НПК до сімейного кодексу

У частині шостій статті 150 СК лаконічно відтворено конвенційні норми про заборону будь-якого (економічного, фізичного, сексуального) виду експлуатації батьками своєї дитини.

8. Виконання дитиною батьківських настанов має забезпечуватися лише за допомогою методів, які не принижують гідності дитини, не порушують її конституційні права як людини.

У статті 26 Конституції України одним із прав людини названо право на особисту недоторканність. Відповідно до цього Сімейний кодекс України вперше серед усіх законодавчих актів прямо забороняє фізичне покарання дитини. Така заборона не припинить, на жаль, відразу цього явища. Можна лише очікувати, що побиття як протиправна поведінка згодом поступиться іншим, більш гуманним методам виховного впливу. Для цього потрібен час, велика просвітницька робота

серед батьків, істотні соціально-економічні зміни, які унеможливили би використання дітей як об'єкт психологічної розрядки.

Закон забороняє не лише фізичні, а й інші види покарання, які принижують людську гідність дитини (тримання у підвалі, іншому темному приміщенні, позбавлення їжі тощо).

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

1.Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

2.Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3.Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

1. Як записано у статті 5 Хартії прав сім'ї, представленої Апостольським Престолом 22 жовтня 1983 р., лоскільки батьки дали життя своїм дітям, вони мають первинне і невід'ємне право виховувати їх; отже, їх слід вважати первинними і головними вихователями власних дітейы. Правила статті 151 СК повністю узгоджені із таким визначенням місця матері, батька у процесі виховання дитини.

299

РОЗДІЛ III

Глава 13

2. Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї. Тому права батьків виведені на друге місце - після обов'язків.

Право на особисте виховання дитини дає можливість матері, батькові бути нерозлучно з нею. Так, якщо мати, з якою жила дитина, померла, батько має право забрати її до себе, оскільки його право лтриматиы дитину біля себе переважає право на дитину баби чи діда. Переважне право батьків на

особисте виховання дитини означає й те, що лінія батьківського виховання має бути головною. З огляду на це, дід, баба, інші особи мають враховувати, що їхня виховна спрямованість повинна узгоджуватись або хоча би не суперечити тому

вихованню, яке дитині дають батьки.

3. У сучасних умовах виховання дитини лише батьками неможливе. Телевізійні, радіопрограми, газети, соціальне оточення впливають на виховання дитини поза волею батьків. Відповідно до статті 5 Хартії прав сім'ї, сім'я має право адекватно захищатися, особливо зважаючи на її наймолодших членів, від негативних наслідків та зловживань з боку засобів масової інформації.

У вихованні дитини вагому участь беруть дитячі садки, школи. Правові відносини між ними та батьками можуть трак-

туватися як договірні, а це означає, що батьки мають реальну можливість впливати на процес виховання дитини.

4. За статтею 35 Конституції України кожен має право на свободу віросповідання.

Релігійне виховання дітей, пропагування серед шкільної молоді основ християнської моралі (знати які не зашкодить і нехристиянам) набуває особливого значення.

Сім'я має право відкрито визнавати і пропагувати віру в Бога, брати разом з дітьми участь у публічному культі Богопочитання і у вільно обраних програмах релігійного навчання, виховувати дітей відповідно до своїх релігійних переконань.

5. Батьки мають право вибору щодо форм і методів виховання, але кожен прояв свободи має Єрунтуватися на твердому знанні предмета. Брак у батьків педагогічних та психологічних знань є причиною помилок у вихованні дитини,

300

Стаття 152

соціальні наслідки яких важко спрогнозувати. При цьому обрані батьками форми та методи виховання не повинні суперечити статті 150 цього Кодексу.

Слід окремо звернути увагу на лихослів'я у спілкуванні з дітьми (і не лише з ними), яке міцно увійшло у життя і часто є основним методом виховання. Нам слід очистити замулені джерела української національної традиції, основу якої становила повага до кожної людини, і насамперед дитини.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1.Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2.Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3.Дитина має право звернутися за захистом своїх прав

та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чо-

тирнадцяти років.

1.Наявність матері та батька, спільне проживання з ними - найкраще середовище для розвитку дитини. Проте в окремих випадках таке проживання є небезпечним для неї, оскільки поганий життєвий приклад (пияцтво, дебоші, проституція) стає на перешкоді права дитини на належне батьківське виховання.

2.Державний контроль за належним виконанням батька-

ми своїх обов'язків має здійснюватися різними органами. Насамперед, це обов'язок органів опіки та піклування. Відповідно до Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України від 26 травня 1999 р. , органи освіти мають виявля-

Офіційний вісник України. - 1999. - № 26. - Ст. 1252.

ЗОЇ

РОЗДІЛ III

Глава 13

ти дітей, позбавлених батьківського піклування, а органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх - виявляти безпритульних дітей.

Однак цими діями не вичерпується функція державного контролю за виконанням батьками своїх обов'язків по вихованню дитини. Тому є підстави стверджувати, що єдина система державного контролю з узгодженими діями різних державних органів ще має бути створена.

3. Право дитини на власну думку, на її висловлення зумовлює право дитини критично оцінювати поведінку своїх бать-

ків, відкрито заявити про свої права і добиватися зміни ситуації.

Теза лбатьки завжди правіы має відійти в минуле. Батьки, як і всі люди, помиляються, і, зокрема, у стосунках з дітьми. Треба лише мати мужність визнати помилку і попросити вибачення у дитини.

Народна мудрість лдитина моя, а розум свійы засвідчує право дитини на власну позицію, на яку батькам слід зважати.

4. У частині третій статті 152 СК дитині, незалежно від її віку, надано право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до різних державних та громадських інституцій, зокрема до органу опіки та піклування.

Як зазначено у пункті 17 Правил опіки та піклування, органи опіки та піклування розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками або одним із них обов'язків по вихованню або щодо зловживання батьками своїми правами. Таке звернення може бути усним або письмовим.

Хоча цивільною процесуальною дієздатністю наділена лише дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, це не ви-

ключає права й семирічної дитини прийти до суду, рятуючись від п'яного батька. І суддя не може закрити перед нею двері.

5. Цивільна процесуальна дієздатність дає право неповнолітній дитині звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, про розірвання шлюбу або визнання його недійсним, про відібрання дитини тощо.

І лише у частині третій статті 128 СК міститься виняток з цього загального правила: позов про визнання батьківства дитина подати не може. Це може зробити її піклувальник. От-

302

Стаття 153

же, цивільна процесуальна дієздатність чотирнадцятирічної дитини є неповною.

Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у

надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).

1.Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить

найкращим інтересам дитини. Норма статті 153 СК є свідченням такої поваги.

2.Стаття 153 СК має реальну передісторію: в одному випадку дитину не допустили до важкохворої матері, в іншому - мати довго клопотала про побачення з неповнолітнім сином, заарештованим у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину.

3.Мати, батько - найрідніші для дитини люди на землі,

тому одним із основних їхніх немайнових прав є можливість постійного або хоча б систематичного безпосереднього взаємного спілкування: безпосереднього (прямого), телефонного, листовного. Значення цього права, потреба в його реалізації посилюється, коли хтось із них потрапляє у надзвичайну ситуацію. Саме з урахуванням цього права має бути дозволено цілодобове перебування біля хворої матері чи дитини, навіть у критичні хвилини їхнього життя.

Норми	цієї статті	будуть	правовою підставою для перегля-
ду законодавства,		яке стосується осіб,			заарештованих чи поз-
бавлених волі за		вироком	суду. Всі	обмеження щодо спілку-
вання	з дитиною,	матір'ю, батьком,		які	опинилися за Єрата-

ми, мають бути зняті.

За чинним законодавством адвокат має право бачитися із заарештованим щодня, без обмежень. Таке ж право має бути надане матері, батькові та дитині.

ЗПЗ

РОЗДІЛ III

Глава 13

4. Право матері, батька, дитини на взаємне безперешкодне-

спілкування полягає у можливості щоденних побачень, листуванні, одержанні та передаванні інформації стосовно один одного.

5. У статті 153 СК йдеться про дитину. Однак якщо в міс-' цях позбавлення волі перебуває повнолітня особа - син чи дочка, то право, закріплене у статті 153 СК, вона може мати за аналогією права.

Новела статті 153 СК - це лише початок законодавчого вирішення проблеми психологічного захисту особи, яка опинилася у надзвичайній ситуації. Ця стаття має виконати важливу місію: допомогти вижити хворому, підтримати того, хто обвинувачується у вчиненні злочину, сприяти тому, щоби той, хто за Єратами, вийшов на волю людиною.

Стаття 154. Права батьків по захисту дитини

1.Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

2.Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

3.Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

1. Конституція України у статті 55 надає кожному громадянинові право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Це право було названо правом на самозахист.

Стаття 154 СК переносить це конституційне право до сфери сімейних відносин, надаючи батькам можливість самим, без звернення до органу опіки та піклування, суду, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, захищати права та інтереси дитини, повнолітніх непрацездатних дочки та сина. Такий захист може полягати в усуненні перешкод по здійс-

304

Стаття 154

ненню ними особистих немайнових та майнових прав, вжиттю заходів для відновлення прав, порушених іншими особами тощо.

Надання батькам права на самозахист не лише дитини, а й повнолітніх дочки та сина - не є абсолютною новелою. Це правило є лише юридичним оформленням (закріпленням) того, чим раніше фактично володіли мати, батько відповідно до природного права, зумовленого материнством та батьківством.

Норма частини першої статті 154 СК розширює і водночас зміцнює арсенал захисту прав та інтересів особи. Для здійс-

нення права на самозахист матері та батькові достатньо пред'я- вити документ, який засвідчує їх статус.

2. Частиною другою статті 154 СК підтверджено статус матері, батька як законних представників дитини.

Представництво дитини матір'ю та батьком називається законним тому, що виникає безпосередньо із закону, що саме законом визначені їхні права та обов'язки.

Батьки діють як законні представники дитини без особливих на це повноважень.

При поданні матір'ю чи батьком заяви про захист прав дитини їм достатньо пред'явити паспорт, з відповідною відміткою про народження дитини або свідоцтво про народження дитини.

3. Норма частини другої статті 154 СК поширює законне представництво і на повнолітніх дочку, сина, якщо вони є непрацездатними, але лише у сфері процесуальних (процедурних) відносин, зумовлених порушенням їхніх прав та інтересів.

Як уже зазначалося, дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право сама звернутися за захистом своїх сімейних прав та інтересів (частина перша статті 18 СК). Якщо вона з різних причин цього не робить, мати чи батько або вони обоє мають право самі звернутися до суду. Процесуальні особливо-

сті розгляду таких справ (явка дитини, правові наслідки заперечення дитини щодо задоволення заяви) встановлюються Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами.

20 3-132

305

РОЗДІЛ III

Глава 13

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обо- в'язків мають Єрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2.Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3.Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4.Ухилення батьків від виконання батьківських обо-

в'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

1. Батьківське право - це можливість або комплекс можливостей, наданих матері, батькові щодо дитини. Здійснення батьківського права - завжди є правом, а не обов'язком. Ця очевидна теза вимагає чіткої відповіді на питання: що саме є батьківським правом, а що саме є батьківським обов'язком? Так, зареєструвати народження дитини - це обов'язок бать-

ків, а вибрати їй ім'я з-поміж розмаїття імен - це їхнє право.

Забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти - це обов'язок батьків.

Батькам надана можливість вибрати навчальний заклад, навчати дитину не в школі, а вдома. Батьки мають право посилати дитину у кілька шкіл одночасно (загальноосвітню, музичну, балетну, художню). Водночас вони зобов'язані зважа-

ти на право дитини мати свою думку, та й зрештою на її право на охорону здоров'я.

У частині першій статті 12 Закону України лПро охорону дитинстваы записано, що лбатьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, ...поважати гідність дитини...ы Ця норма була некритично запозичена із статті 61 КпІПС. Вона помилкова, оскільки одна і та сама дія не може

бути водночас і правом, і обов'язком. До речі, в якій ситуації повагу до дитини слід розглядати як право, а в якій - як обо- в'язок? Це запитання, як і інші, залишено без відповіді.

306

Стаття 155

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Інтереси дитини різні: триваючі і скороминучі; нематеріальні, духовні і матеріальні; ті, які заслуговують на увагу, та ті, які не сприяють розвиткові дитини або можуть навіть зашкодити їй.

Устаттях 8, 9, 20 Конвенції про права дитини вживається термін лнайкращіы інтереси дитини, а у статті 3 зобов'язано усі державні та приватні установи, які займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні та законодавчі органи у всіх діях щодо дітей приділяти першочергову увагу лякнайкращому забезпеченню інтересів дитиниы.

Участині другій статті 1 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 8 вересня 1995 р.) записано: лпредметом цієї Конвенції є підтримка - у найвищих інтересах дітей - їхніх прав...ы Термін лнайвищий інтерес дитиниы вдалося зберегти лише у статті 207 СК, зі всіх інших він був безпідставно виключений.

Термін лнайвищий інтересы найповніше розкриває зміст інтересів дитини, має бути специфічним лакмусовим папірцем для оцінки поведінки батьків. Наявність цього терміна в українській правничій лексиці (дарма, що лише в одній статті) буде стимулом для його використання в судовій практиці та подальшого законодавчого закріплення.

3. На час прийняття Сімейного кодексу України відмова матері чи батька від дитини була явищем поширеним і здійснювалася у різних формах.

Особа, яка є фактичним, лне шлюбнимы батьком, відмовляючись від визнання свого батьківства, відмовлялася і від дитини, як правило, завідомо своєї. Якщо жінка, яка народила дитину (матір'ю назвати її дуже важко), залишила її у лісі чи викинула на смітник, вона так само відмовилася від дитини. Якщо батько після розірвання шлюбу жодного разу не забажав побачитися з дитиною, він також у специфічний спосіб

відмовився від дитини.

Таких історій безліч і частина третя статті 155 СК саме про них. Однак ця стаття має і спеціальне призначення, стосую-

20*3-132

307

РОЗДІЛ III

Глава 13

чись лправаы матері (батька) офіційно відмовитися від дитини, подавши про це заяву безпосередньо після народження дитини.

Якось жінка привела до РАГСу свою неповнолітню внучку і під супровід слів лу нашій родині байстрят не було, нема і не

будеы - подала заяву юної матері про відмову від дитини.

Був випадок, коли батьки відмовилися від дитини, оскільки, маючи трьох дочок, бажали сина, але народилася знову дівчинка.

Відмовлялися іноді від дитини тому, що мають маленьку квартиру. Дуже довго довелося службовій особі переконувати самотню сорокарічну жінку не відмовлятися від дитини, яку вона народила без шлюбу.

Іноді у заяві про відмову від дитини жінки просять передати її *у добрі рукиы або зазначають, що лніколи, нікому, жодних претензій в майбутньому пред'являти не будутьы.

Аморальність відмови від дитини очевидна, незалежно від того, якою обставиною вона зумовлена.

Стосовно правової основи заяв про відмову від дитини, то слід відзначити, що закону, який надавав би право відмовитися від дитини, не було і не могло бути. Хоча органи ЗАГСу приймали такі заяви віддавна.

Правило частини третьої статті 155 СК цінне тим, що гуманізує людські відносини, утверджує Шевченкове лнічого кращого немає, як тая мати молодаяы, конкретизує конституційний принцип державної охорони дитинства.

З набранням чинності Сімейного кодексу прийняття заяв про відмову від дитини буде остаточно припинено. Однак проблеми, які зумовлювали подання таких відмов, можуть бути якнайшвидше подолані лише завдяки комплексним заходам - економічним, соціальним, виховним.

4. Поняття лухилення від виконання обов'язкуы нетотожне поняттю лневиконання обов'язкуы.

Мати, батько вважатимуться такими, що ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, якщо вони за станом свого психічного здоров'я усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними, а також якщо вони мають юридичну і фактичну можливість до вчинення відповідних дій, які становлять зміст батьківського обов'язку.

308

Стаття 156

Батько, який перебуває під арештом або позбавлений волі за вироком суду, не має юридичної можливості для виконан-

ня багатьох дій, які є його юридичним обов'язком. Важкохвора мати може бути позбавлена фактичної можливості виховувати і утримувати дитину. У зв'язку з цим підставою для відповідальності батьків є лише їх ухилення від виконання батьківських обов'язків, що включає наявність вини.

5. Батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану їхньою дитиною. Отже, вони несуть цивільну відповідальність за те, що не брали участі у її вихованні та догляді за нею, тобто за свою протиправну поведінку, яка викликала заподіяння шкоди іншій особі.

Батьки можуть бути покарані за вироком суду за цілу низку злочинів, вчинених проти життя, здоров'я, гідності дитини.

6. Відповідно до Сімейного кодексу України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, передбачено застосування таких правових санкцій, які можуть вважатися юридичною відповідальністю, а саме:

1)передача дитини другому з батьків або іншій особі (стат-

тя 161 СК);

2)позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК);

3)відібрання дитини без позбавлення батьківських прав

(стаття 170 СК);

4)позбавлення права давати згоду на усиновлення дитини (стаття 219 СК);

5)відшкодування матеріальної та моральної шкоди (стат-

ті 157, 162 СК);

6)стягнення неустойки (стаття 196 СК).

Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків

1.Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.

2.Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти ро-

ків, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

309

РОЗДІЛ III

Глава 13

3. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

1. Попри небажаність раннього материнства, народження дітей неповнолітніми особами є явищем достатньо поширеним.

Якщо матері, бабусі, іншим родичам, вихователям дитячої установи не вдалося застерегти юну особу від передчасних

статевих відносин, то у тому, що сталося, є й їхня вина. Отже, треба спільно шукати вихід, а він безальтернативний - у лоні вашої дочки розвивається ваш внук, він живий і має народитися. Будь-які моралізування мають бути відкинуті.

Бог дав життя, і ніхто не має права його відняти. Ця теза є особливо актуальною у нинішніх умовах демографічної кризи в Україні. Крім того, ніколи не можна нехтувати тим, що понад 60 % жінок, які зробили перший аборт, уже ніколи не

зможуть завагітніти. Отже, ніби рятуючи дочку чи внучку від ганьби, можна навічно позбавити її радості материнства.

2.Неповнолітні мати, батько не лише мають ті самі права та обов'язки щодо своєї дитини, а й право на їх самостійне здійснення. Однак раннє материнство чи батьківство не ро-

бить особу повнолітньою, тобто не позбавляє її саму статусу дитини, а отже, права її батьків управляти і керувати нею.

3.Самостійне здійснення неповнолітніми батьками своїх

обов'язків по вихованню дитини неодмінно зіштовхуватиметься з цілою низкою труднощів та перешкод, викликаних фізичною та розумовою незрілістю, відсутністю життєвого досвіду, педагогічних та психологічних знань.

Утримання неповнолітніми батьками своєї дитини, як правило, стає неможливим через їхню матеріальну нестабільність або неспроможність.

Отже, виконання неповнолітніми батьками своїх обов'язків перед дитиною повною мірою часто є нереальним, тому мають бути включені різноманітні механізми допомоги - з

боку батьків, інших родичів, піклувальників, різних державних та громадських організацій.

4. Неповнолітні мати, батько, яким виповнилося чотирнадцять років, є законними представниками своєї дитини у сфері процесуальних відносин, тобто мають право на звернення до суду за захистом її інтересів.

310

Стаття 157

Вони мають право звертатися за захистом і до інших органів, зокрема органу опіки і піклування.

Неповнолітні батьки є законними представниками своєї дитини й у сфері матеріальних, цивільних відносин, а тому мають право вчиняти правочини щодо майна дитини нарівні з повнолітніми батьками.

5.Чи слід було у Сімейному кодексі записувати про право неповнолітніх батьків на безоплатну правову допомогу в суді? На жаль, на це запитання не має однозначної відповіді. Можна було б очікувати на прийняття окремого закону про надання правової допомоги або на включення цієї норми до Цивільного процесуального кодексу України, проект якого на час прийняття Сімейного кодексу ще не був поданий до Верховної Ради України. Однак та обставина, що право неповнолітніх батьків на безоплатну правову допомогу - реальність з моменту набрання чинності Сімейним кодексом України, згладжує спірність проблеми.

6.Неповнолітні мати, батько мають право на безоплатну