НПК до сімейного кодексу

РОЗДІЛ III

Глава 13

3. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р. містить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації, тобто перевага надається матері.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Однак упродовж багатьох років склався стереотип: із сім'ї, в якій є дитина, йде лише поганий чоловік і поганий батько. Відповідно, його дружина, навпаки, є доброю матір'ю і дружиною. Тому суспільство, спокійно сприймаючи вихід з сім'ї чоловіка-батька, з осудом ставиться до виходу жінки-матері. Але та обставина, що чоловік та жінка були поганим подружжям, недостатня для висновку, що один із них є поганим батьком чи поганою матір'ю.

Та все ж при рівних характеристиках суд, як правило, залишить дитину з матір'ю. На таке рішення впливає ще один стереотип: батькові з дитиною не справитися.

Перебороти ці стереотипи дуже важко або поки що неможливо. А чи взагалі слід їх переборювати, загострюючи і без того гострі відносини? Можливо, чоловікові слід змиритися з цим у піковий період протистояння, викликаного припиненням спільного проживання.

І тут допоможе настанова: лчас лікуєы. Тому, поки не загоїлися душевні рани, можливо, краще перечекати, змирившись із станом, який є, хай на якийсь час?

А потім може статися, що дитина сама проситиметься до батька або мати звернеться до батька з проханням на якийсь

час взяти дитину до себе. Адже дитині потрібні не лише материнські руки, а й батькове плече.

Якщо ж вгамувати свої лбойові пристрастіы не вдалося, дорога до суду відкрита, але йти по ній слід не поспішаючи.

4. У позовній заяві позивач має аргументувати свою вимогу про передання дитини на проживання разом із ним: грубим поводженням з дитиною другим з батьків, привиттям їй поганих звичок, відсутністю нагляду за дитиною тощо.

324

Стаття 161

Судова практика твердо стоїть на позиції, що кращі мате- ріально-побутові умови життя позивача не можуть бути самодостатньою підставою для передання йому дитини.

Як	зазначено		в	пункті 24 постанови Пленуму Верховного
Суду		України	лПро застосування судами деяких				норм Кодек-
су	про шлюб та			сім'ю Україниы від 12	червня	1998 р., суд при
вирішенні спору				про місце проживання	дитини	має		врахову-
вати		те, хто	із	батьків виявляє більшу увагу			до	дитини і тур-

боту про неї, особисті якості батьків, можливість створення належних умов до виховання дитини.

Прислужитися справедливому вирішенню справи може су- дово-психологічна експертиза, хоча можливість її призначення звужена відсутністю достатньої кількості спеціалістів-пси- хологів.

Суд не обмежений вичерпним переліком обставин, які мають бути доведені. Тому кожен аспект відносин, висвітлений під час розгляду справи, має бути проаналізований судом.

Якщо при розгляді, скажімо, позову батька буде встановлено, що і він, і мати дитини зловживають алкоголем, що жоден з них не може забезпечити дитині нормальних умов життя, суд не має права лвідмахнутисяы, обмежившись відмовою в позові.

5. Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1). Відповідно до частини п'ятої статті 5 СК держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.

Для виконання цих завдань суд як орган держави має шукати шляхи влаштування дитини: з'ясувати наявність родичів дитини, насамперед баби, діда, залучити їх до участі у

справі як третіх осіб на стороні позивача, з'ясувати їх бажання та можливість взяти дитину до себе в сім'ю.

6.Відповідно до частини четвертої статті 19 СК представник органу опіки та піклування має брати участь у розгляді справи про місце проживання дитини.

7.Якщо ж виявиться, що жоден з батьків та інших родичів дитини не може забезпечити належних умов для її розвитку,

325

РОЗДІЛ III

Глава 13

орган опіки та піклування зобов'язаний заявити вимогу про відібрання дитини і передання її йому на опікування. Передання дитини на опікування органові опіки та піклування означає, що саме він має визначити її подальшу долю: помістити в будинок дитини, школу-інтернат чи передати її в сім'ю іншої особи. І це має бути вирішено на момент відібрання дитини від того з батьків, з ким вона проживає.

Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.

2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

1.Місце проживання малолітньої дитини визначається за домовленістю батьків. Відповідно і наступна його зміна неможлива за волею лише одного з них.

2.Стаття 162 СК визначає наслідки самочинної, тобто без згоди другого з батьків, зміни місця проживання дитини. Самочинною слід вважати зміну місця проживання малолітньої

дитини й за її згодою, але без відома та згоди того з батьків, з ким вона проживає.

Самочинна зміна місця проживання дитини може бути вчинена різними шляхами: неповерненням дитини після відпочинку чи прогулянки, викраденням дитини на вулиці, з дитячої установи чи лікарні.

326

Стаття 162

3. Стаття 162 СК була сформульована під впливом кількох справ за позовами матерів про відібрання дітей від батьків, які їх викрали.

1.Батько викрав дитину з дитячого майданчика, на якому вона гралася. Позов матері суд розглядав за довгою процедурою: проводилися обстеження умов проживання матері та батька дитини, достатньо довго готувався висновок органу опіки та піклування, періодично відповідач не з'являвся до суду, подаючи документи про хворобу і цим затягуючи розгляд справи. Розгляд справи тривав майже рік.

2.За домовленістю з матір'ю батько щотижня по кілька

годин гуляв з дитиною. Одного разу він не привів її додому. Зниклого батька з дитиною розшукували кілька днів.

Позов матері про відібрання дитини був розглянутий судом в найкоротші строки. Залишаючи касаційну скаргу батька без задоволення, судова колегія в цивільних справах Одеського обласного суду у своїй ухвалі написала таке:

лВідповідач вчинив протиправну поведінку, свавільно змінивши місце проживання дитини. Відповідач жодного разу не пред'являв позивачці претензії щодо неналежного виховання дитини. Зібрані у справі докази засвідчують належне виконання позивачкою своїх обов'язків щодо дитини. Тому дитина має бути повернута матері, за місцем її останнього проживанняы. Ця ухвала стала джерелом відповідної правової новели.

Положення частини першої статті 162 СК є логічним продовженням статті 160 СК, за якою місце проживання дитини має визначатися за згодою батьків. Воно є засобом запобігання самовільної зміни одним із батьків місця проживання дитини, оскільки не заохочує самоуправства, а містить правові засади для якнайшвидшого його припинення.

4. Для повернення дитини непотрібно буде представляти

докази створення для неї нормальних умов для її виховання та розвитку, оскільки стаття 162 СК базується на юридичній

презумпції правомірності поведінки того з батьків, з ким вона проживала.

5. У	позові про	відібрання	дитини	може бути	відмовлено
лише	тоді, коли	відповідач	доведе, що той, з ким проживала
дитина, жорстоко поводився			з нею,	схиляв її	до вживання

327

РОЗДІЛ III

Глава 13

наркотиків, проституції, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров'я тощо.

В таких випадках поведінка одного з батьків, який без погодження з другим з батьків взяв дитину до себе, є не самоуправством, а способом самозахисту дитини.

Кримінальний кодекс України не карає за викрадення своєї дитини, а лише чужої. У зв'язку з цим суб'єктом злочину можуть бути лише інші родичі дитини.

В., громадянин Республіки Білорусь, за рішенням одного із судів м. Львова одержав можливість двічі на місяць зустрічатися із двома дочками, які після розірвання шлюбу залишилися проживати з матір'ю.

Під час однієї із таких зустрічей В. таємно вивіз дітей до Мінська.

Підсумковий документ Спеціальної Сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН лСвіт, сприятливий для дітейы зобов'язує держави уживати заходів у разі викрадення і вивозу за кордон дітей одним із батьків.

Завдяки цьому повернення дитини тому з батьків, з ким вона проживала, стане більш реальним. Можна буде сподіва-

тися і на те, що кримінальне караним буде визнано викрадення не лише чужої, а й своєї дитини.

6. Незаконна зміна місця проживання малолітньої дитини може бути підставою для вимоги про відшкодування матеріальних збитків: на проведення пошуку дитини, транспортних витрат тощо.

Додатковим засобом застереження проти свавілля одного з батьків стане можливість відшкодування моральної шкоди, яка запроваджується вперше.

7.Вимагати відібрання дитини має право не лише один із батьків, а й інша особа, з якою на законній підставі вона проживала (баба, дід, опікун, дитяча установа).

8.Стаття 162 СК стосується не лише викрадення дитини

одним із батьків від другого, а й від інших осіб (наприклад, діда, баби, опікуна), з якими дитина проживала на законній підставі. Крім того, суб'єктом протиправної поведінки може бути дід, баба, брат, сестра, а також інша особа.

328

Стаття 163

Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб

1.Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

2.Батьки мають право вимагати відібрання малоліт-

ньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

1. Стаття 163 СК стосується малолітньої дитини, тобто тієї, якій не виповнилося чотирнадцяти років.

Батьки мають переважне право перед іншими особами (опікуном, дідом, бабою, іншими родичами) на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Реалізуючи це право, батьки можуть вимагати повернення її до себе. Якщо, наприклад, дитина була передана опікунові у

зв'язку з позбавленням волі її матері, звільнення матері з місць відбування покарання дає їй підставу вимагати повернення дитини, хоча вона проживає в опікуна на законній підставі.

2. Найчастіше вимога про відібрання дитини подається до діда, баби дитини, яка опинилася у них у зв'язку із смертю матері, батька або через інші поважні причини. Передача такого спору до суду часто є психологічною помилкою, яка неодмінно призводить до душевних страждань. Поведінка батьків має бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них.

У зв'язку із смертю матері під час пологів дитину з лікарні забрала бабуся. На той час батько дитини не мав помешкання, продовжував навчання, проте регулярно відвідував дитину, брав участь у її вихованні та утриманні. Коли дитині виповнилося три роки, він одружився і виявив бажання забрати дитину.

Розпочався затяжний конфлікт, у який було втягнуто багато дійових осіб, в тому числі і саму дитину.

Відносини між ними були остаточно зіпсовані.

Психологічна помилка бабусі очевидна. Вона не змогла подолати почуття ревності, зумовленого шлюбом зятя. Внучка була підсвідомо використана нею як засіб помсти. Бабуся не

329

РОЗДІЛ III

Глава 13

врахувала того, що батько має права щодо дитини більш вагомі, ніж ті, що має вона; напруга між нею та батьком дитини не наближає її до внучки, а навпаки, віддаляє від неї.

У такій ситуації слід було затамувати душевний біль і ро-

бити все можливе для пристосування себе та дитини до нових умов життя, надаючи батькові всіляку допомогу. Лише миром, а не протистоянням бабуся могла би зберегти за собою те місце в житті внучки, яке вона займала і має право займати надалі.

3. Життєву мудрість має проявити і той з батьків, який проживав окремо від дитини.

Зміна місця проживання дитини, її оточення може бути серйозною душевною травмою для дитини.

Щоби цього не сталося, потрібен певний період адаптації. Дитина має готуватися до плавного переходу від одних умов життя до інших.

Керуючись почуттям любові до дитини, це мали би робити обидві сторони.

Як зазначалося, дитина має генетичну потребу проживати зі своїми батьками. І тому, проживаючи, наприклад, з бабу-

сею, як би їй не було добре, вона все ж прагнутиме бути ближче до батьків.

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1)не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2)ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3)жорстоко поводяться з дитиною;

4)є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5)вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6)засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

330

Стаття 164

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3.Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4.Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

1. Стаття 164 СК передбачає позбавлення батьківських прав, а не батьківства, як іноді можна почути. Батьківство

випливає із кровного споріднення, а тому ні відібрати, ні по-

збавити його неможливо.

Підстави для позбавлення батьківських прав подані вичерпно, хоча і з використанням понять лжорстокоы, лухиляютьсяы, які належить оцінити суду. Тому жодні інші обставини, наприклад, ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати. Якщо такий результат не передбачається, наприклад, якщо дитина є психічнохворою або інвалідом і немає надії на її усиновлення, позбавлення батьківських прав не дасть дитині полегшення.

Оскільки батьківські права тривають до повноліття дитини, позбавлення батьківських прав після його настання закон не допускає.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.

На відміну від статті 70 КпШС, яка допускала позбавлення батьківських прав й неповнолітніх батьків, за статтею 164 СК позбавлення батьківських прав неповнолітніх батьків можливе лише у двох випадках, визначених пунктами 1 та 3 частини першої статті 164 СК. У всіх інших випадках батьківських прав може бути позбавлена лише повнолітня особа.

331

РОЗДІЛ III

Глава 131

2. Кримінальний кодекс УРСР (стаття 38) передбачав позбавлення батьківських прав як вид додаткового покарання до особи, яка вчинила злочин. Відповідно до цього особа мог*

ла бути позбавлена батьківських прав і в кримінальному процесі.

Кримінальний кодекс України виключив позбавлення батьківських прав з числа кримінальних покарань, у зв'язку з цим позбавлення батьківських прав можливе лише в цивільному процесі.

3.Відповідно до статті 143 СК батьки зобов'язані забрати дитину з пологового або іншого лікувального закладу. Невиконання цього обов'язку, а також нехтування своїми обов'язками щодо дитини протягом шести місяців є однією з підстав для позбавлення батьківських прав.

4.Ухилення від виконання юридичного обов'язку - зав-

жди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько вважатиметься таким, що ухиляється від обов'язку по вихованню дитини, якщо він ні усно, ні письмово не спілкується з нею, не проявляє про неї щонайменшої батьківської турботи, хоча має таку можливість. лМені моя друга дружина заборонила зустрічатися з сином, не буду ж я ставити під загрозу свою нову сім'ю. Я сплачую аліменти і цього доситьы, -

такі слова вдалося якось почути.

Незважаючи на такий терор з боку другої дружини, поведінка батька засвідчує, що він ухиляється від виховання дитини.

П. сама виховувала сина, часто працюючи по дві зміни, аби мати щонайменшу можливість для створення синові Р. умов для навчання, займання спортом.

Познайомившись випадково з особою, яка мала судимість, Р. був поступово залучений до злочинної діяльності, неодноразово брав участь у розбійних нападах.

У позові прокурора про позбавлення П. батьківських прав було відмовлено.

Педагогічна помилка П. очевидна, вона віддала перевагу задоволенню матеріальних потреб сина, не залишивши часу та сил для опіки над духовним його становленням.

332

Стаття 164

Позбавлення батьківських прав неможливе, якщо мати чи батько, незважаючи на усі їхні старання, не змогли забезпечити дитині належного виховання.

5. Жорстока поведінка щодо дитини може мати різні прояви: тілесне покарання, мордування голодом, психічне насильство, споювання алкоголем, втягування до вживання наркотичних засобів тощо.

З метою помсти дружині, яка оголосила про намір розірвати шлюб, чоловік викинув чотирирічну дитину з вікна, але вона чудом не постраждала. За рішенням суду він був позбавлений батьківських прав і засуджений за вчинення злочину.

6. До позбавлення батьківських прав може призвести сам факт хронічного алкоголізму або наркоманії. Однак ця обста-

вина існує, як правило, сукупно з іншими підставами для позбавлення батьківських прав.

7.Конвенція про права дитини у статтях 32, 34, 36 забороняє економічну, сексуальну та інші види експлуатації дитини, які завдають шкоду будь-якому аспекту добробуту дитини. Про експлуатацію дитини може йти мова у разі залучення її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю. Одним із видів експлуатації дитини є примушування її до жебракування.

8.Якщо мати, батько страждають на душевну хворобу та у

зв'язку з цим визнані недієздатними, вони не можуть бути позбавлені батьківських прав. Захист дитини у цій ситуації може відбутися за допомогою інших правових засобів, зокрема відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (стаття 170 СК).

9.Батьківських прав, як не дивно, позбавляються здебільшого матері, головним чином ті, які народили дитину не у шлюбі і зловживають алкоголем.

10.Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських

прав лише щодо тих дітей, стосовно яких ними була вчинена протиправна поведінка, тобто необов'язково щодо всіх.

11. Коментована стаття не вимагає попереднього застосування до винуватих матері, батька заходів попереднього, досудового впливу (накладання адміністративної відповідальності,

333

РОЗДІЛ III

Глава 13

розгляд їхньої поведінки органом опіки та піклування, виховний вплив з боку дільничного уповноваженого міліції тощо).

Водночас невжиття до батьків таких заходів може бути підставою для відмови в позові у разі каяття матері чи батька.

12. Суду не заборонено відкласти розгляд справи на певний час для з'ясування, наскільки після каяття змінилася поведінка того, до кого пред'явлено позов про позбавлення батьківських прав.

Виправдала себе практика судових попереджень: суд відмовляє в позові, попереджуючи відповідача, що у разі продовження протиправної поведінки він буде позбавлений батьків-

ських прав, і дитина буде відібрана від нього. Проте таке попередження можливе, якщо залишення дитини з батьком, матір'ю не становить реальної небезпеки для її життя та здоров'я.

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклу-

вальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

1. У 2001 р. у суди України надійшло 7438 позовів про позбавлення батьківських прав, а в першому півріччі 2002 р. - 4175 таких позовів1.

Здебільшого позови про позбавлення батьківських прав пред'являються прокурорами або органами опіки та піклування. Один з батьків звертається з таким позовом набагато рідше.

2. Надавати чи не надавати дитині, яка досягла чотирнадцяти років, можливість судитися з матір'ю чи батьком?

Тривалий час на це питання відповідь була негативною. Відповідно до цього стаття 71 КпШС не включала дитину до

1 Див.: Верховний Суд України: статистичний бюлетень про результати розгляду судами України справ за 2001 р. та за перше півріччя 2002 р.

334

Стаття 166

переліку осіб, які мали право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

У статті 19 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов'язані вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Стаття	165	СК, продовжуючи	лінію,		яка сформульована		у
статті	152	цього Кодексу,	надає	дитині таке		право. Тому спір
лсин -	проти матеріы став		реальністю. Однак			ведення	такої
справи	вимагає від суду та		всіх	учасників процесу відповідно-
го такту: метою процесу є			не осуд		матері, а	захист природного
права дитини на дитинство,			хоча	б	трішечки щасливе.

Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

1. Особа, позбавлена батьківських прав:

1)втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2)перестає бути законним представником дитини;

3)втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4)не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5)не може одержати в майбутньому тих майнових прав,

пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

1. Батьківські права розглядаються у вузькому (саме як права) і у широкому (як права та обов'язки) розумінні.

335

РОЗДІЛ III

Глава 13

У коментованій статті			вони трактуються як сукупність
прав та	обов'язків, хоча лпозбавлення батьківських правы не
охоплює	обов'язку по		утриманню дитини. Тому є підстави
для того, щоб		термін	лпозбавлення батьківських правы вжи-
вати з певною		часткою	умовності.

2. Особа, позбавлена батьківських прав, залишається і на-