зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)
.pdfвеликою часткою корупційних схем. Проте у доповіді Світового банку 2015 відзначається, що минулого року в Україні було досягнуто важливого прогресу у сферах реєстрації прав власності та оподаткування – за цими двома показниками Україна поліпшила своє місце на понад 25 позицій. [2]. Щоправда, вітчизняні податкові експерти, виявили безліч застарілих даних і неточностей у розрахунках. У зв‘язку із частими змінами податкового законодавства, всього за рік удвічі зменшилася кількість відрахувань, які платить середньостатистичне українське підприємство [3].
Оподаткування малого бізнесу в Україні – це одна з найсерйозніших проблем і перешкод на шляху його розвитку. Воно занадто громіздке і фактично має лише фіскальну мету. Це призводить до спаду ділової активності суб‘єктів господарювання та сприяє тінізації економіки. Втрата чинності Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб‘єктів малого підприємництва», разом з нововведеннями Податкового кодексу України стосовно спрощеної системи оподаткування, які вступили в дію з 1 січня 2012 року, призвели до кардинальних змін в спрощеній системі оподаткування. Надмірний податковий тиск є одним із негативних чинників, адже він примушує підприємців переходити в тіньову економіку, тобто приховувати результати своєї діяльності. Так само і спрощена система оподаткування фактично ліквідує саму суть прибутковості малого бізнесу, оскільки об‘єктом оподаткування є виручка від реалізації. А якщо врахувати те, що відбувається постійний ріст вартості сировини, матеріалів, енергоносіїв тощо, виручка природно зростатиме, а при насиченому ринку - прибуток зменшиться.
В економічній літературі та на практиці до основних проблем та причин гальмування розвитку малого підприємництва в Україні в сучасних умовах відносять:
1)відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу;
2)високий рівень оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва входити в тіньову економіку;
3)відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
4)недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;
5)обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
6)недосконалість системи підготовки кадрів для підприємницької
діяльності;
7)доступ до пристойного і своєчасного кредитування;
8)відсутність стимулів для інвестицій.
Також досить вагомими проблемами є спад ділової активності суб‘єктів господарювання та відтік національного капіталу за кордон. Так, для прикладу, за даними сайту Державної фіскальної служби України, станом на 01.01.2015 року кількість «припинених» юридичних осіб в Україні становить 401806 суб‘єктів [3]. Законом України від 28 грудня 2014 року «Про
71
внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» було прийнято зміни щодо спрощеної системи оподаткування. Так, починаючи з 1 січня 2015 року, запроваджено оптимізацію кількості груп платників єдиного податку до чотирьох, із збереженням чинного максимального розміру доходу, який дозволяє перебувати на спрощеній системі оподаткування, зокрема, фізичні особи – підприємці реєструються платниками єдиного податку першої, другої та третьої груп. Для платників 1 групи збільшені обсяг доходу до 300 тис. грн. і ставка до 10% розміру мінімальної заробітної плати. А для платників 2 групи збільшені обсяг доходу до 1,5 млн. грн. і ставка до 20% розміру мінімальної заробітної плати. Введено обов'язкове використання реєстраторів розрахункових операцій для підприємців платників третьої групи - з 1 липня 2015 року, платників другої групи - з 1 січня 2016 року.
Спрощена система оподаткування є запорукою розвитку малого бізнесу в Україні, проте існують певні вади, усунення яких дасть змогу покращити умови малого підприємництва, а також забезпечити населення робочими місцями тощо. Деякі фахівці пропонують взагалі скасувати спрощену систему оподаткування, інші ж, навпаки – зберегти існуючий порядок та значно розширити перелік суб‘єктів малого підприємництва, на яких поширюється дія спрощеної системи. Оптимальним варіантом є збереження та значне вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва зокрема за такими напрямами:
систематизувати нормативно-правову базу щодо чинної системи оподаткування доходів суб'єктів малого підприємництва;
вирішити проблеми, пов'язані з надмірністю податкового навантаження на підприємницьку діяльність;
відмінити сплату єдиного соціального внеску фізичній особіпідприємцю за самого себе, адже єдиний податок в своїй структурі вже має частину єдиного соціального внеску;
переймати позитивний досвід країн ЄС, пов'язаний із "м'якою" підтримкою малого підприємництва у формі консультаційних послуг, поєднаних із загальним зниженням податкового тиску у формі податкових пільг.
Таким чином, реформування чинної податкової системи повинно відбуватися у напрямку розробки сприятливого податкового клімату як для поповнення державної скарбниці, так і для стимулювання, нарощування та покращення стану суб'єктів малого підприємництва. Виконання цих та інших завдань приведе до успішного досягнення поставленої мети реформування податкової системи держави – формування максимально досконалої системи оподаткування в Україні і, як наслідок, економічного зростання загалом.
Список використаних джерел:
1.Небава М.I., Тенденції розвитку малого бізнесу в умовах нового податкового кодексу / М.І. Небава // Економіка та управління підприємствами. – 2011. - ғ 16 – С. 87-89.
2.Доповідь Світового банку 2015. - Інтернет ресурс. – Режим доступу : http://www.doingbusiness.org/rankings
72
3.Офіційний сайт Державної фіскальної служби України. - http://sfs.gov.ua/
4.Савчук Н.В. Податкова політика в системі регулювання соціальноекономічного розвитку держави/ Н.В. Савчук // Науковий вісник НЛТУ. –
2012. – Вип. 22.4 . – С. 290-295.
Микола Богданюк Науковий ерівник: Майстер Л.А., асистент
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ПОРІВНЯННЯ УРАЇНСЬКИХ СТАНДАРТІВ СКЛАДАННЯ БАЛАНСУ ІЗ ЗАХІДНИМИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ
ПРИНЦИПІВ ЙОГО СКЛАДАННЯ
Основним документом фінансової звітності у всіх країнах є бухгалтерський баланс підприємства, який виступає головним джерелом інформації про фінансово-майновий стан підприємства для всіх зацікавлених користувачів. В його основу у будь-якій країні покладено основне рівняння бухгалтерського обліку, що відображає взаємозв'язок між активами, пасивами (зобов'язаннями) та власним капіталом:
Актив = Капітал + Зобов'язання.
Джерелом даних для складання балансового звіту є Головна книга. В країнах, де немає законодавчо закріпленої форми балансу, структура рубрик звіту про майновий стан відповідає специфіці конкретного підприємства і встановлюється відповідно до принципу повного розкриття господарської інформації, особливо це характерно для країн англо-американської системи обліку.
Звітність завжди посідала особливе місце в управлінні як окремого суб‘єкта підприємницької діяльності, так і держави загалом,що зумовлено зведеним характером її даних. Основне завдання звітності полягає у наданні інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства в цілому, пошуку резервів подальшого розвитку і вдосконалення його діяльності.
В Україні Баланс (Звіт про фінансовий стан) відображає інформацію про активи, зобов‘язання та капітал підприємства на звітну дату. Виходячи з даних форми ғ1 можна відстежити фінансовий стан підприємства на певну дату, але неможливо це зробити щодо змін на рахунках.иємства на звітну дату.
Розглядаючи структуру балансу відповідно до НП(С)БО, зауважимо, що вона є складнішою і трудомісткішою порівняно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО). Згідно з МСБО 1 «Подання фінансових звітів» баланс складається з поточних і непоточних активів, власного капіталу і зобов'язань.
Оскільки чинний в Україні Баланс не забезпечує необхідну інформацію для внутрішнього аудиту й аналізу, виникає нагальна потреба в розробці
73
рекласифікованого балансу. Який, дасть змогу вдосконалити оцінку ліквідності та платоспроможності підприємства.
Незважаючи на те, що в Україні зроблено спробу наблизити існуючу фінансову звітність до міжнародних стандартів, чинна на сьогодні форма Балансу в перспективі повинна відповідати міжнародним нормам і рекласифікованому балансу, затвердженому четвертою директивою Європейського Союзу.
Відповідно до МСБО не можна згортати активи та зобов'язання (крім випадків коли є на те законне право) та об'єднувати вагомі статті з іншими статтями. МСБО 1 "Подання фінансових звітів" зазначено, що основна частина балансу як мінімум повинна включати рядки, які відображають такі суми: основні засоби; нематеріальні активи; фінансові активи; інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі; грошові кошти та їх еквіваленти; запаси; торговельна та інша дебіторська заборгованість; торговельна та інша кредиторська заборгованість; податкові зобов'язання та активи згідно з вимогами МСБО 12 "Податки на прибуток"; забезпечення; непоточні зобов'язання, на які нараховуються відсотки; частка меншості; акціонерний капітал; випущений капітал та резерви.
Основна відмінність чинного балансу полягає в тому що, активи розташовані в порядку зростання ліквідності, а пасиви – в міру зростання терміновості їх погашення. Міжнародні стандарти та бухгалтерські баланси західних країн пропонують формувати бухгалтерські баланси з точністю до навпаки, тобто активи розташовують за принципом спадання ліквідності, а пасиви – у порядку зниження терміновості погашення зобов‘язань.
Однією з відмінностей побудови бухгалтерського балансу у зарубіжних країнах є форма розташування активу та пасиву – вертикальна чи горизонтальна та групування статей. Порядок розміщення статей в балансі може значно варіюватись. Так, в горизонтальній формі баланс подається в Україні, Бельгії, Італії, Німеччині, Португалії, Росії, США, Франції – актив ліворуч, пасив праворуч. У Великобританії було прийнято зворотне розміщення, а в останній час статті балансу записуються одна за одною.
В Швейцарії взагалі не встановлена обов'язкова форма балансу, він може бути представлений в горизонтальній або вертикальній формі. Порядок класифікації не має значення: оборотні засоби і кредиторську заборгованість (до одного року) можна відображати до або після основних засобів і капіталу. Однак законом встановлена мінімально необхідна структура балансу. Так, відповідно до Кодексу зобов'язань, він повинен містити обов'язково чотири розділи: оборотні засоби, основні засоби, кредиторську заборгованість та капітал.
Відповідно до 4-тої Директиви ЄС розроблені загальні схеми подання балансу. За міжнародними стандартами визначення, коли підприємству слід коригувати фінансові звіти відносно подій після дати балансу та зміст інформації, яку слід надавати про дату, коли фінансові звіти затверджені до випуску, та про події після дати балансу, регулюється МСБО 10 "Події після дати балансу".
74
Даний стандарт вимагає, щоб підприємство не складало фінансові звіти на безперервній основі, якщо події після дати балансу свідчать про неприйнятність припущення про безперервність. Так, зокрема, в стандарті зазначено, що події після дати балансу – це сприятливі чи несприятливі події, які відбуваються від дати балансу до дати затвердження фінансових звітів до випуску.
Таким чином, складання бухгалтерського балансу є завершальним етапом облікового процесу на підприємстві, головна мета якого є представлення фінансової інформації у стислій, компактній формі. Зважаючи на інформаційну перегруженість балансу статтями, які навіть не заповнюються, і є специфічними для окремих підприємств, пропонується наближатися до міжнародних стандартів обліку і надавати більшу свободу при складанні балансу.
Список використаних джерел:
1) НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» : затверджено наказом Міністерства фінансів України 28 лютого 2013 р. за ғ 336/22868 [Електронний ресурс]. – Режим доступу
:[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13].
2)Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2005 [переклад з англ. за ред. С. Ф. Голова]. – К. : Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2005. – Ч. 1. – 1304 с.
3)Семйон В.С. Особливості складання та подання фінансової звітності підприємств в Угорщині (Житомир, 18-19 березня 2008 р.) / В.С. Семйон. – Житомир : Вид-во ЖДТУ, 2008. – 242 с.
4)Михайлова Т.П. Міжнародний облік і аудит / Т.П. Михайлова. – Донецьк : Вид-во ДонДУЕТ. – 2006. – 345 с.
5)Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р., ғ 996-XIV. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.zakon.rada.gov.ua /
Тетяна Бойчук Науковий керівник: Дзюба О.М., к.е. н., доцент
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Підприємства вступають в договірні відносини по використанню грошових коштів, що обумовлює зростання ролі організації обліку даного об‘єкту як необхідної умови отримання достовірної інформації для прийняття обґрунтованих рішень, вибору надійних господарських партнерів і запобіганню підвищеного ризику діяльності. Роль і значення обліку грошових коштів особливо підвищилися з розширенням міжнародних економічних відносин України та прийняттям владою відповідних законів та положень. Більшість підприємств звертає недостатньо уваги за правильності та ефективності організації обліку грошових коштів.
75
Дослідженням основних аспектів обліку грошових коштів займаються такі вітчизняні науковці, як: Бутинець Ф.Ф., Власова І.О., Гейєр Є.С., Кужельний М.В., Кучеренко Т.Є., Чацкіс Ю.Д., Швець В.Г. та інших. Проте дане питання не є достатньо вивченим у науковій літературі і потребує подальшого розгляду.
Метою даного дослідження є визначення основних аспектів обліку грошових коштів на підприємствах.
У ринковій економіці постійний кругообіг коштів як в межах окремого підприємства, так і в економіці в цілому є об'єктивною умовою їх ефективного функціонування. Відносини між підприємствами, які виникають внаслідок кругообігу господарських засобів, називаються розрахунками.
Грошові кошти ‒ готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Грошові кошти компанії можуть групуватися по об'єктах. Як правило, це готівка в касі і безготівкові кошти на банківських рахунках. У розрізі кожного об'єкта може бути отриманий звіт про наявність грошових коштів на початок дня чи місяця, про суми обігу за обраний період, а також сум залишку коштів на кінець періоду. Необхідно знати, де знаходяться гроші, в якій кількості, а також в результаті яких операцій вони там з'явилися. Для цього в сервісі заводяться такі об'єкти, як розрахункові рахунки і каси [1].
Діяльність кожного підприємства прямо залежить від правильного розпорядження грошовими коштами. Адже, основу діяльності підприємства складають операції, які пов'язані з рухом грошових коштів. При цьому, кошти є обмеженим ресурсом, і успіх діяльності підприємства багато в чому визначається здатністю їх раціонально розподіляти й використовувати. В сучасних умовах функціонування підприємств передбачає безперервний рух грошових коштів, тому їх потрібно розглядати як важливий ресурс підприємства від якого залежить успішна фінансова діяльність підприємства.
Безготівкові операції фіксуються на розрахунковому рахунку (або рахунках) в банку. Всі безготівкові платежі (оплата податків, платежі постачальникам, з/п на картки співробітників) здійснюються через ці розрахункові рахунки.
Операції з готівкою враховуються через каси підприємства. Причому каси діляться на торгові (обслуговують безпосередньо операції роздрібних продажів і повернень) і каси підрозділів (виплата заробітної плати, здача на інкасацію торгової виручки, зберігання розмінної монети).
Касові операції виконує касир. У касира мають бути нормативні документи, що визначають організацію та порядок ведення касових операцій. Касир несе матеріальну відповідальність за зберігання всіх прийнятих ним цінностей. Підприємства, котрі здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюють ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки). Ліміт каси – граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час. Готівка, що перевищує встановлений ліміт каси, здають до банку для зарахування на рахунки. Банкам і підприємцям ліміт каси не встановлюють [2].
76
Всі документи про рух грошових коштів, пов'язані з закупівлею товарів, виплатою зарплат, податками повинні бути правильно оформлені, завірені керівником або головним бухгалтером, вчасно, і в повному обсязі враховані.
Надходження і видача грошових документів оформлюється прибутковими і видатковими касовими ордерами або накладними, що їх заміняють. У встановлені терміни касир складає і передає до бухгалтерії звіт про рух грошових документів.
Завданнями бухгалтерського обліку грошових коштів є:
раціональна організація, своєчасне й законне проведення безготівкових і готівкових розрахункових операцій; своєчасне, повне та правильне документування операцій з надходження і вибуття грошових коштів і розрахунків;
забезпечення збереження грошових коштів і їх еквівалентів у касі підприємства; контроль за законністю і економічністю витрачання грошових коштів;
обліково-інформаційне забезпечення управління дебіторською заборгованістю; обліково-інформаційне забезпечення управління грошовими коштами;
періодичне проведення інвентаризацій грошових коштів і дебіторської заборгованості [3].
За діючим планом рахунків, облік грошових коштів ведеться на рахунках третього класу «Кошти, рахунки та інші активи», який призначений для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті у касах, на розрахункових (поточних), валютних та інших рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів.
Облік іноземної валюти, яка знаходиться на рахунках в установах банків, ведуть підприємства на активному грошовому рахунку 31 «Рахунки в банках». До нього відкривають такі субрахунки: 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті», 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» [4].
Таким чином, діяльність кожного підприємства прямо залежить від правильної організації обліку грошових коштів, адже основу діяльності підприємства складають операції, які пов'язані з рухом грошових коштів. Ефективність організації обліку грошових коштів забезпечить раціональний розподіл та використання грошових коштів, а тим самим успішну фінансову діяльність підприємства.
Список використаних джерел:
1.Слободянюк О.В. Облік грошових коштів на підприємствах України/ О.В.Слободянюк - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com
2.Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник / Ф.Ф. Бутинець – Житомир: ЖІТІ, 2003. – 672 с.
77
3.Степова Т. Г. Облік грошових коштів: Навчальний посібник / Т.Г. Степова, Г.О. Татарінова, Р.І. Гріщук. - Одеса: ОНЕУ, 2013. - 120 с.
4.Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і
організацій: наказ Міністерства фінансів України |
від 30.11.1999р. - |
[Електронний ресурс]. : Режим доступу: zakon.rada.gov.ua |
|
Альона Бондар Науковий керівник: Мельничук О.П., к.е.н., ст.викладач
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ПОНЯТТЯ ТА ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОГОВАНОСТІ ЗА РОЗРАХУНКАМИ З ПОКУПЦЯМИ ТА ЗАМОВНИКАМИ
В умовах ринкової економіки розрахунки з покупцями та замовниками набули нового значення та стали запорукою конкурентоспроможності. Розрахунки з покупцями та замовниками є невід‘ємною складовою дебіторської заборгованості, яка виникає у процесі здійснення виробничої та комерційної діяльності підприємства. Відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Тому важливим завданням є ефективне управління розрахунками з покупцями і замовниками, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної оплати боргу.
Питання обліку розрахунків з покупцями і замовниками у своїх роботах розглядали провідні вітчизняні науковці, зокрема М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинець, О.М. Бандурка, Б.І. Валуєв, С.Ф. Голов, В.І. Єфіменко, М.Я. Коробов, М.В. Кужельний, Ю.Я. Литвин, О.В. Лишиленко, В.Г. Лінник, В.Я. Плаксієнко, В.В. Сопко, Н.М. Ткаченко, А.М. Черній та багато інших [1, с. 112].
Згідно з П(С)БО 10 під дебіторською заборгованістю розуміють «суму заборгованості дебіторів підприємства на певну дату». Відповідно, дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.
Дебіторська заборгованість, у тому числі заборгованість за розрахунками з покупцями та замовниками, визнається активом у разі, якщо виконуються такі умови:
існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод;
сума дебіторської заборгованості може бути достовірно визначена [2]. Розрахунки з покупцями виникають внаслідок реалізації продукції і товарів, виконання робіт і послуг на сторону. Принципи бухгалтерського обліку вимагають, щоб дохід був врахований до того періоду, в якому товар буде відвантажений. Часто практикують попередню оплату, тобто оплата в рахунок майбутніх поставок. До фактичного відвантаження товару така
78
оплата не вважається покупкою для покупця і реалізацією для продавця. Проте часто буває, що товар відвантажений, але гроші за нього ще не надійшли, тобто здійснено продаж в кредит.
Датою реалізації продукції, товарів (робіт, послуг) вважається дата відвантаження (передавання) продукції, товарів (підписання документів про виконані роботи, надані послуги) [3, c. 39].
Метою здійснення розрахунків для покупців є максимальне наближення моменту передачі товарів, робіт, послуг, з одного боку, і коштів, з іншої; для постачальників – якомога більший розрив у часі між моментами отримання товарів, робіт, послуг та сплатою коштів за них; для банків – проведення розрахунків у таких формах, що передбачають надання додаткових послуг, а відтак приносять банку додатковий прибуток; для третіх осіб – зменшення неплатоспроможних клієнтів з одночасним розширенням обсягів угод, що укладаються. Звідси основна мета системи розрахунків – виконання зобов‘язань учасників розрахунків шляхом обрання оптимального для всіх суб‘єктів часу між моментами передачі товарів, робіт, послуг та коштів з гарантією обумовленого рівня надійності [4, c. 144].
У процесі прийняття рішень щодо надання комерційного кредиту покупцям продукції необхідно зважити всі плюси і мінуси такої тактики та визначити загальний ефект від інвестування коштів у дебіторську заборгованість.
До переваг широкого застосування кредитної політики у відношеннях з покупцями продукції слід віднести збільшення реалізації продукції та збільшення доходів і прибутку підприємства в умовах високої ринкової конкуренції.
Недоліками кредитної політики є:
можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості; додаткові фінансові витрати у випадку залучення короткострокових
банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості;
можливі (альтернативні) витрати у зв‘язку з відволіканням грошових коштів з обороту [5, с. 37].
Обсяги дебіторської заборгованості формуються під впливом досить широкої системи факторів як внутрішнього, так і зовнішнього спрямування.
Основними факторами, що обумовлюють обсяги дебіторської заборгованості покупців продукції господарюючого суб‘єкта є: обсяги товарообігу, що реалізується на умовах відстрочки платежу; кон‘юнктура споживчого ринку, труднощі із збутом окремих видів продукції; поточна платоспроможність покупців – суб‘єктів кредитування; привабливість умов надання кредиту покупцям; суб‘єкти надання кредиту, вимоги, що до них висуваються [1, с. 115].
З метою оптимізації стану дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями та замовниками, необхідно здійснювати наступні заходи:
— проведення попереднього аналізу кожного дебітора та розробка методів оцінки їх фінансової надійності;
79
—збільшення переліку покупців з метою мінімізації втрат від несплати одним або декількома покупцями;
—розробка умов встановлення термінів товарного кредиту;
—використання механізму факторингу;
—надання знижок покупцям за скорочення термінів погашення заборгованості, щоб спонукати їх оплатити рахунки до встановленого терміну оплати;
—введення штрафних санкцій за прострочення платежу, що буде сприяти вчасній сплаті коштів;
—оформлення угоди з покупцями комерційним векселем з одержанням певного процента за відстрочку платежу, що дасть можливість підприємству отримувати певну суму, яка частково компенсує неповернення коштів вчасно;
—відпуск товарів покупцям на умовах передоплати, що запобігатиме виникненню дебіторської заборгованості;
—контролювати співвідношення дебіторської заборгованості і кредиторської заборгованості [6, c. 99].
Наведені рекомендації сприятимуть покращенню стану управління дебіторською заборгованістю підприємства та зменшення розміру та терміну простроченої заборгованості.
Отже, виробничо-господарська діяльність та фінансовий стан підприємств багато в чому залежить від надходження платежів за товари, роботи та послуги від покупців та замовників. Різке неконтрольоване збільшення дебіторської заборгованості та її частки в оборотних активах свідчить про необачну кредитну політику підприємства стосовно покупців, про збільшення обсягу продажів, або про неплатоспроможність і банкрутство частини покупців. Тому важливим є повний та всебічний систематичний контроль за її станом для балансування між негативними її наслідками та об‘єктивною економічною необхідністю її існування та використання в економічних відносинах між підприємствами.
Список використаних джерел:
1.Шматковська Т. О. Розрахунки з покупцями і замовниками як фінансовий актив підприємства: економічна сутність, визначення та підходи до класифікації / Т. О. Шматковська, С. В. Колодій // Інвестиції: практика та досвід: Науково-практичний журнал. – 2014. – ғ8. – С. 111-116.
2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 ғ237 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/.
3.Сук Л. Облік розрахунків з покупцями / Л. Сук // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2010. – ғ23. – С. 39-44.
4.Пархоменко В. М. Розрахунки з покупцями та замовниками: обліковий аспект / В. М. Пархоменко // Вісник ЖДТУ: економічні науки. –
2012. – ғ3(61). – С. 143-145.
80