35. Правовая аккультурация и её значение для сближения правовых систем. Закономерности и формы сближения правовых систем.

Національні правові системи не існують ізольовано. Вони взаємодіють одна з одною, ведуть нескінченний культурний діалог. Правова система окремої держави зазнає постійного тиску з боку фрагментів інших правових культур, юридичних текстів, процедур і правових конструкцій.

Історія великих правових систем, як правило, починається із запозичення (афінське, римське, західне право і так далі). Воно може відбуватися через окремі правові інсти­тути, елементи юридичної техніки і практику правозастосовної діяльності. Має місце також запозичення правових принципів, правових ідей.

Правову рецепцію розглядають як різновид правової акуль­турації, названу ще тотальною акультурацією або «культурною мутацією»².

Фрагментарна правова акультурація є поширеним явищем, що виникає в рамках постійного діалогу правових систем і пра­вових культур. Тотальна правова акультурація, тобто правова рецепція — це явище виняткове. її прикладом може служити рецепція римського права, на основі якої сформувалася романо-германська правова сім'я.

Правова акультурація здійснюється різними шляхами і різними засобами: за допомогою законодавства і судової практики, за до­помогою укладення договорів, а також здійснюється вченими і викладачами, відбувається на рівні юридичної науки і юридичної освіти. На цій основі виділяються: законодавча, судова, договірна і доктринальна правова акультурація.

Процес зближення правових систем має закономірний ха­рактер, зумовлений об'єктивними потребами розвитку людства на сучасному етапі.

Як відзначає Ю.О. Тихомиров, «узгоджений» правовий роз­питок держав можна розглядати стосовно чотирьох основних на­прямів і форм їх проведення:

1. зближення законодавства, коли визначається спільний курс держав у даній сфері, напрями, етапи зближення, способи зближення;

2. гармонізація законодавства, коли узгоджуються спільні підходи, концепції розвитку національних законодавств, виробляються спільні правові принципи і окремі рішення;

1. ухвалення модельних законодавчих актів;

3. уніфікація законодавства, коли розробляються і вводяться в дію загальнообов'язкові одноманітні юридичні норми (правила).

36. Формирование и эволюция африканского обычного права.

У своєму розвитку звичаєве африканське право пройшло три етапи:

• перший етап — формування африканського звичаєвого права;

• другий етап — звичаєве право в колоніальний період;

• третій етап — формування сучасних правових систем африканських держав.

На ранніх етапах розвитку африканських суспільств звичай і традиція збіга­лися з правосвідомістю, і тому впродовж століть традиційним для корінного населення Африки залишалося саме звичаєве право.

Правовий збірник XIII ст., відомий під назвою «Фетха негаст» («Правосуддя царів») - Даний правовий документ, скла­дений в Єгипті, регулював не тільки взаємини усередині суспіль­ства, але й на основі правових традицій ісламу і християнства регулював зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини Єгипту як великого політичного і торговельного центру з мо­гутньою Візантією.

У XVI ст. в Ефіопії цей збірник було затверджено як правовий кодекс, який, разом із біблійними текстами (Старий і Новий завіт) і соборними уложениями християнської церкви, включав «книги царів» (імператорські канони), що містили правові норми і царські настанови.

Ще одною пам'яткою звичаєвого права, що дійшла до нас, є старовинні «речення» (кабари), які у своїй основі містили звичаї. Ці старовинні «речення» зберігалися в усній формі, і лише в се­редині XIX ст. були записані і опубліковані мовою малаги. Згодом звичаєво-правові норми малаги систематизувалися в урядових ви­даннях, що отримали назву «кодексів».

Одним із перших таких кодексів є «Кодекс 48 статей», що регулював деякі питання кримінально-пра­вових і цивільно-правових відносин. За ним було укладено «Кодекс 50 статей», що регулював питання адміністративного управління провінціями.

На початку XX ст. ці документи були опубліковані фран­цузькою мовою і стали відомі в Європі.