зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Вартість використаних предметів праці повністю переноситься на продукцію виробництва. Витрати засобів праці визначаються в частині амортизації основних засобів у процесі виробництва.

Основні засади класифікації витрат відповідно до законодавства України розкриті в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» та П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати [2].

Особливістю сільськогосподарських підприємств є використання індивідуального переліку статей витрат, що пропонуються Методичними рекомендаціями, які кожне господарство має право встановлювати самостійно та відсутність поділу загальновиробничих витрат на постійні та змінні. Крім того, в сільському господарстві існує правило: кількість отриманої продукції не прямо залежить від кількості використаної сировини, тому змінні витрати діляться на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів‘я тварин.

Дослідження групування витрат на сільськогосподарських підприємствах вказує на відсутність чіткого поділу витрат на прямі та непрямі. І зовсім не проводиться дослідження поведінки витрат.

Відповідно до вимог управлінського обліку для виділення окремих груп витрат в сільськогосподарських підприємствах потрібно враховувати значні особливості виробничих процесів зокрема [1]: нерівномірність проведення витрат протягом звітного періоду; можливість отримання інформації про фактичну собівартість продукції лише один раз в кінці року, коли будуть зібрані понесені за весь виробничий період витрати та розподілені між усіма видами виробленої продукції; витрачання на годівлю тварин корму власного виробництва та зеленого корму, який у літній період значно дешевший; застосування відповідних систем стимулювання працівників.

Сезонний характер виробництва сільськогосподарської продукції зумовлює те, що час проведення затрат не збігається з часом надходження виручки від реалізації продукції, він може відбуватися протягом різних звітних періодів (фінансових років). Тому не можливо повною мірою забезпечувати своєчасний контроль за використанням ресурсів, запобігати негативним факторам в діяльності підприємства, формувати цілісну і достовірну інформацію, необхідну для оперативного управління та для використання фінансовими, податковими, статистичними органами і банківськими установами.

Суттєвою специфікою при формуванні витрат у сільському господарстві є його самовідтворювання. Значна частина виробленої продукції не реалізується, а залишається в господарстві з метою відтворення молодняка худоби, насіння, добрив, кормів тощо. Тому зазначена частина виробленої продукції не входить до складу товарної продукції і не набуває грошової форми, оскільки є внутрішньогосподарським оборотом, який у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва складає істотну частку [3].

51

Для аграрного виробництва ефективність формування виробничих витрат має свої особливості. Так не завжди ціна на продукцію перевищує виробничі витрати аграрних підприємств, тому необхідне втручання держави, спрямоване на підтримку аграрного виробника. Наприклад, соціальне забезпечення та субсидії, дотації для покриття різниці між закупівельною та продажною цінами, програми, спрямовані на підвищення попиту на продукцію і гарантування цін на неї тощо.

Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природноекономічних умовах господарювання (рис.1).

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють:

В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію

Виробничу собівартість формують витрати пов‘язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортування до франкомісця зберігання

Рис. 1. Склад собівартості продукції

Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи визначення собівартості одиниці продукції:

1.Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції

2.Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі

3.Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції

4.Коефіцієнтний метод

5.Пропорційний метод

Об'єктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

52

			Таблиця 1
	Типова кореспонденція рахунків з обліку рослинництва
ғ	Зміст господарських операцій	Дебет	Кредит
1	Витрачено насіння на посів:
	ярих зернових колосових;	231.я	208
	цукрового буряка.	231.6	208
2	Списується пальне і мастила, витраченні
	с/г машинами та вантажними автомобілями на
	з вирощування ярих культур;	231.я	203
	з вирощування цукрового буряку;	231.Ц	203
	з оранки землі;	231.0	203
	з перевезення вантажів вантажними	231.в	203
	автомобілями.
3	Нарахована заробітна плата трактористам-
	машиністам
	за роботи на посіві, з догляду і збирання:
	- ярих зернових колосових культур;	231.я	661
	- цукрового буряку;	231.Ц	661
	- оранку землі під врожай наступного року;	231.0	661
	- на кінно-ручних роботах з догляду за	231.кр	661
	посівами та
	збиранням цукрового буряку.
4	Списанні мінеральні добрива, використанні
	для підживлення:
	ярих зернових;	231.я	208
	цукрового буряку.	231.Ц	208

Об'єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, в скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві - яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиць; в рибництві - собівартість мальків, риби однорічного віку і товарної риби.

Керування витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політику закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їхнє ефективне використання в майбутньому.

Наступним кроком після формування витрат є їх облік і контроль. Виділяють такі його стадії:

1.Визначення об'єктів обліку та контролю і встановлення стандартів.

2.Забезпечення зв'язку обліку і контролю витрат з іншими системами діяльності підприємства.

53

3.Встановлення процедур для моніторингу фактичних витрат.

4.Порівняння фактичних витрат зі стандартами.

5.Аналіз відхилень фактичних витрат від установлених стандартів. Витрати були і залишаються важливою економічною категорією, яка характеризує ефективність використання ресурсів і визначає

рентабельність діяльності суб‘єктів господарювання. У сучасних умовах господарювання формуються різні види витрат виробництва, кожен з яких дає певну інформацію про ефективність сільськогосподарського виробництва. Формування витрат в сільськогосподарських підприємствах та контроль за їх здійсненням має вагоме значення в умовах ринкових відносин.

Список використаних джерел:

1.Алборов Р.А. «Бухгалтерський облік в системі економічних методів управління сільськогосподарських підприємств»// Економіка с/г підприємств

ғ10-2010р. С.23-28

2.Савченко О.С. «Економічне регулювання агропромислового виробництва». / / Досягнення Науки і техніки АПК ғ 6-2010р.С.5-10

3.Пизенгольц М.З. «Облік витрат у тваринництві». // Бухгалтерський облік ғ7-2011р. С.13-17

4.Кондраков Н.П., Кондраков І.М. «План і кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку» - М: Гросс Бух, 2010р. С.304

5.Попов М.О. «Економіка сільськогосподарського виробництва». Асоціація авторів і видавців «Тандем» М: 2009р. С.150

6.Морозов К.М., Морозов Ю.М. «Механізовані технології виробництва продукції тваринництва». / / Досягнення Науки і техніки АПК -

ғ4 - 2011р. С.14-20

7.Трегубов В.А. «Уточнений прогноз стану та розвитку тваринництва у 2006р». / / Економіка сільськогосподарських і переробних підприємств ғ 8

- 2010р. С. 48-49.

Ілона Бантуш, Мирослава Пілявська Науковий керівник: Дзюба О. М., к. е. н., доцент

Вінницький торгівельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПОДАТКУ

Для реалізації принципів екологічного захисту природного середовища в Україні необхідно створити достатній обсяг джерел відновлення природних ресурсів на державному та місцевому рівнях. На сьогодні внаслідок складеної екологічної ситуації, що склалась в Україні, доцільним є посилення мір екологічного регулювання в країні, в тому числі за допомогою використання на практиці екологічного оподаткування.

Підприємство багатьох галузей економіки України створюють високий ступінь ризику виникнення надзвичайних ситуацій і аварій, які можуть призвести до тяжких соціальних і економічних наслідків. Найбільш ефективним у стримуванні негативних тенденцій екологічної безпеки

54

виробництва є застосування таких фінансових інструментів, як екологічні збори і платежі.

Вагомий внесок дослідження питань особливостей оподаткування екологічного податку зробили Глубіцька Т. В., Каразін В. Н., Веклич О. О., Білявський Г. О. та багато інших. Без сумніву їх дослідження носять ґрунтовний характер, однак деякі питання в сучасних умовах поки що залишаються відкритими і потребують актуалізації в даному напрямку.

Метою даної роботи є розкриття актуальних питань екологізації податкової системи з метою подальшого удосконалення екологічного податку.

«Екологізація» податкової системи перебуває в розвитку, про що свідчать 2 тенденції у практиці застосування екологічних податків у розвинутих країнах. Першим, традиційним підходом для організації екологічного оподаткування є формування у підсистемі оподаткування юридичних осіб блоку екологічних зборів і платежів стимулюючого або стримуючого характеру, тобто таких, які не мають чітко вираженої фіксальної функції. Багатоканальна система оподаткування характерна значною кількістю податків і зборів, є ефективнішою, ніж одно канальна у вигляді єдиного податку, а використання широкої бази оподаткування і диференційованих податкових ставок чинить поміркований тиск на підприємствах. Друга тенденція, наприклад у Нідерландах і Франції, проявляється у скасуванні більшості платежів, призначених для цільового природоохоронного фінансування. Замість системи екологічних зборів і платежів вводяться екологічні податки, що сплачуються у загальний держбюджет, виконуючи при цьому суто фіскальні функції. Тобто, проходить процес поступового перетворення цільових екологічних платежів у податки , основною функцією є фіскальна, шляхом об‘єднання низки зборів і платежів у «єдиний податок на види діяльності, які викликають забруднення навколишнього середовища». Тенденції розвитку екологічного оподаткування у розвинутих країнах спрямовані у бік посилення його фіскальних властивостей з метою централізації фінансових ресурсів для проведення загальнодержавних екологічних програм і, меншою мірою, на активізацію їх стимулюючої функції на мікрорівні.

Основними тенденціями екологічного оподаткування в Україні мають стати такі, які здатні переорієнтувати дію фіскальних інструментів з обслуговування процесу «відкуплення» підприємств-забруднювачів навколишнього середовища шляхом перерозподілу досягнутої ними економії, отриманої за рахунок зниження або відсутності витрат на підвищення екологічно безпечного виробництва, на «зароблення» стимулів у вигляді певної вигоди промисловим виробництвом, яке здатне випускати екологічно чисту продукцію.

Таким напрямами:

а) подальше посилення стимулюючої функції екологічних зборів і платежів;

б) поєднання стимулюючого характеру екологічних зборів та платежів з іншими фінансовими методами забезпечення заходів з підвищення

55

екологічної безпеки виробництва, такими, зокрема, як: податкові пільги, надання екологічних позик, екологічне страхування, застосування штрафних санкцій за порушення чинного екологічного законодавства та інші.

Вітчизняна практика податкового стимулювання підприємств та екологічного стимулювання, на жаль, не набуває належного розвитку, хоча й відповідні положення задекларовані чинним законодавством.

Незважаючи на наявність двох тенденцій у податкових системах у розвинених країн, для України найбільш прийнятим є застосування багатоканальної підсистеми екологічних податків, яка чинить поміркований податковий тиск на підприємства. Світовий досвід показує, що при вирішенф питань щодо удосконалення природокористування прогресивною формою регулювання може бути єдина система оподаткування і платежів. В йьому питанні необхідно провести податкову реформу, суть якої полягає у поступовому переході від існуючого штрафування до прямого природо ресурсного оподаткування. До того ж перспективним є застосування системи податкових пільг та податкових норм, яка існує в різних країнах світу стосовно стимулювання випуску екологічно чистої, безпечної продукції. Щодо виробництва екологічно небезпечної продукції і товарів, то на них також можуть бути встановлені податкові обмеження. Ставки екологічного податку встановлюються в залежності від класу небезпечності та гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин, орієнтовно безпечного рівня впливу сполук, рівня небезпечності відходів та їх категорій.

Ставки екологічного податку за скиди забруднюючих речовин у водні об‘єкти стаціонарними джерелами забруднення встановлюється як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (одну тону забруднюючих речовин, що надходять у водні об‘єкти від водокористувача). Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров‘я населення та компоненти навколишнього природного середовища.

Досвід розвинутих країн показує, що активне застосування екологічного податку сприяє зниженню загального рівня забруднення природного середовища, а у перспективі – зниження витрат на контроль за забрудненням

ізростанням обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції, у такий спосіб зміцнюючи конкурентоспроможність і економічні позиції виробника.

Економічна сутність збору за забруднення полягає в тому, що:

1)Забруднювач зобов‘язаний сплачувати економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров‘я людей, с/г угіддя, водні, лісові промисловості та інше;

2)Платежі за забруднення стала основою створення місцевих, обласних

іДержавного фондів охорони навколишнього природного середовища.

Список використаних джерел:

1.Веклич О.О. Екологічне оподаткування в Україні: реалії та напрями вдосконалення з урахуванням світового досвіду: Наук. видання. –К.: Інститут економіки НАН України, 2011. – 47 с.

2.Веклич О.О. удосконалення систем екологічного оподаткування // Фінанси України.-2010.-ғ2- С.3-11.

56

3.Закон України «Про охорону навколишнього природнього середовища» ғ 1264ХІІ від 25 червня 1991р. із змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради. – 1991.-ғ41.-С.546

4.Білявський Г.О. «Основи загальної екології».-2013.-ғ10.-С.24.

Катерина Басок Науковий керівник: Яковишина Н. А., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ПІДЗВІТНИМИ ОСОБАМИ

Розрахунки з підзвітними особами мають місце практично на кожному підприємстві, оскільки у процесі фінансово-господарської діяльності у організацій виникає потреба використовувати готівку для розрахунків з працівниками по відрядженнях, видачі їм коштів на представницькі цілі, для купівлі за готівковий розрахунок товарів в інших організацій або у фізичних осіб, для оплати виконаних робіт, надання послуг, а також на інші господарсько-операційні цілі.

Як правило, в практичній діяльності будь-якого підприємства розрахунки з підзвітними особами носять масовий характер і пов'язані з багатьма іншими розділами обліку, наприклад, операціями по касі, розрахунками з постачальниками та підрядниками, операціями по руху матеріальних цінностей, що обумовлює високу трудомісткість і актуальність обліку розрахунків з підзвітними особами.

Дослідження питань обліку розрахунків з підзвітними особами здійснювали такі вітчизняні науковці як Г.В. Яцків, М.Д. Білик, М.Я. Дем‘яненко, Г.Г. Кірейцев, М.Ф. Огійчук, В. Плаксієнко, В.В. Сопко та інші.

Підзвітні особи - це працівники даного підприємства, які отримали грошові суми в підзвіт для майбутніх витрат згідно з наказом (розпорядженням) керівника підприємства [1, с.223].

Підзвітними особами можуть бути лише працівники підприємства, яким видаються аванси на здійснення витрат, зокрема: на відрядження, наукові експедиції. Через підзвітних осіб може виплачуватися і заробітна плата, якщо в підприємстві за штатним розписом не передбачена посада касира або якщо через віддаленість структурних підрозділів платіжна відомість не може бути повернута довіреною особою в касу центральної бухгалтерії протягом трьох робочих днів, відведених на виплату зарплати готівкою.

На підприємстві повинен бути складений та затверджений наказом керівника список осіб, які мають право одержувати гроші під звіт на господарські потреби.

Готівка видається під звіт з каси підприємства з дозволу керівника та головного бухгалтера лише на передбачені цілі та в межах сум, отриманих на

вказані потреби з поточного рахунку в	установі банку, лише у разі
відсутності заборгованості підзвітної особи	за раніше отримані аванси.

57

Основними завданнями розрахунків з підзвітними особами є:

своєчасне, повне та достовірне відображення на рахунках бухгалтерського обліку фактичних витрат на відрядження;

документальна обгрунтованість використання підзвітних сум; контроль за економним і раціональним використанням грошових

коштів на господарсько-операційні потреби.

Розрахунки з підзвітними особами здійснюються в межах правового поля, регламентованого Податковим кодексом України, Інструкцією ғ 59 "Про службові відрядження в межах України та за кордон", Наказом МФУ "Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт ғ 1276, що набрав чинності з 25.01.2013р., Постановою "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 р. ғ 98, П(С)БО ғ10 ―Дебіторська заборгованість‖, П(С)БО ғ15 ―Дохід‖ та іншими нормативно-правовими актами [2, с. 334].

Оскільки облік розрахунків з підзвітними особами взаємодіє майже із усіма господарськими операціями, тому важливим елементом раціональної організації бухгалтерського обліку розрахунків з підзвітними особами є правильне та своєчасне оформлення відповідних первинних документів.

Документування господарських операцій є важливим етапом бухгалтерського обліку та являє собою організований процес спостереження, вимірювання, записування даних про господарські операції в документах типової форми або створених на підприємстві згідно з вимогами чинного законодавства. Бухгалтерські документи є основним джерелом інформації, а тому дані, відображені у них, повинні бути актуальними, повними та неупередженими, але водночас, не слід перевантажувати документи непотрібною інформацією. Від послідовного, ретельного заповнення всіх реквізитів у первинних документах і облікових регістрах залежить проведення облікових процедур.

Основні первинні документи, що застосовуються за операціями з підзвітними особами такі:

−наказ про відрядження;

−посвідчення про відрядження з відмітками про вибуття (прибуття);

−касові ордери;

−звіт про використання коштів, наданих на відрядження або підзвіт з доданими виправдувальними документами (квитки, рахунки, чеки, квитанції тощо) [3, с. 177].

Розрахунки з підзвітними особами відносяться до розрахунків підприємства з поточної дебіторської заборгованості. Бухгалтерський облік розрахунків з підзвітними особами ведеться на рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами» субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» . Зазначений субрахунок володіє властивостями активного та пасивного рахунку. Сальдо субрахунку може бути як дебетовим, так і кредитовим,

58

відображається у балансі розгорнуто: дебетове сальдо – в складі оборотних активів, кредитове сальдо – в складі поточних зобов‘язань підприємства.

За дебетом рахунку 37 субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» відображаються суми, видані (переховані) під звіт, а також, відшкодування перевитрат, тобто погашення кредиторської заборгованості. Запис роблять на підставі видаткових касових ордерів, кредитуючи рахунок 30 «Готівка», 31 «Рахунки в банках», 33 «Інші кошти».

За кредитом субрахунку 372 відображаються списання підзвітних сум, яке може відбуватися шляхом повернення грошей в касу, віднесення на витрати виробництва, оприбуткування придбаних матеріальних цінностей.

Аналітичний облік здійснюється на основі затверджених звітів про використання коштів, з доданими підтверджуючими первинними документами.

Отже, раціональна організація розрахунків з підзвітними особами сприяє зміцненню розрахункової дисципліни, підвищенню відповідальності підприємств за дотримання розрахунків, скороченню дебіторської та кредиторської заборгованості, прискоренню оборотності оборотних активів підприємств і організацій. Внаслідок цього поліпшується фінансовий стан підприємств і організацій.

Правильна організація обліку розрахунків з підзвітними особами, з одного боку, забезпечує дієвий контроль за використанням на підприємстві грошових коштів і, з іншого боку, дозволяє підприємству уникнути конфліктних ситуацій у взаєминах з фіскальною службою.

Список використаних джерел:

1.Садовська І.Б. Бухгалтерський облік: навчальний посібник для вищої школи. /Луцьк. нац. техн. ун-т. -К.: Центр учбової літератури, 2013. - 223 с.

2.Колеснікова О.М. Особливості обліку розрахунків з підзвітними особами в контексті нормативно-правових змін / О. М. Колеснікова, Н. І. Лесик // Економічні науки. Cер. : Облік і фінанси. - 2013. - Вип. 10(3). - 334 с.

3.Москалюк О.Г. Облік та контроль дебіторської заборгованості: існуючі проблеми та шляхи їх вирішення / Москалюк Г.О. // Економічні науки. – 2012. – 177 с.

Анастасія Білик Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ

Економіко-політичні кризи завжди позначаються на погіршенні стану фінансової системи держави. У зв‘язку з цим зростає роль і значення вдосконалення ведення бухгалтерського обліку та складання звітності з метою більш раціонального використання фінансових ресурсів, а також ефективного функціонування систем внутрішнього і зовнішнього контролю

59

за використанням бюджетних коштів [1, c. 158]. Сформована в Україні облікова система в державному секторі потребує вдосконалення, модернізації, переходу на єдині уніфіковані методологічні засади. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 р. ғ 34 затверджено «Стратегію модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007 – 2015 роки» [2], проблемні аспекти якої обговорювалися вченими, зокрема Чемерис О. М., Метелицею В. М..

Формування модернізованої інформаційної системи управління бюджетних установ орієнтовано на забезпечення оптимізації їх діяльності [3, c. 271]. Міжнародний досвід у сфері контролю державних фінансів переконує у важливості і дієвості державного аудиту [4, c. 320], одночасно з фінансовим контролем зростає значення фінансового нагляду і фінансового регулювання

[5, c. 373].

Комітет з питань державного сектора Міжнародної федерації бухгалтерів розробив серію рекомендованих стандартів бухгалтерського обліку для суб'єктів господарювання державного сектора (МСБОДС). Вони покликані покращити якість і порівнюваність фінансової інформації, наведеної у звітності суб'єктів господарювання державного сектора в усьому світі.

МСБОДС вимагають від суб'єктів господарювання складати фінансові звіти, які містять відомості про всі ресурси, підконтрольні суб'єкту, що звітує. МСБОДС 6 «Консолідовані фінансові звіти та облік контрольованих суб'єктів господарювання» вимагає від контролюючих суб'єктів господарювання складати фінансові звіти, які консолідують контрольовані суб'єкти постатейно. МСБОДС 6 детально описує концепцію контролю, яка застосовується у державному секторі, і надає інструкції щодо визначення наявності контролю для цілей фінансової звітності. Згідно з вимогами МСБОДС 6 суб'єкти господарювання в секторах Державного фінансового контролю і Державного національного фінансового контролю, визначення яких наведені у статистичних базах фінансової звітності та які є контрольованими урядом підприємствами, консолідуються у фінансових звітах уряду.

У МСБОДС 23 викладено методи аналізу операцій, за яким суб'єкти господарювання зобов'язані аналізувати надходження ресурсів від необмінних операцій, до яких відносять: податки та трансферти (грошові та не грошові), включаючи гранти, списання боргів, штрафи, надання нерухомості, подарунки, пожертви, а також товари та послуги в натуральній формі. Стандарти акцентують увагу на обов'язковості сплати податків суб'єктам господарювання державного сектора відповідно до законодавчих та нормативних актів, прийнятих для забезпечення доходу уряду.

Консолідована фінансова звітність відповідно МСБОДС відображає контрольовані урядом активи та взяті ним зобов'язання; вартість послуг, що надаються урядом і контрольованими суб'єктами господарювання, незалежно від джерел їх фінансування; податки та інші доходи, отримані для фінансування надання цих послуг.

60