НПК до сімейного кодексу

дитина, у свідоцтві про народження якої матір'ю та батьком записані реальні особи, має щодо них рівні права та рівні обо- в'язки.

Однак мати рівні права на сторінках закону та реальне рівне право у житті - це не завжди одне і те саме. Якщо особа

визнала своє батьківство добровільно, можна ще сподіватися,

286

Стаття 143

що дитина одержуватиме від батька любов, опіку, виховання. Якщо ж батьківство було визнане судом, тобто всупереч волі, шанси у дитини здійснити свої природні права на батьківську ласку, любов, турботу, виховання дуже малі. Такі батьки свої обов'язки щодо дитини обмежують лише сплатою

аліментів, і то здебільшого не добровільно, а на підставі рішення суду.

Тому у разі народження дитини матір'ю, яка не перебувала у шлюбі, ця дитина майже завжди почуватиме себе скривдже-

ною на тлі інших дітей, які мають батька не лише як запис в документі: її нікому взяти на руки, нікому захистити, їй ніким гордитися.

2. Після досягнення повноліття обов'язок дочки, сина піклуватися про матір, батька також не пов'язується із наявністю шлюбу між ними. У зв'язку з цим відсутність шлюбу взагалі чи розірвання шлюбу між батьками не впливають на обсяг обов'язків дітей.

Однак батькам, які у свій час відцуралися дитини, як правило, годі сподіватися, що у разі досягнення пенсійного віку недолюблена ними дитина буде піклуватися про них належним чином. Тому і для них право на піклування від дітей може так само залишитися лпаперовимы правом.

Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я

1.Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобо- в'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

2.Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

3.Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

4.Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку

або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину ма-

9Я7

РОЗДІЛ III

Глава 13

ють право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки, та піклування.

1. За статтею 70 КпІПС батьки або один з них могли бути' позбавлені батьківських прав за те, що вони без поважних причин відмовилися взяти дитину з пологового будинку чи' іншого дитячого лікувально-профілактичного або навчальновиховного закладу. Отже, була встановлена санкція за бездіяльність батьків, хоча обов'язок взяти дитину на той час ніде у законі прямо сформульований не був.

Стаття 143 СК зобов'язує мати та батька дитини забрати її з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

Це перший, за хронологічним відліком, обов'язок матері, батька щодо дитини.

2. У частині другій статті 143 СК сформульований обов'я- зок матері забрати дитину, яку вона народила, не перебуваю-

чи у шлюбі. У цій статті нічого не сказано про обов'язок батька дитини, але не тому, що він наче дискримінується, а тому, що для визначення його батьківства потрібен, як правило, певний проміжок часу. Дитину ж у більшості випадків, задля її ж інтересів, слід забрати якнайшвидше. Тому той, хто визнав своє батьківство, або той, чиє батьківство визнане рішенням суду, матиме право забрати дитину з пологового будинку, якщо мати померла під час пологів або відмовилася забрати дитину.

Хоча це не випливає із закону, перевагу забрати дитину все ж має мати - жінка, яка її народила. З'ясовування обставин, пов'язаних з батьківством, повинне відбуватися поза межами лікувального закладу.

3. Дитина, яка має вади фізичного чи психічного розвитку, потребує особливої опіки, і насамперед з боку матері та батька. Однак останні не завжди спроможні таку опіку надавати. Тому закон дозволяє залишити, тобто не забирати таку дитину з пологового будинку. Дитина може бути залишена і за інших обставин, а саме: через хворобу матері, відсутність житла чи достатнього доходу. Пропозиція про розширення підстав, за яких мати може не забрати дитину, була внесена народним депутатом України Л. Безуглою. Такій дитині (лдержавній дитиніы) будуть створені державою умови для

288

Стаття 144

розвитку, навчання, виховання. Однак жодна, навіть найкраща вихователька чи няня не зможуть замінити дитині матері чи батька. Тому дещо дивною є фраза: лбатьки або особи, які їх заміняютьы.

Рішення лне забиратиы дитину має бути дуже і дуже виваженим. Батьки, які не забрали дитину, не завжди є такими, що відцуралися від неї, і не завжди заслуговують осуду.

Державою мають бути створені умови для того, щоб батьки, які не забрали дитину, відвідували її, брали посильну

участь у її вихованні, щоб не був перерваний зв'язок між дитиною та її родом, так життєво необхідний для неї.

4. У першій редакції цієї статті був сформульований обо- в'язок баби, діда, інших родичів забрати дитину, якщо її не

забрали батьки, за умови, що у них є можливість для виховання та розвитку дитини. Однак відповідна норма стала об'єктом критики. У зв'язку з цим слово лобов'язокы було замінено на лправоы.

Головним юридичним управлінням Апарату Верховної Ради України пропонувалося надати право забрати дитину лише

тому, хто призначений опікуном. Однак призначення опіки - справа досить тривала. Життєва ж ситуація може вимагати іноді негайного забрання дитини, наприклад, у зв'язку з необхідністю надання їй невідкладної кваліфікованої медичної допомоги в іншому місці.

Було знайдено компромісний варіант: інша особа може забрати дитину лише з дозволу органу опіки та піклування.

На орган опіки та піклування покладений обов'язок визначити, чи здатна особа, яка бажає забрати дитину, забезпечити їй умови для фізичного, духовного та морального розвитку.

Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану

1. Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

19 3-132

289

РОЗДІЛ III

Глава 13

Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

2.У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

3.Реєстрація народження дитини провадиться держав-

ним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

4. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

1. Насамперед слід звернути увагу на те, що реєструється не дитина, а народження дитини.

Народження дитини є актом цивільного стану, який вважається здійсненим у момент появи дитини на світ. Конвен-

ція про права дитини (стаття 7) зобов'язує батьків зареєструвати дитину лзразу ж після народженняы. Незважаючи на це, стаття 164 КпШС зобов'язувала провести таку реєстрацію протягом трьох місяців, що вважалося антиконвенційним.

У першій редакції статті 144 СК було відтворено норму Конвенції про права дитини, однак в процесі подальшої роботи, за наполяганням Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, було зроблено уточнення: лале не пізніше одного місяцяы.

Терміну лневідкладноы відповідає за змістом слово лякнайшвидшеы. Отже, дитину слід зареєструвати відразу, як тільки буде для цього можливість.

Місячний строк - специфічний правовий орієнтир, який, підсилений можливістю адміністративної відповідальності, буде стимулювати батьків до належного виконання ними цього обов'язку.

2. У частині другій статті 144 СК наведений перелік осіб, які можуть подати заяву про реєстрацію народження дитини, якщо цього не можуть зробити батьки дитини.

290

Стаття 145

3.Реєстрація народження дитини - складний за значенням правовий акт. Реєстрація засвідчує походження дитини шляхом зазначення імені матері та батька дитини та індивідуалізує дитину шляхом присвоєння їй прізвища (родового

імені), по батькові (батьківського імені) та власного імені.

4.Свідоцтво про народження - важливий документ, який засвідчує походження дитини. І в цьому його правопідтверджуюче значення.

Свідоцтво про народження індивідуалізує людину. І в цьому його правовстановлююче значення.

Стаття 145. Визначення прізвища дитини

1.Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.

2.Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

3.Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

1. Частина перша статті 145 СК відтворює норму, яка містилася у статті 62 КпШС. При її застосуванні ніколи труднощів не виникало.

Відповідно до української національної традиції прізвище дитини, за умови, що її батьки не мають спільного прізвища, визначається за прізвищем батька.

Наполягання жінки-матері на присвоєнні дитині її прізвища, як правило, викликає у батька та його родини спротив.

Життєва порада матері дитини: для уникнення зайвих конфліктних ситуацій і з урахуванням вищенаведеної традиції не слід робити з цього проблему. Варто зважати на те, що

дитина, ставши повнолітньою, матиме право змінити прізвище у загальному порядку, встановленому законом.

2. Частина друга статті 145 СК містить нововведення, яке дає можливість згладити протистояння при визначенні прізвища дитини, присвоївши дитині подвійне прізвище, що утворене із прізвищ матері та батька.

19-3-132

291

РОЗДІЛ III

Глава 13

Таке з'єднання прізвищ не може трактуватись як відступлення від загального правила, визначеного у частині першій цієї статті.

Норма частини другої статті 145 СК не є, звичайно, запрошенням усіх батьків лз'єднуватиы свої прізвища для дитини, вона є лише шансом для уникнення конфлікту, а тому може стати декому у пригоді.

3. Прізвище дитини може бути предметом спору, але ні в літературі, ні в опублікованій судовій практиці такі випадки не зафіксовані.

Стаття 146. Визначення імені дитини

1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.

Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.

2.Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

3.Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

1. Як вважають спеціалісти, особисте ім'я дитини визначає її долю. Якщо навіть не вірити цьому, незаперечним є те, що до вибору імені дитини слід ставитися серйозно.

При виборі імені дитини спрацьовують різноманітні чинники: родинні традиції, особисті уподобання, асоціація з іме-

нем видатної особи. Мають силу і релігійні традиції. Так, якщо хлопчик народився 12 липня, то він, як правило, буде названий Павлом чи Петром, якщо 14 січня - то Василем, якщо 1 грудня - то Романом. Дівчинка, народжена 22 грудня, має вагомі шанси бути названою Анною, а 8 вересня - Наталією.

Мода на так звані лреволюційніы та пишномовні іноземні імена пройшла, ми повертаємося знову до своїх, воістину українських імен: Святослав, Борислав, Ярослав, Мирослав, Зореслав, Любомир, Богдан з відповідними жіночими аналогами, до Ярополка і Аскольда, Віри, Надії та Любові, Орисі, Ярини.

2. Ім'я дитини визначається за порозумінням між матір'ю та батьком. Оскільки за реєстрацією народження дитини мо-

292

Стаття 147

же звернутися до органу РАЦСу один із батьків, припускається, що власне ім'я дитини вибране за їхньою згодою.

Якщо дитина		була	названа		матір'ю, яка не перебувала в
шлюбі	з її батьком, то			у	разі	визнання	його батьківства ім'я
дитини може		бути	змінено		відповідно до		досягнутої ними до-
мовленості.		Як показує		життя,		у разі визнання батьківства
зміна	імені	дитини її батьком				не ініціюється.

3. Традиція присвоєння дитині двох власних імен існує віддавна. Вона була породжена, головним чином, необхідністю дотримання канонічної вимоги: дитина, народжена у день відповідного Святого, мала одержати його ім'я. Оскільки це ім'я було не завжди до вподоби батькам, вони до обов'язкового імені долучали те, яким мали намір щоденно називати дитину. В результаті дитина, народжена 19 грудня, називалася, приміром, Миколою-Ярославом, а 7 липня - Іваном-Олек- сандром.

Участині другій статті 146 СК право на присвоєння дитині кількох імен на законодавчому рівні надане вперше.

Устатті 63 КпШС не було заборони присвоювати дитині

два імені, але й не було і прямого дозволу на це, тому зреалізувати своє бажання надати дитині подвійне ім'я батькам не завжди вдавалося.

Якщо дитина названа, наприклад, Ірина-Богдана, то це одне, але подвійне ім'я чи два самостійні імені? Більшість аргументів схиляє нас до того, що це два самостійні імені. Хоча

риска між ними мала би свідчити про складне, але єдине ім'я.

4.Право присвоїти дитині три чи більше імен надано лише тим представникам національних меншин, звичаєве право яких це дозволяє.

5.Незгоди, які іноді є між батьками щодо імені дитини, як правило, залагоджуються спільним порозумінням, тому до спорів, які передавалися б на розгляд органу опіки та піклування чи суду справа, зазвичай, не доходить.

Стаття 147. Визначення по батькові дитини

1.По батькові дитини визначається за іменем батька.

2.По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

293

РОЗДІЛ III

Глава 13

1. Третім складовим елементом імені дитини є по батькові.

Та обставина, що традиція називати людину по батькові існувала не всюди і не завжди, не спростовує історичної правди: в документах, які засвідчували походження дитини, завжди була інформація про батька (син Павла, дочка Василя). Отже, документальне підтвердження походження від батька і звер-

нення до особи за іменем і по батькові - це різні речі. Перше - існувало з давніх давен і має зберегтися. Друге ж залежить від місцевої традиції, поваги до свого батька, а тому має визначатися самою особою. Звернення до особи лише по батькові, тобто без власного імені (лПетрівнаы, лРомановичы), не властиве українській культурі і звучить певною мірою зневажливо.

Власне ім'я особи, записаної батьком дитини, автоматично визначає по батькові дитини.

2.Якщо ім'я батька є подвійним, то по батькові дитини може бути записано відповідно до одного з цих імен. Випадки визначення по батькові за двома іменами батька не зафіксовані.

3.Кожна дитина, незалежно від жодних обставин, має ма-

ти лпо батьковіы, навіть тоді, коли реальний батько не встановлений. У цьому разі лпо батьковіы може бути вигаданим.

Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками

1.У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.

2.У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою.

3.У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

4.У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх

обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

294

Стаття 148

1. Прізвище дитини визначається за спільним прізвищем батьків чи прізвищем одного з них.

Зміна прізвища батьками або тим із них, прізвище якого носить дитина, веде до беззастережної зміни прізвища маленької дитини. Вік лсім роківы вибраний не випадково. Дитина готується до школи або уже навіть навчається, саме під цим прізвищем відома у своєму середовищі, а тому сама має брати участь у вирішенні питання про його зміну.

Ця норма є виявом поваги до дитини, вона співзвучна зі статтею 8 Конвенції про права дитини, якою держави-учасни- ці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, в тому числі її імені.

У частині другій статті 148 СК йдеться про ситуацію, яка

виникає у разі зміни прізвища обома батьками. За аналогією закону норми цієї статті мають стосуватися і випадків, коли змінено прізвище одного із батьків, але саме того, прізвище якого носить дитина, а також випадків, коли дитина носить, наприклад, прізвище батька, а мати бажає, щоби дитина носила її прізвище.

2.Частина третя статті 148 СК стосується ситуації, коли змінено прізвище лише одного з батьків, тобто коли дружина і чоловік мали спільне прізвище, це прізвище має і дитина, але згодом мати, наприклад, змінила своє прізвище. Для лпереводуы дитини на нове прізвище матері необхідна згода батька дитини і самої дитини, якщо вона досягла семи років.

3.Частина четверта статті 148 СК надає матері, батькові при виникненні спору.щодо доцільності зміни прізвища дитини право звернутися за його вирішенням до органу опіки та піклування або до суду.

4.Часто бажання матері лперевестиы дитину з прізвища батька на її прізвище обумовлене бажанням помсти. Однак цей мотив не може мати вирішального значення.

Найчастіше у зміні прізвища дитини на прізвище матері прослідковуються елементи своєрідного покарання (санкції) за залишення батьком сім'ї, у якій проживає дитина, за вчинення ним злочину, який може вплинути на честь дитини, або за неналежне виконання ним своїх батьківських обов'язків. З цих міркувань можливість зміни прізвища дитини на

295

РОЗДІЛ III

Глава 13

прізвище одного з батьків є своєрідним правовим стимулом для другого з батьків, прізвище якого носить дитина, до належного виконання своїх обов'язків.

Стаття 149. Зміна по батькові дитини

1. У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

1.Зміна імені батька веде до беззастережної зміни по батькові малолітньої дитини. Оскільки по батькові ще не використовується публічно для індивідуалізації дитини, така зміна проводиться без її згоди. Водночас право дитини бути вислуханою (стаття 171 СК) вимагає від батьків роз'яснити їй ситуацію і вислухати її думку щодо цього.

2.Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, уже має своє

місце в суспільстві, готується до самостійного життя, асоціює своє ім'я із тим по батькові, яке є у її документах. Тому її згода чи заперечення на зміну по батькові матиме вирішальне значення. Отже, не виключена ситуація, коли батько змінить своє ім'я, а по батькові в документах його сина чи дочки залишиться попереднім.

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2.Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3.Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4.Батьки зобов'язані поважати дитину.

5.Передача дитини на виховання іншим особам не

звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

296

Стаття 150

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

1. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

2. Обов'язок виховувати, ростити дитину - найважливіший обов'язок матері та батька. Це - обов'язок не лише перед дитиною, а й перед усією родиною та суспільством.

У частині першій статті 150 СК визначені головні напрями виховного процесу, який мав би зосереджуватися на основних суспільних цінностях - повазі до інших людей, любові до членів своєї сім'ї, родини. Виховання почуття любові може здійснюватися лише засобами любові. Любов для дитини - це її внутрішня потреба. Брак любові у дитячі роки - це духовний дисбаланс на усе життя.

Закон України лПро освітуы1 у статті 59 детально визначає, які дії належить вчиняти батькам для розвитку дитини як особистості. Зокрема, цим законом батьки зобов'язуються виховувати у дітей працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до старших.

Виховання дитини - це місія великої політичної ваги. Україні, як і будь-якій іншій державі, потрібні не космополіти, а патріоти українського народу, патріоти Батьківщини, але виховати патріота можуть лише патріоти.

3. Цивільний кодекс України услід за міжнародно-право- вими документами, ратифікованими Україною, визначає здо-

ров'я як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише як відсутність хвороб чи фізичних вад.

Різкий спад фізичного аспекту здоров'я, якому батьки не в змозі запобігти, часто перетворює обов'язок піклуватися про здоров'я дитини у обов'язок по забезпеченню її медичною допомогою, якість якої нерідко залежить від матеріального стану батьків.

ВВР УРСР. - 1991. - № 34. - Ст. 451.

297

РОЗДІЛ III

Глава 13

Духовна, моральна деградація, яка охопила велику частину людей дітородного віку, ставить під загрозу можливість належного виконання ними своїх батьківських обов'язків.

4.Конституція України у статті 53 встановлює обов'язковість повної загальної середньої освіти, а Закон України лПро освітуы зобов'язує батьків сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту.

5.Повага до дитини має базуватися на визнанні незаперечної істини: дитина - це маленька людина, зі своїм внутрішнім світом, своїми уподобаннями, своїми бажаннями та потребами.

Повага до дитини - це повага до її прав, визначених Конвенцією про права дитини та іншими законодавчими актами.

Прояви неповаги батьків до дітей - умисні чи випадкові, неосмислені - є, на жаль, явищем поширеним: мати без відома дитини викинула на смітник її улюблену іграшку; батько у грубій формі вичитував дитину за низьку оцінку; мати си-

ломіць впихає в дитину їжу, яку вона не любить; батько публічно покарав сина за якусь провину.

6. Батьки мають право передати дитину на виховання бабусі, дідусеві, іншим родичам чи передати на виховання дитячій установі.

Батьки в окремих випадках можуть не забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я, виявляючи цим намір і бажання передати дитину під опікування органу опіки та піклування. Однак у кожному із цих випадків батьківські обов'язки щодо дитини не припиняються.

Отже, немає такої обставини, яка би звільнила дієздатних матір чи батька від обов'язку піклуватися про дитину.

7. Конвенція про права дитини у статті 32 передбачає захист дитини від економічної експлуатації та виконання роботи, яка може бути небезпечною для її здоров'я, бути перешкодою в одержанні освіти, фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Стаття 34 Конвенції зобо- в'язує держави-учасниці захищати дитину від усіх форм сек-

суальної експлуатації: у проституції, в порнографії та порнографічних матеріалах.

298

Стаття 151