41. Источники современного аоп.

Офіційно головним джерелом права в багатьох державах є закон. Очолює систему законодавства конституція, проте роль конституційного регулювання незначна, оскільки змістовна і фор­мальна складова дій конституцій різна.

Необхідно вказати на складний механізм співвідношення кон­ституційних норм і норм звичаєвого права. Оскільки норми тра­диційного права є складовою національної правової системи, то вони повинні формально відповідати нормам конституції. Проте традиційний спосіб життя суспільства, який зумовлює доміну­вання правових звичаїв, позначається на конституційному будів­ництві цих держав.

В англомовних країнах, разом із законодавством, джерелом права є судовий прецедент.

Важлива особливість системи джерел сучасних африканських держав полягає в тому, що закон не завжди має вищу юри­дичну силу, оскільки найважливіші питання суспільного життя регулюють акти виконавчої влади, а не закони.

Таким чином, важливим джерелом сучасного африканського права є делеговане законодавство, тобто нормативно-правові акти, прийняті виконавчими органами державної влади, прирів­няні за своєю юридичною силою до законів.

Проте сучасна тенденція розвитку правових систем афри­канських держав показує, що звичаї стають джерелом права лише в тому випадку, якщо вони в якійсь мірі санкціоновані державою, або сприйняті правозастосовними органами, або на них є посилання в законі.

Як самостійне джерело права в правових системах тих афри­канських держав, де переважає мусульманське населення, висту­пають ісламсько-правові норми, що регулюють переважно сфери особистого статусу громадян, що сповідують іслам.

Норми міжнародного права також є джерелами права цих держав. У ряді африканських держав на конституційному рівні закріплюється пріоритет належним чином ратифікованих міжна­родних торгових угод та інших міжнародних договорів.

42. Философские основі китайського правопонимания.

Китайське праворозуміння сформувалося під впливом філо­софських концепцій даосизму, конфуціанства і легізму — най­більш впливових течій суспільно-політичної думки Стародавнього Китаю.

Згідно з даосизмом, у світі крім дао (шлях) — прояв небесної волі, існує дао — природний хід речей, природна закономірність, тобто існує дао, яке визначає закони неба, природи і суспіль­ства. І тим самим дао, з одного боку, розуміється як загальний закон природи, як першопричина всього сущого, як джерело всіх явищ матеріального і духовного життя, а з іншого — виступає як природне право безпосередньої дії, в якій бездіяльності, тобто утриманню від активних дій, відводиться суттєва роль.

Держава також повинна управлятися не законами, створених людиною, нехай навіть дуже мудрою, а «природним законом», який однаковий як для справ небесних, так і справ земних.

Конфуціанство, сприймаючи патріархальну концепцію дер­жави, є протилежним даосизму вченням. Це виявляється, перш за все, у негативному ставленні до бездіяльності, до чого за­кликав даосизм.

згідно з даною правовою доктриною, основне призначення права полягає в тому, щоб сприяти досягненню гармонії і компромісу в суспільстві. І навіть конкретні рішення обов'язково повинні відповідати принципам справедливості і гуманізму.

Згідно з легістською концепцією, влада повинна ґрунтуватися не стільки на доброчесності правителів, скільки на правлінні законів. Легісти вважали, що жорсткі закони є єдиним способом регулю­вання відносин держави і її населення.

Основна ідея даної концепції полягала в рівності всіх перед за­коном, наслідком чого стала ідея роздачі титулів не за народженням, а за реальними заслугами, згідно із якою будь-яка проста людина мала право брати участь в управлінні державними справами. Іншими словами, школа легістів виступала за рівність усіх перед законом і вважала, що все суспільне життя підлягає регулюванню з боку позитивного права (фа), яке виступає як стандарт і мірило поведінки людини.