64. Исламская концепція прав человека.

Исламская концепция прав человека представляет собой совокупность допустимых исламом норм, регулирующих взаимоотношения исламских государств с мусульманами и не мусульманами, проживающими на территории мусульманских государств, направленных на защиту прав и свобод человека. Источниками исламской концепции прав человека являются Коран, Сунна, Иждтихад, судебное решение и иные исламские соглашения по правам человека.

В исламе концепция прав человека строится на убежденности в том, что Всевышний, и единственно он, является автором закона и источником прав человека. Права человека, дарованные Всевышним, не могут в силу своего божественного происхождения быть сокращены или упразднены какой бы то ни было правящей группой.

Исключительность статуса личности по мусульманскому праву обуславливается содержанием и природой права на безопасную и достойную жизнь, свободу совести и вероисповедания, свободу мнения, права собственности, социальных прав.

В Исламе провозглашаются экономические, социальные, культурные, гражданские и политические права, которые схожи с теми правами, которые содержатся в Международной декларации прав человека, Международной Хартии экономических, социальных и культурных прав, Международной хартии гражданских и политических прав и других декларациях и конвенциях ООН.

Универсальная исламская декларация прав человека 1980 года, однозначно утверждает, что «У каждого человека есть право на свободу совести и вероисповедания в соответствии с его религиозными убеждениями», что вытекает из коранического предписания о том, что в выборе религии не должно быть принуждения.

Основное положение среди всех прав человека занимает право на жизнь. Согласно Универсальной исламской декларации прав человека» 1980 года, человеческая жизнь является священным правом, на защиту которого должны быть приложены все усилия.

Среди экономических прав человека особое место занимает закят, выступающий как право бедных на обладание частью богатства всего сообщества.

Очень важное место в Исламе занимают такие основные принципы демократии как верховенство закона (Ислам признает любые решения властей только в том случае, если они соответствовали Закону, что связано с концепцией «справедливого процесса»); принцип подотчетности народу .

65. Роль исламского права в формировании и функционировании правових систем исламских государств.

У жодній національній правовій системі ісламських держав норми класичного ісламського права не функціонують у чистому вигляді. Вони доповнюються за допомогою звичаїв, договорів, угод, адміністративних рішень та інших нормативних актів, що містять норми позитивного права, а також на основі запозичень правових положень в інших правових систем.

Для правових систем сучасних ісламських держав характерний дуалізм права, який полягає в одночасному співіснуванні пра­вових норм, різних за змістом і специфікою, — норм класичного ісламського права і норм, запозичених з інших правових систем.

Разом із тим, класичне ісламське право як і раніше є визна­чальним у функціонуванні правових систем ісламських держав. Це виявляється в такому.

Конституційно закріплене визнання ісламу як державної релігії. Такі положення містяться в конституціях

Функціонує ісламський інститут шури — дорадчості, у рамках якого порівнюється діяльність держави з основоположними при­нципами ісламського права. Інститут шури надає народу мож­ливість брати участь у виробленні найважливіших державних рі­шень.

Перша група об'єднує правові системи тих ісламських держав, в яких формування і функціонування правових систем відбувається під прямим впливом принципів і норм класичного ісламського права, що справляє глибокий вплив не тільки на регулювання у сфері приватного права, але й на публічне право, наприклад на конституційне законодавство і на форму правління, що склалася в даній державі.

Правові системи сучасних ісламських держав, що входять до другої групи, характеризуються більш помірним підходом до застосування норм класичного ісламського права в рамках су­часної правової системи ісламської держави.

Для третьої групи ісламських держав характерне обмежене за­стосування норм класичного ісламського права на рівні загальних принципів, що визначають характер функціонування цих правових систем,.

Четверта група правових систем ісламських держав відображає найменший вплив та дію норм і принципів класичного ісламського права на їх функціонування. Найбільш характерно це виявляється в таких державах, як Туреччина, Туніс і Марокко¹.

Заслуговує особливої уваги характер взаємин ісламського права і правових систем «неісламських» держав, де мусульмани складають меншість населення. Ісламське право в цих державах входить у структуру їх правової системи і регулює сфери особис­того статусу мусульман. Це стосується правових систем таких держав, як Індія, Танзанія, Малі, Чад, Філіппіни, Нігерія та ін.