НПК до сімейного кодексу

6. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

7. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

1. Хоча матір'ю, батьком може бути і неповнолітня особа, усиновлювачем така особа бути не може. Особа, яка бажає усиновити дитину, має досягти повноліття на день винесення рішення суду.

Згода бути усиновлювачем дитини - акт великої правової ваги, а тому таке бажання має виходити від особи, яка повністю усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними.

2.Усиновлення породжує цілу низку обов'язків щодо дитини, які може виконувати лише повністю дієздатна особа. Тому не має права бути усиновлювачем не лише недієздатний, а й той, чия цивільна дієздатність обмежена судом у зв'язку зі зловживанням ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами.

3.Вікова різниця між усиновлювачем і дитиною (п'ятнадцять років) була вперше встановлена Законом України лПро внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю Україниы1 від ЗО січня 1996 р.

1 ВВР. - 1996. - № 7. - Ст. 26.

411

РОЗДІЛ IV

Глава 18

У статті 103 КпШС було записано так: лЗа наявності поважних причин ця різниця може бути скорочена під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці до уваги не беретьсяы.

Норма частини другої статті 211 СК побудована на інших засадах: п'ятнадцятирічна вікова різниця - це крайня межа, відступ від якої за жодних обставин є неможливим.

У зв'язку з тим, що усиновленою може бути і повнолітня особа, стаття 211 СК визначає вікову різницю між нею та усиновлювачем дещо вищою - 18 років.

Отже, не може бути усиновлювачем той, хто старший за дитину менш ніж на 15 років, або хто старший менш ніж на

18 років від повнолітньої особи, яка бажає бути усиновленою.

4. Норма частини третьої статті 211 СК стосується випадків, коли той, хто може бути усиновленим, не має ні матері, ні батька або позбавлений їхнього піклування, тобто коли усиновлювачами виступають одночасно дві особи.

На першому місці закон ставить подружжя, а це означає, що у разі, коли сироту забажає усиновити подружжя і одна

особа, суд віддасть перевагу саме подружжю, які спільно будуть виконувати батьківські обов'язки. Закон не допускає усиновлення дитини двома особами однієї статі.

Дві особи різної статі, якщо вони не є подружжям, не можуть, за загальним правилом, усиновити дитину. Водночас формальна відсутність шлюбу між жінкою та чоловіком, які спільно проживають, не може бути абсолютною перешкодою для усиновлення ними дитини, яка є, наприклад, родичем одного з них або тривалий час проживає з ними. Пересторога, що такі особи можуть у будь-який час припинити спільне

проживання не є достатнім аргументом проти надання їм права бути усиновлювачами. Адже ніхто не може гарантувати, що подружжя, яке усиновило дитину, буде і надалі жити спільно.

5. Норми частини п'ятої статті 211 СК стосуються випадків, коли один із кровних батьків зберігає свій статус, а усиновлювачем є особа, яка бажає стати для дитини матір'ю або батьком. Так, якщо дитина має матір, а батько помер або був позбавлений батьківських прав, або дав згоду на усиновлен-

412

Стаття 212

ня, усиновлювачем може бути той, хто є її (матері) чоловіком. І навпаки якщо дитина має кровного батька, а мати померла чи позбавлена батьківських прав або дала згоду на усиновлен-

ня, чи усиновлення відповідно до статті 219 СК було проведене без її згоди, усиновлювачем може бути його дружина.

Як і в попередній нормі, перевага віддана лшлюбномуы усиновленню. Водночас, одночасне усиновлення дитини жінкою та чоловіком, які проживають у так званому лцивільномуы шлюбі, є можливим, якщо, звичайно, це відповідатиме найвищим інтересам дитини.

6. Норма частини шостої статті 211 СК стосується ситуації, коли дитина має лише матір або лише батька (другий з батьків невідомий чи помер).

Р. народила дитину не перебуваючи у шлюбі з її батьком. До суду з позовом про визнання батьківства не зверталася.

Коли дитині виповнилося три місяці, Р. дала згоду на усиновлення. Дитина була усиновлена Ж., її далекою родичкою.

У цьому випадку Р. втратила статус матері щодо цієї дитини, а Ж. одержала право та обов'язки її матері.

7. Закон не лімітує ні кількості дітей, які можуть бути одночасно усиновлені однією і тією ж особою, ні загальної кількості дітей, які можуть бути прийняті в сім'ю на підставі усиновлення.

Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами

1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1)обмежені у дієздатності;

2)визнані недієздатними;

3)позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

4)були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;

5)перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6)зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7)не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

41 Я

РОЗДІЛ IV

Глава 18

8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.

2. Крім осіб, зазначених у частиш першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

1. У частині першій статті 212 СК дається перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами дитини:

а) відповідно до Цивільного кодексу України суд може обмежити дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, а також якщо вона у зв'язку з психічним розладом здоров'я не може

повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Виховувати дитину належним чином така особа не зможе;

б) недієздатною може бути визнана особа, яка страждає на психічну хворобу або недоумство і в зв'язку з цим не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Така особа не є носієм цивільної дієздатності, а тому не може ні усвідомлено написати заяву про усиновлення, ні розуміти наслідки усиновлення, ні виконувати обов'язки усиновлювача;

в) та обставина, що особа була позбавлена батьківських прав щодо своїх дітей, є серйозною підставою для неможливості довірити їй долю чужої дитини. Якщо батьківські права особи були поновлені, можливість усиновлення нею дитини

залежить виключно від суду, від того, чи дійде він на підставі зібраних доказів висновку про відповідність усиновлення такою особою найвищим інтересам дитини;

г) якщо особа вже була усиновлювачем іншої дитини, але це усиновлення було скасоване або визнане недійсним з вини

цієї особи, можливість усиновлення нею другої дитини виключається;

Є) не може бути усиновлювачем особа, яка перебуває на обліку в психоневрологічному або наркологічному диспансері;

д) не може бути усиновлювачем особа, яка не має власного помешкання (будинку, квартири) або іншого постійного місця проживання, постійного заробітку чи іншого доходу, а тому перебуває в стані матеріальної скрути, не може створити

дитині умов, необхідних для її фізичного і духовного розвитку.

414

Стаття 212

2.У частині другій статті 212 СК міститься норма, яка надає суду право відмовити в усиновленні тому, хто має для цього усі формальні підстави, але існують достовірні докази того, що атмосфера щастя і любові дитині у цій сім'ї забезпечена не буде. Наприклад, суд одержав докази про численні прояви неповаги до своїх батьків можливого усиновлювача, або про непоодинокі факти побоїв дружини, або про відбування покарання за вчинення злочину, який може негативно відбитися на честі та гідності дитини тощо.

3.Чи можуть бути усиновлювачами дитини її баба, дід, повнолітні рідні брат та сестра?

У статті 212 СК вони не включені до числа осіб, які не можуть бути усиновлювачами дитини.

С., дружина якого померла, має дочку та внука. Батько хлопчика переїхав до Києва, з моменту розірвання шлюбу участі у вихованні сина не бере.

За рішенням суду С. був оголошений усиновлювачем свого внука. В результаті цього хлопчик є сином С. і водночас

сином його дочки. Абсурдність цієї ситуації зі всіх точок зору очевидна.

Матеріальний комфорт не може забезпечити дитині психологічного добробуту. Тому відповідь на питання про те, чи не буде згодом хлопчик шукати свого батька, дасть лише час.

Т. народила дитину у 15 років. Про факт її вагітності знало чимало людей. Немовля було усиновлено її матір'ю та батьком.

На той час, коли сам факт зачаття дитини був недостатнім для визнання батьківства, такий вихід із ситуації мав хоч якесь обЄрунтування. В сучасних умовах до усиновлення внуків як засобу приховання нешлюбного зачаття дитини має бути інше ставлення.

Баба, дід мають свою власну нішу у житті дитини. Тому вони не повинні прагнути заповнити собою те місце, яке за законом природи має посідати інша особа.

РОЗДІЛ IV

Глава 18

Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини

1. За наявності кількох осіб, які виявили бажання уси- -,5 новити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України:

1)в сім'ї якого виховується дитина;

2)який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3)який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестра- |

ми;

4)який є родичем дитини.

2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

1. Відповідно до пункту лаы частини другої статті 20 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визначають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла би забезпечити її виховання і усиновлення у своїй країні.

У зв'язку з цим при бажанні усиновити одну і ту саму дитину громадянином України та іноземцем перевага буде надана першому.

2. Конкуренція кількох осіб, які бажають усиновити дитину, - надзвичайно рідкісне явище. Якщо все ж станеться, що кілька громадян України є претендентами на усиновлення од-

нієї і тієї ж дитини та подали відповідні заяви до суду, мають бути подані докази про наявність обставин, які надають комусь із них переважне перед іншими право на усиновлення.

Може статися, що кожен із заявників доведе наявність обставин, перечислених у частинах першій та другій цієї статті. У цьому разі від суду залежатиме вибір особи, усиновлення дитини якою відповідатиме її (дитини) найвищим інтересам.

3. Серед осіб, які мають перевагу, на перше місце поставлені ті, у сім'ї яких виховується дитина. І це правильно. Часто буває, що дитина називає їх мамою, татом, отже, реально стала членом їхньої сім'ї, пройшовши попередньо шлях відповідної адаптації.

416

Стаття 214

Друга ситуація, коли у сім'ю, у якій проживає дитина, входить вітчим чи мачуха. Дитина, як і в першому випадку, залишається у звичній для себе обстановці. Дитині необхідно буде пристосуватися лише до особи, яка бажає стати для неї матір'ю чи батьком.

Утретій ситуації дитина усиновлюється родинним гуртом, який мав би бути для неї психологічним захистом. У четвертому випадку усиновлювач є родичем.

Увсіх цих чотирьох випадках усиновлення дитини є для

неї психологічно комфортним.

4. Подружжя як претенденти на усиновлення дитини віднесені також до осіб, які мають переваги.

Подружжя може повністю підпадати під умови, визначені у пунктах 1, 3, 4 частини першої статті 223 СК. Якщо вони не

є родичами дитини або усиновлюють лише одну дитину, вони мали би право бути усиновлювачами дитини лише за відсутності осіб, зазначених у частині першій статті 213 СК.

Стаття 214. Облік дітей, які залишилися без батьківського

піклування і можуть бути усиновлені

1. Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також службові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.

2. Районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження відомостей про них зобов'язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дити-

273-132417

РОЗДІЛ IV

Глава 18

ну або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження інформації про дітей, які можуть бути усиновлені, передають її для централізованого обліку до Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти (далі - Центр з усиновлення дітей).

4. За невиконання вимог, встановлених у частинах першій - третій цієї статті, подання недостовірних відомостей, а також за дії, пов'язані з приховуванням дитини від усиновлення, керівники закладів, у яких перебувають ді-

ти, інші службові особи несуть відповідальність, встановлену законом.

1. Держава, як записано у статті 52 Конституції України, бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського виховання.

Для виконання такої благородної місії запроваджено загальнодержавний облік дітей, які залишилися без батьківського опікування і можуть бути усиновлені.

Формування банку даних про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладено на Центр з усиновлення дітей при Міністерстві науки і освіти України, який діє відповідно до Положення про Центр з усиновлення дітей, затвердженого наказом Міністерства освіти від ЗО березня 1996 р. № 98і.

2. У статті 214 СК встановлена триступенева система повідомлення про таких дітей. Первинна інформація про них має бути подана керівниками закладів, у яких перебувають діти. Службові особи органів опіки та піклування повинні протя-

гом семи днів передати її до відповідних відділів та управлінь

районних державних		адміністрацій,		міських,	районних рад.
У свою чергу,	вони	протягом	одного місяця зобов'язані пода-
ти відповідну	інформацію до		Ради міністрів		Автономної	Рес-
публіки Крим,	обласних, Київської			та Севастопольської		місь-
ких державних	адміністрацій.

3. За подання неправдивої інформації, приховання дитини від усиновлення, несвоєчасне подання інформації службові

Див.: Законодавство України про шлюб, сім'ю та спадкування. -

К., 2000. - С. 330-340.

418

Статті 215, 216

особи можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом.

Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину

1.Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністра-

цій, а також Центром з усиновлення дітей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2.Облік іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно Центром з усиновлення дітей.

1.Відповідно до частини першої статті 215 СК облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться цілою системою державних органів. Банк даних про цих осіб концентрується у Центрі з усиновлення. Облік іноземців, які бажають усиновити дитину, із зрозумілих причин може вестися лише Центром з усиновлення дітей.

2.Порядок проведення такого обліку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей

1. Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється.

1. У статті 1023 КпШС було встановлено заборону посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України, громадян інших держав.

"'З-ш4.1 Я

РОЗДІЛ IV

Глава 18

У статті 216 СК терміни лпосередницькаы та лкомерційнаы розділені комою, що означає заборону у сфері усиновлення посередницької діяльності і для некомерційних організацій.

2.Слово лдіяльністьы, насамперед, передбачає не разову дію фізичної особи, яка підшукала дитину для усиновлення своїм родичам, а систематичність вчинення таких дій. Така заборона означає можливість вчинення відповідних дій лише державними органами - органом опіки та піклування, Цент-

ром з усиновлення дітей - для забезпечення можливості контролю за ними.

3.Жіночі, дитячі, правозахисні релігійні організації можуть лише збирати інформацію про дітей, які залишилися без батьківського піклування, з метою передання її відповідним державним органам.

Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини

1.Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.

2.Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.

3.Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

4.Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.

5.Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

6.Мати, батько дитини мають право відкликати свою

згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

1. Усиновлення дитини є підставою для настання істотних юридичних змін у її стосунках з рідними матір'ю, батьком. Тому для усиновлення дитини потрібна їхня згода.

Йдеться про лвільнуы згоду батьків. Вільною згода буде лише тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Згода, яка дана в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, не може вважати-

420

Стаття 217

ся вільною. Не буде вільною згода на усиновлення, що дана під тиском фізичного або психічного насильства.

2.Згода матері, батька на усиновлення на зразок: лДаю згоду на усиновлення дитини, якщо...ы - не є безумовною, а отже, не може мати правового значення.

3.Згода на усиновлення має бути безоплатною. Якщо ж усиновлювач зобов'язався заплатити за згоду на усиновлення відповідну грошову суму або передати інше майно, такий до-

говір є абсолютно недійсним, тобто нікчемним.

Норма частини другої статті 217 СК спрямована на запобігання прихованої торгівлі дітьми у будь-яких цілях і у будь-якій формі, що заборонено статтею 35 Конвенції про права дитини. Якщо буде встановлено, що мати дала згоду на усиновлення, одержавши за це відповідну грошову суму, ця остання обставина не може спростувати наявності вільної згоди на усиновлення. У цій ситуації вимога про скасування усиновлення була би безпідставною.

Водночас нікчемність договору про плату за згоду на усиновлення зумовлює необхідність її повернення відповідно до Цивільного кодексу України.

4. Норма частини третьої статті 217 СК є перепоною тим, хто хотів би використати у своїх інтересах особливий післяпологовий душевний стан матері дитини, головним чином тієї, яка не перебуває у шлюбі з її батьком.

Два місяці - таким є визначений законом строк для роздумів про подальшу долю дитини. Якщо буде встановлено, що згода на усиновлення була фактично дана безпосередньо після народження дитини, тобто у психічно складний для матері час, ця обставина може бути однією із підстав для вимоги про скасування усиновлення.

5.Згода неповнолітніх матері, батька на усиновлення дитини не може вважатися повною мірою вільною, тому, крім їхньої згоди, потрібна згода баби, діда дитини.

6.Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути укладена письмово і засвідчена нотаріусом.

Стосовно згоди батьків матері, батька дитини (баби, діда дитини), то її форма не визначена Сімейним кодексом.

421

РОЗДІЛ IV

Глава 18

Якщо дід, баба присутні у момент посвідчення згоди на усиновлення матір'ю, батьком дитини, достатньо їхньої письмової згоди. Якщо така присутність неможлива, згода на усиновлення внучки, внука мала би бути посвідчена нотаріально.

7. Заява про згоду на усиновлення не є абсолютною, тобто такою, що не може бути відкликана. Норма частини шостої статті 217 СК дає право матері, батькові без зазначення будьяких причин відкликати свою згоду на усиновлення навіть після того, як суд постановив рішення про усиновлення, але до набрання цим рішенням чинності.

Заперечення проти усиновлення після того, як рішення про усиновлення набрало чинності, правового значення вже не має.

8. У контексті статті 217 СК батьками розуміються кровні (рідні) мати, батько. Тому вона не стосується тих, хто був записаний матір'ю, батьком дитини на підставі рішення суду про усиновлення. Отже, закон не допускає так званого лпо-

двійногоы усиновлення (лпереусиновленняы). Тому усиновлювач, навіть якщо він записаний батьком дитини, не може через певний час дати згоду на усиновлення її іншою особою.

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

1. Для усиновлення дитини потрібна її згода.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові.

2.Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.

3.Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо во-

на у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

1. За статтею 104 КпШС для усиновлення вимагалася згода дитини, яка досягла десятирічного віку. Від дитини, молодшої за віком, не залежав ні сам факт усиновлення, ні вибір

422

Стаття 218

особи усиновлювача. Ця норма відображала існуючу на час її прийняття правову позицію, яка полягала у ненаданні юридичного значення волі дитини, якій ще не виповнилося десяти років.

За статтею 12 Конвенції про права дитини держави-учас- ниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні по-

гляди, право вільно висловлювати їх з усіх питань, які її стосуються, причому поглядам дитини має приділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю. З цією метою дитині, як уже зазначалося, надається, зокрема, можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, який стосується дитини.

Відповідно до Конвенції про права дитини стаття 218 СК вимагає особистої згоди на усиновлення від кожної дитини, яка може її дати. Норма частини першої цієї статті є вираженням поваги до дитини: дитина має дати згоду не лише на її усиновлення, а й на те, щоб усиновлювачами були саме ці конкретні особи.

Вік дитини має визначати форму такої згоди. Так, якщо дитині чотири роки, суду може бути поданий як доказ відеозапис розмови (спілкування) з дитиною особи, яка бажає її усиновити. Якщо дитині, скажімо, шість років, вона може бути заслухана судом. Дитина, якій сім років, може власноруч

написати до суду відповідну заяву. Отже, до компетенції суду належить вибір засобів, які засвідчили би згоду дитини на усиновлення.

2. Згода дитини на усиновлення має базуватися на усвідомленні нею правових наслідків усиновлення, звичайно, в межах, доступних вікові, розумового, психічного рівня розвитку дитини. Дитина має знати, що у неї буде мама, тато, що вона буде проживати з ними.