Соціальна робота з людьми, які мають функціональні обмеження 151

Люди з обмеженими можливостями

Причини, що призводять до інвалідності, можемо поділити на дві загальні групи — соціальні та біологічні. Потрібно враховувати, що такий поділ є умовним і в дійсності ці причини взаємообумовлені, тому відокремити їх одну від одної досить важко.

До соціальних причин відносимо:

-зубожіння населення;

-каліцтва, отримані внаслідок військових конфліктів, професійної діяльності, аварій;

-погіршення екологічної ситуації.

До біологічних причин відносимо:

В Декларації про права інвалідів сказано, що поняття "інвалід" позначає особу, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя внаслідок недоліку, вродженого або ні, його чи її фізичних або розумових здібностей.

-хвороби, в тому числі інфекційні захворювання;

-генетичні аномалії: це можуть бути хромосомні порушення, порушення обміну речовин батьків, особливо матері або дитини, вроджена патологія;

-до- і післяпологові травми, ускладнення при пологах;

-старіння людини.

Інвалідність може бути внаслідок:

-фізичних та сенсорних обмежень;

-розумових обмежень;

-внутрішніх захворювань;

-проблем психічного здоров'я.

Відповідно до часу появи обмеження є вродженими або такими що з'являються впродовж життя.

Загальні принципи, форми і методи соціальної роботи з людьми, які мають обмеження

Повноцінне життя людини можливе лише за умови, коли вона не відчуває ніяких обмежень у виконанні життєвих функцій. Проте, якщо такі обмеження з певних причин все ж виникають, в цивілізованому суспільстві це означає лише те, що спільними зусиллями цієї людини та її оточення вони мають бути усунуті.

Головною метою і результатом соціальної роботи з людьми з обмеженнями є максимально можливе залучення їх до всіх сфер соціального життя, наближеного до такого стану здійснення соціальних функцій, яке притаманне звичайним людям. Під соціальними функціями (їх також називають со-

152 Введення у соціальну роботу. Глава 7

ціальними вміннями) розуміють навчання, трудову діяльність, здатність до самообслуговування і самостійного пересування, здатність до комунікації тощо.

Соціальну роботу з людьми, які мають обмеження, здійснюють з позицій забезпечення "рівних можливостей", нормалізації та інтеграції. Терміном

"рівні можливості" позначають процес, внаслідок якого різні соціальні інститути є доступними для кожного у задоволенні своїх потреб у звичайній системі освіти, охорони здоров'я, зайнятості та в системі соціальних послуг. Термін "нормалізація" стосується всіх сфер унормованого життя суспільства. Зазначений термін включає звичайний денний розпорядок, відповідну конфіденційність, залучення до соціальних, емоційних і сексуальних стосунків з іншими, можливості для особистішого зростання, отримання оплачуваної роботи, вибір і участь у прийнятті рішень, що стосуються власного життя. Тенденція навчати дітей з функціональними обмеженнями у звичайних школах відображає процес інтеграції і сприяє демістифікації інвалідності в очах населення. Інтеграція є перспективною щодо підняття самооцінки і самоочікування дітей з функціональними обмеженнями, вони отримують можливість будувати дружні стосунки зі звичайними однолітками, які в свою чергу вчаться з розумінням ставитися до дітей з обмеженими можливостями, відрізняючи їх самих від їхніх перешкод. Методологічно ці тенденції мають витоки з теорії гуманістичної психології К. Роджерса та логотерапії В. Франкла і грунтуються на визнанні універсальності та цілісності кожної особистості. За цими теоріями особистість людини з функціональними обмеженнями розвивається у відповідності з загальними закономірностями розвитку людини, а дефект, стан чи хвороба визначають похідні симптоми, що виникають опосередковано упродовж аномального соціального розвитку.

Слід зазначити, що інтеграції, наприклад, людини з порушеннями опор- но-рухового апарату в суспільство заважають низькі очікування, виключення і дискримінація. Ці явища виявляються у:

-високому рівні абортів при несприятливих результатах допологової діагностики;

-відмові батьків від дитини;

-тавруванні медичним діагнозом;

-відсутності рівних можливостей в отриманні освіти;

-нерівності на ринку праці;

-обмежених можливостях для особистісного зростання, отримання життєвого досвіду;

-обмеженнях в отриманні підходящої роботи;

-складності знаходження власного місця у житті;

-ізольованості в соціальному довкіллі.

Все це може стати причиною стигматизації. Виходячи з соціальних уявлень про фізичну і розумову перевагу, таких осіб остерігаються, уникають і "виштовхують".

Соціальна робота з людьми, які мають функціональні обмеження 153

Прийнято говорити про такі принципи соціальної роботи з людьми, які мають обмежені можливості:

-якомога ранній початок здійснення реабілітаційних заходів;

-безперервність і поетапність їх проведення;

-комплексний характер реабілітаційних програм, з урахуванням їхніх медичних, педагогічних, психологічних, професійних, соціально-побутових, технічних аспектів;

-індивідуальний підхід до визначення характеру і направленості реабілітаційних заходів, що грунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників, логопедів, терапевтів, реабілітологів, техніків із протезування, спеціалістів профорієнтації).

Основні напрями соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями

Соціальна робота з людьми з обмеженими можливостями має грунтуватися на засадах соціально-психологічної та педагогічної допомоги, соціальної адаптації та реабілітації. Адаптацію розглядають як пристосування з використанням резервних, компенсаторних здібностей, а реабілітацію — як відновлення, активізацію. Без надійного адаптаційного апарату (фізіологічного, психологічного, біологічного) неможлива повноцінна реабілітація людини з обмеженнями. В процесі реабілітації компенсаторний механізм використовують для подолання певного дефекту, а в процесі адаптації — для пристосування до нього.

Початок соціальної адаптації пов'язаний з ліквідацією дефіциту спілкування дитини з обмеженими можливостями з її здоровими однолітками.

В Україні у переважної більшості людей з функціональними обмеженнями спостерігають прояви соціально-психологічної дезадаптації. Грунтом їх є два чинники: соціальний і психологічний. Під соціальним чинником ми розуміємо той статус, який має особа. Складності, з якими вона стикається, не обмежуються професійно-трудовою сферою. Ускладнені практично всі різновиди соціальної життєдіяльності: отримання освіти, проведення вільного часу, сімейне життя. Всю сукупність соціальних обмежень можна підвести під поняття — соціальна ізоляція особи з обмеженими можливостями. Другим чинником соціальної дезадаптації названо психологічний. При спробах інтеграції постають такі проблеми, як відсутність навичок спілкування, несформованість потреб у такому спілкуванні, неадекватна самооцінка, негативне сприйняття оточуючих людей, гіпертрофований егоцентризм.

Одним із напрямів інтегрування осіб з функціональними обмеженнями у середовище здорових людей є організація соціального оточення, яке формує поле міжособистісних стосунків і задовольняє одну з важливих потреб — потребу

154 Введения у соціальну роботу. Глава 7

в спілкуванні. Метою такої соціально-психологічної взаємодії є формування у дитини або підлітка здатності до адекватного міжособистісного спілкування і набуття ними психологічної захищеності.

Іншим важливим напрямком, або технологією, соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями с навчання методів самодопомоги і взаємодопомоги, стимулювання само- і взасмопідтримуючої діяльності їхнього найближчого оточення.

Варто згадати, що завданням та функцією соціального працівника у роботі з людьми з обмеженими можливостями є створення умов, які сприятимуть самоактуалізації клієнта, якомога повнішому включенню його до соціального довкілля.

Соціальний працівник є експертом, партнером, посередником. Як експерт він оцінює індивідуальні потреби клієнта. Як партнер — разом з клієнтом складає план утручання та забезпечує отримання клієнтом соціальних послуг за місцем проживання. Роль посередника передбачає розв'язання конфліктних ситуацій, що виникають між членами сім'ї, між сім'єю як первинною соціальною групою та іншими соціальними інституціями. Відповідно, соціальна робота з людьми, яким встановлено інвалідність, по суті, має кілька функцій: посередницьку, комунікаційну, побутову, реабілітаційну, технічну, творчу.

Наголосимо на формах і методах соціальної роботи з людьми, які мають обмежені можливості:

-центри соціальної реабілітації та адаптації. Головна мета їхньої діяльності — формування елементарних умінь, сприяння розвитку навичок самообслуговування, самостійної побутової діяльності, виявлення особистісних здібностей кожного клієнта, сприяння його адаптації і повній інтеграції в сучасне суспільство;

-збір і систематизація банків даних щодо дітей і молоді з обмеженими можливостями;

-індивідуальна робота (консультації з навчання і працевлаштування; вирішення юридичних питань з прав та пільг; медико-соціальна та психоло- го-педагогічна допомога, телефонне консультування);

-групова робота (клуби за інтересами для дітей-інвалідів, молодих інвалідів та їхніх сімей). Власне, йдеться про психолого-корекційну роботу, тренінги, семінари, бесіди, диспути, круглі столи, екскурсії, змагання тощо;

-спеціалізовані служби знайомств для клієнтів;

-консультативні пункти, клуби спілкування та взаємодопомоги батьків дітей-інвалідів, просвітницькі курси для батьків;

-організація масових заходів (конкурсів, фестивалів, виставок, концертів, доброчинних акцій);

-оздоровлення;

-сприяння навчанню та працевлаштуванню. Так, громадські ор-