Акушерство для студентов / Запоражан том 1

4. Репродуктивна ендокринологія

Розділ 5

РЕПРОДУКТИВНА ГЕНЕТИКА, ЕМБРІОЛОГІЯ ТА ТЕРАТОЛОГІЯ

Гаметогенез

Розвиток організму починається з запліднення — процесу, в якому чоловіча гаме та — сперматозоїд і жіноча гамета — яйцеклітина (ооцит) об’єднуються, щоб утво рити зиготу. Гамети походять з первинних статевих клітин, які з’являються у стінці жовткового мішка на четвертому тижні ембріогенезу (рис. 5.1). З жовткового мішка первинні статеві клітини, рухаючись амебоподібно, мігрують до зачатків гонад і до сягають їх на 5 му тижні розвитку. Кількість статевих клітин збільшується під час

	міграції і в гонадах завдяки мітозам. У			3
	процесі підготовки до запліднення пер
	винні статеві клітини здійснюють процес	2		4
	гаметогенезу.
	Гаметогенез включає мейоз, який при			5
	зводить до зменшення кількості хромо
	сом, і клітинну диференціацію, що завер
	шує дозрівання статевих клітин.
	Риси нового індивіда визначаються ге?
	нами у хромосомах, успадкованими від		1	6
	батьків. Людина має близько 100 000
	генів у 46 хромосомах. Гени хромосоми,			7
	що схильні успадковуватися разом, одер
	жали назву зчеплених генів. У соматичних
	клітинах хромосоми представлені 23 гомо?
	логічними парами, які утворюють диплоїд?			8
	ний набір хромосом. Існує 22 пари ауто?
	сом і 1 пара статевих хромосом. Якщо
	індивід має пару статевих хромосом ХХ,
	він є генетично жіночим, а індивід з па
	рою статевих хромосом XY є генетично		Рис. 5.1. Ембріон наприкінці третього тиж
	чоловічим. Одна хромосома кожної пари
		ня розвитку:
	походить від материнської гамети, ооци
			1 — серце; 2 — головний кінець ембріона;
	та, друга — від батьківської — спермато
		3 — амніотична порожнина; 4 — хвостовий
	зоїда. Кожна гамета має гаплоїдне число
		кінець ембріона; 5 — майбутній пупковий ка
	хромосом — 23, а при об’єднанні гамет
		натик; 6 — алантоїс; 7 — первинні статеві кліти
	(заплідненні) у зиготі відновлюється ди?	ни у стінці жовткового мішка; 8 — жовтковий
	плоїдна кількість хромосом — 46.	мішок

139

Акушерство і гінекологія. Том 1

Хромосома	Центріоль	Подвійна
		хромосома

Профаза

Прометафаза

Метафаза

Анафаза	Телофаза	Дочірні клітини
	Рис. 5.2. Стадії мітозу

Мітоз

Мітоз — це процес поділу клітини, внаслідок якого утворюються дві дочірні кліти ни, генетично ідентичні материнській (рис. 5.2). Перед початком мітозу кожна хро мосома реплікує свою ДНК. У фазі реплікації хромосоми видовжуються. На почат ку мітозу хромосоми починають скручуватися, скорочуватися і ущільнюватися. Кож на хромосома складається з двох паралельних субодиниць — хроматид, які сполуча ються у вузькій спільній ділянці — центромері. Під час профази мітозу хромосоми продовжують конденсуватися, вкорочуватися і потовщуватися, і на початку проме? тафази вже можна розрізнити окремі хроматиди. На стадії метафази хромосоми роз ташовуються в екваторіальній площині клітини, їх подвійна структура є чітко види мою. Кожна хромосома фіксована до мікротрубочок мітотичного веретена, які про стягаються від центромери до центріолі. На початку анафази центромера кожної хро мосоми поділяється і хроматиди починають рухатися до протилежних полюсів ве ретена. В телофазу хромосоми знову розкручуються і видовжуються, ядерна оболонка відновлюється, відбувається поділ цитоплазми і утворюються дві дочірні клітини. Кожна дочірня клітина отримує половину подвоєного хромосомного матеріалу і, та ким чином, зберігає 46 хромосом, як і материнська клітина.

Мейоз

Мейоз — це процес поділу первинних статевих клітин у процесі утворення чолові чих (сперматозоїдів) і жіночих (яйцеклітин) гамет. Для зменшення кількості хромо сом до гаплоїдного числа — 23 — мейоз складається з двох клітинних поділів — мейозу І і мейозу ІІ (рис. 5.3). Попередники чоловічих і жіночих статевих клітин (сперма? тоцити і первинні ооцити) на початку мейозу І, як і в мітозі, реплікують свою ДНК, внаслідок чого кожна з 46 хромосом стає подвійною і включає дві сестринські хро

140

Розділ 5. Репродуктивна генетика...

матиди. На відміну від мітозу, гомологічні хромосоми утворюють пари; цей процес одержав назву синапсису. Парування хромосом відбувається з точною відповідністю усіх ділянок гомологів, за винятком XY комбінації. Гомологічні хромосоми кожної пари розходяться до двох дочірніх клітин. Після цього у процесі мейозу ІІ сестринські хроматиди розділяються і кожна гамета має 23 хромосоми.

Кросовер є ключовою подією у першому діленні мейозу і полягає в обміні фраг? мента хроматид між двома спарованими гомологічними хромосомами. Відрив і обмін фрагмента відбувається у момент відокремлення гомологічних хромосом. Під час відокремлення місця обміну тимчасово стають з’єднаними і формують Х подібну структуру — хіазму. У кожному першому поділі мейозу відбувається 30–40 кросо верів (1–2 на хромосому), які найчастіше відбуваються між віддаленими генами хро мосоми.

Кросовер (утворення нових хромосом) і довільний розподіл гомологічних хромо сом по дочірніх клітинах сприяють зростанню генетичної варіабельності при мейо тичних поділах. Кожна статева клітина отримує гаплоїдний набір хромосом, а при заплідненні кількість хромосом відновлюється до диплоїдного — 46.

Під час мейозу один первинний ооцит дає початок чотирьом дочірнім клітинам, кожна з яких має 22+1Х хромосом (рис. 5.4). Тільки одна з цих чотирьох клітин роз вивається у зрілу гамету, тимчасом як три інші — полярні тільця — отримують мало

Початок	Парування	Утворення	Відокремлення
парування	хромосом	хіазми	хромосом
			з подвоєними
		Анафаза	хроматидами
		першого
		мейотичного
		поділу
Клітини, що містять			Клітини, що
хромосоми			утворилися
з подвоєними			внаслідок першого
хроматидами			мейотичного поділу
Клітини, що			Клітини,
містять 23			що виникли
одинарні			внаслідок другого
хромосоми			мейотичного поділу

Рис. 5.3. Перший та другий мейотичний поділи

141

Акушерство і гінекологія. Том 1

	Первинний ооцит			Первинний
	після реплікації	Клітини містять 46		сперматоцит
	ДНК			після реплікації
		подвійних хромосом
				ДНК
		Перший поділ дозрівання
		23 хромосоми з
	Вторинний	подвійними хроматидами		Вторинний
	ооцит			сперматоцит
		Другий поділ
		дозрівання
	Зрілий ооцит	23 одинарні	(22+Х)	(22+Y)
		хромосоми
	(22+Х)
		Полярні тільця	Сперматиди
		(22+Х)

Рис. 5.4. Процеси протягом першого та другого поділів дозрівання

цитоплазми і в подальшому дегенерують. Один первинний сперматоцит дає початок чотирьом клітинам, дві з яких мають хромосомний набір 22+1Х, а дві інші — 22+1Y хромосом. Але, на відміну від оогенезу, всі чотири клітини дають початок зрілим га метам.

Хромосомні та генетичні фактори аномалій розвитку

Хромосомні аномалії

Хромосомні аномалії включають аномалії кількості (кількісні аномалії) або струк? тури хромосом (структурні аномалії) і є важливим фактором мимовільних викиднів і природжених аномалій розвитку. Наводяться дані, що 50 % усіх запліднень завер шуються мимовільними викиднями і в 50 % випадків цих викиднів наявні хромо сомні аномалії. Найбільш частими хромосомними аномаліями в абортусів є 45,Х (синдром Тернера, або Шерешевського — Тернера), триплоїдія і трисомія 16. Хро мосомні аномалії є причиною 7 % великих природжених вад розвитку, а мутації генів — близько 8 %.

Кількісні аномалії хромосом

Нормальна соматична клітина є диплоїдною і містить 46 хромосом, або 2n хромо сом. Нормальні гамети є гаплоїдними і містять n хромосом. Еуплоїдія означає будь яке ціле число n, наприклад, диплоїдію або триплоїдію. Анеуплоїдія означає будь яке ціле число хромосом, яке не є еуплоїдним і частіше означає наявність зайвої

142

Розділ 5. Репродуктивна генетика...

хромосоми (трисомія) або втрату однієї хромосоми (моносомія). Аномалії кількості хромосом можуть виникати під час мейотичного або мітотичного поділів. У ході мейозу в нормі обидві хромосоми з гомологічної пари відокремлюються під час пер шого мейотичного поділу і кожна дочірня клітина отримує один компонент з кож ної пари хромосом. Якщо відокремлення гомологічних хромосом не відбувається (нерозходження хромосом), обидві хромосоми з гомологічної пари потрапляють в одну клітину (рис.5.5). Внаслідок нерозходження хромосом одна клітина отримує 24 хромосоми, а друга — 22 хромосоми. Коли при заплідненні гамета, що містить 23 хромосоми, з’єднується з гаметою, яка містить 24 або 22 хромосоми, утворюється зигота з 47 (трисомія) або 45 (моносомія) хромосомами. Нерозходження може відбу ватися під час першого або другого мейотичного поділу і стосуватися як соматич них (аутосом), так і статевих хромосом. Частота хромосомних аномалій, у тому числі нерозходження хромосом, збільшується в оогенезі у жінок старше 35 років.

Нерозходження хромосом під час мітозу (мітотичне нерозходження) клітин емб ріона на найбільш ранніх стадіях ембріогенезу, коли одні клітини отримують ано мальну кількість хромосом, інші — нормальну, одержало назву мозаїцизму. Індивіди з мозаїцизмом хромосом можуть мати лише окремі прояви того чи іншого синдрому залежно від кількості і розподілу уражених клітин.

Інколи виникає розрив хромосоми, і частини однієї хромосоми приєднуються до іншої — транслокація хромосом. Такі транслокації можуть бути збалансованими і незбалансованими. При збалансованих транслокаціях розрив і об’єднання двох хро мосом відбуваються без втрати важливого генетичного матеріалу й індивід є нор мальним. Незбалансовані транслокації характеризуються втратою частини однієї з хромосом і зміною генотипу. Так, наприклад, незбалансовані транслокації між дов гими плечима хромосом 14 і 21 під час мейозу І або ІІ спричинюють утворення гамет із зайвою 21 ю хромосомою (трисомія 21), що є однією з причин виникнення синдрому Дауна.

Трисомія 21 (синдром Дауна) найчастіше зумовлена наявністю зайвої копії хро мосоми 21 (трисомія 21). Дітям із синдромом Дауна притаманні: затримка росту, різні ступені розумового відставання, черепно лицеві аномалії (епікант, скошений розріз очей, плоске обличчя, маленькі низько розміщені вуха), вади розвитку серця, гіпотонія та ін. У таких дітей частіше мають місце інфекції, дисфункції щитоподіб ної залози, передчасне старіння, розвиток хвороби Альцгеймера у молодому віці (з 35 років). У 95 % випадків синдром зумовлений трисомією 21 через мейотичне не розходження, у 75 % випадків нерозходження трапляється під час оогенезу. Частота

	Клітини	Вторинний ооцит
Прозора зона		в анафазі мейозу ІІ
	гранульози

Вторинний ооцит на стадії	Вторинний	Полярне	Полярне тільце в
анафази мейозу І	ооцит	тільце	анафазі мейозу ІІ

Рис. 5.5. Дозрівання ооцита

143

Акушерство і гінекологія. Том 1

синдрому Дауна становить 1:2000 запліднень у жінок віком < 25 років і зростає до 1:300 — у віці 35 років і 1:100 — у віці 40 років.

Приблизно у 4 % випадків синдрому Дауна спостерігається незбалансована транс локація між хромосомою 21 та однією з хромосом 13, 14 або 15. В 1 % випадків синдром Дауна може бути зумовлений мозаїцизмом внаслідок мітотичного нероз ходження. Частина клітин таких індивідуумів мають нормальну кількість хромосом, інші є анеуплоїдними. У таких індивідуумів може виявлятися різна кількість ознак синдрому Дауна залежно від кількості і локалізації аномальних клітин.

Трисомія 18 (синдром Едвардса) зустрічається з частотою 1:5000 новонароджених і характеризується розумовою відсталістю, мікрогнатією, природженими вадами серця, нирок, скелета, зігнутими пальцями та синдактилією. Такі діти звичайно вмирають у віці до 2 міс.

Трисомія 13 (синдром Патау) є рідкісним захворюванням (1:15 500 живих ново народжених) і включає розумову відсталість, голопрозенцефалію, природжені вади серця, глухоту, розщілини губи і піднебіння, очні вади (мікрофтальмія, анофтальмія, колобома). Більшість дітей вмирають у віці до 3 міс.

Синдром Кляйнфельтера (XXY або XXXY) проявляється в осіб чоловічої статі в період статевого дозрівання і характеризується атрофією яєчок, гіалінізацією сім’я них канальців, безплідністю і, часто, гінекомастією. Частота синдрому Кляйнфель тера становить 1:500 чоловіків. Клітини містять 47 хромосом з додатковою Х хромо сомою (генотип ХХY) внаслідок нерозходження ХХ гомологічних хромосом. Тільця статевого хроматину виявляються у 80 % випадків. Інколи хворі з синдромом Кляйн фельтера мають 48 хромосом, тобто 44 аутосоми і 4 статеві хромосоми (XXXY). Синдром звичайно не супроводжується затримкою розумового розвитку, але чим більше Х хромосом є у генотипі, тим більший ризик розвитку розумової відсталості.

Синдром Тернера, Шерешевського — Тернера (ХО, структурні аномалії або мозаї? цизм). Синдром Тернера характеризується жіночим генотипом за відсутності яєч ників (дисгенезія гонад, або гонадний дисгенез). Хворі мають низький зріст, широку грудну клітку з великою відстанню між сосками, деформації скелета, перетинчасту шию, лімфедему кінцівок. Приблизно в 55 % випадків має місце моносомія Х (ХО), статевий хроматин у клітинах відсутній. У 80 % випадків причиною розвитку синд рому є дефект сперматозоїда (нерозходження статевих хромосом у ході сперматоге незу). В решті випадків наявні структурні аномалії Х хромосоми або мозаїцизм вна слідок мітотичного нерозходження.

Синдром трисомії Х (ХХХ) характеризується певним ступенем розумової відста лості, затримкою статевого розвитку, гіпоменореєю. В клітинах містяться по 2 тільця статевого хроматину.

Структурні аномалії хромосом

Структурні аномалії хромосом можуть стосуватися однієї або більше хромосом і зазвичай виникають через розриви хромосом. Розриви хромосом можуть бути спри чинені дією агресивних факторів зовнішнього середовища: вірусів, радіації або хімічних речовин. Наслідки розриву хромосом залежать від подальшої долі розірва них частинок. У деяких випадках відірвана частина хромосоми втрачається — част? кова делеція хромосоми. У випадках часткової делеції хромосоми дитина характери зується певними аномаліями.

Синдром «котячого крику» зумовлений частковою делецією короткого плеча хро мосоми 5 і характеризується мікроцефалією, розумовою відсталістю, природженими вадами серця. Плач таких дітей нагадує котячий крик.

144

Розділ 5. Репродуктивна генетика...

Мікроделеції хромосом охоплюють лише кілька суміжних генів і можуть призво дити до розвитку синдрому мікроделеції, або синдрому суміжних генів. Місця виник нення таких делецій називають суміжними генними комплексами. Їх ідентифікують за допомогою високоточної техніки диференційного забарвлення хромосомних смуг. Прикладом може бути мікроделеція довгого плеча хромосоми 15 (15q11–15q13). При успадкуванні ураженої делецією материнської хромосоми виникає синдром Ангель? мана, при якому дитині притаманна розумова відсталість, затримка мовного і мотор ного розвитку, непровоковані напади сміху. При успадкуванні дефектної батьківсь кої хромосоми виникає синдром Прадера — Віллі. Уражені індивіди страждають від гіпотонії, ожиріння, розумової відсталості, гіпогонадизму і крипторхізму. Така відмінність експресії генетичного матеріалу залежно від успадкування батьківської чи материнської хромосоми є прикладом геномного імпринтингу.

Іншими генними синдромами, які можуть успадковуватися від обох батьків, є синд ром Міллера — Дікера внаслідок делеції 17р13 (затримка розвитку, вроджені вади обличчя та серця) і синдром Шпрінтцена при делеції 22q11 (дефекти піднебіння, вади розвитку серця, затримка мовного розвитку, порушення здатності до навчання, шизофреноподібні розлади).

Ламкі місця — це ділянки хромосом, що виявляють схильність до відриву або руйнування при певних маніпуляціях з клітиною. Ламкі місця можна виявити при культивуванні лімфоцитів у середовищі з дефіцитом фолатів. Сайт, локалізований на довгому плечі Х хромосоми (Xq27), пов’язаний зі зміною фенотипу і може при зводити до синдрому ламкої Х хромосоми, що супроводжується розумовою відста лістю, великими вухами, виступанням щелепи і блідими блакитними райдужками. Чоловіки уражаються частіше, аніж жінки (4/2000 порівняно з 1/2000), чим пояс нюється переважання чоловічої статі серед розумово відсталих осіб. Синдром лам кої Х хромосоми посідає друге місце після синдрому Дауна серед причин розумової відсталості хромосомного походження.

Генні мутації

Багато природжених вад людини є успадкованими; деякі з них успадковуються чітко за законами Менделя. У багатьох випадках дефект є прямим наслідком зміни структури або функції єдиного гена — мутації одного гена, моногенної мутації. Цей тип дефектів становить близько 8 % випадків усіх вад людини.

За винятком Х і Y хромосом, в осіб чоловічої статі гени представлені парами, або алелями, тому кожна генетична детермінанта існує у двох нуклеотидних послідов ностях, одна з яких походить від батька, друга — від матері. Якщо мутантний ген спричинює аномалію при ушкодженні лише однієї нуклеотидної послідовності, не залежно від присутності нормального алеля, це одержало назву домінантної му? тації. Якщо для появи вади обидва алелі повинні бути аномальними (подвійне уш кодження), або якщо ця мутація відбувається у чоловіків і пов’язана з Х хромосо мою, вона називається рецесивною мутацією. Ступені проявів мутантних генів зале жать від дії ушкоджуючих факторів.

Використання методів молекулярної біології дозволило визначити гени, відпові дальні за нормальний розвиток. Картування геному людини дає інформацію про позицію багатьох із цих генів, а подальший аналіз дозволяє виявити їх мутації. Ці дані дозволяють розшифрувати роль окремих генів та їх мутацій у розвитку різних клінічних синдромів і захворювань (табл. 5.1).

Окрім виникнення природжених вад, дефектні гени зумовлюють значну кількість природжених порушень метаболізму. Ці хвороби (фенілкетонурія, гомоцистинурія

145

Акушерство і гінекологія. Том 1

		Таблиця 5.1
Роль генів у розвитку природжених аномалій
Ген	Хромосома	Природжені вади
FMR 1	xq27–xq28	Розумова відсталість, пов’язана з ламкістю
		Х хромосоми
PAX 2	2q37	Синдром Варденбурга, хвороба Гіршпрунга
IGF		Затримка внутрішньоутробного росту
GHR		Карликовість Ларона
HOXA13		Кистьо стопо генітальний синдром
FGFR1	8p11	Синдром Пфайфера
FGFR2	10q25–10q26	Синдром Джексона — Вейса, Крузона, Аперта
FGFR3	4p16	Ахондроплазія, танатоформна дисплазія
MSX2	5q34	Бостонівський краніосиностоз, короткі плесна,
		трифаланговий великий палець руки
HOX D13	2q31	Синдактилія, полідактилія
NKX2–5	5q35	Вади міжпередсердної перегородки
TBX5	12q24	Cиндром Голта — Орама
PAX2	10q24–10q25	Синдром ниркової колобоми
WT1	11p13	Пухлина Вільмса
SRY	Yp11	Жіночий фенотип з генотипом XY,
		дисгенезія гонад, синдром Свайєра
RET	10q11	Хвороба Гіршпрунга
Мюллерів	19p13	Персистенція Мюллерової протоки
ський
фактор
пригнічення
PAX6	11p13	Відсутність райдужної оболонки
SHH	7q36	Голопрозенцефалія
7–дегідро	7q32	Синдром Сміта — Лемлі — Опіца
холестерол
редуктаза

та галактоземія) нерідко супроводжуються різними ступенями розумової відсталості або призводять до них.

Методи генетичного аналізу

Ідентифікація генетичних аномалій проводиться за допомогою методу смужок Гімза (G смужок). Відповідно до цього методу, хромосомні препарати обробляють трипсином і забарвлюють їх за Гімза для виявлення рисунка світлих і темних смуг, який є унікальним для кожної хромосоми. Кожна смуга охоплює від 5–10× 106 пар основ ДНК, яка може містити від кількох генів до кількох їх сотень.

146

Розділ 5. Репродуктивна генетика...

Новим методом молекулярної біології є флуоресцентна гібридизація in situ (FISH)

з використанням специфічних ДНК маркерів (молекулярних зондів) для ідентифі кації делецій генетичного матеріалу. FISH метод значно покращив можливості ви значення генних та хромосомних аномалій. Ці молекулярні зонди можна гібридизу вати із метафазними хромосомами, як у звичайних цитогенетичних методиках, або з інтерфазними ядрами. Використання інтерфазних ядер має свої переваги, оскільки цей метод не потребує мітотичних клітин, а хромосоми в інтерфазі є менш конден сованими, що дозволяє отримати роздільну відстань у межах від 50 до 500× 103 основ ДНК.

Метод волоконної FISH дозволяє розтягати хромосоми й отримувати роздільну здатність до кількох тисяч основ ДНК (кілобейсів).

Оогенез

Дозрівання ооцитів починається ще до народження дитини. Первинні статеві клітини, мігрувавши в гонаду генетичної жінки, шляхом диференціації перетворю ються на оогонії. Оогонії здійснюють численні мітози і наприкінці третього місяця ембріонального розвитку формують кластери, оточені одним шаром плоских епітелі альних клітин (фолікулярних клітин, які походять з поверхневого епітелію яєчника і утворюють примордіальні фолікули.

Оогонії продовжують мітотичний поділ, а деякі з них підлягають більшій дифе ренціації і утворюють первинні ооцити. Одразу після утворення первинні ооцити реплікують свою ДНК і вступають у профазу першого мейотичного поділу. Протя гом наступних місяців кількість оогоній швидко зростає і до п’ятого місяця розвит ку загальна кількість статевих клітин у яєчнику досягає максимуму — близько 7 млн. У цей час починається масова загибель клітин і численні оогонії, як і пер винні ооцити, зазнають атрезії. До сьомого місяця ембріонального розвитку більшість оогоній дегенерує, за винятком невеликої їх кількості поблизу поверхні яєчника. Усі первинні ооцити оточені одним шаром плоских епітеліальних клітин і форму

ють примордіальні фолікули.

Перед народженням дитини усі первинні ооцити вже вступили у профазу мейо зу, але замість переходу до метафази вони вступають у стадію диплотени (специфіч ну стадію спокою під час профази), яка характеризується утворенням мереживної сітки хроматину. Первинні ооцити залишаються у профазі й не завершують першо го мейотичного поділу аж до досягнення пубертатного періоду (періоду статевого дозрівання). Це, можливо, відбувається під дією інгібітора дозрівання ооцита, який утворюється фолікулярними клітинами. Вважають, що загальна кількість первин них ооцитів при народженні дівчинки коливається від 700 000 до 2 млн. Протягом наступних років життя більшість ооцитів піддається атрезії, і тільки близько 400 000 клітин залишаються до початку пубертатного періоду, з яких менше 500 зазнають овуляції у репродуктивному періоді. Важливим є той факт, що деякі ооцити, які досягають зрілості найпізніше, перебувають у стані спокою (у диплотенній фазі пер шого мейотичного поділу) протягом 40 і більше років. До цього часу невідомо, чи є диплотенна стадія найбільш сприятливою для захисту ооцита від агресивних фак торів зовнішнього середовища, які діють на яєчник протягом усього життя жінки. Доведено, що ризик народження дітей з хромосомними аномаліями збільшується з віком матері: старіння первинних ооцитів робить їх уразливими до ушкоджень.

При досягненні статевої зрілості кожен черговий оваріальний цикл розпочинаєть ся зі вступу у фазу дозрівання 5–15 примордіальних фолікулів. Первинний ооцит,

147

Акушерство і гінекологія. Том 1

який перебуває у стадії диплотени, починає рости, а оточуючі його фолікулярні клітини перетворюються з плоских на кубічні, проліферують і утворюють багатоша ровий епітелій зернистої зони (гранульози), таким чином утворюється первинний фолікул. Клітини гранульози відокремлені базальною мембраною від оточуючих стро мальних клітин, які утворюють зовнішню оболонку, дах — теку фолікула. Клітини гранульози та ооцит секретують глікопротеїни, які утворюють на поверхні ооцита прозору зону (zona pellucida). Протягом росту фолікула клітини зовнішньої оболонки розділяються на два шари: внутрішній шар секреторних клітин — внутрішню теку і зовнішній шар сполучної тканини, що містить фібробластоподібні клітини — зовні? шню теку. Фолікулярні клітини утворюють маленькі пальцеподібні відростки, що проходять через прозору зону і можуть відігравати важливу роль у транспортуванні речовин з фолікулярних клітин до ооцита.

Протягом оогенезу між клітинами гранульози з’являються заповнені рідиною про стори, при злитті яких утворюється печера (антрум) і фолікул стає вторинним. Спо чатку печера має форму півмісяця, але потім збільшується. Клітини гранульози, що локалізуються навколо ооцита, формують яйценосний горбок. Зрілий фолікул, який має діаметр >10 мм, називається третинним, або пухирчастим, граафовим фоліку? лом. Третинний фолікул оточений внутрішньою текою, яка утворена стероїдсекре туючими клітинами і багата на кровоносні судини, і зовнішньою текою, яка посту пово переходить у строму яєчника.

У кожному яєчниковому циклі в стадію росту вступають декілька фолікулів, але звичайно лише один з них досягає повної зрілості, тимчасом як інші підлягають дегенерації (атрезії). Після досягнення зрілості фолікула первинний ооцит у ньому відновлює перше мітотичне ділення (мейоз І), що призводить до утворення двох неоднакових за розмірами дочірніх клітин, кожна з яких має 23 двохроматидні хро мосоми. Одна з цих клітин, вторинний ооцит, отримує більшу частину цитоплазми, а друга, перше полярне тільце, цитоплазми майже не має. Перше полярне тільце локалізується між прозорою зоною і клітинною оболонкою вторинного ооцита у перивітеліновому просторі. Перший мейотичний поділ відновлюється безпосеред ньо перед овуляцією (див. рис. 5.4, 5.5).

Після завершення першого мейотичного ділення вторинний ооцит, не повертаю чись у стадію спокою і не реплікуючи ДНК, вступає у друге мейотичне ділення (мейоз ІІ). Під час утворення у вторинному ооциті мітотичного веретена і метафаз ної хромосомної пластинки відбувається овуляція. Під тиском нагромадженої фолі кулярної рідини потоншена ділянка стінки граафового фолікула розривається і ооцит виштовхується з яєчника у просвіт маткової труби. Другий поділ дозрівання завер шується тільки у разі запліднення ооцита. Якщо запліднення не відбувається, ооцит гине (дегенерує) через 24 год після овуляції. Невідомо, чи здійснює перше полярне тільце другий поділ, хоча описані випадки спостереження заплідненої яйцеклітини у супроводженні трьох полярних тілець.

Сперматогенез

Дозрівання сперматозоїдів (сперматогенез), на відміну від ооцитів, починається лише в пубертатному періоді і включає процеси перетворення сперматогоній на спер? матозоїди. При народженні хлопчика статеві клітини знаходяться у статевих шну рах яєчок (маленькі світлі клітини, оточені підтримуючими клітинами Сертолі.

148