НПК до сімейного кодексу

ління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

1. Конвенція про права дитини у статті 12 зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю.

З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгля-

ду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) суд надає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу.

2. За статтею 69 КпШС при вирішенні спору між батьками про місце проживання дитини суд повинен був з'ясувати у ди-

тини, якій виповнилося десять років, при кому з батьків вона бажає залишитися. Якщо дитина була молодшою, заслуховувати її думку було необов'язково.

За статтею 104 КпШС на усиновлення вимагалася згода дитини, яка також досягла десятирічного віку. Отже, усиновлення дев'ятирічної дитини могло відбутися навіть у разі її заперечення.

З моменту набрання чинності для України Конвенції про права дитини ці норми мали би вважатися нечинними.

348

Стаття 172

3. Дитина має бути вислухана при розгляді будь-якого питання, що стосується не лише її особисто, а й всієї сім'ї. Вона має бути вислухана судом і при розгляді справ про розірвання шлюбу між батьками, про поділ майна як за власною ініціативою, так і за ініціативою одного із батьків.

4. У частині другій статті 171 СК перечнелені категорії спорів між батьками щодо дитини, при розгляді яких має бути вислухана її думка. Ними є спори про виховання дитини, визначення (зміна) місця її проживання, про позбавлення батьківських прав, про поновлення батьківських прав, а також спори щодо управління майном дитини.

На вимогу одного з батьків або самої дитини вона має бути вислухана й при розгляді інших спорів, які стосуються її інтересів.

Необхідність		згоди	дитини на	усиновлення			передбачена
статтею	218 СК. За		ініціативою		суду, заявника або самої дити-
ни вона	може	бути вислухана і при				розгляді заяви		про	усинов-
лення. Думка		дитини	має бути	вислухана батьками при вчи-
ненні ними дій щодо			управління		її	майном	(стаття	174	СК).

5. Вислухати (заслухати) дитину та врахувати її думку - це різні речі. Сімейний кодекс зобов'язує посадову особу вислухати дитину. Із права дитини на повагу випливає висновок

про те, що думка дитини має бути вислухана з повагою і врахована настільки, наскільки це відповідає її найвищим інтересам.

Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків

1.Дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

2.Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

3.Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за

РОЗДІЛ III_____________________Глава 13

рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'я- заних із наданням такого піклування.

1. Конституція Української РСР у статті 64 зобов'язувала дітей піклуватися про батьків і надавати їм допомогу. Цей конституційний обов'язок не пов'язувався з повноліттям.

За статтею 51 Конституції України піклуватися про своїх непрацездатних батьків зобов'язані лише повнолітні діти. Є серйозні підстави для критики такого конституційного вирішення проблеми.

лШануй батька і матір своюы - цей християнський канон має бути визначальним при формуванні правового забезпечен-

ня особистої сфери відносин між дитиною та її батьками. Відповідно до цього у частині першій статті 172 СК розширено не лише зміст конституційного обов'язку, а й коло його носіїв.

Піклування про батьків - обов'язок кожної дитини. Він формується у дитини з віком як природна потреба не лише брати, а й віддавати тепло.

Порада батькам: якщо маленька дитина дає Вам цукерку чи шматочок апельсина, не відмовляйтеся, а обов'язково

візьміть, подякуйте. Дитина привчається ділитися, піклуватися про старших, насамперед батьків. І радіє цьому.

Якщо Ви будете відмовлятися від турботи маленької дитини, то, звикнувши до егоїзму, їй важко буде змінитися згодом.

лМоя дочка ніколи мені нічого не подарувала, навіть щонайменшої дрібничкиы, - таке сумне зізнання однієї пані є, можливо, результатом неправильного виховання.

Якщо в сім'ї є мати та батько, кожен з них має стимулювати дитину до піклування про рідних.

Виконання обов'язку надавати допомогу батькам не завжди пов'язане із грошовими затратами. Допомога може бути

надана матері, батькові у виконанні певної хатньої роботи, роботи на городі, прибудинковій території. Батькам-інва- лідам може бути потрібна інша допомога, викликана каліцт-

вом, тяжкою хворобою.

Допомога має надаватися як моральний імператив, а не як важка повинність, тоді вона легко приймається матір'ю, батьком і вага обов'язку для дочки та сина стає набагато легшою.

Стаття 172

2.За частиною другою статті 172 СК повнолітні дочка, син наділені повноваженнями процесуального представництва щодо непрацездатних та немічних батьків. Непрацездатні не завжди є немічними. А немічними можуть вважатися й ті, що ще не досягли пенсійного віку, не визнані ще інвалідами, але через каліцтво або хворобу не мають достатніх фізичних сил для самостійного звернення за захистом. Повноваження процесуального представника надає право дочці чи синові звернутися за власною ініціативою за захистом прав та інтересів матері, батька до суду або інших органів.

3.Піклування потребує кожен батько і кожна матір. Пра-

вило частини другої статті 172 СК стосується особливих ситуацій, коли відсутність піклування є загрозою для життя. Батько, прикутий паралічем до ліжка, не може обійтися без піклування, так само як і мати, яка через хворобу ніг не може вийти з помешкання.

Якщо ці обставини існували на момент розгляду справи про стягнення аліментів, вони мають бути враховані при ви-

значенні розміру аліментів. Якщо ж вони виникли після присудження аліментів і є триваючими, може бути пред'явлено позов про збільшення розміру аліментів.

Якщо необхідність піклування зумовлена тимчасовою, а не постійною обставиною, заінтересована особа має право вимагати покриття витрат, пов'язаних із його наданням.

За наявності кількох дочок, синів кожен з них зобов'язаний піклуватися про батьків, а у разі невиконання ними цього обов'язку величина витрат, пов'язаних із наданням піклування іншими особами, має бути розподілена між ними відповідно до їхнього матеріального та сімейного стану.

4. У частині третій статті 172 СК законодавче закріплене правило, яке було вироблене судовою практикою і відображало теоретичну догму: обов'язок особистого немайнового характеру, насамперед обов'язок щодо піклування, виховання, не може забезпечуватися можливістю його примусового виконання. У зв'язку з цим єдине, на що могла розраховувати старенька мати, яку роками не навідують діти, так це на присудження, крім аліментів, додаткової грошової суми для оплати послуг того, хто піклуватиметься про неї.

РОЗДІЛ III___________________________Глава 14

Кайдани цієї теоретичної настанови не дали на етапі опрацювання проекту Сімейного кодексу України закріпити у ньому норму, яка відповідала би новій правничій ідеології.

Ф. звернулася з позовом до сина про спонукання його до реального виконання конституційного обов'язку піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга статті 51 Конституції України).

Позивачка вимагала, щоби суд зобов'язав сина двічі на

тиждень відвідувати її.

Ситуація, на перший погляд, є незвичною, а тому викликає два запитання:

1) чи має Ф. право звернутися до суду з вимогою про примусову реалізацію свого конституційного права, права особистого, немайнового характеру?

Ствердна відповідь на нього не викликає сумнівів;

2) чи підлягає такий позов задоволенню?

Ф. не вимагає від сина любові, бо присилувати до любові неможливо. Ф. вимагає реальної дії: відвідувати матір. Чи має вона право на те, щоби хоч іноді побачитися з сином?

Безперечно, тому підставність такої позовної вимоги, якщо мислити сьогоднішніми категоріями, заперечень не викликає.

Зобов'язувати сина відвідувати матір раз чи двічі на тиждень, телефонувати їй щодня чи раз на тиждень - це вже конкретика, яка залежатиме від різних обставин.

Задоволення таких позовів - це не лише вирішення стосунків між двома особами, це й великий виховний вплив, який стимулюватиме дітей піклуватися про своїх батьків.

Глава 14. ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО

Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей

1.Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

2.При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо на-

352

Стаття 174

лежності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

1. У статті 77 КпШС, аналогічній за назвою із статтею 173 СК, було записано: лЗа життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітейы.

Ця норма була більш ніж спірною. Малося, певно, на увазі, що діти одержать право власності на майно батьків лише після смерті батьків, а отже, за життя батьків претендувати на нього не можуть.

Однак обсяг прав на майно не вичерпується правом власності. Для дітей важливим є також право користування батьківським майном: від побутових речей до квартири чи будинку.

2. Стаття 173 СК побудована на інших засадах. Для виправдання старої назви у частині першій статті 173 СК наголошено на тому, що мати, батько та дитина можуть бути самостійними власниками майна. Хоча це право випливає із загальної цивільної правоздатності і додаткового наголошення на ньо-

му не потребує, однак таке дублювання є виправданим: стаття підкреслює право щонаймолодшої дитини бути власником.

3. У частині другій статті 173 СК сформульована правова презумпція, яка віддає відповідні пріоритети батькам чи одному із них. Тому якщо при поділі майна, набутого за час шлюбу, мати чи батько посилатимуться на те, що певне майно є власністю дитини, а не спільною власністю подружжя, їм належить це довести.

Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

1. Відповідно до частини другої статті 150 СК, батьки зобо- в'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

23 3-132

353

РОЗДІЛ III

Глава 14

Для виконання цього обов'язку батьки забезпечують дитину одягом, книгами, спортивним інвентарем, канцелярським приладдям тощо.

Хто є власником цього майна? Відповіді на це питання у законі не було. У Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення по виконавчих документах (додаток № 1 до Цивільного процесуального кодексу України 1963 р.) таким майном названо лвсі дитячі речіы. Аналогічна норма включена була до Закону України лПро виконавче провадженняы1. Однак у жодному з цих нормативних актів дитячі речі не були названі власністю дитини.

2. Виконуючи свої обов'язки щодо дитини, батьки постійно купують для дитини речі, необхідні для її духовного і фізичного розвитку.

Стаття 174		СК вперше	законодавче проголосила: все		те
майно, яке		придбане	дитині для індивідуального користуван-
ня, є	її власністю.		Юридичним фактом, який	зумовлює виник-
нення	у дитини права		власності, є передача	певної	речі у її

користування.

3.Якщо в сім'ї є кілька дітей, то окремі речі, призначені для їх духовного чи фізичного розвитку, можуть бути їхньою спільною власністю (наприклад, піаніно, спортивний велосипед чи комп'ютер).

4.Якщо певна річ подарована дитині на день народження

чи з іншої нагоди, право власності дитини на неї є незаперечним, як таке, що виникло на підставі договору дарування.

5. Якщо мати продає дитячий візок чи одяг, з якого вирос-

ла дитина, вона діє не як власник, а як законний представник дитини - власника речі.

6.Норма статті 174 СК є проявом поваги до дитини. Вона сприятиме вихованню у дитини почуття власника, шанобливого ставлення до всього того, що є результатом праці матері та батька.

7.Норма статті 174 СК матиме вагоме значення при поділі майна подружжя: на те, що є власністю дитини, ніхто з них претендувати не має права.

1 ВВР. - 1999. - № 24. - Ст. 207. ЗК4

Статті 175, 176

Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей

1. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

1. У статті 17 Закону України лПро власністьы1 було визнано можливість існування так званої лсімейноїы власності, тобто власності всіх або більшості осіб, які проживають однією сім'єю. Така власність трактувалася як спільна сумісна, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Разом із однокласниками тринадцятирічний Ю. після занять у школі займається дитячим бізнесом - миє автомобілі.

Його місячний заробіток набагато перевищує заробіток батьків. Згодом батьки на спільні кошти придбали нові меблі, інші цінні речі. Кому вони належать?

У статті 175 СК міститься відповідь на це запитання. Можна сумніватися у тому, що дитина судитиметься з батьками з приводу цих речей, але зовсім не виключено, що, вимагаючи поділу майна, один із батьків зажадає половину.

2. Стаття 175 СК спрямована на утвердження поваги до дитини, на захист її від експлуатації. Вона виховуватиме повагу до праці кожного, хто піклується про сім'ю.

Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном

1.Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

2.Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

1. У статті 176 СК йдеться про батьків та дітей, які спільно проживають. Мати, батько, діти можуть бути самостійними власниками. Кількісне розмаїття в одному будинку власників та майна, що їм належить, не може не викликати потреби регулювання відносин між ними.

1 ВВР УРСР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

.Чий

РОЗДІЛ III

Глава 14

Відносини в сім'ї регулюються звичаєвим, моральним, юридичним правом. Відсутність заборон, в тому числі етичних, відкриває можливість для лбезоплатного користування чужим майномы.

2. Норма частини першої статті 176 СК зобов'язує батьків лпередатиы (точніше було б лнадатиы) у користування дитини те майно, яке необхідне для її всестороннього розвитку. Такий обов'язок здебільшого виконується не шляхом офіційної передачі у користування дитини різних речей, а шляхом від-

критого доступу до них (до меблів, посуду, книг, музичних інструментів тощо).

Норма частини першої статті 176 СК стосується, головним чином, сімей зі складним внутрішнім кліматом, у яких основним методом спілкування між матір'ю, батьком та дитиною є метод заборони.

3. Чи має право дитина користуватися квартирою, у якій вона живе та яка була приватизована батьками до її народження? Чи має право мати на користування будинком сина,

в якому вона проживає разом з ним? Ствердну відповідь на ці запитання дає Цивільний кодекс України.

Чи можна продати квартиру, в якій проживає дитина? Такий договір може бути укладено лише за певних умов. Так, якщо велика квартира продається з метою придбання меншої та фінансування витрат на лікування дитини, для укладення цього договору потрібен дозвіл органу опіки та піклування.

За Цивільним кодексом України такий договір може бути визнаний .судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам дитини.

Чи може син продати будинок, в якому проживають його батьки?

У разі укладення договору купівлі-продажу, незалежно від наявності згоди батьків на це, вони зберігають за собою свої особисті сервітути. Отже, їхнє речове право на майно сина обмежує його право власності.

Стаття 177. Управління майном дитини

1. Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном.

356

Стаття 177

2. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою

другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

3.Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

4.Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

5.Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду.

1. Управління майном - це комплекс дій, спрямованих насамперед на його збереження, забезпечення можливості користування ним самим власником або іншою особою, а в окремих випадках - у можливості одержання доходу.

Характер цих дій залежить від того, про що йдеться - тварину, земельну ділянку, пекарню чи інше майно. Так, якщо батьки уклали договір на проведення поточного ремонту будинку, який належить дитині, або договір оренди чи договір страхування, вони вчинили дії щодо його управління. Навіть у разі продажу будинку, яким ніхто не користується, можна дійти висновку, що батьки також вчинили дію по управлінню майном, оскільки цим зберегли його від можливого знищення.

2. Відповідно до частини 6 статті 203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх дітей.

Контроль за дотриманням прав дитини у цій ситуації мали б здійснювати органи опіки та піклування. У Цивільному

кодексі України немає, на жаль, норми, яка забороняла б батькам вчиняти чи давати згоду на вчинення певних правочинів без згоди органу опіки та піклування.

357

РОЗДІЛ III___________________________Глава 14

У зв'язку з цим виходом із ситуації буде застосування за аналогією закону статей 68, 70 та 71 Цивільного кодексу України.

3.Батьки малолітньої дитини (тобто тієї, якій ще не виповнилося чотирнадцяти років) є законними розпорядниками її майна, тобто мають право діяти без спеціального на те повноваження. Однак вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо управління її майном, хоча й можуть прийняти рішення, яке суперечить волі дитини.

4.Управляти майном малолітньої дитини тому з батьків,

хто проживає окремо, важко. Стаття 177 СК зорієнтована, головним чином, на випадки спільного проживання матері, батька та дитини.

У частині другій статті 177 СК сформульована презумпція згоди батьків на правочин (договір), який вчиняє один із них щодо майна, яке належить малолітній дитині. Оспорення цієї презумпції одним із батьків через відсутність своєї згоди можливе лише тоді, коли правочин не є дрібним

побутовим.

5.Управляти майном дитини, якій виповнилося чотирнадцять років, батьки можуть лише на підставі договору домовленості з нею. Якщо договір на управління майном не укладений, батьки можуть лише давати згоду на вчинення правочину самою дитиною, відповідно до рівня її цивільної дієздатності, визначеної у статті 32 Цивільного кодексу України.

6.Як правило, батьки управляють майном своєї дитини безоплатно. Так, якщо майном дитини є підприємницький комплекс, праця батьків по управлінню ним мала б оплачуватися з тих доходів, які дає це майно.

Після припинення управління майном у зв'язку з досягненням дитиною повноліття чи іншою обставиною це майно, а також доходи мають бути їй повернені.

7. Усі ризики, пов'язані з майном, в тому числі ризик випадкового знищення, несе дитина як власник.

Негативний наслідок у вигляді відшкодування дитині завданої матеріальної шкоди може бути покладений на батьків лише у разі їхньої винуватої протиправної поведінки.

358

Стаття 178

Стаття 178. Використання доходу від майна дитини

1.Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

2.Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

1. Малолітня дитина може бути власником не лише речей особистого вжитку, а й тих речей, використання яких дає дохід. Таким доходом може бути частина орендної плати за будинок, яка перевищуватиме витрати на його утримання.

Дитина як власник акцій може одержати дивіденди. Дитина, грошові кошти якої зберігаються в банку, одержить дохід у вигляді відсотків за користування вкладом.

Отже, є чимало можливостей одержання малолітньою дитиною доходу від використання її майна.

Дитина, якій ще не виповнилося чотирнадцяти років, володіє частковою цивільною дієздатністю, тому на одержані доходи вона може укладати лише дрібні побутові договори. Інші договори, наприклад, щодо купівлі музичного інструменту, килима, якщо їх не можна віднести до дрібних побутових, укладають її батьки або опікун.

2. Хоча цього не записано у статті 178 СК, але зрозуміло, що дохід від майна малолітньої дитини має використовувати-

ся для задоволення її потреб. Проте було б ненормально, якби за дивіденди, які належать лише одній дитині, батьки купували би дорожчі продукти харчування саме для неї.

Діти в одній сім'ї мають жити в однакових умовах та виховуватися у дусі турботи про інших членів сім'ї, особливо якщо вони мають певні вади фізичного чи психічного розвитку. Відповідно до цього засадничого положення у статті 178 СК узаконено моральне право батьків використовувати доходи від майна, що належать одному із малолітніх дітей, на потре-

би інших дітей, купівлю ліків для матері чи дідуся, інші невідкладні потреби сім'ї, наприклад, на заготівлю продуктів харчування на зиму.

359

РОЗДІЛ III___________________________Глава 14

Для вирішення питання про використання доходів малолітньої дитини має бути запрошена і вона сама. Батьки повинні виховувати у дитини почуття взаємодопомоги, лчуття єдиної родиниы, почуття відповідальності за молодших і за старших у сім'ї.

Порада батькам: кожна дитина відчуває гордість за все, що зроблено нею для інших. Тому розвивайте у неї потребу бути корисною, потребу віддати тим, кому важче. Одночасно винагороджуйте її за це добрим словом.

Недарма кажуть: лСкільки віддав - настільки й збагативсяы.

3. Підліток, тобто дитина у віці від 14 до 18 років, володіє неповною цивільною дієздатністю, відповідно до якої він має право сам розпоряджатися своїми доходами.

За загальним правилом, та наука, яку дитина засвоїла у ранньому віці, буде нею збережена на все життя. Якщо не було такої науки змалку, важко сподіватися, що з роками потреба піклуватися про інших у неї взагалі виникне.

Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину

1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

2. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини.

Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу України.

1. У статті 179 СК вперше законодавче врегульовано питання права власності на аліменти, одержані на дитину.

360

Стаття 179