33. Международное право и национальные правовые системы.

Норми міжнародного права також є джерелами права цих держав. У ряді африканських держав на конституційному рівні закріплюється пріоритет належним чином ратифікованих міжна­родних торгових угод та інших міжнародних договорів національ­ного закону, що регулюють, зокрема, питання статусу осіб, при­єднання або зміни території (наприклад у Конституції Сенегалу 1963 p.).

Джерелом права є також міжнародні угоди і договори, ук­ладені КНР. У разі колізій між національними і міжнародними правовими нормами в КНР пріоритет віддається міжнародним договорам.

Самостійним джерелом японського права є також міжнародні акти і договори. У разі виникнення суперечності між нормами міжнародного і національного права, згідно з Конституцією Японії, пріоритетними є норми міжнародного права. Конституція Японії встановлює, що укладені Японією договори і встановлені норми міжнародного права повинні сумлінно дотримуватися.

Ісламське міжнародне право складається із сукупності норм, що регулюють не тільки взаємини ісламських держав із неіслам-ськими, але й самих мусульман як індивідів із немусульманами. Дину галузь об'єднувала у своєму складі як норми міжнародно-правового характеру, так і окремі внутрідержавні юридичні розпо­рядження..

для романо-германського права набу­вають міжнародно-правові акти як джерело права. У більшості держав, що належать до романо-германської правової сім і, виз­нається пріоритет норм міжнародних договорів та загальновиз­наних норм і принципів міжнародного права перед національним законодавством, і не допускається укладення міжнародних дого­ворів або приєднання до тих, норми яких не відповідають кон­ституціям цих держав.

Також посилюється вплив міжнародного і наднаціонального права на розвиток загального права. Як відзначають багато до­слідників, останнім часом намітилася певна тенденція до збли­ження прецедентного і статутного права за їх функціональним значенням.

Міжнародно-правові акти визнаються джерелом скандинавсь­кого права. Проте загальновизнані принципи міжнародного права, договори, що укладаються, пакти, до яких ці держави приєдна­лися, повинні бути імплементовані в поточне законодавство.

34. Понятие европейского права. Европейское право и право Европейского Союза.

Європейське право виступає як інтеграційна правова система, яка фактично почала формуватися після Другої світової війни. Разом із тим, ідея об'єднання Європи давно була в центрі уваги європейців.

Європейське право і право Європейського Союзу як його складова, як упорядковані системи правових норм — результат багатовікового розвитку національних правових систем Європи, що сформувалися в процесі правотворчості національних і євро­пейських представницьких, виконавчих і судових органів влади.

З початку свого становлення європейське право базується на принципах романо-германського і загального скандинавського права. Відповідно, в рамках даного права лежать інші правові принципи, які вже не замикаються тільки на романо-германському праві, а виходять на інший рівень. Зокрема правові принципи, пов'язані із затвердженням прецеденту як джерела права, фор­мують систему джерел цього права, відмінну від романо-германсь­кого.

Основоположний принцип європейського права — принцип прямої дії, згідно з яким його норми регулюють відносини за участі держав, органів влади і установ Євросуду, держав-членів, фізичних і юридичних осіб. Європейське право накладає обов'язки на індивідуумів, а також наділяє їх правами, які утворюють час­тину їхнього правового статусу.

Європейське право є складним за своєю структурою явищем, що складається з права Ради Європи і права Європейського Союзу.

Право Ради Європи як правове утворення — це сукупність пра­вових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються в рамках регіональної міжнародної міжурядової організації — Ради Європи. Дана організація не видає загальнообов'язкових нормативних актів і концентрує свою діяльність на питаннях за­безпечення прав і свобод людини¹.

Право Єропейського Союзу — це специфічний право­порядок, правова система, що склалася на стику міжнародного права і внутрідержавного права держав — членів Європейського Союзу. Таким чином, право Європейського Союзу є правовим підґрунтям функціонування міждержавного об'єднання під назвою Європейський Союз.