Глава 2

ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Навчальні цілі:

охарактеризувати цінності, які є визначальними у соціальній роботі, та етичні принципи професії соціального працівника; ознайомити зі стандартами етичної поведінки соціального працівника; звернути увагу на особливості професійного спілкування

соціального працівника; розкрити особливості поведінки соціального працівника з різними категоріями клієнтів.

Глава розкриває зміст таких понять, як цінності, принципи та стандарти соціальної роботи. Визначено норми професійної етики стосовно клієнтів, установ і організацій, колег. Особливу увагу приділено професійно-моральним якостям соціального працівника.

Друга частина містить виклад основ професійного спілкування у соціальній роботі. Даються практичні рекомендації щодо технології ведення бесіди з клієнтами.

Уявлення про етику

У стародавній Греції, перш ніж потрапити до Акрополя, треба було пройти через Пропілеї, — так називали браму. Пропілеї — саме так можна назвати тему "Етика, професійне спілкування та поведінка соціального працівника" — тому що вона саме й є своєрідним шляхом, який треба подолати кожному соціальному працівникові. Від того, як він засвоїть, опанує

25

26 Введення у соціальну роботу. Глава 2

етичні цінності, вимоги та норми, значною мірою залежатиме його професійний успіх.

Виконання професійних обов'язків у будь-якій сфері вимагає від людини дотримання певних етичних норм. Ці вимоги значно посилюються, коли йдеться про представників професій, які мають справу з людьми, колективами, з розв'язанням соціальних та особистісних проблем.

У соціальній сфері система етичних стосунків посідає стрижневе місце. Невиконання вимог професійної етики у стосунках із клієнтами може призвести до небажаних наслщків, таких як дискомфорт та погіршення самопочуття клієнтів, складні міжособистісні та соціальні конфлікти, погіршення результатів діяльності соціальної установи.

Насамперед необхідно розділити поняття моралі та етики, які в побуті вживають як синоніми. Спочатку древньогрецьке слово "ethike" було аналогом латинського поняття "moralis" і українського терміна "моральність". У процесі розвитку духовної культури людства поняття "етика" та "мораль" почали розрізняти. З часів Аристотеля слово "етика" почало означати галузь знань, що вивчає людські чесноти.

Кожна людина наділена мораллю. Кожне ставлення, дія або вчинок є моральним. Моральний вибір людини безпосередньо залежить від її особистісних параметрів. Навіть аморальні вчинки є проявом моралі. Зі знаком мінус. Моральні норми встановлюють у межах кожного соціуму. Те, що вважається моральним в одній культурі, в іншій вважають аморальним.

Завдання етики полягає в тому, щоб обгрунтувати ідеали моральності, взірцеві моделі людської поведінки і способи їх реалізації. У контексті соціальної роботи формалізовані значення цих ідеалів знайшли відображення у формі етичного кодексу соціального працівника, що став одним із найважливіших інструментів цієї діяльності. Соціальний працівник не має права ставитися до клієнта, виходячи з власної моралі, особистих уподобань. Навпаки, цей вид діяльності має грунтуватися виключно на етичних принципах, генерованих з цінностей соціальної роботи.

У визначенні О.І. Титаренка мораль інтерпретовано як "такий імпера- тивно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з погляду принципового протиставлення добра і зла" [1].

Тут маємо підкреслити принаймні дві найсуттєвіші характеристики моралі. По-перше, мораль — це імперативний (від лат. imperativus — вимога, веління), тобто такий, що вимагає, спосіб регулювання поведінки й ставлення людини до інших людей і навколишнього світу. Отже, мораль можна подати як систему вимог та приписів стосовно людини, які рекомендують, що їй можна і чого не можна робити, аби стати на шлях добра, а не зла. По-дру- ге, мораль являє собою ще й засіб оцінювання вчинків людини, мірило її життя з позицій добра і зла (тобто моральність).

З давніх-давен людство намагалося виробити універсальні норми, згадаймо хоча б "золоте правило" моралі, яке бачимо майже у всіх релігіях світу: "Чого сам не хочеш, того й іншому не роби".

Основи етики та професійного спілкування 27

Порівняймо:

-у буддизмі — "Не роби іншим того, що сам вважаєш злом";

-в індуїзмі — "Не роби іншим того, що спричинило б тобі біль";

-в іудаїзмі — "Що ненависне тобі, того й не роби іншому";

-в даосизмі — "Вважай прибуток ближнього своїм прибутком, а його втрату — своєю втратою";

-в ісламі — "Не можна назвати віруючим того, хто не бажає сестрі або брату своєму того ж, що і собі бажає";

-у християнстві — "Полюби ближнього, як самого себе". Імперативність моралі європейського суспільства Нового часу найви-

разніше сформульована Іммануїлом Кантом у його концепції категоричного імперативу. Оскільки, незважаючи на давність часу, ця концепція зберігає свою надзвичайну актуальність і для сучасної етики і особливо для етики професійної, дамо деякі пояснення.

Імперативом Кант називає певне ствердження, формулювання або формулу, що висловлює вимогу, веління. Кант розрізняє два види імперативів: гіпотетичний і категоричний.

Гіпотетичний, або умовний, імператив — це веління діяти певним чином

заради досягнення певної мети. Скажімо, щоб бути здоровим, слід виконувати фізичні вправи, вживати якісну їжу, загартовуватися тощо.

Категоричний імператив саме й є імперативом моралі, загальним вираженням морального обов'язку як визначального. Категоричний імператив — не зумовлений метою, а вимагає здійснювати певні вчинки незалежно від будь-якої мети як такі, що необхідні самі по собі.

Категоричний імператив Канта має три аспекти, або формули.

Перша ("формула універсалізації"): "...чини тільки відповідно до такої максими1, керуючись якою будь-коли можеш побажати, щоб вона стала загальним законом" [2].

Друга: ("формула персональності"): "...чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу" [2].

Третя ("формула автономії""): "...воля людини має бути не просто підкореною законові, а підкореною йому таким чином, щоб її розглядали також як таку, що дає закон самій собі" [2].

Коментуючи ці формули, слід відзначити, що, по-перше, моральному засудженню підлягає все, що суперечить "золотому правилу". По-друге, людина є найвищою цінністю і одночасно метою будь-якої діяльності. Засуджено будь-яке маніпулювання не тільки іншими людьми, але й самим собою. Потретє, для моральної практики необхідно, аби моральні закони людина сприймала, як власні (автономна мораль), а не визначені будь-якими зовнішніми чинниками (конвенційна мораль).

Максима (лат. — maxima — основне правило, принцип) — логічний або етичний принцип, виражений у стислій формі, правило поведінки.

28 Введення у соціальну роботу. Глава 2

Категоричний імператив має актуальне значення для етики соціальної роботи, бо сама ця сфера діяльності спрямована на виконання суспільного обов'язку перед тими людьми, котрі з певних причин потребують певного суспільного опікування й допомоги.

Як у загальній, так і в професійній етиці вирізняємо два підходи. Згідно з першим (нормативним), етику визначають як науку про належне, про обов'язок, або етичну деонтологію (від гр. deon — потрібне, необхідне і logos — слово, вчення). Цей термін запровадив до наукового вжитку англійський філософ, представник так званого філософського утилітаризму Ієремія Бентам (1748—1832).

Другий підхід до етики грунтується на понятті моральних цінностей, передусім таких, як добро, благо та їхніх проявів залежно від ситуації чи сфери діяльності. Моральні цінності допомагають людині орієнтуватись у хаосі подій повсякденного життя, у різноманітті колізій, з якими доводиться стикатися у професійній діяльності. У цьому разі вживається термін етична аксіологія (від гр. ахіа — цінність і logos).

Цінності соціальної роботи

Етика соціального працівника виникає, як і будь-яка професійна етика, об'єктивно, адже виникає потреба в моральному регулюванні стосунків між людьми в цій сфері трудової і громадської діяльності.

Як уже було зазначено, важливу роль в етиці соціального працівника відіграють цінності. Звичайно, головним тут є духовне прийняття тої гуманістичної життєвої філософії, якою пройнята система цінностей у соціальній роботі.

У найширшому розумінні соціальною цінністю є властивість різноманітних явищ і предметів бути значущими для задоволення (або незадоволення) потреб особистості, соціальної групи або суспільства в цілому. Інша інтерпретація визначає цінності як морально-етичні орієнтири певної групи людей, особистості. У такому сенсі цінностями соціальної роботи слід вважати етичні орієнтири представників цієї професійної групи, і від опанування цих цінностей залежить успішність професійної діяльності.

Існують різні підходи до того, які цінності є визначальними у соціальній роботі. Так, професор Брістольського університету Ф. Парслоу вважає, що соціальна робота грунтується на трьох найважливіших цінностях:

-віра у цінність кожної особистості;

-віра у право кожного індивіда на самостійний вибір у житті;

-віра у можливість індивіда змінюватись [3].

Автори збірки "Навчання соціальної роботи" ПІ. Рамон та Р. Саррі наводять перелік загальних цінностей соціальної роботи, передусім таких, як:

- право особистості на підтримку суспільства, коли вона не захищена або їй загрожує біда;

Основи етики та професійного спілкування 29

-право на повагу;

-право на самовизначення, якщо це не пов'язано з ризиком для цієї людини (або оточуючих);

-право на помилку;

-відповідальність особистості за свої дії [4].

На думку шведського дослідника соціальної роботи Л. Люндквіста, широкого поширення в соціальній роботі набули такі цінності, як:

-право на самовизначення;

-принципи добра, щастя;

-принцип мінімізації шкоди.

У різних джерелах наводять повніший перелік цінностей:

-прагнення до пріоритету особистості відносно суспільства;

-повага конфіденційності у стосунках із клієнтами;

-готовність відокремити особисті почуття і потреби від професійних стосунків;

-прагнення до соціальних змін, які відповідають соціально пізнаним проблемам;

-готовність до передачі знань і вмінь іншим;

-повага до індивідуальних та групових відмінностей;

-прагнення до розвитку здібності клієнта допомогти самому собі;

-готовність діяти від імені клієнта, незважаючи на можливу фрустрацію1;

-прагнення до соціальної справедливості, до економічного, фізичного

ірозумового благополуччя всіх членів соціуму;

-прагнення до високих стандартів особистої та професійної етики [5]. Отже, сприйняття людини як вищої цінності, справжня, а не декларова-

на турбота про людину, прийняття іншої людини такою, якою вона є, визнання того, що всі люди різні і саме цим вони цікаві, ідея любові до ближнього — все це сприяє пробудженню у соціальних працівників найкращих моральних якостей, спонукає їх до активних етичних дій.

При цьому важливо бути впевненим, що ми, як члени суспільства, маємо зобов'язання один перед одним. І тим біднішим стає суспільство й окремі його члени, чим менше виконують ці зобов'язання.

Для соціального працівника важливо не просто вивчити етичні вимоги, як заучують, наприклад, математичні формули. Першорядного значення тут набуває глибоке усвідомлення цінностей, коли вони стають життєвими орієнтирами людини, формують її життєву філософію та стають керівними у практичній професійній роботі.

Фрустрація — психічний стан, що виникає при реальній або уявній перешкоді, яка заважає досягненню мсти. Людина у стані фрустрації переживає напруження, тривогу, відчай, безвихідь, гнів, лють тощо.