зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

подальшого її якісного розвитку в нових умовах господарювання. В результаті проведеної законодавчої та організаційної роботи отримано бажаний результат у вигляді системи регулювання бухгалтерського обліку, зорієнтованої на забезпечення потреб усіх зацікавлених користувачів бухгалтерської інформації, наголошує автор [1, c.166–167].

В.М. Пархоменко вважає, що система нормативного регулювання бухгалтерського обліку повинна бути п‘ятирівневою відповідно до фактичного стану в країні в теперішній час [2].

Аналіз інших існуючих наукових досліджень свідчить, що під вдосконаленням регулювання бухгалтерського обліку майже всі автори розуміють запровадження МСФЗ. Фактично відсутні дослідження з проблем законодавчо-регуляторного забезпечення цих процесів з врахуванням стану національного інституційного середовища.

Після реформування, основними суб‘єктами, відповідальними за регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, виступають три державні органи: Міністерство фінансів України, Національний банк України та Державне казначейство України.

Проблема полягає в тому, що розроблені Мінфіном на основі МСФЗ, національні П(С)БО мають узагальнений характер. Ефективність їх застосування потребує появи якісно нового рівня інституту керівників та бухгалтерів вітчизняних підприємств. Поки останній знаходиться в стадії формування, реформування необхідно було б проводити із врахуванням цих обставин.

Проте, реформами знято повноваження та усунуті галузеві органи управління від відповідальності за регулювання бухгалтерського обліку, за дотримання підприємствами встановленої методології. Це та багато інших проблем зумовили недосконалість запровадженого реформами регулювання бухгалтерського обліку в Україні.

Останні світові економічні кризи привнесли новий підхід у сферу регулювання бухгалтерського обліку в США, Великобританії та інших країнах. Посилення державного регулювання бухгалтерського обліку в розвинутих країнах набуває ознак універсальної й ефективної завершеної системи, що ґрунтується на концепціях чітких нормативів та відношення до бухгалтерського обліку як до елементу національної безпеки.

Отже, необхідні зміни як в наукових підходах, так і в нормативних документах і насамперед в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо системи регулювання бухгалтерського обліку на принципах закладених сучасними економічними теоріями та виходячи із антикризових програм розвинутих країн.

Незважаючи на такі очевидні факти, уряд України поки що зорієнтований на ще до кризові підходи, котрі запозичені у США із сфери регулювання бухгалтерського обліку у ліберально-віртуальній економіці кінця ХХ століття.

Існують у науково-професійній спільноті різні бачення вирішення цієї проблеми: від вдосконалення роботи існуючого регулятора до створення нового регуляторного органу.

31

У свою чергу і Світовий Банк пропонує Україні створити багатопрофільний Національний координаційний комітет для координації реформ в галузі бухгалтерського обліку та аудиту. Комітет повинен виконувати дорадчі функції при органах, які встановлюють в цьому державну політику [4].

Іще одним аргументом державної визначальності в новому регуляторному органі є орієнтація розробників МСФЗ на національні державні органи в справі запровадження МСФЗ. Зокрема, така угода між Фондом Комітету з міжнародних стандартів та Мінфіном України вступила в дію з 1 жовтня 2007 року [3].

Законодавче закріплення обов‘язкової участі професійних організацій в справі регулювання бухгалтерської діяльності є справою невідкладною. Інша справа критерії, квоти такої участі в регуляторних органах потребують додаткового вивчення та дискусії.

Такж не слід відкидати й інші можливі варіанти вирішення проблеми регулювання бухгалтерського обліку в Україні. Наприклад, посилення правового статусу методологічної ради з бухгалтерського обліку Мінфіну України через розширення її повноважень та певної самостійності функціонування за окремим Статутом, а не за Положенням як є зараз.

Отже, вищезазначене теоретичне й практичне обґрунтування шляхів вдосконалення регулювання бухгалтерського обліку зумовлює внесення змін та доповнень до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та інші нормативні документи, які б передбачали:

-забезпечення відповідальності членів регуляторного органу за формування і дотримання методології бухгалтерського обліку у сферах їх впливу;

-посилення правового статусу національного регуляторного органу з питань бухгалтерського обліку, його можливостей та відповідальності;

-розширення суб‘єктів методологічного впливу на бухгалтерську діяльність шляхом обов‘язкової та законодавчо визначеної участі в регуляторних органах представників ключових галузевих міністерств та професійних бухгалтерських організацій.

Список використаних джерел:

1.Петрук О.М. Історія та іноземний досвід регулювання бухгалтерського обліку / О.М. Петрук // Вісник ЖДТУ. – 2005. – ғ3(33): Економічні науки. – С.156–167.

2.Пархоменко В.М. Законодавче та нормативно–методичне забезпечення регулювання бухгалтерського обліку / В.М. Пархоменко, О.М. Петрук // Вісник ЖІТІ. – 2002. – ғ18. – С. 107–117.

3.Хегарті Д. Запровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та аудиту / Д. Хегарті, Ф. Гелен, А.К.Х. Баррос // Школа професійного бухгалтера. – 2006. – ғ 7(67). – С. 17–31.

4.Звіт Світового банку про стан дотримання стандартів та кодексів у сфері бухгалтерського обліку та аудиту [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldbank.org/ifa/rosc_aa_ukr_ukr.pdf.

32

Антоніна Антонець Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Основні засоби – засоби виробництва – є однією із складових основного капіталу суб‘єкта господарювання, необхідні йому для здійснення виробничо-господарської діяльності. Для виготовлення продукції підприємства повинні мати перш за все засоби праці, оскільки саме вони є визначальним істотним елементом у процесі виробництва, вони багаторазово беруть участь в виробничому процесі, частинами переносять свою вартість на продукт, що створюється, не змінюючи при цьому своєї речовиннонатуральної форми.

З моменту введення Плану рахунків і Національних стандартів, за якими підприємства України ведуть бухгалтерський облік, пройшло немало часу і це дало змогу виявити їх недоліки та переваги.

До переваг можна зарахувати:

-зрозумілість вітчизняного обліку для іноземних інвесторів.

-узгодженість Плану рахунків з фінансовою звітністю.

-регламентація основних ділянок обліку окремими положеннями, які дають змогу при його веденні використовувати різні варіанти й кожному підприємству обирати найефективніші для нього методи.

Серед недоліків можна виділити:

-велику трудомісткість трансформаційних процесів;

-низка стандартів, зрештою, як і більшість законів в Україні, написані важкодоступною мовою і є не досить зрозумілими;

-в опублікованих нормативних актах не охоплено без винятку питань, які виникли у зв‘язку з реформуванням обліку основних засобів;

-амортизація по основних засобах починає нараховуватися в бухгалтерському обліку з наступного місяця після введення їх в експлуатацію.

Однією з головних проблем обліку основних засобів, яка потребує вирішення, є удосконалення методики нарахування амортизації.

Важливу роль при амортизації основних засобів відіграє також вибір методу нарахування амортизації. Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності справляють такі фактори:

1) простота (складність) методу та можливість його застосування; 2) вплив на собівартість продукції й вартість засобів у звітності; 3) кваліфікація працівника, уповноваженого вирішувати це питання;

4) наявність корпоративної політики у сфері нарахування зносу[1,с.18]. Також для нарахування амортизації досить важливим є визначення

адекватного терміну корисного використання об‘єкта, який би не впливав на викривлення інформації про основні засоби у фінансовій звітності. Така проблема різниці терміну корисного використання можлива, коли однотипні

33

об‘єкти використовуються на різних підприємствах. Тому вважаємо доцільним законодавчо встановити мінімальну межу корисного використання різних видів основних засобів та відмовитись від регулювання цих питань в податковому обліку. Це зробить неможливим заниження терміну використання основних засобів підприємствами.

Відомо, що витрати на формування основних засобів мають найбільш тривалий період обігу. При цьому основні засоби в міру зменшення поступово втрачають свою вартість, переносячи її окремими частинами на собівартість продукції, що виготовляється. Тому, хоча вкладення в основні засоби і носять одноразовий характер, вони відносяться до всієї продукції, що буде випускатися з їхньою участю протягом тривалого періоду часу, що охоплює багато калькуляційних періодів.

Такий розподіл витрат здійснюється за допомогою обліку основних засобів. Таким чином, амортизація за рахунок собівартості продукції створює також нагромадження для наступного відшкодування основних засобів, і тим самим забезпечує розподіл одноразових витрат підприємства. Тобто амортизація одночасно з функцією відшкодування зносу основних засобів виконує і функцію розподілу витрат між окремими калькуляційними періодами.

Взагалі, на багатьох підприємствах ведеться електронний облік об‘єктів основних засобів. Тому при експлуатації їх в інвентарній картці можна було

бавтоматично розрахувати строк корисного використання, що залишився. Це

бдопомогло бухгалтеру визначити теперішній стан фізичного зносу на будьяку встановлену дату.

Зметою покращення бухгалтерського обліку основних засобів вважаємо доцільним ввести до Плану рахунків окремий рахунок для відображення витрат на ремонт основних засобів із субрахунками поточного та капітального ремонтів. Цей рахунок повинен бути активним і калькуляційним, де по дебету слід відображати всі витрати на ремонт

основних засобів. З кредиту цього рахунку слід списувати витрати закінчених ремонтів на витрати звітного додаткового капіталу: дооцінку треба відображати як його збільшення, а уцінку − як його зменшення

[2, с.22].

Організація обліку основних засобів повинна бути цілісною, єдиною системою взаємопов‘язаних, взаємоузгоджених способів і методів обліку, які охоплюють увесь комплекс облікових процедур з виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації, тому основними шляхами її удосконалення визначені наступні [3, с. 205]:

-вибір оптимальної за складом та обсягом облікової інформації, яка забезпечить реалізацію завдань, поставлених перед обліком основних засобів;

-розробка та запровадження удосконалених форм носіїв облікової інформації, найбільш адаптованих до структури, змісту та характеру інформації;

34

-розробка та запровадження раціональних схем документообороту, що дозволять із найменшими затратами трудових, матеріальних та фінансових ресурсів забезпечити своєчасне виконання поставлених завдань;

-розробка та запровадження раціональної технології вирішення облікових завдань, що забезпечить злагоджене функціонування облікового механізму.

Підсумовуючи вищезазначене вважаємо, що необхідно на законодавчому рівні відмовитися від нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку за податковим законодавством.

Також первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків.

Список використаних джерел:

1.Замлинський В. А. Облік основних засобів: переосмислення завдань та принципів / В.А. Замлинський // Облік і фінанси АПК. – 2010. – ғ 1. –

С.18-23.

2.Гарна С.О., Гончар В.О. Проблеми обліку основних засобів та шляхи їх вирішення / С.О. Гарна, В.О. Гончар // Економіка – Бухгалтерський облік і аудит. – 2014. – ғ9. – С.19-24.

3.Шуліка Ю.О., Лищенко О.Г. Удосконалення обліку й аудиту основних засобів на / Ю.О. Шуліка, О.Г. Лищенко // Держава та регіони: Економіка та підприємництво. – 2010. – ғ4. – С.201-205.

Антоніна Антонець Науковий керівник: Патраманська Л. Ю., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

В Україні сьогодні особливої актуальності набула проблема ефективної організації податкового контролю, що є важливим засобом захисту майнових інтересів як приватних власників, так і держави.

Під організацією податкового контролю розуміється координація і оптимізація всіх матеріальних і трудових елементів контрольної діяльності з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами.

Організації ефективного податкового контролю присвячено роботи багатьох вчених. Дослідженням питання теорії організації податкового контролю займались К.В. Хмільовська, Е.Н. Євстигнєєва. Напрямам удосконалення організації податкового контролю присвячено роботи Б.А.Карпінського, В.А. Онищенка.

35

Мета дослідження полягає в аналізі проблем організації податкового контролю та розробці пропозицій щодо її удосконалення.

Особливість ефективної організації податкового контролю – це взаємозв‘язок елементів контрольно-перевірочної діяльності і вибір таких методів і умов їх використання, які в найбільшій мірі відповідають меті податкового контролю. Загалом, перед податковим контролем як складовою податкової системи стоять завдання подолання нерівномірного розподілу податкового навантаження в економіці, вдосконалення неефективної на сьогодні контрольно-перевірочної роботи, зменшення заборгованості зі сплати податків і зборів до бюджету, сприяння розробці та запровадженню стабільного, прозорого законодавства, з метою детінізації української економіки та легалізації доходів юридичних і фізичних осіб.

Актуальною проблемою організації податкового контролю на сьогодні є підвищення ефективності проведення податкових перевірок, зниження кількості помилок при їх проведенні та прийняття вмотивованих рішень за їх результатами.

Негативно впливає на ефективність податкового контролю низький рівень податкової культури і ступінь довіри платників податків до податкових органів. Це спричинено постійними змінами і недосконалістю податкового законодавства, наявністю численних фактів протиправної поведінки посадових осіб податкових органів у процесі проведення податкових перевірок, складання актів за результатами податкових перевірок та неправомірного застосування фінансових санкцій, негативна статистика судових рішень за податковими спорами між платниками податків та податковими органами, коли безперечно мають місце факти штучного затягування ухвалення рішень на користь платника податків [2, с.47].

Ефективність податкового контролю характеризується [ 1, с. 204] рівнем мобілізації в бюджетну систему податкових надходжень та інших обов'язкових платежів; повнотою обліку платників податків та оподаткування; якістю податкових перевірок, зниженням числа судового розгляду та розгляд скарг платників податків до дій суб'єктів податкового контролю; скороченням часу на контакти із податків.

Для підвищення ефективності організації податкового контролю доцільно запропонувати вдосконалення діючих процедур податкових перевірок. Необхідними ознаками будь-якої дієвої системи організації податкового контролю є [3, с. 95]:

-наявність ефективної системи відбору платників податків для проведення документальних перевірок, що дає можливість вибрати найбільш оптимальний напрямок використання обмежених кадрових і матеріальних ресурсів податкової інспекції, досягти максимальної результативності податкових перевірок при мінімальних витратах зусиль і коштів, завдяки відбору для перевірок таких платників податків, імовірність виявлення податкових порушень у яких є найбільшою;

-застосування ефективних форм, прийомів і методів податкових перевірок, заснованих як на розробленій податковим відомством єдиній

36

комплексній стандартній процедурі організації контрольних перевірок, так і на міцній законодавчій базі, що надасть податковим органам широкі повноваження у сфері податкового контролю для впливу на недобросовісних платників податків;

- використання системи оцінки роботи податкових органів, що дозволяє ефективно розподілити навантаження при плануванні контрольної роботи.

Напрями вдосконалення організації податкового контролю полягають у збільшенні ефективності, результативності податкових документальних перевірок та плануванні контрольно-перевірочної роботи, що дозволить оптимізувати трудові та часові витрати підрозділів податкового контролю.

Отже, вдосконалення організації податкового контролю сприятиме звуженню «тіньового» сектора економіки, виконанню податковими органами своїх контрольних функцій відповідно до вимог Конституції України, налагодженню партнерських взаємовідносин між податковими органами та платниками податків. Всі ці чинники позитивно вплинуть на динаміку економічного зростання в Україні та підвищать соціальну та політичну стабільність у державі.

Список використаних джерел:

1.Кізло М.В. Система податкового контролю сутність та структура / М.В. Кізло, Р.В. Росоха // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип.

21.9. – С. 203208.

2.Тимошенко А.О. Формування стратегії розвитку податкового контролю / В.О. Тимошенко // Економіка, фінанси, право. – 2013. – ғ4. –

С. 45-50.

3.Шевчук О.А. Податковий контроль: сутнісно-змістовні характеристики / О.А. Шевчук // Экономика и управление. – 2011. – ғ 4. –

С. 90–96.

Валерій Арламовський, Тарас Лещук Науковий керівник: Майстер Л. А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВА ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Стан обліку оплати праці працівників потребує впровадження заходів щодо удосконалення. На всіх етапах розвитку економіки і суспільства матеріальна винагорода за працю була і залишається надалі найважливішим трудовим стимулом. Отже, існує необхідність у ретельному виборі напрямків удосконалення оплати праці з метою створення ефективної системи розрахунків.

Теоретичні та методичні аспекти проблеми обліку праці та її оплати займають увагу багатьох вчених, зокрема: Андросової О.Ф, Кантаєвої О.В., Гапоненко Н.Л., Потриваєвої Н.В., Сирцевої С.В., Сєкіріної Н.В. тощо.

37

Згідно із Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [1].

Для повноцінної інтенсифікації виробництва недостатньо оновити машинно-тракторний парк, підвищити родючість ґрунту, застосовувати сучасні агротехнології; перелічені заходи будуть марними та не виправдають сподівань без приділення значної уваги людському фактору. Оплата праці селян щонайменше має бути виведена на рівень середнього народногосподарського показника з поступовим подальшим наближенням до європейських стандартів оплати праці.

В сучасних умовах господарювання відбулися деякі зміни в оплаті, які залежать не тільки від результатів праці робітників, а також від ефективності діяльності виробничих підрозділів. Облік оплати праці і розрахунків з робітниками – одна з найбільш трудомістких і відповідальних ділянок бухгалтерського обліку. Роль бухгалтерського обліку зростає в сучасних умовах, коли підприємства самостійно встановлюють форми і системи заробітної плати, умови преміювання, чисельність та склад працівників [4].

Розрахунок заробітної плати є дуже відповідальною й трудомісткою роботою, яку треба виконати за короткий термін між наданням інформації та виплатою працівнику. Тому заздалегідь підготовлений порядок обліку допоможе зекономити час. Таким чином, запровадження запропонованої моделі аналітичного обліку є складовою налагодженого порядку обліку. Ця модель надасть необхідну інформацію для поліпшення організації праці та її оплати. Організація оплати праці справляє великий вплив на ефективність діяльності підприємства. До основних факторів, що впливають на ефективність праці, можна віднести мотиваційні механізми. Важливу роль мотивації відіграє соціальний пакет. Що стосується ефективності праці, то це співвідношення між результативністю праці та величиною витрат, що виражається в досягненні максимального ефекту за мінімальних витрат. Отже, збалансування цих чинників і є результатом ефективної організації оплати праці.

Одним з важливих питань реформування бухгалтерського обліку заробітної плати є вдосконалення діючої моделі аналітичного обліку, оскільки дані аналітичного обліку відіграють важливу роль, характеризуючи розміщення та склад персоналу за місцями його використання, відпрацьований і невідпрацьований час, обсяг продукції, виконання норм продажів, фонд заробітної плати і його структуру.

Аналітичний облік незамінний при визначенні розміру оплати праці та відрахувань з неї за кожною особою окремо та при віднесенні витрат на рахунки, субрахунки.

Облік праці та заробітної плати має бути організований таким чином, щоб сприяти підвищенню продуктивності праці, повному використанню робочого часу, а також правильному обчисленню чисельності працівників для обліку заробітної плати з метою оподаткування. Для цього на

38

підприємстві мають бути чітко розподілені функції обліку між відділами [2].

На сьогоднішній день дуже широко використовуються засоби обчислювальної техніки – це призвело до появи нових прийомів та методів організації обліку. Відмінною їх особливістю є можливість складання в автоматичному режимі, узагальнюючих облікову інформацію в розрізах, необхідних для управління, контролю, аналізу та складання бухгалтерської звітності. Можливість більш надійної обробки зумовлена тим, що комп‘ютерний спосіб обробки облікової інформації вимагає формального та чіткого опису облікових процедур у вигляді алгоритмів, що впорядковує порядок виконання обов‘язків працівниками обліку [3].

Одним із напрямів удосконалення системи ведення бухгалтерського обліку є зменшення кількості документації завдяки впровадженню багатоденних і накопичувальних документів, використання типових міжвідомчих форм, пристосованих до використання обчислювальної техніки.

Узагальнюючи вищесказане можна зробити висновок, що заробітна плата повинна залежати безпосередньо від результатів праці й у той же час впливати на його показники, стимулювати розвиток виробництва, ефективність роботи, підвищення кількісних і якісних результатів праці.

Автоматизація обліку розрахунків по оплаті праці дозволить вирішити проблему не тільки удосконалення форми бухгалтерського обліку на сільськогосподарських підприємствах, а й своєчасності погашення боргів.

Список використаних джерел:

1. Про оплату праці / Закон України від 24.03.95р. ғ 108/95-ВР (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] –– Режим доступу : http//www.rada.ua/.

2.Кім Г.С. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення: навч. посіб. / Г.С. Кім, В.В. Сопко, Ю.Г. Кім; 2-ге вид., перероб. та доп. - К. : Центр навчальної літератури, 2009. - 480 с.

3.Сєкіріна Н.В. Удосконалення організації обліку розрахунків з оплати праці на підприємствах / Н.В.Сєкіріна, І.О. Лобанова // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. – 2012 . - ғ2. – С. 34.

4.Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві / Терещенко О.О. – К. : КНЕУ, 2010. - 268 с.

Вікторія Базюк Науковий керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОЦІНКА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

Оцінка є одним з важливих методів бухгалтерського обліку. Даний метод бухгалтерського обліку допомагає визначити не лише вартість активів підприємства, але й виявити його потенційні можливості та перспективи

39

економічного розвитку. На державному рівні порядок проведення вартісної оцінки активів регулюється за допомогою Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», національних стандартів оцінки. Оцінка вважається однією з ключових проблем бухгалтерського обліку. Якщо говорити про нематеріальні активи, то «проблемність» оцінки зростає в декілька разів, тому що поряд з вибором методу оцінки виникають додаткові труднощі, які пов‘язані з ідентифікацією витрат, що формують первісну вартість нематеріальних активів, та відсутністю абсолютно ідентичних активів на ринку.

Унауковій літературі питання вибору методів оцінки нематеріальних активів висвітлювалися багатьма вченими як вітчизняними, так і зарубіжними: Ф.Ф. Бутинцем, А. Бутнік-Сіверським, С.Ф. Головим, Н.М. Малюгою, Г.В. Нашкерською, М.С. Пушкарем, Г. Уманців, Р. Рейлі, Я.В. Соколовим, Джеймсом Р. Хітчнером та іншими. Однак, через ряд об‘єктивних причин багато проблемних питань, пов‘язаних з оцінкою нематеріальних активівзалишаються невирішеними.

Через складність та неоднозначність категорії «нематеріальні активи» існує й безліч підходів до їх оцінки. Найпоширенішими серед них є витратний, доходний та порівняльний [1, с. 156].

Під час здійснення оцінки нематеріальних активів за витратним підходом розраховується вартість витрат, що були понесенні під час його створення або необхідних для його відтворення чи заміщення.

Доходний підхід передбачає, що у процесі проведення оцінки здійснюється розрахунок вартості нематеріального активу, при цьому враховуючи майбутні вигоди, які можуть бути отримані при його використанні. Особливістю даного підходу є те, що його можна застосовувати у разі наявності достатнього обсягу достовірної інформації про ціни на ринку об‘єктів, характеристики яких є подібними до характеристик оцінюваного об‘єкту, та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об‘єкти.

Уразі застосування порівняльного підходу до оцінки нематеріальних активів подібність об‘єктів визначається з урахуванням їх виду, сфери застосування, економічних, функціональних та інших характеристик. Сукупність елементів порівняння формується з факторів, які впливають на вартість нематеріальних активів. До таких факторів, зокрема, належать галузь або сфера, в якій може використовуватись об‘єкт нематеріальних активів; функціональні, споживчі, економічні та інші характеристики такого об‘єкта. В цілому зручність вживання того або іншого підходу залежить від того, який саме нематеріальний актив оцінюється. Використання цих підходів у відношенні до нематеріальних активів несе свою специфіку, оскільки вони є доволі нестандартним об‘єктом для оцінки.

В залежності від способів отримання нематеріального активу здійснюється й відповідна їх вартісна оцінка. Для вдосконалення оцінки нематеріальних активів у бухгалтерському обліку та побудови диференційованого підходу до їх оцінки запропоновано використовувати

40