Соціальна робота з дітьми та сім'єю 197

також допомагає компетентно реагувати на функціонування цієї сім'ї, що є засобом покращання процесу взаємодії в її межах [12].

Сімейна терапія

Термін "терапія" вживають у медичній сфері і він означає зцілення. Цей термін був запозичений соціальною сферою і фактично означає те саме. Але мова не йде про сімейного лікаря і його допомогу родині. Мова йде радше про "зцілення" людської поведінки чи стосунків між людьми. Слово "терапія", звичайно, не є найточнішим словом, яке потрібно вживати у цьому контексті. Чому? Тому, що клієнт, чи то в особі індивіда, чи то в особі сім'ї, працює разом з соціальним працівником як з терапевтом, у них спільне завдання, яке вони не в змозі виконати поодинці: як кажуть "танго танцюють удвох".

Як напрям професійної діяльності сімейна терапія почала розвиватись у шістдесятих роках минулого століття. Піонерами цієї роботи були Мюрей Боуен, Джей Хейлі, Вірджінія Сатір, Карл Вітакер та Сальвадор Мінухін. Перша книга Вірджінії Сатір "Спільна сімейна терапія" побачила світ 1964 року. її поява мала великий успіх і вплив на всю сферу психотерапії; в ній було представлено альтернативні методи роботи з індивідами та сім'ями.

"Соціальний працівник як терапевт у своїй роботі користується певними прийомами, технікою. Важливим аспектом є спонтанність. Після того, як технічні прийоми були вивчені теоретично, про книги треба забути. Працівникові треба вкладати в терапію своє "я". Не можна ззовні спостерігати за тим, що відбувається в сім'ї. Треба стати частиною сімейної системи, реагувати на обставини так, як цього вимагають прийняті в родині норми, правила, та водночас максимально використовувати професійну і емоційну силу свого "я" [13].

Першим кроком є приєднання до системи. Це досягається через спілкування, встановлення діалогу. Не звертаючи уваги на негативні сторони членів сім'ї чи їхнього функціонування, на цьому етапі "терапевт" лише підтримує все позитивне в людях, стає для членів родини джерелом самоповаги. Це необхідно робити, аби запобігти можливим збуренням у сім'ї. Встановлення контакту з кожним у сім'ї, отримання статусу в сім'ї створює фундамент для подальшої роботи. Те, що сім'я прийшла на зустріч, свідчить про її готовність прийняти соціального працівника у своє оточення. Однак бачення сім'ї стосовно проблеми і шляхів її зцілення відрізняється від бачення соціального працівника. Зазвичай, сім'я пов'язує проблему з поганим функціонуванням одного з її членів і очікує, що "терапевт" зосередить всю увагу на ньому. Для спеціаліста ж він лише є ідентифікованим пацієнтом,

198 Введення у соціальну роботу. Глава 8

носієм симптому. Причину проблеми він бачить у недоліках функціонування сім'ї, тому він намагатиметься змінити взаємодію між членами сім'ї.

Після приєднання до сім'ї і ретельного вивчення її структури і функціонування соціальний працівник починає первинне планування дій.

Серед фахівців існує спільна думка про те, що змінювати необхідно дисфункціональний гомеостаз1 сім'ї. Однак методи досягнення змін розрізняють залежно від теоретичних поглядів. Те, яким чином теорія впливає на практику, можна проілюструвати на прикладі трьох підходів до сімейної терапії — екзистенціального (Карл Вітакер), стратегічного (Джей Хейлі і Клу Маданес) і структурного [14].

Представник екзистенціального підходу Вітакер дивиться на сім'ю як на систему, в якій всі члени мають однакове значення. Щоб змінити ціле, треба змінити всі компоненти. Тому він вступає у боротьбу з кожним членом сім'ї, аби змінити його встановлені устої. Він домагається того, щоб кожен у сім'ї зрозумів неправомірність такого способу існування сім'ї. Клієнти описують події, що відбуваються у сім'ї, надаючи цим подіям певне значення. Вітакер намагається зробити революцію: у бесіді він оспорює зміст, який особи вкладають у події. По суті, шляхом заперечення значення тих чи тих подій у висловлюваннях члена сім'ї він заперечує форму. Фахівець вірить, що у сумнівах щодо правомірності способу спільного існування почне народжуватися кращий устрій сім'ї.

Вітакер ламає устої. Він робить це за допомогою діалогу. Почувши фразу від одного, він ставить питання іншому члену сім'ї, на іншу тему, тобто переключає увагу. Такі теми, як убивство, страхи, спокуса, кровозмішення, обговорюються у суміші з банальними фразами. Він використовує історії з життя інших людей, фантастичні історії, приклади, він жартує, натякає, вмоьляє, обурюється, нудиться, аби тільки порушити старі зв'язки у системі і об'єднати членів родини, як скульптор вирізьблює фігуру відточеним ножем.

Згідно з цією екзистенціальною формулою соціальний працівник не повинен керувати створенням нових структур і не несе відповідальності, якщо вони не створюються.

Хейлі і Маданес є представниками стратегічного підходу. Вони вважають, що соціальний працівник повинен спрямовувати свої дії на виправлення конкретних дисфункціональних аспектів сім'ї. Він відповідає за керівництво розвитком сім'ї і за досягнення нею певних позитивних змін.

Стратегічна модель розглядає сім'ю як систему, яка складається з підсистем, розташованих у ієрархічному порядку. Дисфункція однієї підсистеми відбивається на функціонуванні інших підсистем. Змінюючи організацію членів навколо симптому, досягають змін у всій системі.

Гомеостаз — це те, що характеризує здатність системи підтримувати сталість свого функціонування.

Соціальна робота з дітьми та сім'єю 199

Соціальний працівник намагається змінити баланс влади у структурах сім'ї. Одним із способів роботи є гра, в якій члени сім'ї повинні грати удавані ролі. Наприклад, якщо дитина має симптоми страху, мати, природно, захищатиме дитину. Це означає, що мати займає ієрархічно вищий щабель у стосунках. У такому випадку соціальний працівник запропонує матері удавати, ніби вона боїться бандитів. Дитина робить вигляд, що її захищає. Це перебудовує ієрархію відносин матері і дитини. Для того, щоб цей підхід спрацьовував, соціальний працівник повинен бачити, у якому місці система не функціонує, і вибрати вірну стратегію досягнення змін.

Структурний підхід розглядає сім'ю як організм. Соціальний працівник порушує існуючий стан рівноваги, що призводить до кризи. Криза підштовхує систему до вироблення організації, що функціонуватиме краще. У структурному підході комбінують елементи екзистенціального і стратегічного підходів, ставлячи під сумнів сімейні реалії і намагаючись викликати зміни у структурі системи.

Сім'я сама намагається позбавитися своїх проблем. Той факт, що сім'я прийшла до фахівця, свідчить про те, що своїми силами вона проблему не подолала. Як правило, під час першої зустрічі члени сім'ї розповідають про намагання розв'язати проблему, яка, на їхню думку, зводиться до невідповідних дій якогось члена (носія симптому). Соціальний працівник починає роботу з твердження, що вони помиляються. Проблема не в ідентифікованій особі, вона полягає у певній стереотипній взаємодії членів сім'ї.

Фахівець допомагає клієнтам змінити своє сприйняття проблеми і характер реакції на неї. Виклик може бути прямим і непрямим, відкритим і прихованим, простим і парадоксальним. Головна мета — змінити чи переформулювати уяву сім'ї про проблему і підштовхнути її членів до пошуків альтернативної поведінки та альтернативних реакцій.

Багато залежить від кордонів між підсистемами сімейної системи. Відсутність кордонів чи їхня прозорість призводять до надмірної зосередженості один на одному і обмеження свободи функціонування кожного, а чіткі й непрозорі кордони призводять до ізоляції один від одного і позбавляють членів сім'ї взаємної підтримки. Змінюючи сімейну структуру, ступінь близькості, можна досягти альтернативних способів мислення, почуттів та дій.

Приєднуючись до сім'ї, фахівець стає учасником системи і головним агентом змін. Він визначає спочатку діагноз сім'ї, складає графічну схему стосунків у сім'ї, тобто карту сім'ї, на якій позначає положення окремих членів відносно один одного, а також позначає ступінь прив'язаності один до одного, коаліції між окремими членами чи системами, приховані і відверті конфлікти і те, яким чином члени групуються для їх розв'язання. З карти (соціограми) зрозуміло, хто які виконує ролі, хто ухиляється від конфлікту, хто є "воротарем", "опікуном", "цапом-відбувайлом" тощо. Між підсистемами проводять також кордони. Це роблять, щоб побачити процеси, сильні та слабкі сторони. Фахівець приєднується до сім'ї, але одночасно

2 0 0 Введення у соціальну роботу. Глава 8

він стежить з боку за тим, що відбувається всередині. Він обирає собі місце у різних підсистемах цієї системи, сперечаючись та піддаючи сумніву розмежування ролей та функцій, встановлене самими членами родини. У такій стратегії використовують прийоми розмежування, порушення рівноваги і навчання взаємодоповненості.

Сім'я, що звертається по допомогу, має власне бачення своєї проблеми, своєї реальності. Тому терапія починається із зіткнення реальності фахівця і реальності сім'ї. Сім'ю турбує збереження системи в існуючому стані, тоді коли мета терапевтичного формулювання спрямована на те, аби підштовхнути сім'ю до того, щоб вона справлялася зі своєю дисфункціональною реальністю більш диференційовано і компетентно.

Соціальний працівник починає формулювати своє уявлення з речей, важливих для сім'ї. Після цього фахівець переконує сім'ю в тому, що уявлення про реальність можна розширити чи модифікувати. Для цього використовують такі прийоми, як інсценування, фокусування і посилення напруги.

Інсценування відбувається у присутності фахівця, який просить членів родини відтворити для нього певні схеми взаємодії. "Терапевт" вживається в сімейну реальність і одночасно реорганізує дані, змінюючи їхнє значення, вводить нові елементи і пропонує альтернативні способи дій, що належать до терапевтичної системи.

Відібравши елементи, що мають терапевтичне значення, соціальний працівник організує взаємодію членів сім'ї навколо певної теми, яка надає цим елементам нового значення {фокусування).

Підсилюючи напругу, він посилює терапевтичний вплив. Посилення напруги, інсценування і фокусування створюють нову терапевтичну реальність, яка кидає виклик реальності сім'ї, симптому і становищу його носія у сім'ї.

Підготовка фахівців із сімейної терапії — складний та тривалий процес. Він складається із засвоєння теоретичної бази і практики під наглядом супервізора (досвідченого "терапевта"). Початкуючий "терапевт" спочатку стежить за роботою досвідчених колег і отримує пояснення взаємодій, які він спостерігає. Пізніше він пробує сам працювати з сім'єю. Наставник указує на його огріхи або навіть втручається у взаємодію, коли бачить, що початківець утрачає контроль за ситуацією.

Додаток

Можливі шляхи підтримки шлюбних відносин [15]

1.Слухайте свого чоловіка (дружину), коли він (вона) говорить.

2.Надавайте своїй половині право висловлювати свої почуття та емоції.

3.Визнавайте, святкуйте, винагороджуйте досягнення свого чоловіка (дружини).

Соціальна робота з дітьми та сім'єю 201

4.Обговорюйте, а потім вибачайте помилки.

5.Передбачайте потреби вашої половини та думайте про їх задоволення.

6.Прислуховуйтеся до потреб вашого чоловіка (дружини) і працюйте над їхнім втіленням.

7.Кажіть вашій половині про любов до неї щоразу, як це тільки спадає на думку.

8.Обійміть свого чоловіка (дружину), коли одному з вас це необхідно.

9.В присутності інших людей говоріть про гарні вчинки вашого чоловіка (дружини).

10.Якщо вам необхідно поскаржитися на вчинки чи погляди чоловіка (дружини) іншим особам, то спочатку обговоріть це з ним (нею), дотримуючись конструктивності коментарів.

11.Розділяйте моменти щастя й горя зі своєю половиною.

12.Розповідайте про свої слабкості чоловіку (дружині) і вислуховуйте їхні відповіді.

13. Кажіть своїй половині, що вона (він) чарівна і що для вас вона (він) бажана і мила.

14.Підбадьорюйте свого чоловіка (дружину), коли у нього (неї) депресія або сумніви в своїх можливостях.

15.Постійно цілуйте свою половину.

16.Після сварок підтверджуйте, що ваші стосунки важливіші за будь-яку сварку.

17.Запитуйте чоловіка (дружину), про що він (вона) думає або чим цікавиться, і намагайтеся знайти спільні інтереси.

18.Будьте вдячні своїй половині за відкриті вам нові ідеали чи новий досвід.

19.Грайтеся разом.

20.Запитуйте чоловіка (дружину), які в нього (неї) мрії та плани на майбутнє.

21.Скажіть чоловіку (дружині), що ви поважаєте і підтримуєте його (її) зусилля досягти здійснення мрій.

22.Навчіться поводити себе так, щоб повністю не залежати від чоловіка (дружини).

23.Дозволяйте своїй половині повчати вас і підтримуйте її позицію.

24.Визнавайте сім'ю чоловіка (дружини) і поважайте його (її) обов'язки перед нею.

25.Кажіть своїй половині, наскільки ви раді та щасливі бути одруженим із нею.

26.Здивуйте свою половину квітами, солодощами, маленькими дарунками — покажіть, що вона для вас кохана.

27.Поважайте конфіденційність того, що дружина (чоловік) говорить чи робить.

28.Довіряйте і поводьтеся так, щоб вам можна було довіряти.

29.Будьте з вашим чоловіком (дружиною), коли ви необхідні, — дайте йому (їй) знати своїми діями, що вони мають велике значення у вашому житті.

2 0 2 Введения у соціальну роботу. Глава 8

30.Будьте вірними.

31.Коли ви кохаєтеся, давайте своїй половині те, що вона хоче, щоб їй давали.

32.Дозвольте своїй половині розвиватись і морально рости тим шляхом, який вона обере.

33.Поважайте право чоловіка (дружини) мати й інших товаришів і друзів.

34.Поважайте право своєї половини на те, щоб побути на самоті — дайте їй на це час.

35.Будьте справедливі до своєї половини, але й до себе також.

36.Не опікайте й нічого не прикрашайте — будьте правдиві й щирі.

37.Допоможіть своїй половині відкрити себе.

38.Попросіть свою половину допомогти вам відкрити деякі речі у вас самих — потім подякуйте за допомогу.

39.Насолоджуйтеся спільним мовчанням, як чудовою музикою.

Контрольні запитання

1.Опишіть, яким чипом сімейне оточення впливає на розвиток дитини та формування її світогляду.

2.Дайте загальну характеристику проблем дітей в Україні.

3.Який вплив, на вашу думку, мають стаціонарні установи на психологічний, емоційний та соціальний розвиток дитини?

4.Якою мірою втілюються положення Конвенції ООН про права дитини в Ук-

раїні? Чи бачите ви різницю між вимогами цього міжнародного документа

і відповіддю українського суспільства?

5.Використовуючи перелік питань наведений в тексті, розробіть соціальну історію своєї сім'і, відобразивши її функціонування, структуру та розвиток.

6.Які моменти потрібно враховувати, працюючи з сімейною групою? Визначіть проблеми, які мають особисте значення для вас і які ви не змогли

розв'язати у своїй сімейній ситуації. Які дії ви б застосували до сім'ї з такими проблемами, якщо ви хотіли б їй допомогти?

7. Яка різниця між тим, щоб працювати з сім 'сю як системою, і тим, щоб працювати з окремими індивідами, котрі є членами сім'ї? Чому так важливо працювати з сім 'сю як з системою, аніж окремо з її членами?

Рекомендована література

1.Вихованці інтернатів про себе і своє життя. — К.: УІСД, 2000.

2.Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків. — К.: 2000.

3.Минухин.С, Фишман Ч., Техники семейной терапии. — М.: Класс, 1998.

Соціальна робота з дітьми та сім 'єю 203

4.Наша сім'я (Методичні рекомендації прийомним батькам) / Н.М. Комарова, Г.М. Бевз та ін. — К.: Вид-во УДЦСС, 1999.

5.Окландер В., Окна в мир ребенка, руководство по детской психотерапии.— М.: Класс, 1998.

6.Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українськоамериканського Бюро захисту прав людини: Випуск 18. — К., 1996—1997.

7.Психолого-педагогічні аспекти роботи з "дітьми вулиці": Збірник статей та методикою за редакцією Толстоухової С.В., Пінчук М. — К.: Вид-во УДЦСС, 2000.

8.Сатир В. Психотерапия семьи. — СПб.: Речь, 2000.

9.Семейный портрет в интерьере: Семейная терапия. — М.: Класс, 1998.

10.Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Державна доповідь про становище дітей. — К., 2000.