зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

України, розвиток аудиту супроводжується низкою проблем. Досягнуті результати досі залишаються неоціненими та неусвідомленими нинішнім суспільством, що значно зменшує значення та роль аудиту, яку він відіграє в економічній, соціальній та політичній сфері суспільства. Тому постає необхідність в обґрунтуванні підходу, який би дозволив розглядати аудит, як цілісну систему, оцінювати її ефективність, характер та вплив на суспільногосподарські процеси.

Метою дослідження є визначення проблем розвитку аудиту в Україні та пошук шляхів їх вирішення.

У працях українських вчених дослідженням актуальних проблем і перспектив розвитку аудиту в Україні приділена достатньо велика увага. Насамперед це праці: Бутинця Ф. Ф., Дороша Н. І., Калінської Т. А., Рудницького В. С., Савченка В. Я., Терехова А. А., Усача Б. Ф. та інших.

Розвиток аудиту в Україні почався з прийняттям Закону «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. Відповідно до цього Закону, аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству й установленим нормативам [1].

На початку свого зародження та розвитку в Україні аудит був нав‘язаний державними органами під тиском Світового банку і Міжнародного фонду. У 1999-2001 роках ситуація змінилась. Складність обліку, особливо податкового, зміна фінансового обліку, істотна суперечливість законодавства, підштовхують керівництво, яке прагне застрахуватись від відповідальності і можливих фінансових втрат, до рішення скористатися послугами аудиторської фірми. Отже, у суспільстві з‘явилась об‘єктивна потреба в незалежному професійному контролі за діяльністю підприємства [2].

В теперішній час, аудит в Україні розвивається прискореними темпами. Так, починаючи з 2004 року, аудит фінансової звітності проводиться у відповідності з Міжнародними стандартами аудиту (МСА), які 18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України були прийняті в якості Національних стандартів аудиту.

Офіційним органом, який регулює аудиторську діяльність в Україні є Аудиторська палата України (АПУ), повноваження якої поширюються на такі важливі сфери аудиторської практики, як сертифікація аудиторів, підвищення кваліфікації, ведення реєстру суб‘єктів аудиторської діяльності, застосування стандартів аудиту, контроль якості аудиторських послуг [3].

Статистичні дані свідчать, що в Україні з 1993 року Аудиторська палата України видала 6896 сертифікатів аудиторів, у тому числі 259 сертифікатів аудиторів банків. В Реєстрі АПУ станом на 6.11.2014 року знаходиться 2080 аудиторських фірм та незалежних аудиторів. Загальна кількість проведених аудиторських перевірок у 2013р. становить 44 218 одиниць, що у порівнянні із 2012 роком зменшилась на 5 907 одиниць. Дана тенденція зумовлена, в

91

першу чергу, збільшенням вартості аудиту, що є однією з проблем його поширення в Україні.

Ще одною досить гострою проблемою національного аудиту є відсутність чітко регламентованих і закріплених на державному рівні стандартів аудиту. Розробка стандартів аудиторської діяльності ґрунтувалася на зарубіжному досвіді, зокрема на МСА. Але такі розробки на сьогоднішній день носять лише рекомендаційний характер, що в сучасних реаліях є неефективним кроком [2].

Досліджуючи сучасні проблеми аудиту, слід відзначити, мабуть, одну з найважливіших, а саме проблему недовіри до аудитора і зокрема недовіри до якості надаваних їм аудиторських послуг. Така недовіра викликана в першу чергу відсутністю контролю над якістю наданих послуг на державному рівні. Ця проблема, мабуть, найбільш актуальна, оскільки на даний момент в Україні існує безліч малих і середніх підприємства, які в силу своїх невеликих доходів не можуть дозволити собі скористатися послугами великих і перевірених аудиторських фірм. Такі підприємства змушені звертатися до приватних аудиторів, ризикуючи отримати неякісні аудиторські послуги, що може спричинити за собою помилки у функціонуванні таких підприємств.

Говорячи про аудиторські фірми, слід звернути увагу на спектр послуг які вони надають. Досліджуючи звіти таких фірм можна помітити, що деякі фірми в основному займаються наданням консалтингових або інших послуг. Таке становище на ринку аудиторських послуг суперечить світовим тенденціям розвитку цієї галузі. На міжнародному ринку все частіше пропонують виділити надання різного роду послуг в окрему галузь [4].

Для покращення стану аудиту в Україні необхідним є:

1)розробка механізму практичного застосування Міжнародних стандартів аудиту (МСА) в Україні, створення до них коментарів у повному обсязі;

2)внесення необхідних змін і доповнень до Закону України «Про аудиторську діяльність» з метою приведення його у відповідність до інших законодавчих актів України, які прямо чи опосередковано впливають на регулювання аудиторської діяльності та розширення переліку підприємств, для яких щорічна аудиторська перевірка обов'язкова, а це, у свою чергу, збільшить ринок аудиторських послуг, а також введення додаткових положень, які б більш чітко унормували взаємовідносини аудитора та клієнта;

3)використання узагальненого практичного досвіду роботи міжнародних і вітчизняних аудиторських фірм, розробка Типових методик аудиторської перевірки фінансової звітності підприємств у розрізі галузей їх

діяльності (банківська, торговельна, страхова, хімічна, металургійна, харчова, легка промисловості);

4) поглиблення співпраці професійних аудиторських організацій України з міжнародними та європейськими професійними організаціями бухгалтерів і аудиторів;

92

5) розробка механізму ціноутворення на аудит та аудиторські послуги на основі вивчення міжнародного досвіду з цього питання та ін [5].

Отже, у сучасних умовах інтеграції в європейське співтовариство розвиток аудиту є важливим і пріоритетним напрямком. Аудиторська діяльність є досить новою і тому має велике поле для становлення індивідуальної національної системи аудиту, яка не повинна поступатися світовим стандартам.

Та на сьогодні розвиток аудиту в Україні стримується не вирішенням таких проблем як: відсутність чітко регламентованих на державному рівні стандартів аудиту, зосередження аудиторських фірм переважно на супутніх аудиту послугах та недовіра до якості аудиторських послуг. Для покращення стану аудиту в Україні необхідним є: внесення необхідних змін і доповнень до Закону України «Про аудиторську діяльність», поглиблення співпраці з міжнародними професійними організаціями бухгалтерів і аудиторів тощо.

Список використаних джерел:

1. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.93 р. ғ 3125 зі змінами та доповненнями / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3125-12

2.Калінська Т. А. «Сучасний стан і проблеми вітчизняного аудиту» // Т. А. Калінська // Науково-виробничий журнал. – 2010. - ғ 3. – С. 12-16.

3.Гуцаленко Л. В. Аудит в Україні: розвиток, проблеми та шляхи їх вирішення / Гуцаленко Л. В., Пришляк Н. В. // Економічна діагностика підприємств. – 2014. – С. 97-101.

4. Касич А. О. Розвиток ринку аудиторських послуг в Україні / А. О. Касич, І. М. Гноєва // Розвиток та організація аудиту. – 2011. - ғ 1. -

С. 76-80.

5.Шевчук О. А. Аудит в Україні – проблеми та перспективи розвитку

/О. А. Шевчук, Н. Г. Здирко // Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу Тернопільського національного економічного університету . – 2013. – ғ 6. – С. 530-531.

Оксана Вовк, Наталія Чорнокозинська Науковий керівник: Дзюба О. М., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПОДАТКОВА ЗВІТНІСТЬ З ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Податок на додану вартість є найбільш значним за обсягом надходжень в державний бюджет. Так, наприклад, в 2014 році він становить 41,7 % від загальних доходів державного бюджету. Для контролю нарахованих сум податкового зобов‘язання з ПДВ підприємства повинні подавати податкову звітність до відповідних органів.

Проблематикою адміністрування податку на додану вартість та особливостями заповнення і подання звітності з ПДВ займалися такі науковці як: В. Л. Андрущенко, В. А. Дадалко, А. М. Соколовська, В. М. Суторміна,

93

В. М. Федосов, М. В. Шпилько, К. К. Уллубієва, А. М. Соколовська та інші.

Метою дослідження є виявлення особливостей заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Основним звітуючим документом з ПДВ є Податкова декларація з податку на додану вартість. Податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом. На його підставі здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов‘язання. Це свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід‘ємною частиною [2].

Особливістю заповнення декларації з податку на додану вартість є те, що вона заповнюється тільки за звітний період без наростаючого підсумку з початку року. За періодичністю подання дана декларація може бути щомісячною або щоквартальною, за формою - повною або скороченою.

Квартальний звітний період використовують платники, що мають право сплачувати податок на прибуток по ставці 0% та підприємці які перебувають на спрощеній системі оподаткування по ставці 6%. У свою чергу, місячний звітний період передбачений у всіх випадках, якщо ПКУ не передбачене інше. Та все ж в цьому випадку повинні враховувати деякі особливості: якщо особа реєструється як платник податку на додану вартість не з першого числа місяця, тоді першим звітним періодом вважається період, який починається з дня такої реєстрації і закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.

Декларацію з ПДВ, у якій встановлено місячний звітний період, платники подають протягом 20 календарних днів, а квартальні платники - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду [3].

Усі види декларацій пoдаються незалежнo від тoгo, здійснював платник податку відпoвідну господарську діяльність у звітнoму періoді чи ні.

У розділі 1. Декларації з податку на додану вартість у відповідних рядках відображуються податкові зобов‘язання, а саме операції, які:

-оподатковуються за ставкою 20 %;

-оподатковуються за ставкою 0 %;

-не є об'єктом оподаткування;

-звільняються від оподаткування.

Коригування податкових зобов'язань на основі попередніх звітних періодів відображається у рядку 8. При заповненні цього рядка обов'язковим є подання додатка 1 до податкової декларації.

До розділу II декларації записуються суми податкового кредиту, включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податком на додану вартість або без податку на додану вартість товарів (послуг), основних фондів на митній території України, імпортованих товарів, отриманих на митній території України від нерезидента послуг з

94

метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку, а також тих, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності, або придбані з метою їх використання для поставки послуг за межами митної території України, місце поставки яких визначається відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 розділу V Кодексу, окремо за цілями використання (здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню, звільнені від оподаткування, не є об'єктом оподаткування).

Коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди відображається у рядку 16. При заповненні цих рядків обов'язковим є подання додатка 1 до декларації, що заповнюється в розрізі контрагентів та розрахунків коригування до податкових накладних [4].

Податкову декларацію подають до податкового органу за місцем обліку платника у двох примірниках, один з яких повертається платнику з позначкою посадової особи податкового органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути засвідчений. Форму податкової декларації (розрахунку) встановлює центральний (керівний) орган контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. Затверджені форми податкових декларацій мають нормативно-правовий характер, що означає обов'язковість їх дотримання як для платника податків, так і для податкових органів. прийняття податкової декларації є обов'язком органа Державної податкової служби і законодавством встановлено пряму заборону відмовляти у прийнятті декларації з якихось причин, не визначених ст. 49 ПКУ [1].

Під час прийняття декларації податкова служба має право лише перевіряти наявність та правильність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, а будь-які інші зазначені в декларації показники до прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання зазначених вимог посадова особа органа Державної податкової служби зобов'язана зареєструвати податкову декларацію датою її фактичного отримання.

Зареєстровані в органі Державної податкової служби декларації підлягають камеральній перевірці, що проводиться протягом 30 днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації. Якщо за результатами перевірки виявлено порушення, складається Акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість. Акт про результати камеральної перевірки вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податку в порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

За наявності підстав, перелік яких визначено у ст. 78 розд. II ПК які свідчать про порушення норм податкового законодавства під час здійснення розрахунку суми бюджетного відшкодування, орган Державної податкової служби має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, наступних за граничним терміном проведення камеральної перевірки [1].

95

Отже, податок на додану вартість є стабільним джерелом надходжень до дохідної бази бюджету. За допомогою ПДВ здійснюється вплив на економічне становище країни.

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов‘язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у відповідній формі податкової звітності. Звітністю з податку на додану вартість є податкова декларація з ПДВ, порядок складання та подання якої є повністю описаним в Наказі Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість ғ966

від 23.09.2014р.

Традиційно податкова декларація як форма податкової звітності відповідає такому порядку сплати податку, за якого обов'язок з його сплати покладається безпосередньо на платника. Податкова декларація з ПДВ має характер податкового розрахунку, відповідно до якого платник податків самостійно обчислює суму податку і несе обов'язок щодо своєчасної його сплати.

Список використаних джерел:

1.Про Державну фіскальну службу України: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 ғ 236 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/236-2014-п

2.Податковий кодекс України: затверджено Верховною радою України від 02.12.2010 ғ 2755-VI. // Офіційний вісник України. – 2010. - ғ 92.

3.Уллубієва К. К. Система внутрішнього контролю за нарахуванням та сплатою ПДВ / К. К. Уллубієва // Вісник ЖДТУ. – 2011. - ғ 4. – С. 164-168.

4.Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість ғ 966 від 23.09.2014р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1267-14

Олена Гаврилюк, Настасія Поліщук Науковий керівник: Коцеруба Н. В., к.е.н., ст. викладач

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЦІНОВА ПОЛІТИКА ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Ціноутворення - процес становлення і розробки ціни на товари та послуги. Ринкові перетворення в економіці країни потребують кардинальної перебудови не лише існуючої методології встановлення цін, а й організації самого процесу ціноутворення. Цінова політика повинна формуватися в першу чергу у відповідності з потребами та запитами споживача .

Актуальність даної теми полягає в тому, що в умовах ринкової економіки зростає роль цінової політики, що обумовлено загостренням конкурентної боротьби. При цьому, підвищується важливість управлінських рішень з формування цін, оскільки вони значно впливають на кінцеві фінансові результати і ринкове становище підприємства.

96

Проблемі ціноутворення приділяли увагу: І.В. Несторишен, досліджуючи проблеми ціноутворення в умовах ринку; Л. Круковська, аналізуючи теоретико-практичні аспекти регулювання цін, А.Г. Пєнцова, розглядаючи теоретичні аспекти і методи ціноутворення.

Ціна є одним з елементів керування ринковим механізмом господарювання й відбиває закономірності розвитку економіки й кон'юнктуру товарного ринку. Одночасно ціна – найважливіший показник для кожного конкретного підприємства, тому що визначає розмір його доходів і прибутку, тобто фінансове благополуччя. Фахівці вищої кваліфікації (економісти, комерсанти, маркетологи, бухгалтери, банкіри та ін.) повинні володіти інформацією відносно цін і ціноутворення, щоб приймати економічно обґрунтовані цінові рішення.

Цінова політика підприємства - це встановлення (визначення) цін, які забезпечують виживання підприємства в ринкових умовах. Вона передбачає вибір методу ціноутворення, розробку цінової системи підприємства, вибір цінових ринкових стратегій тощо Існують три основні цілі цінової політики: забезпечення виживаності підприємства, максимізація прибутку і утримання ринку. Забезпечення стабільного життєвого циклу підприємства - головна мета фірми, що здійснює свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції, коли на ринку багато виробників з аналогічними товарами. Важливими компонентами даної цінової політики є обсяг збуту (продажу) та частка на ринку. Для захоплення більшої частки ринку і збільшення обсягу збуту використовують заниження ціни на товари та послуги [2].

На систему ціноутворення, а, відповідно, на цінову політику підприємства, має великий вплив стан грошової сфери, а саме: зміна купівельної спроможності грошової одиниці і курси іноземних валют до неї. Зайвий випуск грошей в обіг знижує їхню купівельну спроможність - вони знецінюються. Механізм впливу змін валютного курсу на ціни різноманітний.

Тактичні аспекти цінової політики охоплюють заходи короткотермінового і поодинокого характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі, що виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, що можуть іноді йти всупереч стратегічним завданням підприємства.

Процес встановлення ціни складається із шести етапів:

1.постановка завдань ціноутворення;

2.визначення попиту;

3.оцінка витрат;

4.аналіз цін і товарів конкурентів;

5.вибір методу ціноутворення;

6.встановлення кінцевої ціни [1].

Постановка задач ціноутворення – це спроба фірми відповісти на запитання: чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію?

97

Дуже важливим етапом формування цін на підприємстві є оцінка витрат і пошук шляхів їхнього зниження. Аналіз цін і товарів конкурентів – одне із найскладніших завдань. У ринковій економіці інформація про ціни за конкретними угодами, частіше за все, є комерційною таємницею виробника, і отримати таку інформацію дуже складно. Вивчення товарів і цін конкурентів має певну мету – вивчити так звану ціну байдужості, тобто ціну, за якої покупцю буде байдуже, чий товар купувати. Виявивши її, можна планувати таку стратегію ціноутворення, за якою покупці віддадуть перевагу продукції вашого підприємства. Важливим кроком при цьому є аналіз пропозиція і цін конкурентів, якості їх продукції.

Цінова політика конкурентів є одним з найскладніших та важко передбачуваних елементів ринкової економіки, виявивши мету цінової політики конкурентів, можна визначити і їхні стратегії ціноутворення. Але успішне здійснення ціноутворення на підприємстві неможливе без заходів державного регулювання та ефективного контролю за додержанням цін. Під цим розуміють дотримання всіх нормативно-правових актів, що регулюють формування цін, їх встановлення та використання за умов регульованої ринкової економіки. В умовах невизначеності, світової кризи та аналізу сучасного ринку слід детально продумувати методологію розрахування цін на продукцію та послуги підприємства [4].

Методи розрахунку цін вельми різноманітні повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства. Серед них такі:

1. Затратні методи, які містять: метод «витрати плюс», метод «мінімальних витрат», метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки, метод цільового ціноутворення.

2.Метод визначення ціни з орієнтацією на попит.

3.Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимальних збитків і прибутків.

4.Метод визначення ціни орієнтацією на конкуренцію.

5.Ціноутворення на основі прайсингів параметричної низки товарів та багато інших методів [3].

Отже, можна зробити висновок, що процес ціноутворення на

підприємстві є досить складним та важливим, передбачає передусім неодмінний контроль за загальною ситуацією на ринку та ціновою стратегією підприємства із врахуванням всіх чинників, які можуть впливати на даний процес.

Список використаних джерел:

1.Безкоровайна С.В. Дослідження підходів до формування цінової стратегії підприємства.//Актуальні проблеми економіки. 2012– ғ2 (20). – С. 49 – 525.

2.Волошенко А.В. Визначення та принципи цінової політики України//Актуальні проблеми економіки. – 2010. - ғ12. – с.45-50.

3.Горобець А.С. Аналіз проблем ціноутворення в сучасних умовах. // Актуальні проблеми економіки. 2013 - ғ4. – С. 18-24.

4.Покатаєва О.В. Державна регуляторна політика щодо механізму ціноутворення на товари і послуги для населення.//Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. – 2012. – ғ 3. – С. 142 – 150.

98

Вікторія Галузинська Науковий керівник: Откаленко О. М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

УНІФІКАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ З ВРАХУВАННЯМ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ

Міжнародна практика свідчить, що звітність, сформована відповідно до МСФЗ, відрізняється високою інформативністю для користувачів. Використання МСФЗ дає змогу компаніям, які мають інтереси на міжнародному ринку, надати інвесторам, кредиторам та іншим зацікавленим сторонам прозору інформацію про свою діяльність. Виникає необхідність зближення облікових систем різних країн на засадах МСФЗ. Головним шляхом зближення різних облікових систем є міжнародна уніфікація бухгалтерського обліку.

Проблема міжнародної уніфікації бухгалтерського обліку, головними чином, має вирішуватись через стандартизацію та гармонізацію бухгалтерського обліку.

Питанням уніфікації бухгалтерського обліку, його гармонізації та стандартизації, їх значенню для розвитку бухгалтерського обліку в Україні присвячені праці вітчизняних вчених, серед яких: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, В.М. Пархоменко, В.Г. Швеця, О.М. Петрука, Л.П. Нишенко та інших.

Уніфікація — це процес зменшення відмінностей між національними бухгалтерськими та господарчими системами і підвищення рівня постійності та порівняльності фінансових звітів. Мета уніфікації— усунення перешкод у переміщенні капіталів на міжнародних фінансових ринках та розумінні фінансових звітів.

Реформування системи бухгалтерського обліку відбувається в Україні на підставі розпорядження КМУ від 24.10.2007р. ғ911-р ―Стратегія застосування міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні‖. Метою Стратегії є вдосконалення системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності з урахуванням вимог міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу.

Фінансова звітність вітчизняних підприємств, незважаючи на вже тривалий період здійснення вдосконалення вітчизняного бухгалтерського обліку, все ще не відповідає вимогам міжнародних стандартів.

Аналіз міжнародних стандартів обліку дозволяє виявити відмінності вітчизняної системи бухгалтерського обліку від узагальненої міжнародної системи.

Порівняння складу фінансової звітності, яку повинна надавати організація, незалежно від виду діяльності та форми власності (табл. 1) свідчить: суттєвих відмінностей у складі фінансової звітності, яка надається відповідно до МСФЗ та за вітчизняними правилами немає.

99

Таблиця 1

Розкриття фінансової звітності згідно МСФЗ і українського законодавства

МСФЗ	Національне законодавство
Звіт про фінансовий стан на кінець періоду	Звіт про фінансовий стан (форма ғ1)
Звіт про сукупний дохід за період	Звіт про сукупний дохід (форма ғ2)
Звіт про зміни у власному капіталі за період	Звіт про рух грошових коштів (форма ғ3)
Звіт про рух грошових коштів за період	Звіт про власний капітал (форма ғ4)
Примітки, що містять стислий виклад	Примітки до річної фінансової звітності
суттєвих облікових політик та інші пояснення
Звіт про фінансовий стан на початок	-
найбільш давнього порівняльного періоду

Щодо змісту основних принципів за МСФЗ та П(С)БО, вони є близькими, але групування їх має відмінності. Так, у Концептуальній основі МСФЗ [1] наведено два основоположні припущення – безперервності та нарахування, і відповідності доходів і витрат. У вітчизняному законодавстві наведено вказані принципи, але не як основоположні, а як пересічні у числі десяти принципів ведення обліку і складання звітності. Окремі принципи висвітлені у МСФЗ у числі якісних критеріїв фінансової звітності, об‘єднання яких забезпечує надійність звітності. Такі якісні характеристики, як доступність, доречність, достовірність, порівнянність наводяться і у Концептуальній основі, і у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [3].

Дослідивши у роботі питання уніфікації бухгалтерського обліку, можна зробити наступні висновки. Міжнародне узгодження принципів і процедур системи обліку є визначальною передумовою гармонізації фінансової звітності з метою стандартизації та уніфікації облікових процедур вітчизняних підприємств та їх зарубіжних партнерів. Вивчення й розуміння сутності міжнародних принципів бухгалтерського обліку та звітності збагатить інтелектуальний потенціал українських облікових працівників, забезпечить зменшення ризиків для інвесторів і кредиторів та зростання довіри до показників фінансової звітності України.

Список використаних джерел:

1.Концептуальна основа фінансової звітності [Електронний ресурс] / Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (РМСБО). – 2010. –

Режим доступу: http:// www . zakon4.rada.gov.ua/laws/show/929_009

2.Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (МСБО 1) «Подання фінансової звітності» [Електронний ресурс] / Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зі змінами станом на 1 січня 2012 року. – Режим доступу: http:// www . zakon4.rada.gov.ua/laws/show/929_013/paran2#n2

3.Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: затв. наказом Міністерства фінансів України 07 лютого 2013 року ғ 73 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://n-auditor.com.ua/uk/component/na_archive/154?view=material

100