- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Передмова
- •Програма навчальної дисципліни «історія україни»
- •Тема 1. Історія України як наука та навчальна дисципліна
- •Тема 2. Первісне суспільство на території України
- •Тема 3. Київська Русь. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 4. Українські землі в литовсько-польську добу. Українська національна революція XVII ст.
- •Тема 5. Українська козацька держава (друга половина хvіі-хvш ст.)
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (XIX ст.)
- •Тема 7. Україна на початку XX ст. Українська революція 1917-1920 рр.
- •Тема 8. Соціально-економічний та соціально-політичний розвиток українських земель у 20-30-ті роки XX ст.
- •Тема 9. Україна напередодні та в роки Другої світової війни
- •Тема 10. Соціально-економічні та суспільно-політичні проноси в урср в 1950-1980-х рр.
- •Тема 11. Утворення та становлення незалежної України (1991-2006 рр.)
- •Матеріали до курсу «історія україни» найдавніше населення території україни
- •2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави
- •3. Праслов’яни, слов’яни та праукраїнці (ііі ст. До н. Е. – vіі ст. Н. Е.)
- •4. Охарактеризувати київську русь в період політичної єдності (80-і рр. Іх ст. – перша третина хіі ст.)
- •5. Галицько-волинська держава – спадкоємиця київської русі
- •6. Визволення україни з-під влади золотої орди та встановлення в ній удільного устрою династією ольгердовичів
- •7. Охарактеризівати соціально-економічне становище українських земель у складі польщі та литви (хіv – хvі ст.)
- •8. Охарактеризівати слобожанщини, галичини, північної буковини і криму в хіv – хvі століттях
- •9. Козацтво україни (середина хv-хvі ст.)
- •10. Боротьба українського козацтва проти турецько -татарських нападників та перші козацькі повстання проти польського свавілля
- •11. Дати характеристику конфесійній ситуації на українських землях у хіу-XVI ст.
- •12. Запорозька січ, кримське ханство і туреччина у першій половині xviі ст.
- •13. Козацько-селянські рухи в 20-30-х роках xviі ст.
- •14. Показати становище україна напередодні національно-визвольної революції хvіі ст.
- •15. Визвольний 1648 рік і створення нової української держави
- •16. Продовження війни за незалежність молодої республіки (1654-1660 рр.)
- •17. Показати соціально-економічні зміни в перший період національно-визвольної революції в україні середини xviі ст.
- •18. Визначення геополітичні вектори діяльності козацької старшини (1660-1676)
- •19. Відсіч турецько-татарської агресії і боротьба за визволення південних українськиї земель в останній чверті xviі ст.
- •20. Державний устрій і соціально-економічний розвиток в другій половині xviі ст.
- •21. Культура україни у xviі ст.
- •22. Становище україни наприкінці хvіі – на початку хvііі ст.
- •23. Україна в добу і.Мазепи. Діяльність уряду п. Орлика в екзилі
- •24. Показати посилення наступу царизму на права гетьманщини та поступову втрату її автономії
- •25. Нова запорозька січ 1734-1775 років. Задунайська січ та створення нових козацьких формувань наприкінці XVIII ст.
- •26. Феномен козацтва у вітчизняній історії
- •27. Показати історичну долю криму, північного причорномор’я, приазов’я, правобережної україни і західної волині
- •28. Охаректеризувати соціально-економічний розвиток та еволюція суспільно-політичної думки у хvііі ст.
- •29. Соціальні та національні рухи у хvііі ст.
- •30. Охарактеризувати культура україни у хvііі ст.
- •31. Охарактеризувати політико-адміністративний устрій, територія та населення україни у хіх ст.
- •32. Охарактеризувати соціально-економічний розвиток та соціальні протести на наддніпрянщині у першій половині хіх ст.
- •33. Україна і українці у війнах з наполеонівською францією
- •34. Національне відродження українського народу в першій половині хіх ст.
- •35. Масонські ложі та таємні радикальні дворянські гуртки на українських землях у першій чверті хіх ст.
- •36. Розкрити діяльність «південного товариства» в україні. Виокремити українське питання в програмних документах
- •37. Охарактеризувати суспільно-політичні рухи на наддніпрянщині у другій половині 20 – першійполовині 40-х років хіх ст.
- •38. Західноукраїнські землі в добу європейської «весни народів»
- •39. Кирило-мефодіївське товариство: створення, діяльність.
- •40. Українські землі в роки кримської війни
- •41. Селянська реформа 1861 р. Та її вплив на розвиток аграрного сектора.
- •42. Ліберально-буржуазні реформи 60-70-х років хіх ст.
- •43. Індустріалізація промисловості наддніпрянської україни в другій половині xіx ст.
- •44. Розвиток торгівлі на українських землях у другій половині хіх ст.
- •45. Громадівський рух наприкінці 50 – початку 60-х років хіх ст.
- •46. Українські громади наприкінці 60 – у 70-ті роки хіх ст.
- •47. Політизація громадівського руху наприкінці хіх ст.
- •48. Земський рух в політичному житті україни другої половини хіх ст.
- •49. Народники в україні. Пошириння марксизму.
- •50. Показати суспільно-політичну еволюцію національного руху на західноукраїнських землях у другій половині хіх ст.
- •51. Соціально-економічне становище україни на межі хіх-хх ст.
- •52. Українські партії наддніпрянщини: поява та діяльність
- •53. Українськім партії в австро-угорщині.
- •54. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.
- •55. Українські землі в роки першої світової війни
- •56. Українська центральна рада: перший етап (березень-листопад 1917 р.).
- •57. Українська центральна рада: другий етап (листопад 1917 –квітень 1918 рр.).
- •58. Українська державність в умовах австро-німецької окупації: гетьманська держава п. Скоропадського.
- •59. Проголошення західноукраїнської народної республіки (зунр).
- •60. Проаналізуйте становище української народної республіки за доби директорії (грудень 1918 - грудень 1920 рр.).
- •61. Встановлення радянської влади на україні: політичний та соціально-економічний аспект.
- •62. Перехід до нової економічної політики. Голод 1921-1923 рр.
- •63. Україна і створення срср.
- •64. Колективізація сільського господарства в усрр: причини, хід, методи та наслідки.
- •65. Голодомор 1932-1933 рр.
- •66. Українізація, її суть та наслідки.
- •67. Західноукраїнські землі у складі польщі.
- •68. Українські землі у складі румунії.
- •69. Закарпаття у складі чехословаччини.
- •70. Українське питання напередодні та на початку другої світової війни.
- •71. Охарактеризувати початок німецько-радянської війни та розповісти про оборонні бої на території україни 1941 – 1942 рр.
- •72. Дати характеристику фашистському окупаційному режиму в україні.
- •73. Розкрити зміст боротьби оун – упа.
- •74. Показати визволення українських земель та визначити втрати україни за роки другої світової війни.
- •75. Дати оцінку соціально-економічному становищу україни в повоєнний період.
- •76. З’ясувати основні риси культури україни в умовах агонії сталінізму (іі половина 40-х – початок 50-х рр. Хх ст.)
- •77. Розкрити суть лібералізації суспільно-політичного життя в україні в добу м. Хрущова.
- •78. Охарактеризувати соціально-економічне становище в добу м. Хрущова.
- •79. Проаналізувати культурне життя в україні в іі половині 50-х – і половині 60-х рр. Хх ст.
- •80. Дати оцінку дисидентського руху в україні.
- •81. Охарактеризувати стан україни в період наростання кризи в суспільно-політичному житті (іі половина 60-х – і половина 80-х рр. Хх ст.).
- •82. Дати характеристику культурному життю доби «застою».
- •83. Пояснити сутність перебудовного процесу.
- •84. Показати піднесення національно-визвольного руху та визначити роль народного руху україни за перебудову.
- •85. Аргументовано пояснити сутність політичної структуризації українського суспільства.
- •86. Розкрити значення суверенізації урср та прослідкувати процес народження незалежної україни.
- •87. Охарактеризувати політичний розвиток україни на сучасному етапі (від 1991 р.).
- •88. Проаналізувати соціально-економічний розвиток україни на сучасному етапі (від 1991 р.).
- •89. Показати місце україни в системі міжнародних відносин на сучасному етапі.
- •90. Охарактеризувати культурний процес в сучасній україні.
- •91. Літописання в княжу добу.
- •92. Вплив козацтва на розвиток української історичної думки. Козацько-старшинські літописи.
- •93. Становлення української національної історичної науки (кінець хviii-хіх ст.).
- •94. Візантійські наративні джерела історії україни іх-хіv ст.
- •95. Писемні пам'ятки візантійських і західноєвропейських авторів про русь vі-хі ст.
- •96. Законодавчі акти литви, польщі та угорщини як джерела історії україни середини хіv – першої третини хvіі ст.
- •97. Автохтонні документальні джерела періоду української козацької держави «військо запорозьке».
- •98. Документи політичних партій і громадських організацій хіх – початку хх ст. Як джерела історії україни.
- •99. Законодавчі акти як джерела історії незалежної україни.
- •Матеріали до курсу «методика викладання історії україни»
- •1. Методика формування в учнів знань про історичні поняття
- •2. Методика формування в учнів знань про історичні терміни
- •3. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 5 класі
- •4. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 6-7 класах
- •5. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 8-9 класах
- •6. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 10-11 класах
- •7. Охарактеризувати зміст «програми для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Історія україни. Всесвітня історія»
- •8. Робота на уроці історії україни з історичними джерелами
- •9. Вивчення історичних персоналій в курсі «історія україни»
- •10. Охарактеризувати принципи викладання історії україни в школі
- •11. Назвати головні прийоми з раціонального використання текстових та ілюстративних компонентів підручника
- •12. Підготовка вчителя до уроку історії україни
- •13. Охарактеризувати етапи написання плану-конспекту
- •14. Формування навчальної, розвивальної та виховної мети на уроці історії україни
- •15. Вимоги до учнівського зошита з історії україни
- •16. Охарактеризувати обов’язкові компоненти аналізу проведеного уроку
- •17. Розкрити схему самоаналізу проведеного уроку
- •18. Охарактеризувати урок вивчення нового матеріалу, формування умінь та навичок та урок перевірки знань, вмінь та навичок
- •19. Охарактеризувати урок узагальнення та систематизації знань, вмінь і навичок та комбінований урок
- •20. Охарактеризувати форму уроку історії за методами навчальної діяльності
- •21. Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
- •22. Дати характеристику простих інтерактивних методів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії україни (на вибір)
- •23. Охарактеризувати інтерактивну технологію «робота в парах»
- •24. З′ясувати сутність інтерактивної технології «робота в малих групах»
- •25. Назвати види оцінювання знань, умінь та навичок учнів на уроці історії
- •26. Методика роботи з навчальними картинами на уроках історії україни
- •27. Методика роботи з картою на уроках історії україни
- •Контрольні питання з історії україни
- •Контрольні питання з методики викладання історії україни
- •Рекомендована література до курсу «історія україни»
- •Рекомендована література до курсу «методика викладання історії україни»
- •Навчальне видання
30. Охарактеризувати культура україни у хvііі ст.
Готуючи відповідь, варто мати на увазі, що характерними рисами культурного процесу на українських землях цієї доби були урізноманітнення форм культурного життя та методів і засобів художнього самовиразу, підвищення рівня освіти; поступове витіснення у сфері культури релігійних підвалин світськими, вплив європейських культурних процесів. Відхід від середньовічних канонів, поширення ідей Гуманізму й раннього Просвітництва не лише сприяли загальному суспільному прогресу, а й формували почуття національної гідності, духовності, людяності. У цей період, як і в попередні, український народ зробив свій неповторний внесок до світової культурної скарбниці, а імена найвидатніших діячів української науки, освіти, мистецтва того часу були знаними по всій Європі.
Гальмівними чинниками культурного процесу на українських землях було поступове, але досить потужне обмеження, а потім і втрата державності. В зазначений період освіта і культура розвивалася у тісному зв’язку з економічними та суспільно-політичними процесами, що проходили у різних землях України по-різному. На Правобережжі, Закарпатті та Буковині, що перебували під чужоземним гнітом, українська культура пригнічувалася зростаючим іноземним впливом.
На Лівобережній Україні, разом із обмеженням автономії Гетьманщини, втрачалися інтелектуальні сили, які чи під примусом, чи шукаючи сприятливих умов для праці, переходили до Росії. Трагізм цього переходу на службу «чужим вівтарям» полягав у тому, що українці втрачали своє національне ім’я й збільшували коло представників «російської культури», яка протягом двох століть в той або інший спосіб поглинала культури завойованих, асимільованих, підкорених народів. Серед цих асимільованих Росією культур перше місце належить українській, зазначала Н. Полонська-Василенко.
В умовах колонізації і русифікації, під окупаціями Росії та Польщі, залишилася сила, що рятувала український народ від денаціоналізації. Такою силою була національна свідомість. Осередком боротьби за національну самобутність було Запорожжя. У ХVІІІ столітті головним проводирем національної боротьби стала еліта України – козацька старшина.
Необхідно охарактеризувати стан освіти і науки у ХVІІІ столітті. Саме стан освіти і науки в суспільстві є своєрідним критерієм рівня духовної культури.
Початкових шкіл в Українській козацькій державі було чимало. У 1740-1748 рр. у семи полках Гетьманщини було 866 (одна школа припадала на 1000 душ населення). У чотирьох полках Слобідської України було 124 школи (за даними Н. Полонської-Василенко). В містах діяли братські школи.
На українських землях під польською владою стан освіти був значно гіршим. Українська заможна верства дедалі більше спольщувалася, а разом з тим занепадали та зникали братські школи. Брак шкіл для народних мас і їх не освіченість гальмували створення української інтелігенції.
Осередком вищої освіти була Києво-Могилянська колегія, яка в 1701 році була перейменована на Академію, їй було дано право володіти маєтками та призначено щорічну субсидію в сумі 1000 злотих. Велику роль у зміцненні Академії відіграв гетьман Іван Мазепа. За зв’язки з Мазепою Академія заплатила важку ціну, так як впродовж 30 наступних років після антимосковського виступу Мазепи вона піддавалась утискам царським урядом. Петро І заборонив навчатися в Академії підданим Польщі. У лютому 1709 року замість 2000 учнів було тільки 161. Лише у 1744 році їх кількість збільшилась до 1000 (за Н. Полонською-Василенко). Києво-Могилянська Академія була національною, всестановою школою, в якій навчалися діти духовенства, старшини, козаків, міщан, селян. За 150 років свого існування в ній навчалося близько 25000 українців, з яких вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина тієї свідомої інтелігенції, що впродовж ХVІІІ століття займала урядові місця.
Києво-Могилянська академія було «кузнею кадрів» і для інших слов’янських земель, особливо для Московії-Росії. Випускники Академії були організаторами і професорами шкіл у Росії, займали місця архімандритів, єпископів, митрополитів Православної Церкви: Ст. Яворський, Т. Прокопович, А. Лопатинський. За даними Н. Полонської-Василенко, за час з 1721 до 1750 р. не менше як 200 вихованців Академії займали видатні місця в Росії. Саме в Академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів (О. Бойко).
У ХVІІІ ст. сталися певні зрушення і в науковій сфері. Предметом наукових студій українських вчених стали астрономія, математика, медицина, географія. Так, І. Галятовський досліджував причинно-наслідкові зв’язки таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, дощ, вітер, блискавка і т.д. Є. Славинський перекладав та популяризував книгу Везолія «Космографія», присвячену проблемам астрономії. Наукові студії українських вчених не рідко мали прикладний характер. Наприклад, Ф. Прокопович у 1707-1708 рр. підготував для слухачів Київської академії курс з арифметики та геометрії, а також підручник «Скорочення змішаної математики». Активно накопичувались і медичні знання. Про високий рівень медичної науки в українських землях свідчить той факт, що багато лікарів-українців (І. Полетика, М. Кружень, Н. Максимович, І. Руцький, М. Тереховський та ін.) одержали вчений ступінь доктора медицини.
Перша в Україні польова аптека з’явилася 1707 р. у м. Лубнах, а у 1787 р. в Єлисаветграді відкрилася перша медична школа. Українські вчені Є. Мухін та Д. Самойлович описали епідемії чуми і холери та запровадили віспощеплення та інші попереджувальні заходи для боротьби з цими хворобами. Багато випускників Академії заснували лікувальні заклади на Україні, в Білорусії, Росії, Грузії. Крім суто лікарської практики, вони перекладали зарубіжних авторів, укладали словники з анатомії й фізіології, писали наукові праці. Природні явища закликав вивчати Ф. Прокопович, який виголосив перед могилянцями спеціальну промову «Про заслуги і користь фізики». Природознавством цікавились і інші вчені Академії. Так, Ф. Яновський зібрав велику колекцію морських павуків, яку передав до Петербурзької Кунсткамери, а К. Кондратович уклав перший в Росії ботанічний словник.
Відповідь на питання розповідь про розвиток філософської думки та накопичення історичних знань. Філософська традиція даного періоду репрезентована цілою плеядою українських вчених-мислителів, серед яких – С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Гізель, Г. Щербаківський та ін. Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722-1794 рр.). Народився він в с. Чорнухи на Полтавщині. Походив з козацького роду. В 1734-1753 рр. з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. В 1741-1744 роках був співаком придворної капели в Петербурзі. Деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії. У 1753 р. працював учителем сина багатого поміщика, а потім здійснив подорож до Москви. Майже рік він пробув в Троїце-Сергієвій лаврі. Після повернення в Україну знову працював домашнім вчителем, а потім викладав у Харківському колегіумі. Із творчої спадщини митця відомі «Сад божественных песней» (1756 р.), «Басни Харьковскія» (1774 р.) та ін. Останні 25 років свого життя Г. Сковорода мандрував Україною, проповідуючи свої ідеї. Тоді ж і написав свої основні твори – «Діалог, или Розглагол о древнем мире», «Наркісс. Розговор о том: узнай себя» та ін. Основою його філософської концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети – самопізнання. Його девіз був: «пізнай самого себе».
Наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. посилюється процес перетворення історичних знань в історичну науку. Визначними історичними творами, що з’явились у цей час були так звані козацькі літописи, авторами яких були вихованці Києво-Могилянської академії – Самовидець (Ракушка-Романовський), Григорій Граб’янка й Самійло Величко. Їх праці являють собою помітне зрушення в українській історіографії – перехід від літописання до власне історичної науки, від хронологічного переліку подій до їх осмислення й прагматичного трактування. Джерелами для авторів слугували господарські, військові, дипломатичні документи, тому їх праці можна назвати літописами лише умовно.
У ХVІІІ ст. з’явились історичні твори, у яких просліджувалась тяглість історії України і єдність українського народу від княжих часів до ХVІІІ ст., єдність його держави. У 1730-х роках складено «Краткое описание о козацком малоросійском народе». У 1770 р. Ст. Лукомський підготував «Собрание историческое». Історик Василь Рубан (1742-1795) видав «Краткую летопись Малой Росии» невідомого автора, а також «Записки» Василя Григоровича-Барського. Плідно працювали і інші історики: Микола Бантиш-Каменський (1737-1814) – вчений, історіограф; Максим Берлінський (1764-1848) – один із перших дослідників історії Києва. В історичних працях досліджуваного періоду відчутні пошуки причинно-наслідкових зв’язків історичних подій та явищ, присутнє критичне ставлення до джерел. Саме тоді історія як наука виділилась із значної енциклопедичної маси гуманітарних знань, а історичні знання викладалися на принципах системності та послідовності.
Історичні знання відкладалися у щоденниках, мемуарах, епістолярній спадщині. Цінним є «Дневник» Петра Апостола, сина гетьмана Данила Апостола. Величезний «Дневник» залишив генеральний підскарбій Яків Маркович, що був людиною широких наукових інтересів. Важливим джерелом історії України є «Дневник» генерального хорунжого Миколи Ханенка, який був серед найближчого оточення гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка та Д. Апостола і був одним з найбільш освічених людей свого часу, блискучим дипломатом і палким українським патріотом.
Отож упродовж ХVІІІ ст. поступальним був процес накопичення історичних знань, розширення джерельної бази історичних досліджень і перетворення історії в окрему галузь науки.
Потрібно також охарактеризувати усну народну творчість досліджу-ваного періоду, яка була джерелом піднесення української літератури та національно культури в цілому. У літературі здійснювався поступовий перехід від виключно ідеологічних засад до світських. У 1798 р. було видано поему І. Котляревського «Енеїда», що поклала початок новій добі в розвитку української літератури. Поема була написана народною мовою, а джерелами написання послужили народний фольклор, просвітницькі ідеї та традиції української літератури.
Найпоширенішим видом літератури першої половини ХVІІІ ст. була драма. Вона була пов’язана з Київською Колегією, так як в переважній більшості авторами були викладачі, а акторами – студенти цього навчального закладу. У др. половині ХVІІІ ст. найбільшого розцвіту досяг вертеп.
У другій половині ХVІІІ ст. з’явилися літературні твори, які чітко виокремлювались від попередніх своєю ідейною спрямованістю. Це, зокрема, «Розговор Великоросии з Малороссиею», написаний 1762 р. перекладачем Генеральної Військової Канцелярії Семеном Дівовичем. Цей твір являє собою віршовану форму діалогу між Україною і Росією, де Україна доводить права на свою історичну суверенність. О. Оглоблин назвав твір С. Дівовича великої сили українським літературним протестом проти московської централістської політики. Близькою до цього твору є «Ода на рабство» В. Капніста, яка являє собою протест російської централістської політики в Україні. Обидва названі твори є зразками нової літератури і відзначаються чітко вираженою ідейною спрямованістю і патріотизмом.
Не дивлячись на русифікаторську політику царизму, завдячуючи Києво-Могилянській академії, в той період відбувалося ставлення української поетичної школи. Викладачі академії написали низку посібників із поетики і риторики, в яких розроблялася теорія літератури, зокрема поезії.
Відповідь передбачає розповідь про нові явища в архітектурі та образотворчому мистецтві. В архітектурі та мистецтві традиційно використовувався стиль бароко (від італійського barocco – вибагливий, примхливий) – це стиль у мистецтві наприкінці ХVІІ – в середині ХVІІІ ст., якому притаманні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.
Архітектурне піднесення України пов’язане з діяльністю митрополита Рафаїла Заборовського і називають цю добу «добою бароко Заборовського». Тоді з’явились твори видатного архітектора Шеделя (двіниці – Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, Михайлівського монастиря). У середині ХVІІІ ст. в Україні шириться стиль пізнього бароко – рококо. У такому стилі побудована Андріївська церква в Києві – твір архітектора Растреллі, Покровська церква в Києві, церква – в Казельці (архітектор Квасов), собор Св. Юра у Львові (архітектор Б. Меретіні-Мердер).
Визначними українськими архітекторами були кияни С. Ковнір (1695-1786) та І. Григорович-Барський (1713-1785). Однією з найкращих споруд Ковніра був корпус на території Києво-Печерської лаври. Найвідоміші роботи Григоровича-Барського – надбрамна церква Кирилівського монастиря, Покровська та Набережно-Микільська церква, фонтан «Самсон» у Києві.
Становлення нового типу освіти, широке використання античної та європейської культурної спадщини справили вплив і на образотворче мистецтво України. У живопису, графіці, скульптурі спостерігався перехід від середньовічних канонів до національних форм з виразними демократичними елементами. До середини ХVІІІ ст. оформилися школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа Києво-Печерської лаври. Діяли малярні при Софіївському соборі, при Межигірському монастирі, при Троїце-Іллінському монастирі в Чернігові та в інших містах України.
Характерною складовою храмового живопису був у цей час так званий ктиторський портрет. З’являються картини світської тематики.
Серед майстрів станкового іконописного живопису початку ХVІІІ ст. почесне місце займав Іван Руткович. Він був автором іконостасу П’ятницької церкви м. Жовкви, який вражає глибокою людяністю образів. Тоді ж працював Іов Кондзелевич, автор знаменитого Богородчанського іконостасу в скиті Манявському.
Популярним серед жанрів світського мистецтва був парсунний живопис, тобто портрет. Розвивався і такий вид мистецтва, як народна картина.
Розвивалось на українських землях і графічне мистецтво. Найвідоміші школи графіки були в Київській академії, Києво-Печерській лаврі, в Чернігові та Львові. На цій ниві творили такі відомі митці, як І. Щирський, Г. Левицький, Л. Тарасевич, І. Мигура, М. Карновський та ін.
Опрацювавши запропоновану літературу і розкриваючи тему семінару, необхідно акцентувати увагу на тому, що розвиток української культури ХVІІІ ст. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Українські землі входили до трьох держав: Росії, Австрії та Речі Посполитої. Їх уряди здійснювали колонізаторську політику щодо корінного населення, яка була спрямована на його денаціоналізацію, знищення української культури, віри. Традиційна українська культура поступово втрачала свою самобутність і все ж у ХVІІІ ст. спостерігалося її піднесення.