- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Передмова
- •Програма навчальної дисципліни «історія україни»
- •Тема 1. Історія України як наука та навчальна дисципліна
- •Тема 2. Первісне суспільство на території України
- •Тема 3. Київська Русь. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 4. Українські землі в литовсько-польську добу. Українська національна революція XVII ст.
- •Тема 5. Українська козацька держава (друга половина хvіі-хvш ст.)
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (XIX ст.)
- •Тема 7. Україна на початку XX ст. Українська революція 1917-1920 рр.
- •Тема 8. Соціально-економічний та соціально-політичний розвиток українських земель у 20-30-ті роки XX ст.
- •Тема 9. Україна напередодні та в роки Другої світової війни
- •Тема 10. Соціально-економічні та суспільно-політичні проноси в урср в 1950-1980-х рр.
- •Тема 11. Утворення та становлення незалежної України (1991-2006 рр.)
- •Матеріали до курсу «історія україни» найдавніше населення території україни
- •2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави
- •3. Праслов’яни, слов’яни та праукраїнці (ііі ст. До н. Е. – vіі ст. Н. Е.)
- •4. Охарактеризувати київську русь в період політичної єдності (80-і рр. Іх ст. – перша третина хіі ст.)
- •5. Галицько-волинська держава – спадкоємиця київської русі
- •6. Визволення україни з-під влади золотої орди та встановлення в ній удільного устрою династією ольгердовичів
- •7. Охарактеризівати соціально-економічне становище українських земель у складі польщі та литви (хіv – хvі ст.)
- •8. Охарактеризівати слобожанщини, галичини, північної буковини і криму в хіv – хvі століттях
- •9. Козацтво україни (середина хv-хvі ст.)
- •10. Боротьба українського козацтва проти турецько -татарських нападників та перші козацькі повстання проти польського свавілля
- •11. Дати характеристику конфесійній ситуації на українських землях у хіу-XVI ст.
- •12. Запорозька січ, кримське ханство і туреччина у першій половині xviі ст.
- •13. Козацько-селянські рухи в 20-30-х роках xviі ст.
- •14. Показати становище україна напередодні національно-визвольної революції хvіі ст.
- •15. Визвольний 1648 рік і створення нової української держави
- •16. Продовження війни за незалежність молодої республіки (1654-1660 рр.)
- •17. Показати соціально-економічні зміни в перший період національно-визвольної революції в україні середини xviі ст.
- •18. Визначення геополітичні вектори діяльності козацької старшини (1660-1676)
- •19. Відсіч турецько-татарської агресії і боротьба за визволення південних українськиї земель в останній чверті xviі ст.
- •20. Державний устрій і соціально-економічний розвиток в другій половині xviі ст.
- •21. Культура україни у xviі ст.
- •22. Становище україни наприкінці хvіі – на початку хvііі ст.
- •23. Україна в добу і.Мазепи. Діяльність уряду п. Орлика в екзилі
- •24. Показати посилення наступу царизму на права гетьманщини та поступову втрату її автономії
- •25. Нова запорозька січ 1734-1775 років. Задунайська січ та створення нових козацьких формувань наприкінці XVIII ст.
- •26. Феномен козацтва у вітчизняній історії
- •27. Показати історичну долю криму, північного причорномор’я, приазов’я, правобережної україни і західної волині
- •28. Охаректеризувати соціально-економічний розвиток та еволюція суспільно-політичної думки у хvііі ст.
- •29. Соціальні та національні рухи у хvііі ст.
- •30. Охарактеризувати культура україни у хvііі ст.
- •31. Охарактеризувати політико-адміністративний устрій, територія та населення україни у хіх ст.
- •32. Охарактеризувати соціально-економічний розвиток та соціальні протести на наддніпрянщині у першій половині хіх ст.
- •33. Україна і українці у війнах з наполеонівською францією
- •34. Національне відродження українського народу в першій половині хіх ст.
- •35. Масонські ложі та таємні радикальні дворянські гуртки на українських землях у першій чверті хіх ст.
- •36. Розкрити діяльність «південного товариства» в україні. Виокремити українське питання в програмних документах
- •37. Охарактеризувати суспільно-політичні рухи на наддніпрянщині у другій половині 20 – першійполовині 40-х років хіх ст.
- •38. Західноукраїнські землі в добу європейської «весни народів»
- •39. Кирило-мефодіївське товариство: створення, діяльність.
- •40. Українські землі в роки кримської війни
- •41. Селянська реформа 1861 р. Та її вплив на розвиток аграрного сектора.
- •42. Ліберально-буржуазні реформи 60-70-х років хіх ст.
- •43. Індустріалізація промисловості наддніпрянської україни в другій половині xіx ст.
- •44. Розвиток торгівлі на українських землях у другій половині хіх ст.
- •45. Громадівський рух наприкінці 50 – початку 60-х років хіх ст.
- •46. Українські громади наприкінці 60 – у 70-ті роки хіх ст.
- •47. Політизація громадівського руху наприкінці хіх ст.
- •48. Земський рух в політичному житті україни другої половини хіх ст.
- •49. Народники в україні. Пошириння марксизму.
- •50. Показати суспільно-політичну еволюцію національного руху на західноукраїнських землях у другій половині хіх ст.
- •51. Соціально-економічне становище україни на межі хіх-хх ст.
- •52. Українські партії наддніпрянщини: поява та діяльність
- •53. Українськім партії в австро-угорщині.
- •54. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.
- •55. Українські землі в роки першої світової війни
- •56. Українська центральна рада: перший етап (березень-листопад 1917 р.).
- •57. Українська центральна рада: другий етап (листопад 1917 –квітень 1918 рр.).
- •58. Українська державність в умовах австро-німецької окупації: гетьманська держава п. Скоропадського.
- •59. Проголошення західноукраїнської народної республіки (зунр).
- •60. Проаналізуйте становище української народної республіки за доби директорії (грудень 1918 - грудень 1920 рр.).
- •61. Встановлення радянської влади на україні: політичний та соціально-економічний аспект.
- •62. Перехід до нової економічної політики. Голод 1921-1923 рр.
- •63. Україна і створення срср.
- •64. Колективізація сільського господарства в усрр: причини, хід, методи та наслідки.
- •65. Голодомор 1932-1933 рр.
- •66. Українізація, її суть та наслідки.
- •67. Західноукраїнські землі у складі польщі.
- •68. Українські землі у складі румунії.
- •69. Закарпаття у складі чехословаччини.
- •70. Українське питання напередодні та на початку другої світової війни.
- •71. Охарактеризувати початок німецько-радянської війни та розповісти про оборонні бої на території україни 1941 – 1942 рр.
- •72. Дати характеристику фашистському окупаційному режиму в україні.
- •73. Розкрити зміст боротьби оун – упа.
- •74. Показати визволення українських земель та визначити втрати україни за роки другої світової війни.
- •75. Дати оцінку соціально-економічному становищу україни в повоєнний період.
- •76. З’ясувати основні риси культури україни в умовах агонії сталінізму (іі половина 40-х – початок 50-х рр. Хх ст.)
- •77. Розкрити суть лібералізації суспільно-політичного життя в україні в добу м. Хрущова.
- •78. Охарактеризувати соціально-економічне становище в добу м. Хрущова.
- •79. Проаналізувати культурне життя в україні в іі половині 50-х – і половині 60-х рр. Хх ст.
- •80. Дати оцінку дисидентського руху в україні.
- •81. Охарактеризувати стан україни в період наростання кризи в суспільно-політичному житті (іі половина 60-х – і половина 80-х рр. Хх ст.).
- •82. Дати характеристику культурному життю доби «застою».
- •83. Пояснити сутність перебудовного процесу.
- •84. Показати піднесення національно-визвольного руху та визначити роль народного руху україни за перебудову.
- •85. Аргументовано пояснити сутність політичної структуризації українського суспільства.
- •86. Розкрити значення суверенізації урср та прослідкувати процес народження незалежної україни.
- •87. Охарактеризувати політичний розвиток україни на сучасному етапі (від 1991 р.).
- •88. Проаналізувати соціально-економічний розвиток україни на сучасному етапі (від 1991 р.).
- •89. Показати місце україни в системі міжнародних відносин на сучасному етапі.
- •90. Охарактеризувати культурний процес в сучасній україні.
- •91. Літописання в княжу добу.
- •92. Вплив козацтва на розвиток української історичної думки. Козацько-старшинські літописи.
- •93. Становлення української національної історичної науки (кінець хviii-хіх ст.).
- •94. Візантійські наративні джерела історії україни іх-хіv ст.
- •95. Писемні пам'ятки візантійських і західноєвропейських авторів про русь vі-хі ст.
- •96. Законодавчі акти литви, польщі та угорщини як джерела історії україни середини хіv – першої третини хvіі ст.
- •97. Автохтонні документальні джерела періоду української козацької держави «військо запорозьке».
- •98. Документи політичних партій і громадських організацій хіх – початку хх ст. Як джерела історії україни.
- •99. Законодавчі акти як джерела історії незалежної україни.
- •Матеріали до курсу «методика викладання історії україни»
- •1. Методика формування в учнів знань про історичні поняття
- •2. Методика формування в учнів знань про історичні терміни
- •3. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 5 класі
- •4. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 6-7 класах
- •5. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 8-9 класах
- •6. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 10-11 класах
- •7. Охарактеризувати зміст «програми для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Історія україни. Всесвітня історія»
- •8. Робота на уроці історії україни з історичними джерелами
- •9. Вивчення історичних персоналій в курсі «історія україни»
- •10. Охарактеризувати принципи викладання історії україни в школі
- •11. Назвати головні прийоми з раціонального використання текстових та ілюстративних компонентів підручника
- •12. Підготовка вчителя до уроку історії україни
- •13. Охарактеризувати етапи написання плану-конспекту
- •14. Формування навчальної, розвивальної та виховної мети на уроці історії україни
- •15. Вимоги до учнівського зошита з історії україни
- •16. Охарактеризувати обов’язкові компоненти аналізу проведеного уроку
- •17. Розкрити схему самоаналізу проведеного уроку
- •18. Охарактеризувати урок вивчення нового матеріалу, формування умінь та навичок та урок перевірки знань, вмінь та навичок
- •19. Охарактеризувати урок узагальнення та систематизації знань, вмінь і навичок та комбінований урок
- •20. Охарактеризувати форму уроку історії за методами навчальної діяльності
- •21. Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
- •22. Дати характеристику простих інтерактивних методів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії україни (на вибір)
- •23. Охарактеризувати інтерактивну технологію «робота в парах»
- •24. З′ясувати сутність інтерактивної технології «робота в малих групах»
- •25. Назвати види оцінювання знань, умінь та навичок учнів на уроці історії
- •26. Методика роботи з навчальними картинами на уроках історії україни
- •27. Методика роботи з картою на уроках історії україни
- •Контрольні питання з історії україни
- •Контрольні питання з методики викладання історії україни
- •Рекомендована література до курсу «історія україни»
- •Рекомендована література до курсу «методика викладання історії україни»
- •Навчальне видання
31. Охарактеризувати політико-адміністративний устрій, територія та населення україни у хіх ст.
Кінць ХVІІІ-го – початку ХІХ ст. Цей час був періодом великих політичних і соціальних змін та перетворень. Вони зумовлювалися новою політичною ситуацією у Центральній та Східний Європі. Нагадаємо, що наприкладі ХVІІІ ст. зникла з карти Європи Річ Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель аж до Дніпра. На півдні припинило своє існування Кримське ханство, яке з кінця ХV ст. було серйозною воєнною загрозою для українських земель. У результаті цих змін зникли політичні потуги, які традиційно справляли великий вплив на розвиток подій в Україні.
У новітній час українські землі вступили у цілком новій політичний конфігурації. Внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) Галичина, частина Волині і Поділля увійшли до складу Австрійської імперії. У 1775 р. до Австрії була приєднана Буковина. В результаті другого (1775 р.) і третього (1795 р.) поділів Польщі уся Правобережна Україна відійшла до Російської імперії. А ще раніше, після чергової війни з Туреччиною, Росія приєднала північно-причорноморські степи, а в 1783 р., зліквідувавши Кримське ханство, приєднала Крим.
Таким чином, кількість держав, до яких входили українські землі наприкінці ХVІІІ ст. зменшилась до двох (Австрія і Росія). Кордон між Росією і Австрією був не лише географічно-політичним поняттям. Він означав належність населення цих двох держав до двох різко відмінних суспільно-політичних систем. Саме упродовж ХІХ ст. (в період перебування українських земель у складі двох сусідніх держав) заклалася відмінність в історичному досвіді населення західноукраїнських земель та населення Середньо-Східної України.
Українські землі, що на початку ХІХ ст. становили південно-західну частину Російської імперії, поділялась на чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова) Україна.
ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА (територія на Схід від Дніпра) була найбільш українською за складом населення. У 1795 р. 98,1 % місцевих жителів цієї території складали українці. Та інкорпорація її до складу Російської імперії спричинила поступове зменшення кількості українців серед ремісників, купців тощо. Росіяни і євреї поступово зайняли ключові позиції серед чиновників, офіцерів, купців, ремісників. До середини ХІХ ст. лівобережне міщанство поступово перестало бути українським і набуло поліетнічного російськомовного характеру. Кількісна перевага українців на Лівобережжі зберігалася за рахунок селянства та ще незрусифікованого місцевого дворянства, нащадків козацької старшини. Наявність власного національного дворянства була однією з рис, що відрізняла населення колишньої Гетьманщини від інших історичних регіонів України. Ще однією характерною рисою соціальної структури Лівобережжя було те, що кріпацтво там мало набагато коротшу історію і набуло меншого поширення, ніж у Росії чи на Правобережжі. Поза кріпацьким станом залишались козаки, переведені на статус державних селян, які складали майже третину місцевого населення. Відмітною рисою українського населення лівобережних українських земель було те, що воно навіть після ліквідації козацької автономії ще довго зберігало риси «державної» нації: рідну мову, звичаї й історичну пам’ять.
СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА. Згадаємо, що у ХVІ ст. вона була колонізована російськими козаками, які мали завданням обороняти південні кордони Московщини від татарських нападників. Упродовж наступних століть населення тут збільшувалось за рахунок українських козаків і селян, що втікали з Правобережної України від польсько-шляхетського гніту. Саме українські втікачі спричинили українізацію цього регіону і наприкінці ХVІІІ ст. українці склали 85,9 % тамтешнього населення. Українське селянство Слобожанщини складалося з двох верств – посполитих та козаків, і перша категорія становила меншу (30-40%) частину населення. Слобідська українська шляхта швидше піддавалась русифікації, але велике значення для розвитку українського відродження мало відкриття на початку століття Харківського університету.
ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА. Строкатий етнічний склад цього регіону був зумовлений переходом у 1569 р. з-під литовської під польську владу, а потім перетворення його на арену запеклих польсько-українсько-турецьких воєн. Після значних людських втрат польська влада проводила чергову колонізацію, спроваджуючи в цей регіон з Малопольщі і Червоної Русі (Галичини) дрібну польську шляхту українських і німецьких селян та євреїв. Після переходу Правобережжя під російську владу там значним був польський етнічний елемент. На початку ХІХ ст. польські магнати і шляхта Правобережжя складали більше третини всього дворянства Росії. До польського повстання 1830-1831 рр. правобережні українські землі продовжували залишатися тереном польських політичних і культурних впливів. Складаючи меншість місцевого населення (бл. 5 %) польський елемент домінував над краєм. Сполонізована або польська шляхта становила 7,8 % населення. Більшість населення Правобережжя (88 % у 1795 р.) становили українці. Козацька еліта у переважній більшості спольщилася, а козацтво було закріпачене. Тому українське суспільство Правобережжя складалося майже виключно із селянства. На початку ХІХ ст. його нараховувалось близько 3 млн. чол., тим часом як польських селян – 579 тис. осіб. У 1795 р. селяни-кріпаки становили 74 % селян на Волині, 90 % – на Київщині і 91 % – на Поділлі.
Після придушення польського повстання 1830-1831 рр. потужним став процес зросійщення Правобережжя. Упродовж 1830-1890 зросійщення Правобережжя відбувалось такими швидкими темпами, що Київ до кінця ХІХ ст. перетворився на російське місто.
Потужним був і єврейський етнічний елемент. Російський уряд запровадив т. зв. «смугу осілості», за якою євреям заборонялося оселятися. З українських земель лише Слобожанщина була поза цією «смугою». Це спричинило неприродну ситуацію, коли великі маси єврейського населення зосереджувалися на одній території. До середини ХІХ ст. серед населення Правобережжя євреї становили понад 10 %. За чисельністю вони були другою після українців етнічною групою.
ПІВДЕННА (СТЕПОВА) УКРАЇНА. Це була територія колишнього «Дикого поля», яку до останньої чверті ХVІІІ ст. заселяли кримські татари і запорозькі козаки. Після ліквідації Кримського ханства у 1774 р. і Запорозької Січі у 1775 р. цей регіон через родючі землі, сприятливі кліматичні умови і близькість чорноморських портів притягував значну кількість переселенців. З 1800 до 1863 р. туди переселилося близько 2,6 млн. чол. За рівнем приросту населення Південна Україна мала найвищі у Російській імперії темпи. Результатом потужного колонізаційного процесу стало будівництво нових міст (Катеринослав, Херсон, Миколаїв), особливо заснування у 1794 р. м. Одеси. Одеса з середини ХІХ ст. до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення поступалася лише Москві і Петербургу.
Особливістю цього регіону було те, що російський уряд з метою встановлення економічного контролю над родючими південними землями заохочував іноземну колонізацію. Чужоземних колоністів приваблювали обіцянками звільнення від податків та релігійними свободами. Так з’явились компактні поселення молдавського населення, болгар, греків, сербів, т. зв. «чорноморських німців». У південноукраїнських містах мешкали також італійці, вірмени, євреї та ін.
Та більшість населення Південної України становили українці. За даними 1782 р. вони складали 71,5 % усього населення регіону.
На чорноморському узбережжі і в Криму упродовж ХІХ ст. продовжувалась еміграція татар. Їхня частка населення півострова зменшалась з 83 % у 1783 р. до 34, 1% у 1897 р. У середині ХІХ ст. їх кількість становила трохи більше половини жителів Криму. Наприкінці ХVІІІ ст. росіяни і молдавани становили по 9 % населення Південної України, вірмени і цигани – по 3-4 %, решту (менше 1 %) – серби, поляки, болгари, цигани, німці, грузини, євреї, угорці.
Підросійські українські землі у ХІХ ст. становили близько 85 % усієї української етнічної території. Решта 15 % припадала на західноукраїнські землі, що були приєднані до Австрійської імперії. На українські землі, що були включені до складу Російської імперії поширювався адміністративно-територіальний поділ російського зразка.
З 1775 р. «Установлением о губерниях» в імперії існував поділ на намісництва. Уся територія поділялася на 34 намісництва. Підросійські українські землі поділялися на такі намісництва:
Харківське (1780 р.)
Київське (1781 р.)
Чернігівське (1781 р.)
Катеринославське (1783 р.)
Брацлавське (1793 р.)
Подільське (1793 р.)
Волинське (1793 р.)
Вознесенське (1795 р.)
Намісництва як адміністративно-територіальні одиниці місцевого управління проіснували до 1796 року, коли були замінені губерніями. У відповідності з царським указом від 1796 р. «Про новий поділ держави на губернії» Лівобережна Україна отримала назву «Малоросійська губернія». Катеринославське і Вознесенське намісництва були об’єднані у Новоросійську губернію, яку у 1802 р. поділено на Чернігівську та Полтавську. У тому ж році Новоросійську губернію поділено на Таврійську, Катеринославську і Миколаївську (остання з 1803 р. почала називатися Херсонською). Отже, на підросійських українських землях на початку ХІХ ст. було утворено 9 губерній.
У 20-30-х роках ХІХ ст. царський уряд запровадив нову форму державного управління – генерал-губернаторства. Етнічні українські землі, що входили до складу Російської імперії були включені у три генерал-губернаторства:
Малоросійське (включало Харківську, Чернігівську і Полтавську губернії).
Київське (включало Київську, Подільську, Волинську губернії).
Новоросійсько-Бессарабське (включало Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії).
Всього в Російській імперії було створено 10 генерал-губернаторств.
З утворенням генерал-губернаторств і появою призначених царем генерал-губернаторія, які були наділені усіма цивільними, державними та військовими правами, імперська влада на українських землях значно посилилась. Усі адміністративно-територіальні одиниці Російської імперії управлялись з одного центру – Петербурга.
Західноукраїнські землі входили до різних адміністративних одиниць Австрійської імперії. Так, Галичина з частиною польських земель була виділена в окремий край – Королівство Галичини і Лодомерії з центром у Львові. Межею між українською (східною) і польською (західною) частинами цієї адміністративної одиниці була р. Сян. В адміністративному плані Королівство Галичини і Лодомерії поділялося на 19 округів, 12 з яких становили українську Східну Галичину.
У 1786 р. як окремий округ до Галичини була приєднана Буковина з Чернівцями.
У 1795-1809 рр. також була приєднана Холмщина.
Адміністративна влада в коронному краї належала губернському управлінню, очолюваному губернатором, якого призначав імператор. Найвищим представницьким органом в Галичині був сейм, виконавшим органом якого був становий крайовий комітет.
Територія Закарпатської України, як і угорські землі, поділялися на жупи (комітати), які склалися з доміній. Усі адміністративні органи влади на Закарпатті підпорядковувались Пожонському (Братиславському) намісницькому управлінню.
Щодо населення Галичини, то упродовж ХІХ ст. чисельність його невпинно зростала, але національний склад був приблизно сталий: 65 % українців, 20 % поляків і 10 % євреїв. Українці становили переважну більшість населення і на Буковині й у Закарпатті. У Східній Галичині мешкали ще й вірмени. Галичина являла собою головне місце осідку єврейського населення Австрійської імперії. У середині ХІХ ст. там проживало майже 70 % всіх євреїв Габсбурзької монархії.