56. Индусское право в колониальный период.

В історії співвідношення індуського права з колоніальним правом можна виділити два етапи. Перший етап охоплює період із початку колонізації Індії британцями в XVII ст. і до XIX ст. Головна характеристика цього етапу полягає в здійсненні ко­лоніальної політики неправовими методами і сильним обмеженням дії індуського права. Другий етап почався з XIX ст. і тривав до середини XX ст. У цей період починається процес запровадження англійського загального права, а також використання і пристосу­вання індуського права, що було складовою частиною англійської колоніальної політики.

У правосвідомості населення Індії через вплив колоніального права і законодавства не відбулося помітних змін, оскільки воно вважалося привілеєм англійських громадян, тобто колонізаторів. Разом із проникненням англійського колоніаль­ного права на території Індії з'явилися англійські суди. Оскільки англійські суди не були знайомі з індуським правом, на допомогу їм залучалися індуські богослови, яких називали пандитами.

Англійські суди при розгляді цивільних і кримінальних справ керувалися загальним англійським правом і здійснювали правосуддя тільки щодо англійських підданих, що проживали на території колоніальної Індії.

Потім з'явилися суди, які були уповноважені розглядати справи всіх громадян, що про­живали на території колоніальної Індії.

У другій половині XIX ст., після проведения в Англії реформ правової і судової систем, посилюється роль законодавства в ан­глійському загальному праві, що призвело до посилення законо­давчої діяльності колоніальної адміністрації в Індії.

Для проведення кодифікування індуського права в англійсь­кому парламенті було створено чотири правові комісії у справах Індії перша правова комісія - езультатом діяльності якої стиля підготовка проекту Кримінального кодексу Індії, Друга правова комісія підготувала проект цивільно-процесуального кодексу. Третя правова комісія підготувала такі важливі закони, як закон про спадкування, закон про договори. та ін. І, нарешті, четверта правова комісія підго­тувала закон про передачу власності 1882 p., закон про довірчу власність та ін.

У колоніальній Індії під впливом англійського загального права з'явилися нові галузі права — кримінальне, зобов'язальне, про­цесуальне, речове.

57. Источники и структура индусского права.

Традиційно першим джерелом релігії і права індусів були веди, які були священними книгами, що містять божественні розпорядження. Ці книги є збірками релігійних пісень, молитов, текстів, гімнів.Веди як священні книги визначали духовне життя індусів і виступали джерелом індуїзму і ісламського права.

Знання вед було основним критерієм, що лежав в основі кас­тової системи.

Наступним джерелом індуського права є смріті, складені в IV—III ст. до н.е. У них містилися деякі правила, що регулювали поведінку членів індуської общини, які відбивалися, як вже наго­лошувалося, у найдавніших творах індуської літератури, що були коментарями до вед.

Дхармашастри є наступним джерелом класичного індуського права і є збірниками розпоряджень релігійно-етичного і правового характеру. На думку деяких дослідників, формування індуського права починається саме з появи дхармашастр.

Пізніше з'явилося наступне джерело класичного індуського права — коментарі до дхармашастрам — нібандхази, що є збір­ками висловів індуських філософів і знавців індуської релігії, що роз'яснюють складні і деколи суперечливі положення, які міс­тяться в дхармашастрах.

Згідно з класичним індуським правом, законодавство не є джерелом права. Судова практика в індуському праві не вважається джерелом індуського права. Дія судового прецеденту обмежується роз­глядом конкретної справи, оскільки судові рішення диктуються обставинами конкретної справи.

Доктрина по праву може вважатися важливим джерелом ін­дуського права, наприклад смрити, коментарі до них і юридичні збірники, хоча в дхармі як доктринальному творі важко провести межу між нормами права і релігією, оскільки вони переплітаються один з одним.

Незважаючи на те, що сфера дії звичаєвого права поступово обмежується, старовинні місцеві звичаї як і раніше є джере­лами класичного індуського права. Статус звичаїв як джерело індуського права закріплено дхармашастрами, в яких містяться відсилання до звичаїв при регулю­ванні певних відносин. Головна вимога до них — повна відповід­ність філософським і соціальним засадам індуського права.

Основними сферами, регульованими класичним індуським правом,є: сімейні, спадкові, земельні відносини, а також відно­сини, що виникають із приводу власності, та ін.

Індуське право приділяє велику увагу регулюванню сімейно-правових відносин.

Харак­терною рисою цих норм є те, що дана сфера жорстко регулюва­лася залежно від кастової системи.

Індуське право всесторонньо регулює і земельно-правові від­носини. Формування державної власності на землю пов'язане зі зміцненням державної влади і розширенням державної території. Земля безпосередньо переходила в царські володіння. Частина державних земель передавалася особам управлінського апарату у вигляді службової тимчасової платні.

До традиційних інститутів індійського права належала і влас­ність «бінамі», що має схожість із довірчою власністю, під якими розуміються операції, де одна особа купує або передає майно від імені іншої особи, тобто є довіреною особою власника.