50. Структура современного японского права.

Для неї характерна галузева кла­сифікація, тобто регулювання правових відносин по галузях. Виділяється цивільне, торгове, конституційне, адміністративне, трудове право, право соціального забезпечення, кримінальне, кримінально-процесуальне право та ін.

Структура японського права визнає поділ права на публічне і приватне, що зумовлено сприйняттям японським правом традицій романо-германського права. До галузей публічного права нале­жать конституційне, адміністративне, кримінальне, процесуальне право та ін., до приватного — цивільне, торгове та ін. Проте даний поділ для японського права не має великого практичного значення. Крім того, з'явилися нові галузі, які не укладаються в рамки подібного традиційного розділення права, — це трудове, господарське право та ін.

Для японського права характерний дуалізм приватного права, що виражається в тому, що через рік після прийняття Цивільного кодексу був прийнятий Торговий кодекс.

Цивільно-правові відносини в Японії як і раніше регулюються Цивільним кодексом, прийнятим ще в 1898 p., хоча до нього було внесено велику кількість змін, а також законами, що регулюють різні цивільно-правові інститути.

Сімейно-правові відносини регулюються, як уже наголошу­валося, цивільним законодавством.

Конституційне право Японії склалося, перш за все, на ос­нові прийняття двох конституцій — Конституції Мейдзі 1889 р. і чинної Конституції 1946 р.

Трудові відносини почали регулюватися, в основному, після прийняття Конституції 1946 p., яка містить цілий ряд нових поло­жень, що регулюють трудові відносини. У 1947 р. було прийнято закон про трудові стандарти, який встановив певні стандарти щодо умов праці.

Особливе місце в структурі сучасного японського права займає законодавство, яке регулює охорону навколишнього середо­вища. Першим таким законодавчим актом був закон про забруд­нення промисловими відходами 1958 р.

У контексті модернізації японського права під впливом правової системи США в 1948 р. було прийнято новий КПК, також було прийнято закон про су­довий устрій і Закон про адвокатуру 1949 р.

Так, починаючи з 1999 p., було прийнято нормативно-правові акти, що стали основою інфор­маційно-телекомунікаційного суспільства та сформували окрему галузь японського законодавства — інформаційне право.

51. Формирование и развитие иудейского права.

Походження іудейського права пов'язане з формуванням іудаїзму як релігії, яка є попередником християнства і ісламу. Воно повністю базується на іудаїзмі. Іудаїзм виник на початку II тис. до н.е. серед давньосемітських племен Месопотамії і став національною релігією євреїв.

Ідейна основа іудаїзму ґрунтується на ідеї, згідно з якою розділ роду встановлює особистий зв'язок (заповіт) з Богом своїх батьків — покровителем роду.

розвиток іудаїзму й іудейського права пов'язаний з появою найважливішої пам'ятки релігії і права Талмуда — зібрання догматичних, релігійно-етичних і правових положень іудаїзму, що склалися в II ст. до н.е. — VI ст. н.е. (найповніший Вавілонський Талмуд містить 613 настанов (систему приписів).

Період VI—XVIII ст.ст. йменується равіністичним. Розселення євреїв по країнах світу в XVII—XVIII ст. призвело до утворення великої кількості єврейських общин. Вони володіли внутрішньою автономією і очолювалися рабинами (від давн.-євр. «рабі» — «мій вчитель»).

Наступний період історії іудаїзму й іудейського права як його складової частини почався наприкінці XVIII ст. Він пов'язаний з подіями, що відбувалися в Європі, а саме з Великою Французькою революцією, яка проголосила свободу віросповідання, що сприяло руйнуванню ізоляції іудейських общин, на які поширили свою дію юридичні акти про свободу віросповідання, завдяки чому європей­ські євреї почали користуватися правами нарівні з європейцями.

У 1897 р. відбувся І Всесвітній сіоністський конгрес, що проходив у Швейцарії, на якому було створено Всесвітню сіоніст­ську організацію.

Таким чином, необхідно відзначити, що розвиток іудаїзму, по­чинаючи з XIX ст. і по теперішній час, відбувається під впливом різних напрямів єврейської думки, іноді протилежних.

Перш за все, це пов'язано з течією, відомою як реформо­ваний іудаїзм, що склалася на Заході. Суть даної течії полягає в тому, що після знищення релігійної дискримінації частина євреїв почала втрачати зв'язок із традиційним єврейством, але одночасно бажаючи залишатися членами іудейської общини. Це зумовило ряд серйозних змін, що торкнулися історичних традицій іудаїзму, зокрема заміну івриту місцевою мовою, заміну суботи на неділю, рівність статі, використання в синагозі органу і хору і т. ін.

Іншою важливою течією є сіонізм, який виступає проти повної асиміляції євреїв і підкреслює особливу роль єврейської нації. У сіоністів поняття «єврейський народ» займає центральне місце в іудаїзмі.

Найважливіший етап у розвитку іудаїзму й іудейського права пов'язаний зі створенням Держави Ізраїль на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1948 р. про скасування англійського мандата на Палестину і про створення на її території двох неза­лежних держав — єврейської і арабської.