Глава 8
СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ ТА СІМ'ЄЮ
Навчальні цілі:
•ознайомити з підвалинами початкового формування людини у сім'ї;
•познайомити з положеннями Конвенції ООН про права дитини;
•скласти уявлення про вразливі групи дітей;
•надати інформацію про заклади соціального захисту дітей;
•скласти уявлення про сім'ю як соціальну систему, про її структуру, функціонування та розвиток;
•розкрити зміст сімейної терапії та її визначальних компонентів.
Соціальній роботі з дітьми та сім'єю приділяють значну увагу в багатьох країнах світу. Адже від того, як функціонують базові одиниці суспільства, тобто сім'ї, залежить і життя всього суспільства в цілому. Існують аргументи, що функціонування сімей залежить від їхньої матеріально-побутової ситуації, що, мовляв, вислів "з коханим рай і в курені" втратив своє смислове навантаження і радше має іронічне значення. Справді, важко собі уявити закоханих і одночасно злиденних людей, які щасливо співіснують і доживають, жебракуючи, свій вік. Але чи всі сім'ї, що не мають фінансових обмежень, такі щасливі? Чи всі діти з таких сімей щасливі?
У цій главі йдеться про ситуацію, у якій знаходяться діти та підлітки в Україні, про те, що таке сім'я, що відбувається у її межах та яким чином працівник соціальної служби може допомогти в складній життєвій ситуації.
178
Соціальна робота з дітьми та сім'єю 179
Дитина і сім'я
Ми опановуємо світ у контексті первинної тріади: мати, батько і дитина. Це перша й, можливо, найвпливовіша система з усіх систем, у які ми потрапляємо впродовж життя.
Немовля народжується незахищеним перед оточенням. Йому потрібне як задоволення фізичних потреб, так і спілкування.
Перші дев'ять місяців життя закладають фундамент розвитку тіла. Ми пізнаємо світ через дотики, подихи й рухи більше, ніж через
слова людей, які нас доглядають. Вони здогадуються про наші потреби й настрій з плачу, крику та рухів.
Для соціалізації дитини надзвичайно важливими є сімейні стосунки. Спосіб, у який сім'я впливає на індивідуальний розвиток своїх членів, може бути гармонійним, як симфонія, а може й супроводжуватися відчайдушною боротьбою, окресленою болем, що призводить до деструктивних наслідків.
Дитина знаходить початкове ствердження у зовнішньому оточенні. Батьки передають нам знання про світ, свою систему цінностей, класифікуючи безліч речей і подій, що відбуваються навколо. У цей час ми вчимося, чого можна очікувати від інших, що інші очікують від нас, що ми очікуємо від самих себе. Ми починаємо опановувати оточення, що робить життя більш безпечним і приємним. Подолання нашої незахищеності значною мірою залежить від того, наскільки готовими були батьки до того, щоб стати парою, і, власне, стати батьками, а саме: у якому віці вони зустрілися, що з'єднало їх при зустрічі, які приховані й відверті надії та мрії вони хотіли втілити, мешкаючи спільно, та з якими сімейними правилами (що треба, що бажано, що роблять і чого не роблять члени родини) вони ввійшли до шлюбу.
Часто діти для батьків є наступним кроком до досягнення того, що вони не змогли знайти один у одному. Ми можемо використовувати партнера і дітей як ще один полігон для спроби закінчити те, що ми у своєму житті закінчити не змогли, досягти тієї мети, що не підкорилася нам. Таким чином, наші бажання частково формують сприйняття і поведінку дитини.
Турбуючись про дитину, батьки також навчають її правил поведінки. У сімейному трикутнику дитина вчиться правил безпеки, догляду за тілом, пізнає любов і здатність любити. Батьки радять дітям, ким бути і як бути, схвалюючи одні вчинки і караючи за інші. Індивідуальність дитини, її самооцінка і неповторна сутність розвиваються досить рано внаслідок взаємодії трьох людей.
Діти чекають схвалення вчинків батьками, батьки хочуть, щоб їхні діти були в безпеці' й гармонійно розвивалися. Звичайно, батьки не навчають
180 Введення у соціальну роботу. Глава 8
дітей усього, вони лише відбирають найкраще з сотень речей та подій, що одночасно відбуваються навколо, даючи їм позитивну чи негативну оцінку з огляду на важливість пізнання їх дитиною. Цей досвід, отриманий у первинному трикутнику, дитина потім використовує в інших ситуаціях, з іншими людьми, допоки вона не навчиться діяти сама.
Як і та дитина, котра не навчилася цінувати читання, дитина, що не навчилася самоповаги, стикається з важкими перешкодами. Низька самооцінка погіршує її здатність навчатися, працювати та будувати стосунки з іншими. Без відчуття, що ми являємо собою справжню цінність, нам бракує необхідної впевненості у собі, аби випробовувати нові речі, досягати цілей чи то виразно себе розкривати [1].
Можна сказати, що ефективність функціонування індивідів у приватному та суспільному житті залежить чи не найбільшою мірою від контексту, в якому пройшло їх дитинство, тобто первісне формування і становлення індивідуальності.
Конвенція про права дитини, або "Дитячий закон"
Для охорони прав дитини більшість країн приєдналася до Конвенції ООН про права дитини. За Конвенцією, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше.
Дитяча Конвенція обов'язкова для виконання у країнах, що до неї приєдналися. В Україні ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року. Порушення положень Конвенції тягне за собою потужний міжнародний осуд. Тому кожен з нас повинен стежити за виконанням Конвенції ООН щодо дітей.
Згідно з дитячою конвенцією кожна країна повинна інформувати своїх громадян — як дорослих, так і підлітків та дітей — про зміст Конвенції. Тому завданням кожного громадянина є розповсюдження інформації про зміст цього документа.
Приєднуючись до Конвенції, країни адаптують до неї своє законодавство, так само як окремі індивіди повинні адаптувати особисту мораль до моралі суспільної.
Конвенція є компасом соціального працівника у його професійній діяльності, спрямованій на дітей.
Соціальна робота з дітьми та сім'єю 181
Конвенція ООН про права дитини (вибрані тези)
Стаття 2
1.Держави-сторони поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
2.Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Стаття 9 (частково)
1.Держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Стаття 19
1. Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
2. Такі заходи захисту у випадку необхідності включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідності початку судової процедури.
182 Введення у соціальну роботу. Глава 8
Стаття 22
1.Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою.
2.Держави-сторони відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.
3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання ("кафала", за ісламським правом), усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну та культурну належність і рідну мову.
Стаття 24
1.Держави-сторони визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я.
2.Держави-сторони домагаються повного здійснення цього права, зокрема вживають заходів щодо:
a)зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
b)забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги;
c)боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку та ризик забруднення навколишнього середовища;
d)надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;
є) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини та запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;
f) розвитку просвітницької роботи та послуг у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім'ї.
3. Держави-сторони вживають будь-яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.
Соціальна робота з дітьми та сім 'сю 183
4.Держави-сторони зобов'язані сприяти міжнародному співробітництву і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття ЗО
1.У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
Стаття 34
Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. З цією метою держави-сторони, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:
a)схилянню або примушенню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;
b)використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;
c)використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.
Стаття 38
1.Держави-сторони зобов'язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання.
2.Держави-сторони вживають всіх можливих заходів щодо забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях.
3.Держави-сторони утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річного віку, на службу до Збройних сил. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, держави-сторони прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку [2].
Згідно зі своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, дер- жави-сторони зобов'язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.
184 Введення у соціальну роботу. Глава 8
Вразливі групи дітей
Соціальному працівникові важливо знати, що існують такі вразливі групи дітей.
Діти-сироти, у яких померли батьки чи батько (мати).
Діти, позбавлені батьківського піклування у зв'язку з:
-позбавленням батьків батьківських прав;
-відібранням дітей без позбавлення батьків батьківських прав;
-визнанням батьків зниклими;
-визнанням батьків недієспроможними;
-тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати батьківські обов'язки;
-відбуванням батьками покарання у місцях позбавлення волі. Соціальні сироти (бездоглядні діти), котрі при живих батьках чи опікунах
(піклувальниках) виявилися соціально відторгнутими через:
-негаразди в сім'ї;
-несумлінне виконання обов'язків опікуном або піклувальником;
-втечу з дому та мандрівний спосіб життя;
-сексуальні домагання з боку дорослих;
-дитячу проституцію.
Діти вулиці; дитина вулиці, або вулична молодь — це будь-який неповнолітній, для якого вулиця (у широкому розумінні, яке включає незайняте житло, незаселені землі тощо) стала його або її звичайним місцем перебування, а також той, хто не має достатнього захисту:
-діти, які працюють на вулиці;
-діти, які живуть на вулиці;
-діти, які мешкають на вулицях разом зі своїми сім'ями.
Обдаровані діти, котрі мають певні здібності, але позбавлені можливості їх розвивати.
Діти, які мають функціональні обмеження. Діти групи ризику.
Якщо відкинути випадки, коли країни "імпортують" робочу силу, то можна сказати, що майбутнє кожної держави великою мірою залежить від її спроможності відтворювати себе у майбутніх поколіннях. Чисельність дітей впливає на перспективи розвитку населення, неперервність зміни поколінь, тобто на все, що найповніше характеризує перспективи демографічного становища.
Кількість дітей в Україні становить близько 9,5 мільйона осіб. З них близько 150 тисяч — з функціональними обмеженнями. Спостерігаємо тенденцію до скорочення народжуваності і зростання дитячої захворюваності.
Соціальна робота з дітьми та сім'єю 185
До найактуальніших проблем дитинства відносять: зростання дитячої злочинності, розповсюдження наркотиків та бездоглядність. Комерціалізація дитячих закладів і, як наслідок, обмеження доступу незаможним до якісної освіти, відсутність позашкільної та позакласної роботи, жорстоке ставлення до дітей з боку батьків та інших родичів, експлуатація дорослими — ці причини тут є головними.
Окреме питання — жорстоке ставлення до дітей у сім'ї. Дитина — це незахищена істота, оскільки не є фізично і психічно зрілою. Для дітей сім'я є останнім притулком, члени родини — це найближчі у світі люди, які люблять і захищають. Побої, різні зловживання завдають тяжких психічних травм дітям, особливо якщо це роблять рідні. У західних країнах бити свою дитину по руках вважають злочином. Про такі випадки повідомляють соціальну службу, яка негайно втручається і починає працювати з сім'єю.
В Україні зростає число бездоглядних дітей. Більшість з них були залишені батьками або самовільно покинули сім'ю, яка не забезпечила їм нормальних умов життєдіяльності та повноцінного розвитку. Ці діти, як правило, бродяжать, жебракують, займаються крадіжками, систематично вживають алкогольні напої, наркотичні речовини і стають жертвами сексуальних злочинів та інших протиправних дій. Притулки для неповнолітніх, яких є близько 80, надають соціальну допомогу понад 25 тис. дітей щорічно.
Бродяжництво, як правило, викликане конфліктом у сім'ї, школі чи з однолітками.
Розв'язання проблеми "дітей вулиці" потребує впровадження цілісної системи соціального захисту та допомоги — від першого контакту з дитиною, яка опинилась у скрутному становищі на вулиці, до її остаточної соціалізації, психологічної адаптації та реабілітації. Комплексна модель повинна включати:
- заходи з попередження бездоглядності дітей: створення майданчиків і клубів для дозвілля, телефонів довіри, центрів сімейної психосоціальної те-
рапії;
-соціальну роботу на вулиці для виявлення та встановлення контакту з дитиною і її залучення до соціальної служби;
-створення кризових центрів для дітей, які опинились у скрутному становищі;
-створення системи короткострокових прийомних сімей, які беруть на утримання дитину на короткий час: декілька тижнів або кілька місяців, доки рідна сім'я дитини не вирішить своїх проблем (хвороба, перебування в лікарні тощо) або доки дитину не направлять на утримання у дитячий будинок або в іншу сім'ю;
-ширше залучення до розв'язання проблем
Прийомна (фостерна) сім'я — це сім'я або окрема людина, яка взяла на утримання та виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування. Ці сім'ї мають власних дітей і можуть взяти на виховання одну, дві або три дитини, але не більше.
безпритульності та бездоглядності дітей громадських благодійних організацій;
l86 Введення у соціальну роботу. Глава 8
- розробку методичних рекомендацій з організації виховної та дозвіллєвої роботи з цими дітьми [3].
Проблема працюючих дітей також вимагає уваги. За оцінками Міжнародного бюро праці (МБП), загальна кількість працюючих дітей у країнах, що розвиваються, становить близько 250 мільйонів віком від п'яти до 14 років. У Європі нараховується близько 1,5 мільйона таких дітей. Проблема дитячої праці не обійшла й Україну. Для того, щоб її вирішувати, необхідно знати обсяги й причини цього явища. За підтримки МБП Державним комітетом статистики України впродовж 1999 — 2000 років здійснено обстеження праці дітей в усіх регіонах нашої держави.
За результатами обстеження в Україні виявлено 416 тисяч працюючих дітей: 156 тис. дівчаток і 260 тис. хлопчиків. З них 350 тис. дітей займалися економічною діяльністю, а 66 тис. працювали у домашньому господарстві.
Більше половини (52%) дітей, зайнятих в економічній сфері, мали вік від 15 до 17 років (за національним законодавством їм дозволено працювати). Діти 13 —14 років, яким у зв'язку з обов'язковістю виробничого і трудового навчання в школі дозволяється працювати на легких роботах, склали 24% та стільки ж у віці 7 — 12 років, яким заборонено працювати. Найбільш поширеними сферами застосування дитячої праці були:
-сільське господарство (46%);
-торгівля (26%);
-сфера послуг (19%).
Значно менше дітей працювало у:
-промисловості (5%) та
-будівництві (4%).
Основними видами дитячої зайнятості були: робота на току під час жнив, у зерносховищах, на прополюванні, участь у збиранні урожаю овочів та фруктів, догляд та випасання худоби, виконання підсобних робіт на будівництві, ремонт, заправка, миття автомобілів, пошив взуття, продаж продовольчих та непродовольчих товарів, обслуговування на ринках, збір металобрухту тощо.
Відносини працюючих дітей з роботодавцями у більшості випадків носили неформальний характер — 82% дітей прийнято на роботу за усною домовленістю. Якщо до зазначеної кількості працюючих дітей додати зайнятих на приватних і сімейних підприємствах (15%) та самозайнятих, то можна зробити висновок, що більшість дітей працювала в неформальному секторі економіки [4].
Праця дітей була здебільшого фізичною (72,3%) та не потребувала попереднього навчання (92,1%) [5].