим поколіннями Західної Європи на рубежі 60—70-х років, масові альтернативні рухи тощо.

конфліктологія — самостійна галузь наукового знання, що виникла на межі соціології, політології і політичної психології

Типологія конфліктів:

1. за характером прояву: - реальні - ілюзорні (імітація)

2. за впливом на розиток сус-ва: - дезінтегруючі - інтегруючі (рухають суспільство вперед)

3. за рінем, масштабом: - особистий – груповий – міжгруповий – сусп. - регіональні (міждержавні) – глобальні

Функції конфліктів:

1) ф-я сприяння встановленню рівноваги в сусп-ві

2) динамічна – забезпечення необхідних змін

3) оцінювальна – переоцінка цінностей та норм

4) комунікативно-інформаційна

5) диференційна (структурують сусп. відносини)

6) ф-я розрядки напруги в сус-ві.

Дисфункції:

1) ф-я дезінтеграції сус-ва

2) конфлікти посилюють боротьбу за владу

3) посилюють девіантну антисоц. поведінку.