37. Африканское обычное право в колониальный период.

У XIX ст. Африка підпадає під вплив англійських колоніза­торів, унаслідок чого на її територію починає поширюваватися колоніальне право. Поступово вся Африка, за деяким винятком, була колонізована європейськими державами. Колоніальна влада — англійська, французька, португальська і бельгійська прагнула — впровадити в африканських країнах право, що діяло в метрополії, і свою судову систему. Наприклад, на території Французької Африки (Алжир, Марокко і ін.) поширилося французьке право, на те­риторії англійських колоній (ПАР, Нігерія і ін.) — загальне англійське право, португальське право (Ангола і Мозамбік) та ін.

Колоніальне право стало каталізатором розпаду натурального господарства і одночасно прискорило розвиток товарно-грошових відносин, що стало причиною обмеження сфери дії звичаєвого права.

Разом із тим, в умовах збереження феодальних (навіть дофео­дальних) відносин колонізатори не змогли повністю витіснити тра­диційне звичаєве право і тому прагнули використовувати норми звичаєвого права для зміцнення своєї влади. Головна вимога до застосування норм звичаєвого права полягала в тому, щоб вони не суперечили колоніальному праву. Таким чином, норми звичає­вого права продовжували застосовуватися, хоча, як уже наголо­шувалося, сфера їх застосування була обмежена.

У колоніальний період існував також дуалізм судової сис­теми, який виявлявся в характері діяльності колоніальних судів і місцевих судів. Колоніальні суди діяли на основі права держав метрополії і колоніального законодавства і свою юрисдикцію по­ширювали переважно на громадян цих держав, де суддями висту­пали професійні європейські судді. Місцеві суди діяли на підставі звичаєвого права, і юрисдикція цих судів поширювалася виключно на місцевих жителів.

38. Формирование современных правових систем африканських государств.

Після проголошення незалежності в багатьох державах афри­канського континенту на шляху формування незалежних правових систем виникла проблема співіснування старого колоніального і нового національного права. Вирішення цієї проблеми багато в чому залежало від розстановки політичних сил у цих державах. Проблема такого співіснування в багатьох звільнених державах, вирішилася прийняттям конституцій.

Необхідно відзначити, що, в основному, старе колоніальне право не зазнало істотних змін, ко­лоніальне законодавство було покладене в основу нових правових систем цих держав.

Незважаючи на зміцнення нових національних правових систем, необхідно звернути увагу на тенденцію спадкоємності і адаптацію колоніальних нормативно-правових актів, а також правових рі­шень прецедентного права і доктрин, які отримали подальше за­кріплення.

Одночасно видаються нові акти, направлені на закріплення спе­цифічних рис розвитку державності, у чому виявляється роль де­ржави у формуванні соціально-економічної структури суспільства.

Правові системи більшості держав Африки характеризуються як змішані і плюралістичні, в яких відбиваються як особли­вості процесу формування національного права, так і етнокуль­турні відмінності регіонів країни, а також запозичені правові ін­ститути романо-германського і загального права.

На розвиток національного права африканських держав значно впливає процес кодифікації, що запозичений в основ­ному у французького права і торкнувся практично всіх галузей африканського права. Р. Давид відзначав, що у франкомовних країнах після проголошення незалежності прийнято понад сто кодексів².