НПК до сімейного кодексу

нак, оскільки йдеться про повнолітніх дочку, сина, вони вільні у здійсненні свого права на утримання. А тому мають право здійснити специфічний лобміны права на право, в результаті чого у кожної зі сторін право, яким вони володіли, буде припинено.

Глава 17. ОБОВ'ЯЗОК ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКИ,

СЕНА УТРИМУВАТИ БАТЬКІВ

ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків

1.Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

2.Якщо мати, батько були позбавлені батьківських

прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

1. Дочка, син зобов'язані утримувати своїх матір, батька незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Цей обов'язок обумовлений лише фактом походження, зареєстрованим відповідно до статей 122, 125 цього Кодексу.

398

Стаття 202

3. не подавала позову до чоловіка про стягнення аліментів на сина з таких мотивів: лНе хочу, щоби потім він мав будь-які претензії до синаы. Але 3. не мала рації.

Та обставина, що мати дитини не пред'явила у свій час позову до її батька про стягнення аліментів або після задоволення позову не подала виконавчого листа для примусового стягнення аліментів, не є перешкодою до виникнення згодом у батька права на утримання від повнолітніх сина чи дочки.

2.Право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, що є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той з бать-

ків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом І, II чи III групи. Потреба в матеріальній допомозі має визначатися залежно від наявності чи відсутності прожиткового мінімуму.

3.Оскільки обов'язок батьків утримувати дитину не зале-

жить від їхнього матеріального стану, то і обов'язок сина, дочки щодо матері, батька не пов'язується з цією обставиною. Тому якщо дочка, син самі не є матеріально забезпеченими, суд все ж таки буде вимушений присудити з них аліменти.

4.Якщо є кілька дочок, синів, то їхній обов'язок щодо утримання матері, батька не є солідарним. У зв'язку з цим аліменти мають бути присуджені з кожного з них окремо.

5.Право матері, батька на аліменти також не є солідарним. Тому якщо позов про стягнення аліментів пред'явили одночас-

но мати і батько, аліменти мають бути присуджені кожному з них особисто, а не однією сумою на обох.

6. За статтею 74 КпІПС у разі позбавлення батьківських прав батьки втрачали право вимагати від дитини в майбутньому надання їм утримання. Така конструкція викликала заперечення, оскільки не можна позбавити людину сьогодні того, чого вона не має зараз і невідомо, чи матиме в майбутньому.

У частині другій статті 202 СК міститься інша юридична конструкція: у матері, батька право на утримання від дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, взагалі виникнути не може.

000

РОЗДІЛ III

Глава 17

Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків

1. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

1. Стаття 203 СК визначає додатковий обов'язок дочки, сина, пов'язаний з особливими обставинами.

Так, якщо мати, батько не лише є пенсіонерами, а до того ж після присудження аліментів з ними стався нещасний ви-

падок, то це буде підставою для стягнення з дочки, сина додаткових витрат. Такі додаткові витрати (вартість ліків, протезування, інвалідного візка тощо) можуть стягуватися разово або періодично, наперед або після їх фактичного понесення.

Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька

1. Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

1.Стаття 204 СК побудована на засаді, за якою діти зобо- в'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, незалежно від їхньої поведінки в молоді літа. Тому виникнення аліментного обов'язку дочки, сина щодо матері, батька не пов'язане з виконанням ними своїх батьківських обов'язків: цей обов'я- зок виникає завжди (виняток див. частину другу статті 202 СК), але дочка, син можуть бути звільнені від нього за рішенням суду.

2.Звільнення дочки, сина від аліментного обов'язку або, іншими словами, позбавлення матері, батька права на аліменти - це санкція за ухилення від виконання батьківських обов'язків. Вона може бути застосована як тоді, коли мати, батько не виховували і не утримували дочку, сина, так і тоді, коли вони виконували лише частину своїх батьківських обов'язків.

400

Стаття 205

Застосування цієї санкції нерозривно пов'язане із винною поведінкою матері, батька, тобто коли вони усвідомлювали свої батьківські обов'язки, мали можливість їх виконувати, але не вчиняли щодо цього необхідних дій.

3. Від доказів, зібраних при розгляді позову про стягнення аліментів, залежить рішення суду. Суду надано право присудити з дочки чи сина аліменти навіть тоді, коли буде встановлена протиправна поведінка матері чи батька. Тобто йдеться про специфічний акт милосердя - лмилості до падшихы, але він можливий лише у особливих, виняткових випадках (на-

приклад, у разі щиросердного каяття матері, батька і високого матеріального рівня дочки, сина).

Проте закон встановлює граничну часову межу для стягнення аліментів, не надаючи тим самим матері, батькові надії на можливість довічного утримання, що має стимулювати їх до обачності та добросовісності.

Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків

1.Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

2.При визначенні розміру аліментів та додаткових ви-

трат суд бере до	уваги можливість одержання		утримання
від інших дітей,	до яких не пред'явлено позову про стяг-
нення аліментів,	дружини, чоловіка та своїх		батьків.
1. Аліменти матері, батькові можуть		бути присуджені су-
дом у частці від	заробітку або у твердій грошовій сумі чи од-
ночасно у частці	від заробітку та в	твердій	грошовій сумі.
На вибір способу	визначення розміру	аліментів можуть

впливати різні обставини, зокрема, нерегулярність заробітку, його мінливість, одержання частини доходу в натуральній формі, наявність у дочки, сина необлікованих доходів, що підтверджено високим матеріальним рівнем їхнього життя. Розмір аліментів залежить від матеріального та сімейного стану сторін.

2. Частина друга статті 205 СК стосується випадків, коли позивач має право на утримання одночасно від кількох осіб, за різними сімейно-правовими зобов'язаннями.

263-132401

РОЗДІЛ III

Глава 17

У М. є 30-річний син, 18-річна дочка - студентка, чоловік, якому 55 років, та 80-річна мати.

Дочка навчається і сама потребує матеріальної допомоги, мати має пенсію, яка не покриває усіх її найважливіших потреб. І лише син та чоловік працюють і мають дохід, який забезпечує виконання ними своїх обов'язків перед М. як матір'ю та дружиною. Позов про присудження аліментів було

пред'явлено лише до сина. При визначенні розміру аліментів суд має взяти до уваги наявність чоловіка, який також зобо- в'язаний її утримувати.

3. Позов матері чи батька до дітей про присудження аліментів - надзвичайно рідкісне явище. Живучи іноді за межею бідності, батьки мовчки несуть свій хрест як докір за те, що, все віддаючи дітям, не виховали у них почуття обов'язку перед іншими, насамперед, перед тими, хто дав їм життя.

Органи опіки та піклування, прокурори не пред'являють позовів про стягнення аліментів на батьків, хоча мають на це право.

Не надсилають органи опіки та піклування й нагадувань дітям про їхній обов'язок перед батьками. А це варто робити, якщо, звичайно, місце їхнього проживання відоме. Такий лист не може вважатися втручанням в особисте життя батьків чи сина. Він - реакція на протиправну поведінку, захищати від якої того, хто потребує допомоги, і прокурор, і орган опіки та піклування зобов'язані.

Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків

1. У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.

1. Пропозиція про запровадження, як виняток, обов'язку неповнолітніх дітей утримувати матір, батька була висловлена у літературі давно, але так і не була реалізована1. Вважа-

1 Пергамент О. Й. Алиментньїе обязательства. - М., 1954. - С. 75.

402

Стаття 206

лося, що неповнолітня дитина не може бути зобов'язана утримувати батьків за жодних умов. Та обставина, що відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу 1963 р. за відсутності закону мав би застосовуватися судом подібний за-

кон (аналогія закону), а при відсутності таких законів - аналогія права, взагалі нехтувалася.

Відсутність норми про можливість присудження аліментів з дитини трактувалася не як прогалина в законі (тобто ре-

зультат упущення), а як тверда позиція законодавця. Тому невизнання у дитини юридичного обов'язку щодо матері, батька по наданню їм матеріальної допомоги лише притупляло їхній природний, моральний обов'язок перед ними, але не могло знищити цього обов'язку як духовного імперативу поведінки.

2. Стаття 206 СК вперше покладає на дитину юридичний обов'язок майнового характеру щодо своїх матері, батька.

Цей обов'язок сформульований з певною пересторогою, з різними застереженнями. Але він є. І в цьому закладено гли-

бокий зміст: закон застерігає дитину від егоїзму, стимулює 'її душу до піклування про матір та батька.

Правом на аліменти наділений за цією нормою той з батьків, хто тяжко хворий або є інвалідом.

А якщо мати, батько безробітні або за інших причин опинилися у скрутному матеріальному становищі?

Маємо прогалину в законі, яка може бути легко подолана за допомогою конституційного принципу верховенства права.

3. Обов'язок дитини обумовлений наявністю у неї достатнього заробітку чи іншого доходу.

А., якій десять років і яка володіє чудовим голосом, за підтримки матері веде широку концертну діяльність і одержує такий дохід, який не лише покриває усі її розумні потреби, а й створює можливість для накопичення.

За таких умов, коли матеріальний рівень дитини є високим, а батько, наприклад, має дохід, менший від прожиткового мінімуму, визнання за нею обов'язку надати матеріальну підтримку своєму батькові утверджує справедливість, стимулює до добросовісності.

26ы3-132

403

РОЗДІЛ III

Глава 17

Правило статті 206 СК навряд чи буде застосовуватися судами часто, але ця обставина не може бути свідченням його недієвості. Сила цієї правової норми у тому виховному впливі, який у ній закладений: моральний обов'язок доповнений обов'язком юридичним; діючи разом вони будуть підсилювати у дитини почуття обов'язку перед батьками, почуття відповідальності за них і перед ними.

4. Позов про присудження аліментів може бути пред'явлений безпосередньо до дитини, якій виповнилося чотирнадцять років.

Якщо дитина ще не досягла цього віку, позов може бути пред'явлено до її опікуна.

5. Суми, які присуджені з дитини, мають чітке цільове призначення: на придбання ліків, проведення операції, протезування, сторонній догляд тощо.

Стягнення може бути проведено одноразово або протягом визначеного судом строку, щомісячно. Проте виконання такого рішення реальне і в найкоротший строк можливе, якщо кошти дитини знаходяться на її рахунку в банківській (кредитній) установі.

404

Розділ IV

ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ,

ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО

ПІКЛУВАННЯ

Глава 18. УСИНОВЛЕННЯ

Стаття 207. Поняття усиновлення

1. Усиновленням є прийняття усияовлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на під-

ставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

1. Відповідно до статті 20 Конвенції про права дитини, та дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних найкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою.

Одним із проявів державного піклування про таку дитину є можливість її усиновлення.

Усиновлення - акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності.

2. Стаття 101 КпШС містила таку норму: лУсиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей і в їх інтересахы. У зв'язку із змінами, внесеними до глави 14 КпШС, у стат-

405

РОЗДІЛ IV

Глава 18

ті 101і було записано інакше: лУсиновлення допускається щодо дітей та виключно в їх інтересахы.

Відповідно до статті 21 Конвенції про права дитини, при усиновленні мають враховуватися найкращі інтереси дитини.

У статті 208 СК додається означення лнайвищий інтересы.

Була спроба використати термін лнайвищі інтереси дитиниы у всіх відповідних статтях Сімейного кодексу, але вона не увінчалася успіхом. Однак та обставина, що термін лнайвищий інтерес дитиниы в українську правничу лексику всетаки включений, дає підставу для впевненості у поступовому розширенні сфери його застосування.

В усиновленні такий найвищий інтерес дитини полягає в тому, аби жити у сім'ї, в якій панує атмосфера щастя, любові і розуміння.

3. Стаття 101 КпШС хибно трактувала соціальну цінність усиновлення: воно не може вважатися актом, який задовольняє лвиключноы інтереси дитини.

Воно відповідає інтересам й усиновлювачів. Більше того, усиновлення покликане служити інтересам і майбутніх поко-

лінь, забезпечуючи їм можливість бути, як усі: мати не лише маму і тата, але і бабусю та дідуся, мати родину.

Подружжя Д. усиновили дівчинку, яка була залишена матір'ю в пологовому будинку. З того часу минуло понад 25 років. Росте уже внучка.

Завдяки усиновленню вони обидві одержали те, чого могли б не мати - рідний дім, родинне середовище і водночас потужний психологічний і правовий захист.

4. За статтею 102 КпШС (у першій редакції) усиновлення проводилося рішенням виконавчого комітету районної чи міської Ради народних депутатів. Згодом воно проводилося за рішенням районних, міських державних адміністрацій. У 1996 р. адміністративна процедура була замінена судовою.

Віднесення розгляду заяви про усиновлення до компетенції суду і визнання рішення суду юридичною підставою для виникнення відповідних правових наслідків започаткувало нову сторінку діяльності судової влади. У сфері приватних

відносин суд не лише вирішує спір про права дитини в конфліктній ситуації, а й надає право започатковувати бажані для

406

Стаття 208

суспільства відносини. Як і в інших, у цій ситуації суд також досліджує питання про наявність у особи відповідного права, що повністю узгоджується із функціями суду як органу правосуддя.

Процедура розгляду судом заяви про усиновлення визначена Цивільним процесуальним кодексом України.

Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою

1.Усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).

2.У виняткових випадках суд може постановити рішен-

ня про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.

У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.

1. Усиновлення стосується, головним чином, дитини і є правовим засобом забезпечення її сімейним оточенням, вкрай необхідним для повного і гармонійного розвитку її особистості.

1.І. був сиротою, батьків своїх ніколи не бачив. До школиінтернату був переведений з дитячого будинку. Тривалий час його брала до себе на суботу та неділю няня Г., яка не мала своїх дітей. Після закінчення школи І. був призваний в армію. Але контакти з Г. не припинялися. Відслуживши, І.

повернувся до Львова, і Г. взяла його до себе. Так вони і жили. Для І. колишня няня давно стала фактичною матір'ю, а для Г. він завжди був як син.

2.Подружжя Т. втратили сина в результаті нещасного ви-

падку. Через якийсь час їх познайомили із сиротою, дуже

схожим на їхнього сина, але повнолітнім. Усиновлення відбулося завдяки підробці свідоцтва про народження. За позовом прокурора усиновлення згодом було визнане судом недійсним з формальної підстави: підробка документів. Однак питання ла кому воно шкодило?ы - так і залишилося без відповіді.

Цих двох сумних життєвих історій було достатньо для того, щоби подолати спротив нечисленних опонентів і переко-

407

РОЗДІЛ IV

Глава 18

нати їх у необхідності долати законодавчі заборони, які спрямовані проти людини.

В українському законодавстві усиновлення повнолітньої особи дозволено вперше. Відповідна правова норма може бути зарахована до тих законодавчих новел, які допомагають людині бути щасливою.

2.Повнолітня особа може бути усиновлена за двох умов: якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування.

3.Усиновлення не може стосуватися особи, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, за умови належного виконання ними своїх батьківських обов'язків.

Наявність у особи, яка бажає бути усиновлювачем, своїх дітей не є перешкодою для усиновлення.

4. Закон не встановлює максимального віку особи, яка може бути усиновлена. Отже, не виключено, що нею може стати і та, кому за тридцять.

Як зазначено у частині другій статті 208 СК, усиновлення повнолітньої особи можливе лу виключних випадкахы, тому суду належить дійти висновку, чи є відповідна ситуація саме такою. Цей висновок суду має бути зроблений з урахуванням сімейного стану того, хто бажає стати усиновлювачем, та інших обставин, що мають істотне значення.

Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена

1.Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

2.Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.

1. Післяпологовий період - важкий емоційно-психологіч- ний стан жінки, особливо тієї, яка не перебуває у шлюбі, тому його легко можуть використати заінтересовані особи. З цих міркувань усиновлення дитини безпосередньо після її народження неможливе.

408

Стаття 210

2. Дитина вважається покинутою в пологовому будинку, якщо жінка, яка її народила, втекла, не визначивши письмо-

во своєї волі щодо влаштування дитини. Траплялося, що така жінка називала вигадане прізвище, а це виключало можливість встановлення її особи.

Дитина може бути покинута з різних причин, іноді під тиском важких обставин. Такі ж важкі обставини іноді змушують жінку написати заяву про відмову забрати дитину.

3. Враховуючи первинність природного, а не прибраного материнства та батьківства, стаття 209 СК передбачає можливість усиновлення лише тоді, коли протягом встановленого строку дитину не вдасться передати в сім'ю батьків. З цих міркувань про усиновлення дитини безпосередньо після її народження не може йти мова.

Два місяці є часом очікування на батьків, інших родичів: може, вони отямляться, передумають і заберуть дитину. Такий же строк встановлений і щодо дитини, яка була підкину-

та комусь або знайдена, наприклад, у лісі чи під час велелюдних святкувань. До речі, дитина, яку підкинули, могла бути насправді викрадена. Для з'ясування усіх обставин потрібен час.

З досягненням дитиною двомісячного віку чи спливом двох місяців від дня знайдення дитини пов'язується день винесення рішення суду про усиновлення, а це означає, що підготовка необхідних документів може розпочатися і раніше. Відповідно заява про усиновлення може бути подана до суду до спливу цього строку.

Стаття 210. Усиновлення братів та сестер

1. Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити

рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

2. Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання.

409

РОЗДІЛ IV

Глава 18

1. Для дитини, яка є сиротою або з інших причин була позбавлена батьківського піклування, дуже важливим є збереження родинних відносин, особливо з рідними братами та сестрами. Психологи застерігають від роз'єднання братів та сестер, необумовленого вагомими причинами. Враховуючи це, рідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, за загальним правилом, не можуть бути роз'єднані.

Водночас стаття 210 СК містить винятки. Так, якщо сиротами залишилося п'ятеро дітей, знайти особу, яка могла б усиновити їх усіх, дуже важко або навіть неможливо. Не про-

сто знайти усиновлювача навіть двох дітей, з яких одна дитина має вади фізичного розвитку.

Правило статті 210 СК виходить з того, що, оскільки не можна змінити життя усіх сиріт, слід це зробити хоча б для когось з них.

2. Правило статті 210 СК, не стосується випадків, коли один з братів (сестер) перебуває на обліку дітей, які можуть бути усиновлені, а другий - є повнолітнім.

3.Якщо дитина дає згоду на усиновлення, воно (усиновлення) не є для неї таємним. Тому у цьому випадку брати та сестри, які були роз'єднані при усиновленні, мають право знати про нове місце проживання того, хто буде усиновлений.

4.Переривання правового зв'язку з братом, сестрою у

зв'язку з усиновленням не перериває родинних, кровних зв'язків, а тому заборона шлюбу між ними залишається чинною.

Якщо усиновлення не є для дитини таємним (наприклад, якщо їй десять років і вона знає про смерть своїх батьків),

брати та сестри (повнолітні та неповнолітні) мають право знати про нове місце її проживання.

Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами

1.Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа.

2.Усиновлювачем може бути особа, що старша за дити-

ну, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.

410

Стаття 211

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

4. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

5. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.

Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.